По дерев'яних сходах загупотіли важкі чоботи. Заскрипіла підойма, грюкнув залізний засуві брама відчинилася. З неї вилетів засапаний Метелиця. За ним поспішали Сікач і Товкач, які спросоння до ладу не розшолопали, чого їх так поспішно збудили, і незадоволено бурчали.
Арсене! Чортяко!вигукнув Метелиця і згріб Звенигору в свої ведмежі обійми.Живий! Прилетів, соколику! Ох ти боже!..
Він міцно притис Арсена до грудей, поцілував в обидві щоки і, врешті, просльозився.
Здивовані і зраділі Сікач і Товкач силоміць вирвали товариша і побратима, якого вони вже не сподівалися побачити живого, з могутніх рук Метелиці.
Арсене! Брате!..
Після перших бурхливих проявів радості, коли чулися тільки окремі вигуки, Метелиця перший згадав, що подорожні, мабуть, стомилися і потребують відпочинку.
Без спочинку з-за самого Дунаю, батьку,сказав Арсен.Тож не дивно, що я і мої товариші не відмовимось від вашої гостинності. Останні три дні мчали, мов на крилах. Скучив за товариством січовим та й наглі справи А щокошовим і досі Сірко?
А хто б же? Відмовлявся, правда, дуже. Казавстарий став. Але ж товариство наполягло Та й час тривожний
Мені б зразу до нього
Чекай, чекай, хлопче! Надворі глупа ніча ти до кошового! Чи, може, горить? Виспишсяа тоді роби що знаєш!охолодив Арсена Метелиця.Заїжджайте!.. Товкачу, постав коней до стайні! А ти. Сікачу, роздобудь чого-небудь до рота кинути людям! Та повертайтеся жвавіше, недотепи!.. А я вже постою на чатах!
Після ситої вечері Метелиця відправив Романа, Спихальського і Гриву спати, а Звенигору примусив розповісти про свої мандри і поневіряння. Старий запорожець і його молоді товариші, затамувавши подих, довго слухали цікаві розповіді, і лише перед світом зморений Арсен заснув.
Вранці вся Січ дізналася про повернення Звенигори. Кожен хотів на власні очі побачити його і послухати про все, що він зазнав. Але Звенигора, скинувши з себе турецький одяг і вбравшись за рахунок військової скарбниці у новий, пішов до кошового. Зате Спихальський, Роман і Грива на всі заставки оповідали про своє поневіряння в неволі. Особливий успіх у запорожців мав пан Мартин. Розповідав він цікаво і не без гумору, частенько ввертаючи в свою розповідь польські словечка і змальовуючи Арсена мало не казковим богатирем і звитяжцем. Слухаючи його, козаки час від часу вибухали веселим реготом, бо Спихальський навіть про трагічні події з їхнього життя умів розповісти дотепно і весело. Тоді пан Мартин реготав гучніше за всіх, задерши голову і наставивши в голубе небо свої руді вуса-списи. Потім набирав поважного вигляду і знову заходжувався розважати своїх слухачів новою пригодою, в якій правда нерідко прикрашувалася буйною вигадкою невтомного поляка.
Проходячи мимо гурту, Звенигора зустрівся поглядом з паном Мартиномйому запорожці підсунули під ноги перевернуту догори дном бочку, щоб усім було видно оповідача. Спихальський хитро усміхнувся, підморгнув і теревенив далі:
А єднего разуто було юж на Дністріпослав мене пан Арсен розвідати переправу Шуснув я в кущі і йду собі понад берегом. Остерігаюсь, коб який татарин не загледів мене. Аж патчубіжить до річки гарненька татарочка з високим мідним глеком на плечі. Я зупинився. Думаю, що ж воно буде далі? Татарочка поставила глек на камінь, оглянулась навколо іо, панство!почала швидко роздягатись Я зажмурив очі Потім мені набридло стояти, мов сліпому, і я розплющив єдне око
Га, га, га!зареготали навколо запорожці.
Патчулишилась татарочка тилько в барвистих шовкових шароварах Ох, Єзус!.. А як я розплющив і друге око, вона юж встигла
Звенигора не розібрав, що там «юж встигла» татарочка, але по тому, який громовий регіт вибухнув над натовпом, стало ясно, що пан Мартин веселим словом і жартом зумів прихилити до себе козацькі серця.
У світлиці військової канцелярії Звенигору зустрів сам Сірко. Уперше Арсен бачив кошового таким схвильованим і зворушеним. Старий отаман розкрив обійми і, не дозволяючи молодикові вклонитися по старовинному козацькому звичаю до землі, притис його до грудей.
Ти повернувся-таки! Слава богу! А я вже не сподівався побачити тебе живого і відчував гріх на своїй душі!
Повернувся, батьку, але, на жаль, без вашого брата. Не знайшов
Сірко посадив Арсена насупроти себе. Зітхнув.
Бачу. Коли б знайшов, то прибув би разом з ним Видно, не доведеться бідоласі померти на рідній землі Однак ти недаремно їздив: прислужився рідній матері нашій Україні і всьому кошеві запорозькому. Твоя звістка про похід Ібрагіма-паші на Чигирин дозволила нам вчасно підготуватися до зустрічі ворога й успішно відбити його напад Даремно Ібрагім-паша і хан Селім-Гірей три тижні без упину штурмували Чигирин. По кілька разів на день кидали вони на приступ свої війська, копали апроші і закладали під стіни міста порохові міниніщо їм не допомогло! Чигирин вистояв, а Ібрагім-паша з Селім-Гіреєм безславно відступили А ми тут, на Низу, теж не сиділи склавши рукишарпали татарські улуси, громили переправи турецькі через Буг, стерегли Муравський шлях, знищували ворожі валки з припасами В усьому цьому є й твоя, молодче, частка! Вчасне попередження про наміри ворогато вже наполовину виграна баталія!
Я радий чути це, батьку,скромно відповів Звенигора.Але то діло минуле Турки не облишили наміру заволодіти Україною. Султан Магомет знову готує похід. Ще грізніший, ніж торік!
Сірко уважно подивився на козака.
Ти маєш певні вісті?
Так. Мені пощастило разом з моїми болгарськими друзями роздобути султанський фірман.3 цими словами Звенигора видобув з-за пазухи цупкий сувій пергаменту і подав його кошовому.
Сірко розгорнув жовтуватий аркуш, списаний мережаним турецьким письмом, притиснув його до столу долонями. Довго вдивлявся в нього.
Про що пише султан?
Звенигора прочитав фірман і слово в слово переклав. Сірко мовчки слухав. На його високому загорілому лобі зійшлася між бровами глибока зморшка. Очевидно, кошового глибоко вразило почуте, але він намагався цього не показати. Мужнє обличчя Сірка, до якого так пасували густі довгі вуса, що підковою охоплювали чисто поголене круте підборіддя, лишалося непроникним.
Деякий час він мовчав. Згорнувши сувій. Арсен дивився на кошового і намагався відгадати його думки і почуття.
Ось воно як,нарешті, тихо промовив Сірко.Отже, цього літа щонайменше двісті тисяч турків і татар топтатимуть наші степи, палитимуть села й хутори, руйнуватимуть міста!.. А хто скаже, скількох наших людей вони уб'ють, скалічать, потягнуть у неволю агарянську нечестиву!.. Бідна моя Україно, чим ти провинилась перед богом, що він насилає на тебе одну напасть за одною! Скільки горя зазнала ти і скільки ще впаде на твою нещасну голову!.. Вже рівно сорок літ, з часу гетьмана Якова Острянина, я не випускаю шаблі з руки Походи великого Богдана Булава Вінницького полковника Кошовий славного Низового товариства Безконечні війни з татарами Відчуваю, що вже не ті у мене сили, які були раніш. Слабіє мій зір, і кволіше б'ється серце Боже! Низпошли на мене свою благодать: збережи в моїх руках сили рівно на Стільки, скільки потрібно буде, щоб відвести загрозу од вітчизни моєї дорогої, а в очах збережи зір, щоб я міг побачити, як тікатиме Кара-Мустафа з своїми недобитками з землі нашої! А потім хоч і упокой мя, господи!
Звенигора затаїв подих. Ніколи не доводилося йому так близько і так гостро відчути душу цієї незвичайної, могутньої людини, як тепер. Ось уже безперервно двадцять років Сірко перебував на Січі й очолював запорожців у їхнім смертельній боротьбі з турками і татарами. Десятки великих боїв і сотні дрібних сутичок, виграних ним, принесли йому славу непереможного воїна. Вороги боялись одного імені Сірка. Часто показували козакам хребет, навіть не вступивши в бій, а лише дізнавшись, що перед ними Урус-шайтан, тобто руський чорт, як прозвали його татари й турки Земляки ж називали його Ганнібалом і грозою кримчаків-людоловів. Справді-бо, сотні й тисячі бранців з України, Московської Русі, Польщі визволяв з козаками Сірко, перестріваючи в степу переобтяжені здобиччю хижі татарські чамбули; десятки улусів, містечок і фортець у Криму, в Ногайській та Буджацькій ордах спалив, зруйнував він, відомщаючи за грабіжницькі вторгнення на Україну; не один раз на легкокрилих чайках виривався на простори Чорного моря, розбиваючи галери й сандали і визволяючи невільників! Тому його ім'я наводило на ворогів жах, а земляками прославлялось і оспівувалось у думах та піснях. Запорожці безмежно вірили в свого ватажка і щиро любили його. Кожен з них, не роздумуючи, міг кинутися за ним хоч і до чорта в пекло!
Після паузи, ніби застидавшись свого душевного пориву, Сірко досадливо поморщився, грубувато сказав:
Тьфу, розпустив нюні, старий базікало!.. Арсене, синку,Сірко знову обняв козака,спасибі тобі від усього коша за ту звістку, якій і ціни нема! Твої зусилля, твої страждання окупилися сторицею торік і, вірю, окупляться цього літа Ми підозрівали про можливість нового турецького нападу, а тепер упевнилися в цьому і зробимо все, щоб Кара-Мустафа поламав собі об Чигирин зуби, як і паша Ібрагім!.. Треба негайно сповістити про це гетьмана Самойловича і воєводу Ромодановського. Я сьогодні ж пошлю гінців. А ти поїдеш трохи пізнішесам одвезеш султанський фірман. Може, гетьман-скупій розкошелиться і нагородить запорожця-нетягу сотнею золотих! Та ще, чого доброго, сам цар-батечко пришле подарунокі зразу станеш багатієм Це вже не враховуючи нашого подарунка Від коша
Що ви, батьку! Я й так скільки ваших грошей розтринькав! Ні злотого не привіз додомуІ Звенигора розповів Сіркові, як рятувався з друзями від Гаміда і його людей.
Що впало, те пропало,заспокоїв його кошовий.Грошіріч набутна,були б тільки ми живі та здорові А на дорогу вони просто необхіднісам знаєш!..
Він підійшов до столувийняв з шухляди оксамитовий капшук.
Тут не багато, але вистачить, щоб десяток запорожців не відчували нужди в дорозі до Чигирина, а може і до Батурина А теперслухай! Спочатку заїдеш у Чигирин, покажеш фірман окольничому Ржевському,він знатиме, що треба робити. То досвідчений воїн Після торішнього штурму, коли Чигирин було наполовину зруйновано, він відновив стіни, полагодив ворота міські, поповнив запаси. А коли дізнається, що незабаром прийматиме таких нежданих гостей, то приготується ще краще! З Чигирина мчи у ставку гетьмана. За Дніпро. Гадаю, там же зустрінеш і воєводу Ромодановського У них фірман і залишишхай шлють цареві Ну, ти мусиш знати, що ні до першого, ні до другого у мене особливої приязні немає Гетьман спить і бачить у своїй руці поряд з гетьманською булавою ще й пернач кошового. Але всім відомо, що то рука слабка, однак загребуща, і пернач кошового їй видався б не під силу А з князем у мене давні рахунки. Коли князь захотів було закріпостити за московським звичаєм наших слобожан, я з запорожцями та слобожанами трохи пошарпав його людей під Білгородом, і він поклав на мене зло. Підступно схопив, забив у кайдани і заслав аж у Сибір Розповідаю це тобі для того, щоб знав, як вестися з ними обома, щоб захищати нашу Січ. Поки йдеться про боротьбу з турками і татарами, гетьман і воєвода вбачають у запорожцях надійного спільника, але як тільки війна затухає, вони обидва намагаються прибрати нас до рук!
Що ж мені робити?
Сірко уважно подивився на козака.
Самойлович намагатиметься примусити запорожців приєднатися до його війська, щоб гуртом захищати Чигирин Треба таємно переконати князя Ромодановського, щоб не схилявся до думки гетьмана, розумно довести йому, що ми не можемо залишити Січі напризволяще. Якщо ворог займе нашу укріплену фортецю, то ми самі відчинимо двері до своєї хати. А кожному ясно, що Січто надійний захист України від татар і турків. Доки існуватиме смертельна загроза з півдня, доти повинна існувати і наша Січ-мати!.. Отож, тут ми принесемо більше користі загальній справі, нападаючи на тили турецького війська і загрожуючи Кримові, ніж коли б приєдналися до лівобережних полків.
Розумію, батьку.
Ти вже був дома?раптом спитав кошовий.
Один день всього.
Мало. Але сам знаєш, який час настає Тому, побувавши у гетьмана і воєводи Ромодановського, повертайся назад! Будеш тут потрібний. А заразіди! Вибери собі добрих попутниківі чекай. Я приготую листигукну тебе
2
З гори, від Суботівського шляху, Звенигора з товаришами побачили Чигирин і припинили коней.
Ліворуч, на стрімкій кам'яній скелі, височить похмурий старовинний замок. Він піднісся так високо, що здається, пливе в бездонному синьому небі, як велетенський корабель. Схожості з кораблем йому надавала і гостроноса форма, і ціла низка гармат, що виглядали чорними жерлами з вузьких бійниць.
Праворуч, попід Чигиринською горою, що звалася ще в народі Кам'яною, розкинулось місто, обнесене земляним валом з сосновим палісадом по ньому. Замість багатьох будинківпопелища або руїни. То сліди торішньої турецької облоги.
Вдалині, за містом, витікаючи крутим коліном .з-за Чигиринської гори, вузькою блискучою стрічкою в'ється по широкому зеленому лузі Тясмин. За річкою темніє в легкій імлі густа чигиринська діброва.
Одначе козакам ніколи було милуватися чудовим краєвидом, і вони погнали стомлених коней до Кримських воріт.
Двір коменданта був запруджений військовим людом.
Козаки спішилися, прив'язали коней до конов'язі. Старий Метелиця пішов роздобувати сіна, Сікач і Товкач метнулися в пошуках їстівного, а Звенигора зі Спихальським, й Гривою і Романом Воїновим попростували до великого кам'яного будинку коменданта. Арсен вирішив, що з його боку було б не по-товариському самому вручати високим воєначальникам спільно привезений з Туреччини фірман. Тому йшли всі гуртом.
Молодий бравий стрілецький старшина, якому Звенигора розповів про мету їхнього приїзду, на хвилину задумався.
Коменданта, окольничого Ржевського, немає зараз у місті,нарешті, промовив він, не знаючи, як бути йому із запорожцями.Хіба провести вас до генерала?
Звенигора розмірковував, що у нього нема підстав відмовлятися. Врешті, він привіз таку звістку, яку треба широко розголосити серед війська і народу. Тому сказав:
Давай і до генерала.
Старшина завів їх до великої порожньої зали. Лише під однією стіною стояла довга широка лава, на якій сиділо кілька вартових стрільців з протазанами. Двоє дверей вело до сусідніх кімнат. З однієї з них доносився гомін голосів. Старшина обсмикав на собі каптан і сховався за дверима.
Султанський фірман? О ля, ля! Шудесно! Подавайт його сюди!долетів крізь нещільно причинені двері гучний голос.Або зачекайт! Я сам виходіль Панове офіціри, гераус! Запорожці привозіль султанський фірман Я хочу бачіль його негайно!.. Ком, ком!
В залу вивернув цілий гурт військових старшин. Попереду йшов рожевощокий генерал, його ясно-голубі очі з цікавістю ковзнули по козаках, що виструнчилися перед ним.
Побачивши генерала, Роман Воїнов здригнувся і хотів було відступити назад, але в залі настала тиша, всі завмерли, і він не посмів порушувати стрій.
Генерал-майор Трауерніхт!об'явив хтось із старшин.
Звенигора виступив наперед. Вклонився, опускаючи праву руку мало не до підлоги.
Ти привозіль фірман?спитав Трауерніхт, з задоволенням оглядаючи струнку, туго збиту постать козака.
Так, пане. Я з товаришами роздобув його в Туреччині. Кошовий Сірко наказав відвезти його до гетьмана і пана воєводи, а по дорозіпоказати комендантові Чигирина, щоб він спішно готував фортецю до нової облоги.
О-о, ві слухаль? Що говорить цей косак!.. Це є знову війна!вигукнув генерал.
Так, пане,підтвердив Звенигора, виймаючи фірман і подаючи його генералові.
Той розгорнув, повертів перед очима.
Швайнерай, але ж тут написано по-турецьки!
Так, пане. Дозвольтея прочитаю і перекладу.
Звенигора вже знав лист напам'ять і швидко переказав його зміст. Трауерніхт не спускав з нього погляду. Видно було, що він вражений не тільки важливою вісткою, а й тим, що звичайний запорожець так вільно перекладає з турецької.
Панове, надзвичайно інтересант!вигукнув генерал.Ми ждали війна, але все-таки сумнівались І от запорошці привозіль таку важливу новіну Колосаль! Колосаль!І поплескав Звенигору по плечі.Данке, майн лібер! Я завшти віт запорошський косак у захопленні бути Дуже добрі зольдат, майне гершафтен!..Віт дізер новін князь Ромодановський дуже задоволений бути
Я також задоволений Молодшина, косакенІ глянув на Арсенових товаришів.А то твої камераден?
Він підійшов до Спихальського. Той випнув груди, виструнчився. Німець поблажливо поплескав його по плечі також.