О, богатир! Геркулес!.. А цей Ба! Ба!Генерал раптом поперхнувся, витріщив очі, а його вид почав наливатися кров'ю.Доннерветер! Але ж то єст холоп Ромка Воїноф! Ройбер! Грабіжник!він задихнувся, посинівши від люті, що нахлинула на нього.Зольдатен! Взяти цей ферфлюхтер гунд! Він ніякий косак єст! То єст мій кріпак З сільця Плоского, із-під Тули Бунтівник, підпалювач!.. Спалив мій маєток Дуже корош маєток І втік, ферфлюхтер!.. Н-на!.. Тепер маєшвін став запорошський косак!.. Герой!.. А де був? У Стеньки Разіна?.. Голюбщику, твоє місце на стайня! Там я покажу, як палить мій тім!.. Зольдатен, схопіть йогозабийт у кайтани! В тюрму!Трауерніхт бризкав слиною, розмахував руками, тупав ногою.
Стрільці схопили Романа, вирвали у нього шаблю, яку він намагався вийняти з піхов. Поволокли до виходу.
Прощай, брате Арсене! Прощайте, друзі!крикнув, пручаючись.Ось яку волю я знайшов на батьківщині! Прокляття!
Арсен кинувся до генерала.
Стривайте! Що ви робите! Негайно звільніть нашого товариша! Ми з ним привезли з Туреччини таку важливу звістку, а ви його в тюрму? Оце така нагорода?
Чого косак так кричить? Чи він гадає, що тут запорошський січ?промовив глузливо Трауерніхт.
Звенигора аж тремтів од люті. Ні, не такої зустрічі він чекав у Чигирині! Рука мимоволі потяглася до шаблі. Але його раптом відтер плечем Спихальський, а Грива міцно здушив за лікоть.
Пан Мартин став перед генералом, наїжачив на нього вуса. Обличчя його зблідло, а очі були готові виприснути з орбіт. Голос тремтів.
Псякрев! Пане генерале, але то ж неподобство творити таке зухвале злочинство з нашим другом, яке ви ниньки вчинили! Навіть якщо то правда, що пан Роман пустив червоного півня на ваш майонтек, то ви тераз не мали права хапати його, як якогось остатнього здрайцю, лайдака, бо пан Роман з лихвою прислужився своїй ойчизні! До того ж він юж не хлоп, прошу пана, а запорозький козак! А то, мосьпане, річ друга!
Трауерніхт поривався щось сказати, але Спихальський так розійшовся, що не помічав того і продовжував говорити, шалено поводячи булькатими очима.
Нині я майже зрозумів, що то значить бути хлопом! Уявляю, пане, як ви поводилися з своїми кріпаками, якщо така добра і чуйна людина, як пан Роман, підняв руку на ваше майно! Видно, йому жилося гірше, ніж вашому бидлові Але ж, панство, хлоптеж чловєк, холера ясна!.. Він має ту ж плоть і кров, що й ми, шляхтичі. Він так само радіє, сумує, кохає і ненавидить Хто ж дав нам право знущатися з нього? Натура? Чи пан Єзус? Га? Питам вас!..
Холопто єст холоп, майн лібер!вирячився на Спихальського Трауерніхт.І якщо ви єст справді шляхтич, як заявляйт, то мені дивно слухайт од вас подібну мову!.. Ніхт вар, панове?
Так, так, пане генерал-майор,почулися голоси.
Ві слухаль?.. На цьому з холопом кінчайт!.. Шпасибі, косакен, за фірман, за надзвичайно важливу звістку Гадаю, князь Ромодановський дасть вам за неї шудесний презент.
Нам не потрібний ніякий презент!вирвався знову наперед Звенигора.Звільніть нашого товариша! Інакше ми домагатимемося його звільнення силою зброї!І він люто стукнув руків'ям шаблі.
Вас? Що то означайт, менш? Погроза?.. Гей, зольдатен, виштовхайт цей зухвалий косак надвір!
Від гніву та образи кров шугнула Арсенові в голову. Він рвонувся вперед, не тямлячи себе. Трауерніхт скрикнув злякано і поточився назад. Та в ту мить між ним і запорожцем виросла довготелеса постать якогось суворого на вид рудого генерала, який підняв перед Звенигорою руку.
Стоп!вигукнув громовим голосом. В його мові теж вчувався чужоземний акцент.Панове, ваша суперечка зайшла дуже далеко! Прошу облишити її! Заспокойтеся! Вам, пане запорожцю, справді треба бути обачнішим у виборі слів, адже стоїте не перед татарами чи яничарами А вам, генерал-майоре, мусить бути соромно за те, що дозволили собі заарештувати одного з запорозьких гінців. Це не міняє справи, що вісім чи дев'ять років тому він був вашим кріпаком і вчинив злочин. Зараз не такий час, щоб зводити старі рахунки!
Генерале Гордон!верескнув Трауерніхт.Ви забувайт, що тут нижчі чини! Я не потерплю образи! Прошу не указувайт мені, як я мус поводитися зі своїми кріпаками!
В своєму маєтку ви вільні поводитися з ними так, як вам дозволяє ваша совість. Але тут, у війську, немає кріпаків!Генерал Гордон говорив з акцентом, але досить правильно.Ви зробили помилку, і її треба виправити, щоб не завдати шкоди обороні Чигирина.
Генерале, ві перебільшувайт!
Ніскільки! Гадаю, буде розумно запевнити запорожців, що з їхнім товаришем нічого поганого не трапиться. Його долю повинен вирішити головнокомандувач князь Ромодановський А до того часу за його безпеку ручаюся я! Від вашого імені, генерал-майоре, я даю слово запорожцям, що ви не вчините з їхнім товаришем насилля.
Трауерніхт не відповів нічого. Мовчки зник за дверима.
Генерал Гордон повернувся до Звенигори. Його невеликі допитливі очі дивилися на козака доброзичливо, але разом з тим і твердо. Видно було, що ця людина звикла наказувати і завжди домагалася свого.
А вам, молодий чоловіче, моя добра порада: якщо ви хочете визволити вашого друга, мчіть, не гаючись, до князя або до гетьмана. Тільки вони можуть примусити генерал-майора випустити його з тюрми А за султанський фірман велике спасибі від усієї залоги Чигирина! Щасливої дороги!
Звенигора мовчки вклонився і попростував до виходу. Спихальський і Грива поспішили за ним.
Ішли швидко, збуджені, зі стиснутими кулаками. Звенигора і Грива мовчали. Спихальський сипав прокльони і лайки. Врешті, йому це набридло, і він замовк.
Метелиця ще здалеку помітив, що немає Романа, а його друзі чимось схвильовані.
Що трапилося?
Звенигора коротко розповів про лихо, що стряслося з Романом. Картав себе, що вся вина за це нещастя падає на нього. Коли б не тягнув товаришів за собою, а сам відніс той фірман, все закінчилося б якнайкраще. А тепермаєш! Роман у темниці, і його чекають канчуки або й шибениця!
Гарячковитий Сікач вихопив з піхов шаблю.
Браття, то чого ж ми тут стоїмо! Нас б'ють, а ми, як телепні, тільки придуркувато посміхатимемось? Біжімо мерщійшаблями прокладемо собі дорогу і визволимо товариша! Ганьба нам буде на Запорожжі, коли там дізнаються, що ми нічого не зробили для визволення Романа!
Чекай, чекай!остудив його запал Метелиця і наморщив лоба.Який швидкий!.. Крім шаблі, ще й трохи розуму треба мати!.. Погляньскільки тут вояків! Не встигнемо вийняти зброю, як нас скрутять у баранячий ріг. І чого тоді доможемося!.. Та й подумаймо, кого рубати будемо,стрільців та сердюків! Своїх людей, а не яничарів Ні, так ми не визволимо Романа. Треба придумати щось такеІ старий козак покрутив перед носом Сікача своєю розчепіреною п'ятірнею.
Батько правду каже,сказав спроквола небагатослівний Товкач.
Що ж тут можна придумати?гарячкував Сікач.
Погляди всіх звернулися на Звенигору.
Є кілька шляхів,промовив Арсен.Можна зараз напасти на варту і спробувати визволити Романа. Спочатку я так і хотів зробити. Але я згоден з батьком Метелицею, що все-таки цей шлях не підходить. Когось ми уб'ємо, хтось із нас загине. А головне, невідомо, чи пощастить визволити Романа Є другий шляхзаконний. Просити князя Ромодановського і гетьмана Самойловича. За кілька днів ми будемо у них. Одного їхнього слова досить, щоб наш товариш знову був на волі. Є і третя можливість
До гурту запорожців швидко підійшов незнайомий стрілець, і Звенигора замовк. Стрільцеві було років тридцять, але невеличка темно-руса борідка і такий же темно-русий, . підстрижений під скобку чуб, що вибивався з-під шапки, робили його старшим, поважнішим. Привітавшись, стрілець звернувся до Звенигори.
Я хочу повідомити вам дещо про вашого друга
Про Романа? Хто ти такий? І чому турбуєшся про нього?
Не дивуйтеся, братці,усміхнувся доброю усмішкою незнайомець.Мене звуть Кузьма Рожков Я супроводжував генерала Гордона, тож бачив, як схопили вашого друга, а мого, як виявилося, земляка, Романа Воїнова Я, щоб ви знали, як і він, туляк
Ти раніше знав Романа?
Ні, та хіба це має значення? Я знаю Трауерніхта і чув про нього ще дома Справжній собака! Тож, почувши, що Роман пустив на його двір червоного півня, я дав собі слово зробити все, щоб допомогти землякові.
Запорожці щільніше оточили стрільця. У Звенигори загорілися очі. Несподівана допомога була дуже доречна.
Де зараз Роман?
Його кинули до льоху. Ген там, за стайнями, в кінці двору.
І варту доставили?
Атож.
Як його можна звідти визволити?
Цього я зараз не знаю. Треба розвідати. Подумати.
А тим часом німець закатує Романа!
Не закатує. Ви чули, що сказав мій генерал?
Гордон?
Так. Справедливий шотландець. І вояка добрий Він заступиться за Романа.
Гм.Звенигора задумався.Все діло упирається в те, що ми повинні негайно їхати далі. Що ж робити? Може, мені залишитись, а ви самі їдьте?подивився він на товаришів.
Ні, ні, ти повинен їхати, Арсенезагукали козаки.Ти роздобув фірман, ти читаєш по-турецькому! Та й, крім фірману, розповіси багато А опріч всього, попросиш воєводу за Романа. Може, накаже випустити.
Якщо треба комусь залишитись, то хай це буду я,сказав Грива.Стрілець мені допоможе, і ми до вашого приїзду щось розвідаємо.
Так буде добре,погодився Кузьма Рожков.
Всі зійшлися на цьому.
Домовившись про місце майбутньої зустрічі, запорожці попрощалися з Гривою і стрільцем, скочили на коней і помчали до Калинового мосту через Тясмин.
3
Тяжкі думи обсіли боярина Григорія Григоровича Ромодановського. Як тільки залишається він на самоті в своєму пишному похідному наметі, не дає йому спокою одна думка: про сина Андрія, який ось уже багато років поневіряється в татарському полоні. Всі спроби і намагання викупити його закінчилися нічим. І боярин небезпідставно підозріває, що зацікавлені його сином не татари, які були б не від того, щоб узяти за невільника великий викуп, а турки. Можливо, сам султан.
Охопивши голову руками, спершись ліктями на невеликий похідний столик, боярин мовчазно сидить у напівтемряві. Він хоче відпочити, намагається не думати про князя Андрія, але не в змозі відігнати гірких думок, що настирливо лізуть у голову.
За пологом намету почувся шум. Увійшов начальник варти.
Ваша світлість, прибув гетьман Самойлович.
Ромодановський провів рукою по обличчю, ніби зігнав з нього невидимі сльози, розправив плечі.
Проси!
До намету ввійшов Самойлович, огрядний, високий, у багатому малиновому жупані і горностаєвій шапці, прикрашеній барвистим павичевим пір'ям та дорогоцінними камінцями. Лівою рукою притримував шаблю, що ряхтіла сріблом і самоцвітами.
Чолом тобі, боярине Григорію Григоровичу! Радий бачити тебе во здравії!
Спасибі. Милості прошу, ясновельможний гетьмане. Сідай, будь гостем!
Гетьман важко опустився на канапу.
Не гостювати я приїхав, князю Доведеться знову воювати. Сірко прислав депутацію. Запорожці привезли дуже важливий лист султана: турки знову ідуть здобувати Чигирин!
Ми це передбачали.
А тепер знаємо достеменно. Князь Голіцин наполягав, щоб ми двинули військо під Київ. Він вважав, що саме туди турки на цей раз скерують свій головний удар
Але ми, пане Іване, виявилися далекогляднішими.
Так, Чигиринце ключ від України. Передусім від Правобережної. І ми добре зробили, що відбудували міські вали, зміцнили залогу. Тепер у замку сорок п'ять гармат, достатньо пороху та ядер, а також інших припасів. Сьогодні я наказав відправити з Великих Сорочинців валку селітри. З Миргорода, Лубен і Полтави женуть гурти скоту, везуть пшоно, борошно, солонину Переправи через Дніпро в наших руках. Ми завжди зможемо підкинути підкріплення обложеним. І людей ми цього року матимемо більше, ніж торік. Зі мноюп'ятдесят тисяч козаків!
Мене сповістили, що сюди йде князь Булат з калмиками і донськими козаками. Тоді людей государевих буде зверх сімдесяти тисяч. А з козакамисто двадцять
Гадаю, треба притягти під Чигирин і запорожців. Сірко, залишивши в Січі залогу, приведе десять тисяч умілих у нападі й обороні воїнів. Якщо турки матимуть навіть двісті тисяч, то й тоді ми з божою допомогою можемо успішно протистояти їм!
Війнаце гра, пане гетьмане. І виграє той, хто з самого початку захопить якомога більше козирів
Один з ниху наших руках і чекає дозволу зайти до намету, князю.
Запорожці?
Так.
Ромодановський плеснув у долоні. Зайшов старшина.
Введіть гінця із Запорожжя,сказав Самойлович.
До намету ввійшов Звенигора. Вклонився.
Чолом, князю! Чолом, ясновельможний гетьмане!
Покажи, козаче, султанського листа бояринові! Прочитай!наказав гетьман.
Звенигора вийняв фірман. Переклав.
Ромодановський уважно вислухав. Потім схопився, обняв козака.
Спасибі, молодче!До гетьмана:Надзвичайна удача! Я накажу негайно відіслати цей лист цареві Що ми з нього дізналися? По-перше, наші торішні добрі знайомі Ібрагім-паша і хан Селім-Гірей усунуті з своїх високих посад і заслані на острів Родос. По-друге, великим візиром назначений Асан Мустафа, якого прозивають Кара Мустафою. Це розумний і жорстокий воїн. Звичайно, він не захоче зазнати долі Ібрагіма-паші і докладе всіх зусиль, щоб домогтися перемоги. Третє. Як і торік, турки ідуть під Чигирин. Для нас це дуже важливо. Якщо ми до цього часу вагалися і не знали, де зосереджувати сили, то тепер, завдяки цій звістці, картина прояснилася, і ми будемо діяти напевне. Але порівняно з минулим роком розширюються загальні цілі війни. Султан не задовольняється вже тільки Чигирином, а хоче захопити Київ і навіть Лівобережну Україну. Однак Мустафа-паша зможе зробити це тільки після того, коли знищить наше військо під Чигирином. Отже, наше завданняне допустити здачі міста або ж, на крайній випадок, зберегти боєздатним наше військо Нарешті, одна із цілей султаназнищити Запорозьку Січ. Видно, торішні набіги запорожців на турецькі і татарські тили не на жарт стурбували султана.
Безперечно, нам пощастило,погодився Самойлович.І я вже відповідним чином нагородив запорожців.
Ромодановський зняв з пояса свою дорогу шаблю, простягнув Звенигорі.
Спасибі, козаче. Від гетьмана знаю, що ти не сам привіз цей фірман Я накажу видати з казни кожному по п'ять золотих червінців.
Звенигора злегка вклонився.
Красненько дякую, князю. Однак, якщо ваша ласка, замість золотих червінців ми хотіли б просити у вас милості для одного з наших товаришів Він разом зі мною привіз цього листа з самої Туреччини.
Що з ним?
Його схопив генерал Трауерніхт.
Як же так? Трауерніхт проявив самоуправство А за віщо він його заарештував?
Звенигора сміливо глянув у вічі бояринові. Йому здалося, що треба говорити правду, бо тільки правдива розповідь може допомогти визволити Романа.
То був кріпак генерала Кілька років тому він утік від нього на Дон.
Ромодановський нахмурив брови. Лівою рукою схопив бороду і почав закручувати на вказівний палець. Це була прикмета, що воєвода чимось незадоволений.
Так об чім же мова! Генерал просто повернув собі те, що йому належало!
Але ж то людина, а не річ Низове товариство прийняло його до себе,він став запорозьким козаком!
Гетьман, дивлячись на Ромодановського, іронічно посміхнувся: на обличчі князя промайнули погано приховані досада і роздратування. Не чекаючи, що відповість козакові воєвода, Самойлович відкланявся і вийшов.
Ромодановський став перед Звенигорою, насупився.
Якщо кожен кріпак-утікач об'являтиме себе донським чи запорозьким козаком, то ми, поміщики, зостанемося без робітних людей, без кріпаків До того ж вони збираються в гурти, і серед них починається бродіння. З'являється Степан Разіні ллється дворянська кров!.. Ні, ні, козаче, не проси у мене заступництва для такого бродяги!.. На місці Трауерніхта я зробив би те саме!
Звенигора зрозумів, що говорити далі марно і небезпечно. Не оповіщати ж воєводі про участь Романа у повстанні Разіна! Але ще лишався наказ Сірка. Тому запорожець знову вклонився.
Ну, що ще?вже незадоволено промовив боярин.