Він виріс біля озера, звик до води, змалку почувався у ній, як риба, вірив, що вона не лише очищає тіло, але й просвітлює думки. Після купання ніби заново на світ народжуєшся. Звісно, тут плесо не таке, як у сільському озері, і вода не така чиста й прозора, та все ж вода.
Тільки-но перекинувся з живота на спину і віддався на волю повільної течії, як ледь під воду не пішов від несподіванки: на мосту стояла жінка. Власне, не на самому мосту, та й не стояла. Звисала над річкою, перехилившись через високий роздільний відбійник. Червона сукня різко контрастувала з сірою закіптюженою опорою і палахкотіла в тумані, як троянда, легка тканина подолу розвівалася і створювала ілюзію тремтливих пелюсток. Жінка вчепилася руками в бетонну перекладину й намагалася підтягнутися на неї. Голова і плечі вже над водою, а нижня половина тулуба все ще залишалася на мосту. Щось ніби утримувало тіло, не відпускало, відтягувало його назад, заважало перекинутись у безодню з дванадцятиметрової висоти. Жінка затято борсалася, натужно підтягувалася на руках і повільно, сантиметр за сантиметром, проте вперто просувалася вперед.
«Мабуть, пяна,подумав Левко.Авжеж, пяна. Поверталася з якоїсь нічної тусовки, де або добряче перебрала, або ж побила горщики з любчиком, або і те, й інше. От і надумала собі чортзна-що».
Він кинувся гребти до берега, на ходу вхопив штани, піднявся на дорогу, щодуху добіг до мосту. Голови жінки вже не видно було. Над тротуаром звисали тільки босі ноги з червоним, під колір сукні, педикюром. Вітер завіяв поділ сукні, і вони беззахисно біліли на тлі темного асфальту й запилюженого бетонного відбійника. Левко ухопив незнайомку за стан, рвучко потягнув назад. Вона вчепилася руками в опору й пронизливо закричала. Проте наступного ривка закляклі долоні не витримали, тіло почало сповзати на міст. Тільки-но босі ноги торкнулися тверді, як самогубця болісно зойкнула, хитнулася і, судомно хапаючись за Левка, сповзла на асфальт.
Вітаю на нашому старенькому доброму білому світі, міледі! Повірте, тут набагато краще, ніж там, куди ви зібралися. Я щойно звідти і можу це авторитетно засвідчити,зіронізував Левко, віддихуючись.
Пішов ти свідок Єгови! сердито крикнула «міледі», але з тротуару не підвелася.
Що, так гарно погуляла вночі, що й досі ніженьки не тримають?
Тримай курс туди, куди йшов, і дай мені спокій!
Отакої! Тобі справді так зле чи велику актрису із себе корчиш? здивувався Левко.
Мені могло бути добре. Могло! Бути! Добре! Розумієш? Дуже добре! Так, що краще вже просто не буває! Якби тебе сюди не принесло. Що тобі до мене? Іди геть!
Голос молодий, ображений і роздратований водночас. Але яким боком до її образ та роздратування Левко?
Гаразд. Пообіцяй, що не повториш ну, сама знаєш, що саме не треба повторювати. Я повірю на слово і піду собі.
Ще чого! А хто ти такий, щоб я тобі щось обіцяла?! Хто ти взагалі такий? Звідки ти взявся? Чого сюди приперся? Такої пори нормальні чоловіки ще солодкі сни додивляються або жінок обіймають. А ти? Чого? Який дідько тебе сюди прислав?
Не дідько, не дядько і взагалі ніхто. Я сам тебе побачив і от
Зрозуміло, ти безхатько, який під цим мостом ночував. Гм А чого? Прикид відповідає статусу Які штани! А які круті шузи! Найк? Ребок? Чи, може, Палладіум? Ах, і як же це я відразу не розпізнала? Це ж найкрутіша з усіх світових фірм «Чап-чалап-босолап».
О, стільки запитань і всі відразу. Мої круті шузи залишилися внизу, на березі. Мені, знаєш, якось не до них було, коли побачив, як ти повисла тут догори дриґом. Фірму, яка виготовила оті мої брендові капці, я тобі не назву комерційна таємниця. А от чого тобі не спиться? А те, що ти тут робиш,нормально? То, може, нарешті підведешся, пройдемося трохи, прогуляємося, а тоді присядемо он на тій лавці й поговоримо як безсонько з безсоньком. Обіцяю: розкажу все, що тебе цікавить. Ну?
Пожуй, хлопче, полину! А тоді скривися й заткнися! Чого я тут тебе не обходить. Зрозумів? І байки про щасливе життя на цьому роз-пре-крас-ному світі та про твої пригоди лицаря Бетмена, що несподівано випірнув з туману, мене не цікавлять! Абсолютно! Тож котися ковбаскою!
Сама ти їжачок у тумані!
Він уже намірився і справді піти. А чого мав стовбичити біля цієї звихнутої дурепи, ковтати образи? Хай собі лежить, якщо їй так цього хочеться. Вільному воля. Полежить, поваляється, протверезіє, поміркує та й підніметься. І справді, що йому до її проблем? Що йому до чужого життя? Тут би зі своїм розібратися. Ось спуститься донизу, взує свої гумові вєтнамки made in China, візьме пістолет і піде у своє передмістя. А вже тоді
Але саме тієї миті, коли він уже хотів рушити, дівчина підвела голову, повернула до нього обличчя, відкинула з чола розкуйовджене довге пасмо і глянула на Левка сердитими очима, повними сліз. Він оторопів. Не від слів і не від неприхованого болю в очах. Дівчина нагадала йому сестру Світлану такі самі сірі із зеленими крапелинками очі, таке ж світле волосся і віку ця злючка-колючка приблизно такого самого. Принаймні такою Світлана була три роки тому. Три роки тому, коли ще була
І тут він побачив те, що пояснювало падіння і непорушне лежання цієї неприкаяної кандидатки в самогубці. Наприкінці мосту, там, де він спускався до міської автостради, поблискував нікелем інвалідний візок. Мабуть, дівчина відштовхнула його від себе, коли остаточно прийняла рішення про падіння з мосту. Візок за інерцією проїхав кільканадцять метрів і зупинився.
Отже, вона Господи! Як же він відразу не помітив, що дівчина не може ходити? Що він тут наплів? Яка може бути прогулянка? Які розмови?
Пробач! Я не знав Ну, давай я тебе підніму.
Нагнувся до дівчини, хотів узяти на руки, але вона зашипіла, як розлючена кішка, і виставила поперед себе долоні. Гострі нігті черкнулися об Левкову щоку, біля скроні запекло.
Не чіпай! закричала.
Команда неправильна! зробив вигляд, що не відчув подряпини.Має бути інша: «Допоможи мені, Левку!»
Не хочу!
А якщо через «не хочу»? Я ж не обіцяю носити тебе все життя на руках. Ще чого! На це навіть не сподівайся. От лише доставлю до візка, посаджу і їдь собі звідси на всі чотири сторони, а краще, звісно, на одну туди, звідки приїхала. Якщо ти прибула на власному транспорті сюди, то доберешся і звідси. Логічно? Логічно. Отож
Плювати мені на твою логіку!
Ну й плюй на здоровя! Може, виплюєш своє роздратування і подобрішаєш.
На той рік цієї пори, як піде дощ догори!
Та ти й справді не дівчина, а їжачок у тумані! Але я не боюся їжаків. Один навіть у моєму саду нещодавно поселився і тепер щоночі фукає. Сердито, як оце ти зараз. А я його молочком пригощаю.
Левко засміявся, підхопив дівчину на руки, інстинктивно притиснув до себе. Під мяким шовком сукні ковзнув теплий оксамит шкіри. Війнуло пахощами розпущених кіс і ароматом тонких парфумів. Дівчина на мить принишкла, обхопила його руками за шию, але хутко оговталася, запручалася, вперлася долонями в груди, намагаючись відштовхнутись.
Відпусти! Відпусти, кажу!
Авжеж, я відпущу, а ти відразу ж побіжиш, і тоді шукай вітра в полі.
Як дотепно. Живота можна надірвати від сміху. Ненавиджу!
Нічого, ще полюбиш. Не тільки від любові до ненависті, але й від ненависті до любові один крок. А в нас із тобою попереду ще ой як багато часу.
Ніколи!
Ніколи не кажи «ніколи».
З ними порівнявся жовтий «жук» на польських номерах, молода водійка скинула швидкість, висунула голову з вікна, придивилася, прислухалась і хутко притулила до вуха сотовий телефон.
«Зараз викличе поліцію»,подумав Левко.
Він не помилився. Не встиг донести свою волаючу ношу в червоній сукні до візка, як поряд пригальмувала автівка із синіми блимавками. Двоє поліцейських вибігли на тротуар і стали перед Левком.
Руки!
А що з моїми руками?
Підніми!
Хіба не бачите? Вони зайняті. Як же я їх підніму?
Ти диви! Та він ще й кпиниться. Жартівник хрінів знайшовся. Руки в нього, бачте, зайняті. То звільни їх. Відпусти дівчину! Постав, кажу, дівчину на місце! суворо наказав старший страж порядку, опасистий, з круглим черевцем під поліцейською бляхою.
Та я б із радістю, але ж
Радості не обіцяю, а от неприємності тобі гарантовані. Відпусти дівчину і три кроки вперед! Ну!..
Допоможіть, пане поліцейський! благально повернула обличчя до поліцейського дівчина.Врятуйте мене від цього бандита.
А ми, по-твоєму, що робимо? сердито буркнув той.Вештаєтесь тут ні світ ні зоря, тусуєтесь по нічних клубах, шукаєте пригод на свою голову. А як щось не так виручай, поліціє!
Та ми не вешталися. Ми взагалі не знайомі. Він мене викрав! Викрав, чуєте? Я виїхала з двору прогулятися, а цей Напав, вихопив мене з візка й от,поскаржилася дівчина.
Вихопив із візка? З якого ще візка?
Молодший напарник череваня, високий, тонкостанний, з незвичними як для хлопця довгими «французькими» віями і руденьким сузірям ластовиння на щоках, так здивувався, наче дівчина сказала про космічну тарілку, на якій прилетіла з іншої планети.
«Не полісмен, а топмодель на показі чоловічої моди»,подумав Левко.
А на яких візках їздять каліки?! На яких? Ти з дуба впав чи об дуба головою вдарився, що таке запитуєш? дівчина перевела стрілку роздратування на молодого стража порядку.
Той зашарівся, спантеличено закліпав довгими віями.
Я думав, що візок то віз, тобто, фурманка чи щось типу того Може, твій викрадач ще й коня з воза випряг і поцупив.
І як ви, о ясновидячий містере Холмсе, здогадалися? Звісно ж, я його поцупив. Візка, тобто, фурманку, в річку скинув, а коника під мостом заховав. Підіть подивіться,зіронізував Левко.А інвалідний візок он там, на дорозі. Дозвольте донести це викрадене мною волаюче нещастя й посадити в нього. Руки вже геть помліли не кішку ж усе-таки тримаю і не морську свинку.
Потерпілу в машину. І її транспорт також. Прикоти сюди, склади і закинь до багажника,наказав молодому напарникові старший.А ти куди намилився? ухопив за руку Левка, який хутко посадив дівчину на переднє сидіння автівки й уже збирався йти геть.До відділку, громадянине підозрюваний! До відділку!
Але ж я
Левко хотів сказати, що йому треба хоча б узутися та футболку одягти, але відразу ж передумав. Самого його не відпустять, а якщо хтось із цих двох спуститься за ним і побачить пістолет Цього ще тільки бракувало. Хай уже краще так босим і напівголим.
Ви що, справді повірили, що я її викрав? Та навіщо вона мені здалася? скипів.
Версій може бути багато. Може, ти хотів скосити кругленьку суму за викуп, а може
Та не викрадав я її! Навпаки не дав з мосту кинутися, можна сказати, життя врятував. Хай сама розповість.
Левко рвонувся, проте відразу ж потрапив у обійми веснянкуватого. Вони виявилися геть не «топмодельними». Довгі пальці, мов сталеві клешні, міцно зімкнулися на передпліччях, пробіглися до запястків, спритно завернули Левкові руки за спину і скували їх кайданками.
Ось так. Пор-р-рядок! А то Говорила баба, що літала жаба. Йому про діло, а він про козу білу. Ще скажи, що ти супермен, справжній герой і тобі ще й медаль повинні вручити за твій героїзм. До відділку, чуваче! Чув? Там із тобою і побалакають, і розберуться, хто ти і з якою метою силоміць утримував дівчину. Це тобі не яблука в сусідському саду обривати, не просто цуп-луп і в кишеню. Викрадення людини серйозний злочин. Стаття сто сорок шоста Кримінального кодексу України. Чув про таку? Ну то ще почуєш. Три роки за ґратами. І це як мінімум. Бо хто знає, де і як ти ще наслідив.
Ну от, не мала баба клопоту, то купила порося,зітхнув Левко.
А нічогеньке таке поросятко,молодий поліцейський змінив гнів на милість, голосно пирхнув і кинув погляд на дівчину.Тільки ж сала з нього, як з бика молока. Чи тобі більше до смаку реберця?
Ти, мабуть, недавно із села? усміхнувся Левко.
А що, на мені якось не так форма сидить? Чи фермою пахне? спалахнув хлопець.
Та ні, форма як у всіх. І одеколон від фірми, а не з ферми. А от мова. Мова дуже колоритна. В місті так уже не вміють. На жаль. Моя покійна бабуся любила повторювати ці приказки. Та й у фурманках, конях і поросятах, видно, непогано розбираєшся.
Рота нарешті закрий, балакучий ти наш! Ще наговоришся. Запитувати будемо ми. А відповідати тобі доведеться на ба-а-агато запитань,сердито обірвав їхній діалог старший поліцейський.
Ну й для чого весь цей цирк? Навіщо ти збрехала? зітхнув Левко, умощуючись за спиною дівчини.Що я тобі поганого зробив? Ех ти, їжачок у тумані!
Вона ніби й не почула. Сиділа, нагнувшись до вітрового скла, і мовчала як води в рот набрала. Та раптом різко підвела голову.
Телефон!
Він украв твою мобілу? молодий поліцейський хутко закліпав «французькими» віями.
Ні, вона втопилася. А мені треба маякнути! Дайте телефон! Дівчина не просила, а наказувала.
Ось. Візьми мій,старший простягнув їй свого сотового.
Алло, мамо!.. Приїдь. Я на мосту Ні, не над коліями Знаю! Знаю, що їх у нашому місті аж шість Той, що найближче до нас, над річкою Тут поліцейська машина Я все поясню Хутчіше!
За кілька хвилин поряд з поліцейським авто різко пригальмував чорний позашляховик. З нього вийшла жінка. Елегантний костюм, туфлі на підборах, макіяж, дорогі парфуми.
«Ще зовсім рано, а вона вже при параді, навіть напарфумлена,здивувався Левко.Не інакше, якась начальниця. Зібралася на роботу, дзвінок застав її при виході з дому. От вона і примчала так хутко. Може, й не помітила, що донька зникла».
Ларо, як ти тут опинилася? Що сталося?!
Голос і справді владний, начальницький, з металевими нотками, крізь які ледь-ледь пробивається тривога.
Елеонора Троян,не відрекомендувалася, а радше нагадала поліцейським, хто вона.
Потім, потім, шановна пані Елеоноро. Мусимо доставити затриманого до відділку, і з вами та вашою донькою поговоримо там. Треба записати свідчення, оформити протокол. Сідайте у свою машину та їдьте за нами,старший суворо нахмурив брови і важко гепнувся за кермо.
Жінка лише тепер перевела погляд з Лариси на Левка. Пробіглася очима по обличчю, заплуталася у скуйовдженому чубі, похапцем обмацала шию, груди. Чи то так здивувалася, чи злякалася зіпнула ротом повітря, зблідла, сперлася на відхилені дверцята поліцейської автівки.
Та не хвилюйтеся так, пані. Він уже не становить небезпеки. Ви ж бачите беззбройний, босий, мокрий Ба навіть трохи еротичний,пожартував веснянкуватий, явно натякаючи на голий торс Левка.
Еротичний Ерот Еротос прошепотіла жінка і повільно пішла до позашляховика.
Пані в шоковому стані,констатував поліцейський за кермом.А з вигляду й не скажеш таким кремінцем здавалась
2
«Нічні купальниці на озері Люцифер»
Цікаво, таке озеро направду є чи Еротос Амурський вигадав його назву, як і свій претензійний псевдонім? Треба буде пошукати в інтернеті. Втім, хіба так важливо, як називається водойма, сфоткана Еротосом? Може, це і взагалі не озеро. Можливо, світлину зроблено десь на морі або ж, навпаки, на якомусь ставку, де жабі по коліно. Головне ті, хто в кадрі. А ще як там написано в каталозі виставки? «майстерність епатажного ловця вічності перед яким так відверто відкрилися спокусливі юні феміни». Майстер він чи не майстер, цей «епатажний ловець вічності», Нора судити не бралася, але мусила визнати: фантазії йому не бракує. Ерот, Амур, Люцифер, купальниці
Ох уже ці купальниці! Та вони нагадують радше потопельниць, що у місячну повню піднялися з піщаного дна в іпостасях русалок Б-р-р-р Аж дрижаки беруть Водне плесо містичне, темно-фіолетове, майже чорнильне. А місячне сяйво над ним таке фосфорично-яскраве, ніби фотографові вдалося зафіксувати мить надпотужного вибуху нічного світила, точку завершення його космічного існування. Видовище не для слабаків. Та дві голі дівулі наче й не помічають тієї вселенської катастрофи. Зеленкувато мерехтять круглі обличчя, нахабно поблискують куполоподібні груди та широкі, як нагірні пагорби, сідниці з налиплими лусочками ряски. В розпущених рудих косах однієї з купальниць разом із водоростями заплутався змієподібний вюн чи, може, молоденький вугор, чорняву маківку другої прикрасила водяна лелія, така велика і сліпучо-біла, що в її реальне походження просто неможливо повірити.