Одяг може загорітися навіть без впливу відкритого полумя. Наприклад, температура самозаймання бавовниблизько 700 градусів за Фаренгейтом. Ключовий час впливу. Тепловий імпульс ядерного вибуху має дуже високу температуру, але він рухається зі швидкістю світла. Може, він проскочить так швидко, що одяг на людині не займеться? Це питання досліджувала рання попередниця Натіку, Дослідницька лабораторія постачання корпусу квартирмейстерів (Quartermaster Research and Development).
У 50-х роках ХХ століття на полігоні в Неваді проводили операцію «Апшот-Нотгол» (Upshot-Knothole) серію з одинадцяти ядерних вибухів. Науковців найбільше цікавила спроможність різних будівельних матеріалів, танків, протибомбових сховищ протистояти ядерному вибуху. Вони дозволили хлопцям в уніформі завезти певну кількість свиней. Сто одинадцять анестезованих свиней породи честерська біла спорядили в спеціально розроблені для тварин «ансамблі», пошиті з різних комбінацій тканиндеякі були вогнетривкі, деякі ні, і помістили на різних відстанях від вибуху.
Зразки вогнетривкої уніформи для холодних погодних умов з прошарком шерсті показали кращі результати, ніж зразки тоншої вогнетривкої уніформи для спекотної погоди. Немає сумніву, що розробники останньої не думали, що «спека» може означати екстремальний жар ядерного вибуху. Дослідники здивовано констатували: «Немає ознак будь-яких якісних доказів теплових ушкоджень на захищеній тканиною шкірі тварин, знайдених мертвими на позначці 1850 футів». Але чому хтось звертає увагу на опіки обєктів, які були так близько до вибуху, що їх, згідно зі стислим описом у рапорті, «розірвало на шматки»? Попри цілковиту абсурдність це незабутня ілюстрація важливості часу впливу. Коли йдеться про тепловий спалах від бомбизокрема вибух чогось менш смертельного, наприклад саморобного фугасу, кілька секунд вогнетривкості можуть бути вирішальні.
Вовна також допомогла, адже волосся має природну вогнетривкість. Тепер у Натіку розглядають можливість повернення до натуральних матеріалів, таких як шовк і вовна. Вовна не тільки вогнетривка та неплавка, вона добре вбирає вологу. Ауербах каже, що бачила дуже приємну вогнетривку спідню білизну для холодних погодних умов, зроблену з овечої вовни. Щоб вовна не кололась, її треба ретельно вичистити, а щоб речі не збігалися, їх треба спеціальним чином обробляти. І перше, і друге збільшує вартість. А ще є поправка Беррі, згідно з якою при постачанні військового спорядження перевагу треба віддавати внутрішньому виробникові. Проблема з цією поправкою в тому, що, попри палкі запевнення Американської асоціації вівчарів, у всій Америці може не знайтися стільки овець, що відповідають усім вимогам.
Тож, скажімо, нова тканина зручна і має прийнятну ціну. Вогнетривкість добре поєднується з обробкою репелентом проти комах і антимікробним захистом проти поганого запаху. Що тепер? Певну кількість тканини треба віддати на випробовування властивостей. Щоб зрозуміти, скільки часу захисна обробка протримається проти солдатських знущань, тканину проганяють крізь випробну машину на стирання і звалювання Ну-Мартіндейла, виконують кілька десятків циклів прання-висушування. Під час прання не тільки видаляється бруд, а й потроху вимиваються речовини, якими тканину чи волокно було оброблено. Коли я завітала в приміщення випробовування тканин, чоловік на імя Стів чекав, поки завершиться пришвидшене прання кількох пар штанів. Він сказав мені, що одне прання в лаундерометрі дорівнює пятьом нормальним.
Оце так! вигукнула я.
Ага. Стів замислено випнув нижню губу. Там же об тканину бються сталеві кульки.
От якби ж розумники з Натіку могли винайти тканину, яку не треба було б прати! Так, аби все, що капнуло, намазалося чи хлюпнуло на уніформу, просто збиралось у краплини і стікало з неї. Якби ж то уніформу можна було почистити, просто швиденько побризкавши на неї водою. Уявляєте, як довго вона служила б? І якою вона була б безпечнішою в разі потрапляння на неї отруйних речовин?
Загалом розумники з Натіку над цим працюють. У лабораторії з оцінювання рідиновідштовхувальної здатності випробовують нову технологію просочування «супервідштовхувальної» тканини. На демонстрації мене супроводжуватиме спокійний симпатичний офіцер з громадських питань Натіку, Дейвід Аччетта. Ми зустрічаємось у його кабінеті, у якому після недавнього переїзду повно коробок. На стіні висить календар з породами собак. Вересень представлено великим білим пуделем. Аччетта нещодавно перебував на аеродромі в Баграмі, Афганістан, там він писав прес-релізи, щодо гуманітарної діяльності армії. Начальство запитувало, чому ці прес-релізи рідко мають відгук. «Вони їх не розуміли. Це ж не новини». Аччетта розповідає без жодної ознаки гніву. У його роботі багато що може дратувати, але він не дратується. Усе сприймає спокійно і, здається, ніколи не квапиться. У нього довгі вії, і він якось повільно моргає. Я майже написала «як лялька», але таке означення до його лиця не пасує, бо воно перекреслене тонким ошатним шрамом, що починається на скроні та вигинається вниз по щоці. Я нічого не питаю про шрам, мені більше подобається самій вигадати історію зі спалахами світла на шаблях і фехтуванням на сходах.
Ми прийшли зарано, отже, маємо час прогулятися вздовж озера Кочітуате, що межує з частиною Натіцького полігону. На низьких брижах грає сонце. Воду з озерасьогодні у сонячному світлі вона має глибокий синьо-зелений колірколись брали для виготовлення пива «Блек Лейбел». Та, відколи тут зявився полігон, припинили. Як для полігону з надвеликим бюджетом, місцина досить красиваальтанки, звивисті стежки. Сіро-білий послід канадських гусей додає паркової атмосфери. Щоб зрозуміти, що бачу, мені знадобилося трохи часу, бо гусей не видно. Уже осінь, може, вони відлетіли на південь.
Ми з Аччетта зупиняємося, аби подивитись, як офіцер щось говорить групі добровольців-випробовувачів. Це на їхні руки, ноги, голови надягають парки, черевики та шоломи. Вонисолдати, яких сюди направили скуштувати нових пайків, поспати в нових спальних мішках: виконати випробовування, написати звіт, перейти до наступного випробовування. Відрядження до Натікуце не завжди легка прогулянка. Я бачила фото 1960-х років, на якому група солдатів у дощовиках і водонепроникних штанах, похиливши голови, з каптурів стікає вода, ходить по колу під симульованою зливою. Вочевидь, це тривало не одну годину.
Десь десяток добровольців вишикувалися на автостоянці біля казарми. Зі стоянки задом виїжджає автівка. Солдати строєм ступають три кроки вперед, потім ще один крок угору, на бордюр. Коли автівка їде, вони ступають крок униз і назад. Аччетта каже, що коли солдатів понад чотири, вони мусять пересуватися строєм. Як гуси, що летять на південь.
* * *
Демонстрація починається з непристойного звуку, який виник від стискання мякої пляшки з гірчицею. На квадраті камуфльованої тканини до власне маскувальних плям сірувато-коричневого, жовто-брунатного та оливкового кольорів додається яскраво-жовта смуга. Тканину закріплено на похилій дошці. Це і є тест на стікання. Під наглядом камери та невеличкої юрби спостерігачів смуга гірчиці сповзає вниз, не змінюючи форми. Молода інженер-хімік Нетелі Померанц привертає увагу присутніх до місця на тканині, де щойно була приправа.
Нема сліду!
Потім настає черга кетчупу, кави, молока, ніби власник уніформи вступив з ворогом у «харчову сутичку». Усе начисто змивається водою. Нетелі запрошує мене торкнутися зворотного боку тканини, що я й роблю. Тканина абсолютно суха.
Нетелі починала з простого. Рідини, що складаються переважно з води, мають сильний поверхневий натяг. Тобто їхні молекули більше тяжіють до утворення міцніших звязків між собою, ніж з молекулами більшості речей, на які потрапляє рідина. Рідина, що має слабкий поверхневий натяг, наприклад алкоголь, замість зібратись у краплину на поверхні тканини, як це стається з водою, проникає всередину. Краплина ж водице така юрба молекул, що направлена всередину і не хоче торкатися сторонніх. Зіткнувшись із повітрям, поверхня води стягується досить сильно, щоб утворити слабку плівку. (У світі комах є водомірки, а от горілкомірок немає.) У верхній частині спектра поверхневого натягу міститься ртуть. Вона збирається в краплини та стікає майже з будь-якої поверхні, не залишаючи сліду. Однією з причин, за яких саме ртуть обрали для використання в старомодних термометрах, разом з її властивістю залишатись у рідкому стані як за екстремально низьких, так і за екстремально високих температур, є її властивість не змочувати скло. Сліду не лишається! Саме тому ми чітко бачимо показання температури.
Багато з того, що військові постійно намагаються на себе вилити чи капнути, машинна олива, авіаційне паливо, гексанмає набагато слабший, ніж вода, поверхневий натяг. Нетелі крапає машинною оливою на інший квадрат тканини. Потім бере чашку з водою та виплескує вміст, як це показують у сценах зі сварками за столом. І знову весь бруд змивається без сліду.
Це був найнапруженіший момент, каже хтось із колег.
Нетелі киває. Навіть широко усміхається.
Це як свято.
Вона жартує, але певною мірою це правда. Доброю мірою. Захват, який Нетелі відчуває від науки, приховати нелегко. Ми всі повинні любити свою роботу, як вона.
Прототипом для створення цього супервідштовхувального покриття став листок водяної лілії. Якщо ми подивимося на поверхню листка водяної лілії в електронний мікроскоп, то побачимо щось подібне до килима, який складається з крихітних вузликів, причому кожен вкритий ще меншими кристалами, схожими на віск. (Твердий парафін, або парафіновий віск, сам по собі ефективний захисник від промокання, та він надто займистий для використання військовими.) Такі крихітні кристали зменшують контакт і взаємодію між тканиною та рідиною, якою на неї хлюпнули. Це покриття також надає поверхні більшої енергетичної стабільності, що ще сильніше перешкоджає взаємодії між тканиною та забруднювачем.
Хоча реклама цього «супернезмочуваного» покриття фокусується на його властивостях захисту від забруднення (Аччетта зацікавив мене фразою «самоочисна білизна»), важливіше його застосуваннязахист від біологічної та хімічної зброї. Першим виробом із застосуванням цієї новітньої технології стане комплект біологічного та хімічного захисту. У цьому типу одягу для звязування отруйних речовин органічного походження застосовують прошарок з активованого вугілля. Надання тканині властивості супервідштовхування означає, що товщину цього прошарку можна зменшити, адже коли девяносто пять відсотків речовини, яка потрапляє на захисний комплект, просто з нього стече, знадобиться, для того щоб звязати отруту, менша кількість рецепторних ділянок активованого вугілля. А це дуже добре, бо одяг з товстим прошарком активованого вугілля жаркий та незручний. Це як надягти на себе повітряний фільтр. Що стосується захисного одягу, зручність дуже важлива. Якщо такий одяг незручний, у солдатів виникає спокуса плюнути на вимоги безпеки та запхати його під сидіння.
І так само, коли їм не сподобається, який вигляд вони в ньому мають. «Захисне спорядження треба розробляти так, щоб воно було круте. Це важливо, бо в іншому разі хлопці можуть не захотіти його надягати». Це сказала Аннетт Лафлер, найліпший модельєр, який працює на армію США. Саме вона і записана в наступному рядку «Розкладу зустрічей Мері Роуч на 14:00 20 вересня 2013 року».
Застібка-блискавкапроблема для снайпера. Адже це людина, що може пролежати на животі півдня або тихенько пластувати по жорстві чи по землі. Якщо верхня частина одягу застібнута на блискавку, пісок та інший бруд набивається поміж зубцями і застібка дуже швидко псується. До того ж лежати на ній некомфортно. Як і на ґудзиках. Застібки-липучки, наприклад стрічка «Велкро», не так видаються, але вони досить шумні. Хлопці зі спецвійськ розказували, як вони опинились у небезпеці, тому що звук від застібки «Велкро» видав їхнє розташування. У план роботи Натіку додано завдання розробити застібки-липучки тихої дії.
Аннетт Лафлер (до речі, вона справді така гарненька, як натякає її прізвище), дизайнер нового базового костюма снайпера, показує нам, як розвязала проблему, зробивши верхню частину костюма із застібками збоку. Аннетт показує на манекен, що стоїть в одному з робочих приміщень Підрозділу з дизайну, зразків та прототипів Натіку. Манекен без голови, такий головний елемент модної індустрії, що приймає на себе всі незручності розробляння одягу для війни. Наш снайпер має такий вигляд, ніби супротивник випередив його з пострілом.
Лафлер пропускає тканину крізь пальці.
Це кордура з покриттям, ось до чого ми прийшли.
Навіть якщо тканина в рулонах має захисний колір, а швацькі машинки розраховані на роботу з кевларом, це все одно дизайнерська студія, що накладає відбиток на мову Лафлер (про вогнетривку уніформу вона, наприклад, сказала «тепер це найгарячіші штучки»). Утім, Лафлер «прийшла» до кордури не тому, що тепер це стильно. Вона обрала цю тканину, бо та міцна і вогнетривка, а також тому, що не пропускає вологи завдяки покриттю на нитках. А це важливо, якщо вам доводиться лежати в очікуванні можливості когось підстрелити у вологій місцині. Навіть гладенький, не обтяжений зайвими аксесуарами силует верхньої частини костюма функціональний. Це досягнуто за рахунок того, що застібка збоку, а кишені не спереду, а на рукавах, так до них легше дотягуватися. (Комплект втратить гладкість силуету, якщо скористатися додатковими можливостями. Снайпер може навязати на спину, штани та шолом, скажімо, джутові пучки, щоб костюм зливався з травою чи заростями. Лафлер порівнює це з макраме. Імовірно, не багатьом снайперам спаде на думку така асоціація.)
Лафлер показує на стрічку тканини, яка називається «клапан для ґудзиків», він накриває ґудзики, щоб вони не вищерблювалися. Хоча можна було б щодо цього не хвилюватися. Військова специфікація ґудзиків має вимоги щодо мінімальної міцності на стиск. Її випробовують методом розміщення обєктів між двома пласкими сталевими блоками, що потім зближують до «першого виразного звуку розтріскування». Федеральні інспектори ґудзиків демонструють просто-таки середньовічний ентузіазм щодо своєї роботи. Інші методи перевірки ґудзиківпритискання гарячої праски до спинки виробу, занурення в окріп, смикання за ніжку, поки та не відірветься.
Урядова специфікація вимог до ґудзиків міститься на двадцяти двох сторінках. Цей факт сам по собі дає зрозуміти, що воно такерозробляння одягу для армії США. Хоч армія і вимагає від своїх дизайнерів одягу наявності формального ступеня з дизайну модного одягу, насправді мода, у розумінні її як вираження індивідуальності через одяг, саме те, чого армії не треба. Це було б порушенням армійської політики. Політика армії США щодо зовнішнього вигляду та заходів особистої гігієни не дозволяє нічого, до чого можна було б застосувати прикметники «екстремальний», «ексцентричний» або «чудакуватий». Армія Сполучених Штатів не терпить: незрівноважених або скособочених зачісок, «шпильок для волосся з метеликами», «великих мереживних резинок для волосся», начосів, що здіймаються більш ніж на 3 дюйма, фарбування волосся в зелений, пурпуровий, синій, «яскраво-червоний (пожежний)» кольори, «ірокезів», дредів, скошених чи завитих частин зачіски, розкльошених чи загострених баків, поодиноких волосин на скронях, довжина яких перевищує 1/8 дюйма при повному вирівнюванні, еспаньйолок, будь-яких борід, китайських вусиків, вусів, які вкривають будь-яку частину верхньої губи чи «подовжуються вбік, перетинаючи лінію, проведену вертикально вгору від кутиків рота».
Провідний естетичний принцип військового стилюодноманітність форм. Звідси й слово «уніформа». Від першого стройового огляду і до Арлінгтонського національного кладовища солдат повинен мати такий вигляд, як і всі інші солдати, однакові капелюхи, однакові черевики, ідентичні білі могильні камені. Бажання мати унікальний зовнішній вигляд не заохочується, бо це заохочувало б також почуватись унікальним, особливим. Проблема з тими, хто почувається особливим, у тому, що вони думають за себе і про себе замість думати за і про свій підрозділ. Вони як та золота рибка з упаковання крекерів «Пеперідж фарм», що пливе в інший бік. Вонипроблема.
«Ми тут більше інженери, ніж дизайнери», каже Лафлер про свою роботу. Вона починала карєру в дизайні одягу з розробляння купальних костюмів. Перехід до військового одягу логічніший, ніж видається на перший погляд. Щоб створювати купальники, необхідно мати експертні знання про високоефективні, тривкі до зношування тканини та розуміння особливостей діяльності, для якої вони потрібні. Практично ті самі вимоги виникають під час створення, скажімо, бронежилета прихованого носіння. Колега Лафлер, Даліла Фернандез, прийшла в Натік з нині вже зниклої бостонської фірми «Прісцила», постачальника дорогих весільних суконь.