Я із сумнівом дивлюся на атласні легінси. Пояс приблизно шість дюймів у діаметрі.
Сподіваюся, вони розтягуються,кажу.
Звісно, я міряла їх близько шостої ранку.
Тепер я усвідомлюю, яких зусиль вона докладає, щоб зробити мені веселий день народження. Та частина мого мозку, яка останнім часом постійно відчуває провину, дає мені добрячого стусана.
Ну от, леді в рожевому,кажу я зі сміхом.
Вона дивиться на годинник.
Нам виходити об одинадцятій. Біжи в душ, я вже була. Коли вийдеш, наведу тобі гострі стрілки.
Полудень. Ми на потязі з Ватерлоо і, чесно кажучи, левову частку здивованих поглядів уже отримали. Нічого дивного. У потязі ми сьогодні єдині леді в рожевому, і в нас, поза сумнівом, найдивовижніші зачіски та макіяж. Сара розмахує високим кінським хвостом, здається, що він гойдається в різні боки окремо від її голови, а на моєму ми накрутили такі кучерики, що сама Олівія Ньютон-Джон від заздрощів скисла б. Сара продумала все: жувальну гумку, тоненькі чорні шалики, рифлені білі пластикові пришпильки, що стирчать у нашому волоссі, маленькі бляшані фляжки з джином, щоб пити в потязі для відповідного настрою, куди б ми не їхали.
Назвемося вигаданими іменами?
Сара ставиться до питання з усією серйозністю:
Ти хто будеш?
Хм-м-м, влипла. Гадаю, має бути якийсь кіч, щось із Америки пятдесятих, як, наприклад Лула-Мей?
Вона задумливо дивиться.
Мені подобається твоя ідея. Якщо ти Лула-Мей, я мушу бути Сара-Белль.
Дуже приємно з вами познайомитися.
Приємно познайомитися з тобою, Луло-Мей.
Ми граційно нахиляємо голови, цокаємося фляжками та робимо по ковтку джину, щоб закріпити нову дружбу.
Може, ти мені таки скажеш, куди ми їдемо?
Просто довіряй мені, маленька леді. Тобі сподобається. Вона намагається розтягувати слова зі справжнім південним акцентом.
Ти вже говориш більше як Джон Вейн, ніж як Сара-Белль,сміюсь я.Гадаю, я могла б у тебе закохатися.
Сара засуває порожні бляшанки в кишеньки на сидіннях перед нами.
Це моя сексуальна енергія. Не можу її приховати.
Вона здіймає погляд, коли електронний голос повідомляє, що ми наближаємося до Барнса.
Ходімо. Наша зупинка.
Щойно виходимо зі станції, я помічаю, що ми не єдині, хто тут бере участь у рімейку «Бріоліна». Пишні сукенки та піжонські костюми змішані зі звичайним убранням місцевих мешканців, що вештаються магазинами гарного суботнього дня, а спалахи рожевого атласу то тут то там підказують мені, що леді в рожевому тут буде ціла банда.
Саро!
Голос Джека. Серце моє підстрибує. Останнім часом я намагалася, як могла, уникати дозвілля в компанії з ним та Сарою, на щастя, вони обоє були такі зайняті роботою, що, напевно, лише раділи можливості проводити вечори удвох, без третього зайвого. А я, здається, справді починаю менше згадувати про нього. Напевно, даються взнаки мої зусилля контролювати думки.
Потім я помічаю, з ким прийшов Джек. Біллі, один із наших друзів, ми з ним зустрічалися кілька разів на різних вечірках. Боже милий, будь ласка, нехай це не буде підстановочним побаченням. Хлопці підходять до нас, усмішки дещо занепокоєні, а ми захоплено ахаємо від їхніх чорних штанів-дудочок і чорних футболок в обтяжку. Вони закачали рукави аж до плечей, щоб продемонструвати біцепси, і, дивлячись на їхні чуби, я собі думаю, що в тюбику залишилося не так уже й багато гелю для укладки.
Куди б ми не йшли, виявлялося, що йдемо вчотирьох. Я зовсім не проти, просто цього не чекала, а із Сарою в мене сьогодні був найкращий ранок за всі часи.
Ну, просто як на випускний бал зібралися,сміється Сара та цілує Джека в губи, залишаючи сліди червоної помади. На ньому чорні авіаторські окуляри, які затіняють очі. Схожий більше на Джеймса Діна, ніж на Джона Траволту.
Біллі, вигляд у тебе крутий,кажу я, а він любязно грає мязами.
Його тіло таке, що, здається, він ретельно тренується в спортзалі по дві години щодня. Таким можна лише захоплюватися, одночасно з відчуттям повної зневаги.
У Попая на мене нічого нема,він виймає з рота чупа-чупс, який жував для більшого ефекту, і нахиляється, щоб швиденько цмокнути мене в щічку.З днем народження.
Помічаю, що Сара на нас дивиться, зітхаю. Будьте певні: вона завжди знайде мені хлопця, який точно не мого типу. Він, напевно, любить слухняних струнких блондинок. Цікаво, що наобіцяв йому Джек, коли кликав сюди.
Прошу, леді,Джек згинає ліктя, пропонуючи його Сарі, і за кілька секунд незграбної непевності Біллі робить те саме для мене.
Звісно,сміється Сара, беручи Джека попід руку.Лорі досі не знає, куди ми йдемо, то не кажіть їй нічого.
Я самовпевнено сміюся та беру запропоновану Біллі руку.Гадаю, я починаю здогадуватися, що відбувається.
О, повір, зовсім ні,вона сяє очима, дивлячись на мене через плече, поки ми йдемо крізь натовп.Але все попереду.
Не можу повірити своїм очам.
Що це за місце?
Я в захваті. Ми стоїмо у величезній закрученій черзі, усі тут у костюмах з «Бріоліну», усе гуде й метушиться. З колонок лунає офіційний голос, типовий для американського шкільного радіо. Диктор повідомляє, що не треба бігти в зали і що, стоячи в черзі, не можна пестити одне одного, і що порушників чекає покарання. Ми дістаємося входу, проходимо під величезною аркою з вивіскою, червоною як мак, освітленою старомодними лампочками. Вона запрошує нас до школи Райделл Хай.
Подобається?
Сара зараз більше тримається за мою руку, ніж за Джекову, вона то всміхається, то кривиться, затамовує подих, бо чекає, як я відреагую на її великий сюрприз на честь дня мого народження.
Подобається!я всміхаюся, а голова йде обертом від масштабу події, яка розгортається навколо мене.Гадки не маю, що відбувається, але, чорт забирай, я це обожнюю!
Барнз Коммонзвичайне місце вигулу собак та недільних крикетних матчівзараз перетворився на чарівну Країну Чудес: тут, куди тільки сягає око, панує кіч Америки пятдесятих. Королеви диско на роликах розносять на столики під шатрами на галявині коктейлі з кока-колою й морозивом, блищить срібло фургончиків з їжею, які оточують поле. Повсюди люди розстеляють скатертини для пікніка, дівчата в барвистих сукнях з рюшами та в затемнених окулярах гріються на сонечку, розляглися на спині чи підперлися ліктями та надувають бульбашки із жуйки. Повсюди музика. Духовий джаз-бенд гримить рок-н-ролом пятдесятих, а на деревяному танцполі під шатром витанцьовують енергійні пари. По периметру з високих колонок лунають знайомі пісні з «Бріоліну». Я навіть помічаю школу краси в стилі поп-ап, де в дівчат, убраних у рожеві комбінезони та відповідні перуки, можна пофарбувати нігті та підвести очі. Народ кричить, штовхається вишнево-червоними машинками на автодромі, а величезне чортове колесо сяє й височіє над усім полем, його блискучі біло-рожеві, як морозиво, кабінки, злегка погойдуються на теплому вітерці.
Нічого не хочу, тільки ось на це колесо,видихаю я.
Ценайбільший, найбожевільніший подарунок на день народження, який я колись отримувала. Серце в мене зараз легке, мов пірїнка, привязана до повітряної кульки.
Джек
Химерність цього місця зашкалює. Не знаю, як Сара все це робить. Більшість просто купує якогось торта чи йде кудись пити в честь дня народження. Але не Сара. Їй якось вдалося знайти цю феєрію, умовити мене й Біллі бути їхніми Ті-Бердами, супроводжувати їх у цей день. Не для кожної жінки я б пішов на таке. Я опирався й майже відмовився, бо, якщо чесно, це все мені нагадувало нічне жахіття. Але зараз думаю, що тут доволі круто. Вона каже, це називається «Таємний кінотеатр». Я гадав, тут буде екран просто неба, кілька фургончиків з бургерами, і таки тут є величезний екран, виставлений заздалегідь, але, Боже, це місцедещо зовсім інше. Таке відчуття, що ти перебуваєш у самому фільмі, а не в кінотеатрі, і, я гадаю, нам дісталися дві найкрасивіші леді в рожевому з усього збіговиська.
Сара Боже. Вона ніколи не робить нічого наполовину. Вона йде трохи попереду мене, її ноги в цих чорних легінсах видаються вдвічі довшими, ніж зазвичай. Я постійно відчуваю, що біжу за нею, намагаючись наздогнати, вона завжди тримає мене в напрузі, але останнім часом набрала такої швидкості, що іноді, здається, зовсім зникає з мого поля зору. Ця прихована дрібничка щоразу спантеличує, але я запобігаю їй, коли знову наздоганяю Сару.
Лорі теж сьогодні приголомшлива. Вони із Сарою, мов у журнальній статті про те, яким може бути однакове вбрання на двох різних дівчатах. Сара на високих підборах та з кінським хвостомпортрет найпопулярнішої дівчини в класі. А пружні кучері Лорістриманіша краса. Якби ми справді були старшокласниками, Сара лякала б мене до усрачки, а Лорі була б сестрою мого кращого приятеля. Не знаю навіть, куди я зайду з цією думкою. Вони просто різніта й усе.
Ну що? Обнімашки-цьомчики для мене з іменинницею?каже Біллі, який чимчикує за мною.Май на увазі, я спробую своє щастя там, на вершині цієї штуки,він киває на чортове колесо.
Я кидаю погляд на Лорі та раптом відчуваю, як росте бажання її захистити. Білліодин із тих хлопців, які підуть на все, аби лишень здобути ще кілька перемог. Я не дуже розумію, чому я його запросив, хіба що вінєдиний із моїх друзів достатньо самозакоханий, щоб цілий день розгулювати в карнавальному костюмі.
Жодних приставань, Біллі. Ти чув правила.
Це ж старші класи, тут завжди правила створюються, але їх же й порушують, друже,Біллі підморгує мені, коли Сара повертається до нас і вказує через поле, перериваючи розмову до того, як я встигаю щось іще сказати.
Гайда, ви двоє. Я хочу на автодром.
Починаю шкодувати, що не запросив замість Біллі когось іншого. Цей хлопець уже тричі виграв на силомірі, коли жоден із натовпу не спромігся на це навіть і разу, а тепер він обіймає Лорі, маневруючи машинкою на автодромі, мов пілот Формули-1.
Я перекривлюю його, обіймаючи Сару, оглядаюся через плече та роблю задній хід просто на них, посилаю їхню машину крутитися дзиґою та розсипати електричні іскри. Сара біля мене верещить, сміється, а Біллі їде просто на нас, відкидаючи нашу машину на стіну, складену з шин. Із-за спини Лорі він показує мені середнього пальця й тікає геть. Цікаво, що б Джон Траволта зробив на моєму місці? І хто в цьому сценарії Сандра Ді? Сара для такої ролі надто зухвала. Така собі француженка. Я не кажу, що Лорі тут виконує роль Сенді, а яДенні, бо це була б справжня халепа. Може, Біллізначною мірою Денні, з мязами Попая та розумом ватажка банди. Я дивлюся, як він допомагає Лорі вибратися з їхньої машини, коли двигуни зупиняються, як він тримає її руку, як обкручує навколо себе,спалах темних кучерів на рожевому атласі. Сподіваюся, він їй голову не закрутив.
Тобто, це, звісно, її справи, але він ще той хлоп, усе б йому жарти та кпини. А може, їй саме це й подобається. Дідько, а якщо він вирішить повертатися з нами до Кемдену? Ха, у кишені її рожевої курточки саме зараз починає дзвонити мобільний. Фонус інтераптус, друже.
Лорі
Здається, цей день претендує на звання одного з найкращих днів мого життя.
Я наклюкалася коктейлями від Леді в рожевому, я насміялася так, що в мене боки болять, Біллі виявився прикольнішим, ніж я передбачала, у всіх дурнуватий карнавальний настрій. Навіть погода грала разом із нами, балуючи найкращим розслабленим літнім англійським теплом, від якого в мене на носі завжди зявляється ластовиння.
Якщо я була в захопленні від усього цього при денному світлі, то зараз, коли починається вечір, навколо стає ще веселіше, ще більшає гармидеру та метушні. Біля стійки Ті-Бердів розігрується ціле дійство. Танцюристи в чорній шкірі стрибають уздовж розкішного ряду потужних іномарок, співають біля хромованих мікрофонних стійок, танцюють уздовж капотів. Повсюди люди танцюють, кружляють та просто вештаються у веселковому серпанку, просоченому ніжними відтінками вогників, якими оздоблені атракціони. Фільм повинен розпочатися близько десятої, передчуття зростає з кожною хвилиною.
Сара щойно зясувала, що в неї вроджений талант до рок-н-ролу (а хто б сумнівався), та, після того, як Джек зі сміхом відмовився танцювати з нею, виправдовуючись тим, що в нього дві лівих ноги, підїхала до Біллі, і тепер вони братимуть участь у танцювальному конкурсі.
Ми з Джеком стоїмо на краю натовпу, дивимося на них, я бачу цей особливий шарм Сари: поєднання шикарного блиску та жорсткого піску, він у кожному зухвалому змаху її хвоста, у тому, як випинається її підборіддя. Дякувати Богові, Біллі нібито приховав свої зміїні стегна. Я не знаю, чи то винні всі коктейлі, які я видудлила, але він починає здаватися привабливішим, ніж був на початку дня. Коли ми чекали в черзі на автодромі, він показував мені фото свого меншого брата Робінанеочікуваного сюрпризу, що зявився в його сорокарічної з гаком мами. Але Біллі був не проти перетворитися з єдиної дитини на старшого брата в такому поважному віці. Він гордовито демонстрував мені кадри, де Робін задуває свічки на іменинному торті, який Біллі власноруч зробив для нього. Звісно, тортне шедевр. Але коли якась дівчина замислиться над тим, чи стане Біллі колись хорошим батьком, їй варто лише послухати, як він розповідає про малого Робіна, та дізнатися, що під його залізними мязами ховається мяке й тепле серце. Дивлюся на них обох, зосереджена на їхніх обличчях. Вони обовязково повинні виграти. Мені навіть трохи шкода інших учасників.
Сара обожнює такі штуки,кажу, потягуючи лимонад через смугасту біло-червону соломинку (вирішила зробити перерву в коктейлях).
Сподіваюся, вони виграють,сміється Джек.
Я розумію, про що він. Щаслива Саращастя нам усім.
Дзижчить мій телефон. Знову мама додзвонюється. Я вже казала їй, що гулятиму цілий день, але вона не може, коли нас із Дерілом обох немає вдома. Треба їй перетелефонувати, але не хочеться перебивати настрій моменту.
Дивлюся на чортове колесо. У світлі ілюмінації воно видається навіть більшим, ніж за дня.
Може, до фільму ми ще матимемо час покататися,кажу з надією.
Джек хмурить брови, дивиться на час.
Встигаємо.
Я киваю.
Особливо, якщо вони дійдуть до фіналу.
А вони дійдуть.
Він має рацію. Навіть краплини сумніву немає в тому, що Сарині черевички дотанцюють до самого кінця.
Він мовчить якусь мить, дивиться кудись, потімна мене.Можемо зараз піти прокататися, якщо хочеш,він трохи спантеличено підсміюється.Уважай це моїм подарунком на день народження, бо я його купити таки забув.
Це так кумедно й старомоднойого запрошення покатати мене на каруселі, ніби мені потрібен супровід, але його питання ідеально пасує до цієї старомодної атмосфери. Я піднімаюся навшпиньки, намагаючись перехопити Сарин погляд, дати їй знати, що ми будемо тут о десятій, але вона дуже уважно слухає ведучого майстер-класу. Оглядаюся на дивовижне чортове колесо.
Дуже хочу, Джеку, дякую тобі.
Хлопець у білих чинос із недбало накинутим на плечі светром Райделл Хай опускає на наші коліна хромовану решітку, здивовано піднімає брови, коли чує її тріскіт, перевіряє, чи ми в безпеці.
Може, схочеш обійняти свою дівчину, друже. Там, нагорі, можна трохи злякатися.
Я впевнена, він каже щось таке кожній парі, яка сідає в крісло його атракціону, але все одно ми одночасно поспішаємо його виправити.
О, ми нея заїкаюся.
У ту ж мить Джек поспішно додає:
Вона не моя Ми просто друзі.
Хлопець у светрі підморгує з розумінням:
Шкода. Ви в парі гарні.
Колесо трохи просувається, сідають пасажири наступної кабінки, а я на мить заплющую очі, бо не знаю, що казати далі.
Тільки не кажи, що ти боягузка, Лорі.
Ні, се-е-е-ер!Я сміюся. Стиснувши пальцями решітку, я вмощуюся глибше на сидінні кабінки кольору малиново-ванільного пудингу, вона гойдається, я впираюся ногами в хромовану підніжку.А ти не боїшся висоти?
Він відхиляється в куток кабінки та дивиться на мене скоса, руки поклав на спинку сидіння, долоні розвівя поставила дурнувате запитання.
Я схожий на того, кого легко налякати?
Денні Зуко, зїж своє серце, але те, як він барабанить пальцями по верху кабінки біля мого плеча, підказує мені, що він не такий уже й розслаблений, як здається з його зовнішнього вигляду. Не знаю, що його так бентежить: те, що він на колесі без Сари, чи те, що він узагалі на колесі, чи те, що він на колесі зі мною. Я зітхаю, готова запитати його про це, але лунають перші запаморочливі акорди «Безнадійно віддана тобі», і колесо починає обертатися.