Навіть влада була такою самою, принаймні до кінця 1944 року, фашистська. Дрібна буржуазія, яка без жодних меж і виправдань свого нечистого сумління, що виявила свої найбридкіші якості, які все-таки сплутали з хорошими. У той час, як рівночасно з усім цим якостям, що ми століттями, а може, й тисячоліттями звикли вважати добрими, у народі не вмерло; у народі, не сплюндрованому ані селянською революцією, ані першою індустріалізацією, а отже, вірному собі самому.
Карло, виходець з маєтної родини, прожив цей відрізок життя саме так, як міг прожити його мій батько, чи просто його власний батько (котрий був шляхетним землевласником, що жив на ренту від земельних угідь та нерухомості, на ренту, яка була приречена неухильно скорочуватися). Отож католицька віра, якої дотримувався Карло, була звичкою, тісно повязаною з його дитинством і тогочасним світом.
А тому можна зробити висновокb, що його моральна чесність, невинне прагнення не опиратися своєму роздвоєнню, справжньому, необхідному, історичному, може бути одним з позитивних виявів, яких може набувати така негативна складова єства, як лицемірство: саме так, старе-добре католицьке, протиреформістське католицьке лицемірство. Я маю на увазі, що його роздвоєння могло розвинутися класичним чином (і класовим), як про це добре відомо, з механізму збереження, а потім збігтися, зі «справжнім, необхідним, історичним» роздвоєнням, про яке вже йшлося. Перше роздвоєння направляло б католицьке лицемірство, й воно б настало поза контролем свідомості. А другечесність старого світу (за збігом, теж католицького) настало б воно не лише під контролем свідомості, але й з її на те волі.
Річ у тім, що Карло не один, їх двоє.
Нотатка 5БОЖЕВІЛЛЯ З ПЕРЕДМОВАМИ ТРИВАЄПЕРШИЙ КАРЛО
˃ Карло народився в Турині 6 березня 1932 року. Вчився у молодшій та середній школі міста Равенна; згодом вчився на інженера у Болонському університеті, який закінчив у 1956-му. У школі він завжди був молодчиною, одним з провідних учнів у класі; але він був відмінником геть з усіх предметів, тож вочевидь у його розумі було щось, що видавалося механічним пристроєм, що добре виконував свою роботу. Він був схожий на свою матір, котра, по смерті батька, як то кажуть, стала до керма родини й не лише забезпечила гідне матеріальне становище, а й навіть покращила його. Інші його брати, котрі були молодші за нього, під його опікою (закритою у собі, наче мушля) пішли по Карлових стопах. Випустившись з вишу, Карло, огледівшись навсібіч (адже до того часу його світ був лише одним), дійшов висновку, що він має добрі переконання: і про свій «екзистенціальний» католицизм, і про своє просвітництво, й про свій дещо тривожно-помірний смуток, про свій першорядний прагматизм, який дозволяв прийняти інтеграцію (тоді це ще так не називалося) задля того, щоб досягти результатів, які йдуть за межі інтересів класу, до якого він інтегрувався, стаючи частиною єдності, котра є людським благом. ˂
Він враз зацікавився нафтовими розробками. Хоч це геть не означає, що він обрав цю справу своїм фахом чи що у нього на думці буде лише карєра (хоча він так і не одружився й наразі є холостяком). Він і надалі переживав роботу в ЕНІ, ніби інтелектуальні розмірковування. Болонья була містом комуністів. У пятдесятих роках комунізм, чи сказати б загальніше, ліві погляди стали майже провідними: й альтернативи їм не було ніде. Карло мав друзів, які займалися політичними науками чи літературою; пізнав, що таке відповідальне суспільство, яке прийняв так само, як молодь приймає сьогодення, правила. Дехто з його друзів були серед засновників культурно-політичного журналу «Млин», і він і надалі з ними спілкувався: більш того, його невузькопрофільна культура сформувалася саме там. Він вмить зрозумів нову американську соціологію, нові види соціального католицтва, новий психоаналіз, відразу познайомився з першими творами комуністів-дисидентів. Коли настали шістдесяті роки, він був готовий до того, щоб прожити їх. ˂ Більш того, це були саме його роки. Саме у цей час він стає католиком лівих поглядів, і це дозволяє йому, з одного боку, відрізнитися чи відособитися від влади, а з іншого, одночасно з тим, завдяки своїй особливій, спеціалізованій роботі у такому технологічно передовому місці як ЕНІ, навіть по смерті Маттеї, майже нахабно (хоч він ніколи цим не бравував) втертися у «кола», де знаходиться справжня влада.
Опір роздвоєнню у Карло виявлявся, коли він опинявся перед власним сумлінням через питання моралі, яка, як ми згодом дізнаємось, у багатьох речах співпадала з його сексуальністю, незалежно від того, зреклися її чи прийняли, і зникав, у стрімко прожиті часи практичності, після довгих століть підготовки католицизмом й це цілком природно, коли його ставили перед вибором у своїх вчинках, практичністю. Практичність сама, визначаючи цінності, вирішує його суперечності.
Il Voyagea{6}. Хоч Карло був на той час майже юнаком, та у 61-му він поїхав до Америки, а в 62-му обїздив уже всі арабські країни, діставшись аж до Танзанії, й усе це за дорученням ЕНІ. Отож зовсім скоро Італія вже здається йому, й це цілком природно, дуже особливим світом, однією з багатьох частин цілого, й частиною не з найважливіших. Думка про те, що вона є центром Всесвіту, пупом землі, тепер скидається йому на казку, хоч у дитинстві він цілковито у неї вірив. Але навіть у цьому слід завважити суперечність. Відмежовуючись від Італії, визнаючи її старовинність та поетичність, він, рівночасно з тим, був фахівцем у тій особливій італіїністичній науці, що звалась причетність до світу політики. Він був геть-чисто вільний прагнути влади: хоч би й то була влада невисловлена, не названа, означена лише емпірично, хай, так і хочеться сказати, без честолюбства, відлюдницька. У цьому разі, звісно, йшлося про волю дивовижну, ту, яка стирала почуття провини, робила зло неістотним: волю, яка ніби виникла із себе самої, наділену такою справжньою силою, котра дозволяє стати невразливим перед допитливістю совісті, що є частиною Всесвіту, яка дійсно існує.
Нотатка 6БОЖЕВІЛЛЯ З ПЕРЕДМОВАМИ ТРИВАЄДРУГИЙ КАРЛО
Якщо одна людина може бути схожою на іншу, подібною до цілковитої тотожності, як визначити, котра з них є справжньою? Хто з них є тією людиною, на яку інша подібна, чи, краще сказати, з якою інша людина себе ототожнює? Хто з них перша з двох, на котру посилатися?
Казати, що другий Карло є абсолютним «двійником» Карло першого, було б несправедливо: бо ми б чудово могли назвати Карло другогопершим, й тоді саме з ним треба повязувати іншого Карло.
Ймовірно, несправедливість такої єрархії, мовляв, є перший Карло та другий Карло, навіть якщо її можна виправдати виключно числовим визначенням чи просто зручністю, є несправедливістю соціальною.
Як я вже згадував, перший Карлоінженер, він працює у керівництві одного з провідних підприємств італійської держави, входить до числа «мовчазної влади», але не цей факт є визначальним, аж ніяк! Він походить із заможної, релігійної, порядної родини тощо; а от другий Карло, якого надалі називатимемо Карл, за особистими даними, я б не зміг послуговуватися стосовно нього тими формами соціальної ідентифікації, які я використовував стосовно першого Карло. Отже, розподіл є соціальним. Вочевидь, навіть Карл уникає суспільства: втім, як я згодом розповім, його спосіб бути його частиною саме й полягає в тому, щоб тікати від суспільства. Ідеальний двійник першого Карло, усередині Карл, на місці соціального наповнення, яке робить із Карло першого того, ким він є, кимось означуваним, Карл має пустку. Й ця пустка заповнена чимось іншим, що виявляєтьсяa в усіх нормах поведінки у суспільстві, які характеризують міжособистісні стосунки у цьому суспільстві, що спонукають Карло першого до дії. Іншими словами, якби хтось збоку спостерігав за тим, як поводиться Карл, можливо, поміркувавши над його діями згодом, міг би приписати їх лише Карло. Так, у поліцейського, який заскочив Карла за незаконною справою, що суперечить буржуазним нормам поведінки, а простіше кажучи, кодексу, буде один вибірзаарештувати його замість Карло: перевіряючи документи Карло, його особисті дані, все те, що, навпаки, ніби у лінгвістичній системі, розміщає його в суспільному оточенні.
˃ Карлb, попри те, що цілком однаковий з Карло, настільки однаковий, що їх майже неможливо розрізнити один від одного, у соціальній ієрархії розташовується нижче за Карло. Однак підлегле становище Карла Карло перший контролювати не в змозі.
Карло другий, як і всі прості люди, які не мають соціального впливуу цьому вони трохи схожі на собакдобрий. Соціальна нижчість та добротатотожні. Проте у Карлові зосереджуються негативні риси Карло, а у Карло зібралися всі добрі риси Карла.
Карлце служка. Карлохазяїн. Але, як я розповім вам згодом, Карл (мабуть) людина вільна, а от Карло, безсумнівно, невільник.
Свободу, яку має Карл, неможливо класифікувати, між нею й тим, що є вільним, поза межами здорового глузду існує нерозривний звязок: тобто ця дійсність не є культурною чи соціалізованою (тим паче, що існує вона лише теоретично). Попри те, що Карлслуга Карло, Карло не може контролювати його. Він водить його за собою на шворці, наче пса, але гадки не має, до якої межі знає свого слугу, ба більше, не знає, де межа його існування, поза вчинками, фізичним та фактичним його існуванням.
Перш за все, Карлдобра людина й лишиться таким довіку: він теж народився в Александрії, вчився у Турині, живе матеріальним життям цього суспільства й у цю ж саму мить історії, втім, здається людиною із зовсім іншої цивілізації, не італійської й не буржуазійної. Його служіння іншому має, звісно, незвичні для італійського буржуа риси (чиє служіння має геть іншу природу): можливо, він походить з італійського «народу», історія якого геть інша, давно забутай, можливо, саме в цьому пояснення шляхетності, якою наділене його служіння. Так само, як деякі поліцейські чи юні карабінери родом з бідних родин із півдня країни, чиє служіння є глибоко шляхетним, позбавленим почуття провини; як бувають граційними та сповненими гідності деякі селяни чи, точніше, батраки на нивах, зокрема мешканці провінції Романья. І хоч часом йому доручають виконувати вульгарні завданняякі самі по собі не є вульгарними, але вважаються такими в очах буржуазного чи дрібнобуржуазного духу, котрі ґречно внушає йому Карло, Карл все одно лишається незіпсованим, його це не зачіпає; і це стосується не лише його молодих років у Равенні чи Болоньї, у розквіті молодості, але й теперішнього його віку, коли він, хоч і має юнацьку зовнішність, уже є чоловіком зрілим, із сивиною у волоссі. Він нічого не має й ні до чого не належить, і в цьому його захист. Із істоти, яку творить суспільство, забезпечуючи його з надлишком засобами до існування, які він, однак, ˂˃ відмовляючись, як чинять прості люди: те, що, занурюючись углиб, клекоче, не знаходячи виходу, викликане у душі Карло міжкласовою боротьбою, для Карла є лише «flatus vocis», які мають вагу, але не мають змісту.
Бейрут, 5 травня 1974 року
Під час першої подорожі до Турина слідом їде шпигун. Усе це призводить до короткої зустрічі персонажів, наприкінці якої один з них промовляє фразу на сицилійському діалекті.
Усе, що робить Карло у Турині, він ніби бачить на власні очі (складена ним розповідь заповнює прогалини: вона написана грубою мовою, але я, оповідач, переписую її високим стилем тощо).
---
У той самий час, повертаючись до Турина, з першої подорожі (мати, сестри, шкільні товариші, легендарні місця [освячені наново]). Карло другий вперше подорожує на Схід як підлеглий (на початку своєї карєри).
У подорож його відправили двоє можновладців, які були не грубими сицилійцями, а людьми освіченими (які використовували у власних інтересах лівий католицизм та по суті мирський склад другого Карло).
*
Подорож
Це ледь мапована подорож аргонавтів в інші краї (із подорожей Геркулеса) це аналогія з усіма іншими подорожами героїв (˂˃ науково-культурний) [про це дохідливо говориться у вступі, написаному автором]
Уся подорож геть-чисто вигадана, це марення (дійсністьфрагментарна, візіонарна тощо), [юнацька подорож тощо]
Внаслідок цього друга подорож Карло другого, яку він здійснить, уже коли буде «мати владу», буде повторенням першої. Тепер уже все замаповано (головним чином, через Нафту). Наразі залишається лише одне незамаповане місце (випадково воно розташовується у пустелі). Й у цьому незамапованому місці починається (пор. падіння Дамаску) ˂˃ Карло, який потім знову навернеться до містичної релігії (на італійський манір тощо).
Третя подорож [до Едо]це третє повторення [черезмапуваннякультурнементальне].
Нот. 6а й далі
Куди поділися Карло Поліса та Карло Тетіса після їхньої появи (зникнення таке саме, як зникнення Кармело й Двадцятки Духів).
* (Поява полуденного Бога, ще страхітливішого, пор., «Хиби прадавніх» Леопарді)
Нотатка 6bДЖЕРЕЛА(Передмова)
Певна річ, дочитавши до цього місця, читач цілком природно й, зрештою, неминуче, мабуть, вирішив, що все, що написано у цій книзі, «відсилає у дійсність». І лише поволі, просуваючись у читанні вперед, а відтак знову проходячи кроками свого автора, читач усвідомить, що ця книга не відсилає ні до чого іншого, окрім себе самої. І відсилає вона такожвласне, чому б ні, через дійсність: дійсність, про яку знаютьумовно й у загальних рисахі читач, і автор. Коли мало-помалу буде встановлено, які були підстави прихованої логікияка діє лише на основі «спонуки», що її створила, «спонуки» абсолютно безсторонньої ˂ і, я визнаю це, але з причин, які стануть відомі пізніше, трохи дурнуватої, читач матиме змогу впевненіше просуватися між тенетами розповіді, які «розтлумачуються по черзі». Я усвідомлюю, що наразі йому доводиться долати відразу, яка виникає через несправжнє перелаштування дійсності: несправжнє, бо насправді його не існує. Отож я вимушений просити читача, аби він, наскільки зможе, притлумив свою цілком природну огиду до «удавання» й довіряв, принаймні, позитивному впливові простого й нехитрого нагромадження матеріалу.
Я пишу все це через те, що маю намір написати про передумови чи, принаймні, описати те, про що конче необхідно знати: саме їхня суть скидається на безпосереднє й дещо хронологічне повернення до дійсності, хоч і розглядається з точки зору ролі у нашій розповіді як довгий і досить заплутаний період підготовки, що передує історії.
Нотатка 6 bisГЕРОЇ, КОТРІ «СПОСТЕРІГАЮТЬ ЗБОКУ»
Видається дивним, що деякі цілком справжні «події» розповіді, так би мовити, творяться й проживаються уявними персонажами. Утім, як стане зрозуміло згодом, неминуче мало трапитись саме так. У такому разі читач вільний сам уявити, де саме ці персонажі «зустрінуться». Певна річ, дія відбувається у Римі наприкінці пятдесятих років. Відверто кажучи, моя цілковитаa недосвідченість у середовищі, що стосується владних кілb, змушує навіть мене самого уявляти шлях, будівлю, помешкання, де відбудеться, таке важливе для долі мого героя воззєднання. Мені важко уявити зовнішність персонажів, які збираються разом й обговорюють випадок Карло тощо. І не через кокетування (втім, читачу, не йми мені віри). Насправді певне ментальне ледарство вимальовує в моїй уяві образ (він візіонарний через знеславлену дійсність) оселі у районі Паріолі, неподалік тієї, що замолоду винаймав Карло. І, зрештою, недолугий, грубий, якийсь затасканий образ, хай і під надміру суворою буржуазно-порядною личиною, наших героїв, що причаїлися в тіні. А ще я уявляю їхній жаргон, як вони балакають між собою (втім, розмова їхня, якщо не зважати на те, що вони кілька разів відволікались на несуттєве, стосується виключно грошей, півдня та правосуддя). Про мене, будь-хто, хто належить до владних кіл (звісно, якщо не йдеться про диктатуру, бо тоді все набагато простіше), зрештою, може бути лише химерою.
Наші «уявні» персонажі зустрінуться у помешканні того з них, хто має більший вплив (він не чиновник, а, скажімо так, головний кілер). Зібралися вони з приводу Карло. Вирішили, що треба слідкувати за ним, відзначаючи всі його вчинки. Довірено було цю делікатну справу молодому новачкові, який робив у справі лише перші кроки, та йому вже довіряли (солдат, солдат честі). Безсумнівно, він старанно й навіть пристрасно робитиме свою справу. Це був чоловік років тридцяти, що мав продовгувату потилицю, чорне густе коротке волосся, засмагле обличчя, майже як у араба, зовнішність нумізмата, чуттєву, майже підліткову: якби не, як, наприклад, це частенько буває з деякими поліцейськими, його простакувата наївність, нестримна фізична міць була ніби потьмарена та ххх якоюсь аскетичною сірістю.