Після визнання мікробної теорії та розуміння механізму поширення інфекцій мікроорганізми, а також бруд, у якому вони розмножуються, та комахи, які їх розносять, стали цілями військових кампаній. Раптово зявилися підрозділи контролю мух, офіцери з санітарії, військові ентомологи. Каїрський військово-морський медичний дослідницький підрозділ 3, до якого належить розташована в скромному контейнері лабораторія Марка Ріддла, має чотиризірковий антидіарейний родовід. Його перший директор, капітан флоту Роберт А. Філліпс, здогадався, що додавання глюкози в рідини для регідрації покращує абсорбцію кишківником води і солей. Це означає, що для того, аби відновити водно-сольовий баланс, достатньо випити рідину, а не діставатися клініки, щоб вам зробили внутрішньовенне вливання. Це порятунок не лише для тих, хто воює у віддалених місцинах, де немає медичного обслуговування, а й для тих, хто просто живе в таких місцинах. У головній статті журналу «Ланцет» 1978 року відкриття Філіпса названо «потенційно найважливішим відкриттям у медицині цього століття».
Повна назва праці Ріддла така: «Дослідження з оцінювання можливостей амбулаторного лікування діареї мандрівників». «Діарея мандрівників»ще один із узагальнених термінів. Більшу частину цих захворюваньпринаймні 80 відсотківспричиняють бактерії, від 5 до 10 відсотківвіруси (типова причина таких випадківпотрапляння у водогін блювотиння), рештанайпростіші організми, такі як амеби та лямблії. Усі вонинаслідки споживання інфікованої їжі чи води. Раніше існувала окрема категорія, «діарея військових», та коли подивитися перелік патогенів, побачимо, що списки майже повністю збігаються. Діарея військовихце діарея мандрівників, тому що вони мандрують (місцями, де пити сиру воду дуже не рекомендується). Дослідження, що провели Ріддл, Дейвід Тріббл та інші з Військово-морського медичного дослідницького центру, виявило, що з 2003 до 2004 року від 30 до 35 відсотків особового складу, який брав участь у бойових діях в Іраку, потрапляли в ситуації, коли не було доступу до безпечних їжі та води. Солдати, особливо в перші дні конфлікту, схожі на заблукалих туристів з наплічниками, що борсаються в багнюці та відганяють мух від їжі, якою торгують місцеві. У тому самому дослідженні говориться, що 77 відсотків учасників бойових дій в Іраку і 54 відсотки в Афганістані перехворіли на діарею. 40 відсотків з них були вимушені звернутися по медичну допомогу.
На кожну людину, що зявляється на вранішньому прийнятті хворих, припадає четверо, які перетерплюють. Ріддл хотів би знати, чому так. Середня тривалість діареї мандрівниківвід трьох до пяти діб. Навіщо таке терпіти, коли, згідно з даними Ріддла, деякі антибіотики можуть повернути вас до нормального життя за чотири-дванадцять годин? Він розпитував про це всіх, кого міг, здебільшого під час споживання їжі. У їдальні Дорі, яка має розміри ангара, столи розставлено, як у підвалі церкви, довгими рядами, тож там завжди можна знайти дружньо налаштованого незнайомця, що сидітиме перед чи поряд з вами, з яким можна, поки ви їсте, поговорити про кишкові розлади.
Ріддл береться до справи зранку, він заговорює до чоловіка, що сидить ліворуч. Згідно з нашивками на уніформі, вінсержант морської піхоти на прізвище Робінсон.
Я з флоту, каже Ріддл, і тут ми досліджуємо можливості спрощення лікування діареї мандрівників. Ми встановили, що єдина доза антибіотику й антиперистальтик
Робінсон підводить очі від тарілки.
Анти... що?
Імодіум, наприклад, підказую я. Зупиняє пронос.
О ні. Так не можна поводитися з матінкою-природою.
У Робінсона замість голосу гуркіт. Коротка товста шия надає йому командирської впевненості, як в актора Вінга Реймза. Чомусь подумалось, що Ріддл просто зараз побіжить у лабораторію, щоб викинути результати досліджень у смітник зі словами: «Про що я тільки думав?»
Якщо у вас усередині щось погане, вода чи ще що, це треба вивести.
Дуже схоже на обговорення діареї з Голосом (з динаміків сповіщення про надзвичайні ситуації).
А якщо зробити, як ви кажете, цілі не досягнеш.
Ми часто таке чули. Люди думають, що діареяце спроба організму позбутися загарбників або вимити токсини, які вони продукують. Люди не хочуть вживати антиперистальтичні препарати, такі як імодіум, бо вважають, що цим заважатимуть очищенню. Насправді діареяце не те, що ваш організм намагається зробити з патогенами, а те, що патогени роблять з вами. У різноманітні підлі способи. Шигели та кампилобактери, дві поширені причини бактерійної дизентерії, для введення токсинів мають «апарат секреції»джгутики, крізь які вприскують токсин у клітини оболонки кишківника, клітини гинуть, їхній вміст виливається. Такі виливання стають частиною рідкого стулу, але це ще не все! Після загибелі значної кількості клітин товста кишка втрачає здатність поглинати воду. Відходи травлення, замість ставати сухішими та твердішими під час руху шлунково-кишковим трактом, залишаються рідкими. Бактерії, так звані «ентероагрегативні E. coli», спричиняють такі самі наслідки, але в інший спосіб. Розплодившись, вони формують липку обгортку, бактерійну фалангу, що відгороджує оболонку кишківника і перешкоджає поглинанню води. Холерний вібріон та ентеротоксигенні E. coli (ETEC) користуються хімічною зброєю. І ті, і ті виробляють токсин, який перехоплює керування «помпою», що підтримує гомеостаз клітин. Реквізована помпа витягує воду з клітин швидше, ніж пацієнти можуть її відновлювати питтям.
Але чому ці створіння так з нами чинять? Чи є тут якийсь еволюційний мотив? Ріддл каже, що так. Він завжди є. Примушуючи людей виробляти рідкі фекалії, фекалії, що розлітаються бризками і можуть вкривати більшу поверхню, патогени намагаються пришвидшити своє поширення. Захопити світ! Бактерія, збудник холери, найуміліша. Обєм випорожнень хворих на холеру може сягати пяти галонів. Вихід рідини такий стрімкий, що хтось із флотських колег доктора Філіпса навіть винайшов «холерну койку», койку в армійському стилі з отвором, вирізаним під сідниці. (Відро продається окремо.) Такі койки, а їх виробляють і в наш час, дають пацієнтам можливість «відвідувати вбиральню, не підводячись із ліжка», як про це пишуть на спеціалізованому сайті cots.com, переводячи евфемізм у сферу квантової фізики.
До того ж ентеробактерії не так легко вимиваються. У процесі еволюції вони виробили способи закріплюватися. Бактерії ETECа вони причина не менш ніж половини випадків діареї мандрівниківмають схожий на волосину гачок, лонгус, яким притягують себе до стінки клітини. Після отримання від клітини хемо-електричного сигналу бактерії випускають пружні волосинки, так звані фімбрії, на кінцях яких розташовані присоски. Своєю чергою, імунна система людини має складніші засоби захисту, ніж просте промивання. Вона виробляє специфічні антитіла. Одні впливають на присоски і заважають їм триматись. Інші псують лонгус або знешкоджують токсин.
Сержантові Робінсону більше немає чого сказати про діарею, але йому хотілося б, щоб Ріддл дещо передав людям, відповідальним за пакет туалетного паперу, який вкладають до польового пайка.
Його там приблизно стільки, він відриває від серветки шматок завбільшки з купон на випивку, щоб підтертися!
Ріддл висловлює припущення, що флотські, мабуть, пакують гігієнічні серветки для малят. Дарма він так сказав, бо Робінсон одразу ж зауважує, що морпіхи просто відрізають клапті від власних футболок. Це, можливо, підсумовує загалом стосунки між корпусом морської піхоти та флотом.
Ріддл дякує сержантові Робінсону за бесіду й іде на вихід. Він хоче дістатися свого приміщення до того, як заграють національні гімниспочатку джибутійський, потім американський, їх транслюють через динаміки загального сповіщення Кемп-Лемоньє щодня о восьмій годині ранку. В цей час усі, хто перебуває за межами приміщень, повинні відкласти справи і з повагою стояти, поки лунає музика. Гімн Джибуті мелодійний і стрімкий, схожий на лейтмотив якогось старого вестерна. Гімн звучить не весь, та якщо ви саме відчуваєте необхідність справити «нагальну післяобідню потребу», вам може здатися, що весь. Споживання їжіособливо у великій кількості, як це буває у військових їдальнях зі «шведським столом», запускає гастроколічний рефлекс, рух вмісту товстої кишки. Те, що зїдено за вечерею, звільняє місце для сніданку. Якщо до того ж у вас ознаки спастичного коліту (синдрому подразненої товстої кишки, СПТК), весь патріотизм світу не зможе змусити вас стояти на місці, поки лунають останні акорди.
За роки служби в штаб-квартирі Військово-морського медичного дослідницького підрозділу 3 в Каїрі Ріддл регулярно підхоплював шлунково-кишкові інфекції, бо йому доводилося збирати «зразки» в місцевих закладах харчування. СПТКдобре задокументований, хоч публікацій про нього не так і багато, наслідок повязаних із діареєю інфекцій, насамперед тяжких або повторних. Якщо поговорити з тими, у кого нещодавно діагностували СПТК, приблизно третина розкаже, що симптоми зявилися після важкого харчового отруєння. Згідно з даними Міністерства оборони, чоловіки та жінки, що під час служби на Близькому Сході страждали на гострі інфекції, повязані з діареєю, піддаються більшому в пять разів ризику розвинення СПТК. Проблемою синдрому подразненої товстої кишки переймаються навіть в Адміністрації з проблем ветеранів, як і однією з форм артриту, так званого «реактивного», його розглядають як «постінфекційний наслідок». Якщо пацієнт може довести, що такий стан розвинувся після зараження шигелами, кампилобактерами чи сальмонелами під час служби, він може розраховувати на призначення допомоги. Ріддл прогнозує, що Міністерству оборони, можливо, доведеться витрачати на боротьбу з довготривалими наслідками харчових отруєнь стільки ж грошей, скільки воно витрачає на боротьбу з посттравматичним стресовим розладом.
Чому б не призначати антибіотики ширше? По-перше, існує проблема виникнення тривких до антибіотиків штамів, хоча з новими методами лікування, коли інфекція знищується протягом одного дня, ця проблема уже не така гостравважається, що для виникнення та розвитку тривкого до антибіотиків штаму не повинно вистачити часу. Можливо, тривожні результати нещодавнього дослідження, згідно з яким у мандрівників за кордон, особливо в Південно-Східну Азію, що лікували діарею антибіотиками, виявлено тенденцію до виникнення в товстій кишці колоній двох видів шкідливих бактерій, які після повернення мандрівника додому можуть поширитися по всьому місту. Обидва види шкідників можуть оселятися в кишках мандрівника ненадовго, самому мандрівникові проблем не створюючи, та вони небезпечні для людей зі слабшою імунною системою. Але, знову ж таки, із застосуванням нової методики, коли вживається одна доза, можливо, проблем не виникне.
Загалом цими питаннями переймаються в розвинених країнах. Того тижня, коли я повернулася з Джибуті, Всесвітня організація охорони здоровя оприлюднила статистичні дані щодо смертності в світі від діареї: 2,2 мільйона людей. Тільки від бактерій ETEC за рік помирають від 380 000 до 500 000 людей. Діти піддаються особливо великому ризику, адже втрачають воду занадто швидко. Центр з контролю та запобігання захворюванням вказує, що серед дітей віком до пяти років смертність від діареї становить 2195 на деньце більше, ніж від малярії, СНІДу та кору, разом узятих. (Фонд Гейтса фінансує зусилля флоту з розробляння вакцини проти ETEC.)
Між двадцятьма та тридцятьма роками Ріддл багато подорожував, він згадує, що свого часу був вражений розумінням однієї речі. Дуже багато в житті людиниможливості, здоровя та довголіттязалежить від того, де ця людина народилася.
Кому що випаде, каже він.
Ми сидимо в його офісі, що міститься під лабораторією, в тому самому контейнері.
А так бути не повинно. Не повинно важити, де саме довелося жити вашим батькам. Він робить паузу, щоб перечекати ревіння двигунів літака, що злітає. У певний час дня таке стається щокілька хвилин. Це як робоче місце поблизу злітної смуги в Гітроу. Шум вщухає, і Ріддл веде далі:Я пішов у медицину, бо хотів допомогти якнайбільшій кількості людей.
І коли я вже подумала, що він закінчив із серйозними зізнаннями:
Вийшло так, що мені випало займатись діареєю.
У Кемп-Лемоньє існують короткі шляхи, та щоб по них ходити, треба хотіти, щоб вас підстрелили. Треба перескакувати огорожі з металевою сіткою заввишки 12 футів зі спіралями колючого дроту, не зважати на таблички з написами «Стій! Охорона стріляє на ураження!», тоді ви швидко потрапите в заборонену зону. Кемп-Лемоньє використовується як опорний центр боротьби з екстремізмом у Північній Африці та Ємені. У забороненій зоні базується флот дронів, поряд із «морськими котиками» та іншими «привидами» із Сил спеціальних операцій, які то зявляються, то зникають на шляху до своїх засекречених місій.
От з ними я й хочу поговорити. Мене цікавить, чи може діарея бути загрозою для національної безпеки. Чим закінчилось би усунення Усами бен Ладена, якби хтось із «морських котиків» був вимушений боротись із силами крайньої потреби? Як часто харчові отруєння призводять до «провалу місії»?
Учора мені вдалося вмовити офіцера у звязках з громадськістю Кемп-Лемоньє, забавного і милого лейтенанта Шеймаса Нелсона, внести моє прохання про зустріч у щоденне розсилання електронної пошти. («.Мері шукає людей, які хотіли б поділитись історіями про те, як напад діареї вплинув на виконання завдання.») Тому що я не знала, як іще почати таку розмову. Хлопців із Сил спеціальних операцій впізнати легкобороди, статура, ореал камяної всемогутності, а от поговорити з ними не легко. Вонидуже замкнена спільнота. Їх не зустрінеш у барі чи кафе. Жоден зі спецпризначенців не прийшов на ЛБГТ-вечірку з барбекю, не брав участі в регаті паперових корабликів на День незалежності. У спортзалі вони теж не зявляються. У забороненій зоні в них є власне обладнання і власні тренери.
Вони звідти виходять, тільки щоб поїсти, каже Ріддл.
Ми сидимо в офісі Шеймаса, чекаємо, коли прийде один із чотирьох людей, які відгукнулися на електронне повідомлення про діарею, що вже набуло поганої слави.
Шеймас киває:
А щещоб украсти наших жінок.
Інтервю сплановані одне за одним, один чоловік виходить, другий заходить, це надає контейнеру звязків із громадськістю рис тихої католицької сповідальні. Ми щойно слухали розповіді командира підрозділу прибережних катерів, які охороняють кораблі, що зайшли в порт Джибуті, від нападів, подібних до терористичної атаки на есмінець «Коул». Він показував нам маневри за допомогою Шеймасового степлера, який зображував «майно високої вартості» під охороною диспенсера липкої стрічки та контейнера з ліками проти алергії, що пересувалися, перекриваючи маршрути одне одного. Невчасна перерва на похід до гальюна могла залишити степлер вразливим для нападу. Навіть якби члени команди не залишали постів, їхня пильність притупилась би, «заклопотаність хворобою»один із наслідків діареї, який військові не передбачили.
Подібну історію розповідає артилерист. Під час довготривалого вильоту з острова Дієго-Гарсії єдиний член екіпажу, що міг керувати захисним обладнанням літака, раптово покинув пост, щоб скористатися хімічним туалетом, і цеколи вони летіли над контрольованою Талібаном територією. Під час зворотного рейсу вихід із ладу одного з ущільнень у поєднанні з різницею тиску між камерами туалету призвели до виверження його вмісту в кабіну екіпажу.
Будьте певні, сказав чоловік з дуже серйозним виразом обличчя, той синьо-брунатний «опад» мав сильний вплив на здатність штурмана концентруватися на виконанні обовязків.
Чоловік, зустріч із яким призначена на 15:30, відставний спецпризначенець. Татуювання на внутрішньому боці його передпліччя зображує якісь два металеві предмети, я не можу їх ідентифікувати і думаю, що це якесь знаряддя для бойових мистецтв. На запитання, чим він займався, коли служив, чую загадкове: «Лагодив усяке різне». Я сприймаю це як евфемізм, котрим позначено щось по-справжньому жахливеприбирання свідків чи позбування тіл, хто його знає. Та в подальшій розмові виявляється, що чоловікмеханік. Він лагодить різні речі. Предмети на татуюванніто, виявляється, поршні.
На кожному завданні, куди відправляли його команду, у нього виникала діарея. З цієї причини його ніколи не призначали виконувати «далекосяжне спостереження», як називаються антитерористичні місії в глибині ворожої території. Такі місії, як він розповідає, повязані з перебуванням у схованках-норах, звідки спостерігають за якимось місцем, наприклад перехрестям: хто приїжджає і відїжджає, скільки машин проїхало, у який час доби.