Я киваю, але розумію не до кінця.
Щоб зясувати.?
Чи треба скеровувати сюди бомби.
Ага, і як я сама не здогадалась.
Я питаю спецпризначенця-механіка, чи знає він щось про важливі операції, які зірвалися тому, що в когось було гостре харчове отруєння. Він відкинув саму думку про таке.
У хлопців, яких добирають для таких операцій? Ні, такого з ними не трапляється. Їх не просто так добирають.
Коли він іде, Шеймас повертається до нас і каже:
Ого. Думаєте, це один із методів добору спецпризначенців? Дати зїсти зіпсованої їжі й подивитись, як людина з цим упорається?
Він жартує, але насправді десь 20 відсотків людейце, як їх називає Ріддл, «несприйнятливі», вони можуть з їсти куплене у вуличного торговця севіче, запити його водою, і з ними нічого не станеться. Такі людицінний ресурс, звісно. Ріддлу цікаво, чи вживають спецпризначенці антибіотики та імодіум для профілактики перед виходом на завдання критичної важливості, чи, може, просто тихо терплять. Лікар із Сил спеціального призначення, звісно ж, у них свій лікар, щось казав про небажання звертатися по медичну допомогу, бо вони не хочуть втратити статус спецпризначенців.
І в Ріддла, і в мене багато запитань. На жаль, ніхто зі спецпризначенців на наше повідомлення не відгукнувся.
Може, треба розіслати ще одне повідомлення, пообіцявши відшкодування? Ріддл не радить цього робити. Каже, що люди вигадають будь-що, аби отримати гроші. Він розповідає, як деякі люди записувалися до нього на дослідження діареї, йшли в туалет і потім здавали йому контейнери для збирання аналізів з чудово сформованим калом усередині.
Ще раз? говорить Шеймас. Я більше не розсилатиму про діарею. Досить із мене.
Хтось зі штабу Багатонаціональних обєднаних оперативно-тактичних силАфриканський Ріг уже дав йому прочухана щодо змісту електронних розсилань.
Єдиним шансом для мене лишається їдальня.
Зріст Шеймаса Нелсонашість футів і три дюйми. Коли він витягує до межі шию, його голова витинається, як перископ. Зараз «перископ» піднято, він оглядає море чисто поголених облич у їдальні Кемп-Лемоньє. Він шукає обличчя, на яких росте волосся. Носити бороду можуть тільки дві категорії чоловіків: спецпризначенці та цивільні підрядники, які хочуть мати вигляд спецпризначенців.
Он там ваш хлопець. Шия втягується. Дальній кут, біля дверей.
Ми з Ріддлом підводимося з місць. Цього чоловіка ми бачили ще вчора, він виходив з крамниці. Навіть якби в нього не було бороди, впізнати в ньому спецпризначенця нескладно. Є чоловіки, які, щоб здаватися крутими, носять особливий одяг, їздять на певних машинах чи роблять собі татуювання. А є інші, такі як цей, кому для того, щоб випромінювати силу, свідомо нічого робити не треба, вона просто очевидна. Їхня сила природно зростає разом з пережитими випробуваннями.
А ще я бачила, як він заходив у заборонену зону.
Я чомусь ніяковію. Річ не тільки в темі. Тут річ у тому, як люди, схожі на цього чоловіка, впливають на оточення: ви раптом розумієте, яке все, чим ви так затято займаєтеся, жалюгідне. Що може бути жалюгідніше за писання про діарею? І як пояснити, чому я вибрала саме його?
Шеймасе, ходімо зі мною, відрекомендуєте.
Шеймас чистить апельсин, шкірка спіраллю спускається на тацю.
Не знаю, Мері, у школі звязків з громадськістю нас такого не вчили.
Я беру зі стола блокнот і диктофон.
Зачекайте. Шеймас явно тягне час, витираючи апельсиновий сік з пальців, один по одному. Мені доведеться тиснути йому руку. Він мене вбє.
Він притишує голос:
Від вас самі неприємності.
Я підводжуся. Шеймас видає короткий, схожий на трель звук незадоволення і відсовує свого стільця.
Ми йдемо через кафетерій, немов знервовані школярі на танцях. Чоловік бачить нас, але виразу обличчя не змінює. Ми зупиняємося за два кроки від його стола, немов перед огорожею з колючого дроту. Шеймас рішуче ступає ще один крок:
Не заперечуєте, якщо ми до вас ненадовго приєднаємося?
Чоловік береться за тацю:
Я закінчив.
Ми.
Я вже йду.
Шеймас не здається:
Маєте хвилинку, щоб відповісти на коротке запитання щодо напрямку вашої діяльності?
Напрямку діяльності! Я обожнюю Шеймаса Нелсона.
Чоловік зиркає на Шеймаса, на мене і знову дивиться на Шеймаса.
Хто ви такі? сказав, як чимось кинув.
Яофіцер у звязках з громадськістю, а вонаписьменниця. Працює над розділом книжки, її цікавить, чи може діарея вплинути на успіх місії.
Тепер моя черга. Я виходжу з того, що чоловікіз Сил спеціальних операцій і що він знає, що ми це знаємо.
Я хотіла запитати, чи не опинялися ви в ситуації, коли під час виконання завдання критичної важливості. І раптом відступаюся. Ну, діарею ж вважають чимось несерйозним.
Це не так.
Він говорить тихо, і я не до кінця розбираю, що він каже. Щось про перебування в скрученому положенні в земляній норі. Він каже, що там, звідки він тільки-но повернувся, на якомусь безіменному «дальньому посту» в Сомалі, діарея в кожного. Можливо, це не перебільшення. У складеному Ріддлом огляді щодо захворювання на діарею в Іраку й Афганістані 32 відсотки респондентів указали, що опинялись у ситуаціях, коли не могли вчасно дістатися до туалету. А спецпризначенці в польових умовах хворіють удвічі частіше, ніж інші.
Він каже, що його звуть Кері. Запрошує нас присісти. Я кладу диктофон на видне місце, точніше, так, щоб його бачили ті, хто сидить із мого боку стола, тобто за контейнером зі спеціями.
Я хочу, щоб Кері описав ситуацію.
А от коли ви... я хотіла сказати, коли якийсь снайпер сидить у засідці протягом... ну, скільки годин це може зайняти?
Залежно від завдання. Ти сидиш і чекаєш, коли станеться щось, що може взагалі не статися.
Зрозуміло, і, швидше за все, ви в якомусь селі й вам доводиться споживати їжу, приготовану в не дуже гігієнічний спосіб.
Козлятину, каже він.
Я вже чула про козлятину в сільській місцевості в Афганістані. Пригадуються фрази «обпалили шерсть» та «іншої обробки не було». Кері підтверджує, що антисанітаріяце даність.
Ми в розвинених країнах, на жаль, не воюємо.
Кері каже, що він, на відміну від тих, про кого чув Ріддл, заздалегідь антибіотики чи імодіум не вживає, ні перед виходом на завдання, ні після споживання козлятини. Він вдається тільки до одного запобіжного заходу. У спецпризначенців є суворе правило.
Перед тим як виходити на небезпечне завдання, треба відвідати туалет. Він каже це все тим самим серйозним тихим голосом.
Проте Ріддл усе ж бовкає:
Як перед сімейною автомандрівкоютатусь каже: «Мене не цікавить, хочеш чи не хочеш».
Усе ж під час сімейної подорожі, навіть якщо хтось і «присяде під кущиком», ніхто його на прицілі не триматиме. Історик військової медицини А. Д. Боллет цитує листа солдата часів громадянської війни, де той пояснював, що існувало неписане правило, яке не дозволяло стріляти в людину, «перейняту нагальним покликом природи». Та під час війни з терористами такого етикету не існує.
Я знову намагаюсь «витягти» з Кері розповідь про конкретне завдання великої ваги:
Вам доводилось опинятись у ситуації, коли ви були...
Втрачав дієздатність? Так, були випадки, коли моя дієздатність знижувалася внаслідок харчового отруєння.
Кері відкидається назад, одна рука на спинці стільця, що стоїть поряд.
Я все ж не до кінця розумію, що вам від мене треба.
Шеймас намагається допомогти.
Можете нам розповісти всю історію? Знаєте, щось на кшталт: «Якось був я...»
Та Кері не схильний таке розповідати.
У мене було багато історій, коли я забруднював штани під час місії. В Іраку. В Афганістані.
Коли операцію розпочато, ніхто не буде відставати чи кудись відбігати, щоб знайти туалет. Діарея не може стати на заваді вбивству.
А далі? Шеймас нахиляється вперед, ніби дитина, якій розказують казочку. Ви продовжуєте робити свою справу?
А по-іншому не можна. Я хочу сказати, що це питання життя чи смерті. Отак, він ворушить плечем, ти продовжуєш виконувати завдання. Про все інше можна турбуватися потім, коли повернешся після виконання місії. Нічого конкретнішого я розповідати не можу.
Я повідомляю про дослідження Ріддла щодо швидкого одужання від діареї.
Вам треба носити з собою дозу рифаксиміну 1600 міліграмів і пляшечку імодіуму.
Кері на мить ловить мій погляд.
Навіщо це мені тут?
Я знову розповідаю про своє завдання. Показую нотатки в блокноті, сторінку, на якій написано про ознаки діареї в межах дослідження («має бути рідким чи набути форми контейнера»).
Мері, ви шукаєте не в тому місці.
Кері каже, що мені треба зїздити в Сомалі. Просто уявіть: американка середнього віку, у сандалях з корковими підошвами, тягнучи за собою сумку на коліщатках, тиняється навколо укріплень місцевого відділу «Аль-Каїди». Агов! Де мені знайти схованку американських «морських котиків»?
Туди можна потрапити, якщо ви цього хочете. Це безпечно. Він задумливо запускає пальці собі в бороду. Ну, трохи небезпечно.
Кері вибачається за холодний початок розмови.
Я подумав, що ви зі Служби кримінальних розслідувань флоту. Ви мене налякали.
Кері має рацію. Люди не підчеплюють діарею, поївши в Кемп-Лемоньє. Вони її підчеплюють, коли їдять «що трапиться»: спецпризначенціу віддалених місцевостях, іншіколи вибираються в Джибуті-сіті, щоб перепочити від спагеті та «тако по вівторках». Як це буває з тими, хто їздить у відпустку до Мексики, вони пють воду з водопроводу чи вживають їжу, яку надто давно вийняли з холодильника (або й узагалі вона в ньому не була). До того як у діловому кварталі підірвали бомбу, внаслідок чого на базі запровадили обмеження вільного його відвіданняце сталося за місяць до мого приїзду, Ріддлові доводилося лікувати зо два десятки харчових отруєнь на тиждень. За минулий місяць, через те що з бази нікого не випускали, до нього звернувся тільки один пацієнтйому вдалося знайти ресторан, що доставляє їжу. Бідний самотній дослідник діареї.
Для того щоб не дати бактеріям дістатися до їжі, у їдальні Кемп-Лемоньє вибрали довгий шлях. У вестибюлі з обох боків установлено раковини для миття рук із кранами, керованими коліном, над нимидиспенсери з рідким милом. Це добре, але не головне. По-перше, кухарі та їхні помічники повинні ретельно мити руки після справляння «великої потреби». Тоді, якщо навіть у когось із них і є діарея, бактерії не потраплятимуть на їжу, що виставляється на прилавки і стоїть там за кімнатної температури, за якої бактерії можуть розплодитись до рівнів, що викликають захворювання. І по-друге. У їдальні немає мух. З настанням ери кондиціонованого повітря військові їдальні герметизували. Відчиняти вікна, щоб провітрити приміщення, уже нікому не потрібно, та ніхто й не зможе.
Саме внаслідок такого звязкущо менше мух у їдальні, то менше випадків шлунково-кишкових захворюваньсміттєва муха стала головним напрямком боротьби з цими хворобами. У 1898 році, під час Іспансько-американської війни, троє військових лікарів, серед них був славнозвісний Волтер Рід, чиїм імям потім назвали центр, прибули на Кубу для розслідування причин спалаху черевного тифу, що вбивав кожного пятого американського військового. (Саме Рід виявив, що заразу передають комахи, а не погане повітря чи несвіжа постільна білизна.) Команда одразу звернула увагу на те, що рівень захворюваності серед офіцерів був нижчийнамети, у яких офіцери їли, мали протимоскітні сітки. Рівень захворюваності також різнився між таборами, залежно від того, як там позбувалися екскрементів. У таборах з відкритими вигрібними ямами рівень захворюваності був вищий, що, можливо, спричиняли, як написано у звіті команди Ріда, «рої мух над зараженими фекаліями».
У Ріда було двоє підозрюванихмухи та заражені фекалії, якими ті харчуються, але не було знаряддя злочину. Мухи не кусають людей. Як вони передають інфекцію? Якось на очі Рідові потрапила муха, що повзала по солдатській їжі. Придивившись уважніше, він розгледів білий порошок на маленьких волохатих лапках. Де він нещодавно бачив білий порошок? Вигрібна яма! Солдати посипали яму вапном, щоб знезаразити. Бактерії з лайна діставалися солдатського рагу на лапах мух. Вони були тим, що має назву «механічний вектор». Десять ізолятів бактерії Salmonella enterica серотипу Typhimurium за кілька годин розмноження в казанку з бобами в теплі кубинського дня перетворюються на мільйони.
Спадок науковця живе в ентомологічному відділі Інституту військових досліджень Волтера Ріда, моєму наступному пункті призначення. Спектр завдань військової ентомології, як можна здогадатися, охоплює способи знищення комах-переносників інфекції, запобігання контакту солдатів з комахами, створення вакцин і методів лікування на випадок, якщо перші два не спрацюють. Що стосується сміттєвих мух, цього разу, на відміну від більшості історій боротьби військових ентомологів, комахагерой.
9. Парадокс личинок
Мухи на полі боюкористь і шкода
З часів навчання я згадую одну карикатуру. На ній добре вдягнений чоловік з цапиною борідкою сидить за столиком у ресторані напроти мухи. Муха така велика, що сидить на стільці як людина. Чоловік говорить до офіціанта (тут я трохи перефразую):
Принесіть мені гаспачо, а для моєї мухитрохи лайна.
Карикатура була коментарем щодо мух, а може, то була спроба привернути увагу до дивної звички людей перетворювати вживання їжі на соціальний ритуал. А може, й так: не важливо, якою мірою особисто вам подобається муха, спільний обід у ресторані поставить вас у незручне положення.
Карикатурист намалював тільки половину. Через те що зубів у мух немає, їм треба перетворювати їжу на рідину. (Або замовляти гаспачо.) Для цього мухи наносять на їжу свої ензими для травлення. Цей процес зафільмовано і внесено до навчальної стрічки Британської армії, «Домашня муха» (The Housefly). Недоречно шикарний голос за кадром говорить: «Їхня відрижка розпливається по вашій їжі, щоб перетворити її на кашицю, яку муха потім усмоктує». Технічне керівництво 30 («Сміттєві мухи») Ради боротьби зі шкідниками Збройних сил США також нагадає вам, що «мухи в процесі харчування додатково заражають їжу своїми фекаліями».
Цього вечора в мексиканському ресторані «Мі ранчо», що в центрі міста Сілвер-Спрінга, мух, хоч яким би був їхній розмір, на вечерю не очікують, а декілька біологів, які вивчають мух, уже тут, що може виявитися не менш неспокійною подією. Зараз ми говоримо про ті позатілесні травні ензими. Дослідник, з яким я розмовляла минулого тижня, вказав як їхнє джерело слинні залози, а не шлунок. По розяснення я звернулася до одного зі своїх сьогоднішніх компаньйонів за вечерею, Джорджа Пека, ординатора, експерта зі сміттєвих мух з Ентомологічного відділу Інституту військових досліджень Волтера Ріда, який розташовується неподалік.
Думаю, і перші і другий, каже Пек. Вони відригують ензими зі шлунка разом зі слиною так, щоб
Ви вже тут закінчили?
Пек підводить погляд на офіціантку, щоб підтвердити:
Дякую, ми вже поїли Так, щоб вони потрапили на їжу.
Коли розмовляєш із Джорджем Пеком, тема мух та їхньої незвичної фізіології не викликає відрази. Ну, майже. Я чула, як він із захватом розказував про чутливість тоненьких волосків на тілі мухи, як завдяки їм муха відчуває коливання повітря при наближенні руки, що хоче її зловити, і злітає за мить до контакту. Він говорить про дзижчальця, крихітні гіроскопи, завдяки яким муха може зависати або змінювати напрямок польоту «швидше, ніж найшвидший польотний компютер будь-якого літака».
Не такі приголомшливі факти: японські дослідники виявили, що штам E. Coli, відомий як 0157:H7смертельні спалахи якого регулярно потрапляють у заголовки новин у Сполучених Штатах, процвітає в ротових органах і екскрементах кімнатної мухи. Бактерії, які живуть на тілі або всередині мух, переносять черевний тиф, холеру, дизентерію і весь спектр менш загрозливих захворювань, що викликають діарею. (До категорії «сміттєві» належать як кімнатні, так і мясні мухи.) Британські дослідники задокументували пряму залежність між популяцією сміттєвих мух і рівнем харчових отруєнь від бактерій кампилобактер, піки яких припадають на найтепліші місяці. (Англійці навіть говорили про «літню діарею»рідкий стул та кольки, що додалась до інших звичних ознак літатеплих ночей і світляків.) Згідно з даними дослідження 1991 року, у польовому підрозділі ізраїльської армії, у якому застосували інтенсивну програму контролю за сміттєвими мухами, сталося на 85 відсотків менше випадків харчових отруєнь, ніж у такому самому підрозділі, де цю програму не застосовували.