У сучасного флоту не існує формального курсу захисту від акул. Один нирець згадував, що йому казали: коли він відчує небезпеку нападу акули, треба повільно зануритися на глибину і зачаїтись на дні. У навчальному фільмі ВПС 1964 року під назвою «Захист від акул» збитим над океаном авіаторам радили направляти на акул потік бульбашок повітря або кричати у воду. Я запитала думку про такі поради у ветерана відеознімання акул Роберта Кентрелла. Він протягом трьох десятиліть плавав серед акул без засобів захисту. Кентрелл із тих, хто про зграю збуджених блакитних акул може сказати «моторні». Його відповідь (таку саму відповідь часто давали Болдрідж і Тестер): усе залежить від того, про який вид акул ідеться. Галас у воді може ненадовго відвадити акулу-бика, завважив Кантрелл, але не тигрову акулу. Бульбашки повітря можуть налякати блакитних акул, інші види їх проігнорують.
Остання порада від ВПС була загадкова: «Порвати папір на маленькі клаптики і розкидати їх навколо». Можливо, метою такої дії було відвернення уваги акули, а може, уваги людини, що зосередиться на відстеженні шматочків паперу на поверхні води. В одній із експедицій Кентрелл жбурнув за борт черстві бублики. Тигрові акули моментально відпливли подалі, акули-бики не звернули уваги. То яка ж основна порада від Кентрелла людині, що зустрілась у воді з акулою? «Насолоджуйтеся таким досвідом».
Тепер розглянемо питання, яке непокоїть багатьох моряків. Чи правда, що людська кров приваблює акул? Експерименти Болдріджа і Тестера дали суперечливі результати. Іноді акули поводилися, ніби кров їх приваблювала, інколи вони уникали ділянок води з кровю. Тестер зацікавився, чи не була свіжість крові одним із чинників. У проведених ним експериментах чорнопері та сірі акули виявляли сильну зацікавленість кровю, що була не давніша за один-два дніпри концентрації одна частинка крові на сто мільйонів частинок води. Але Болдріджів аналіз бази даних з нападів акул цей висновок спростовує. Тільки в 19 з 1115 випадків у момент нападу жертва мала кровотечу. «Важко погодитися з концепцією про високий ступінь привабливості людської крові, такий був його висновок, для акул узагалі, маючи таку велику кількість випадків, коли жертва нападу діставала єдиний укус від акули, а потім акула її покидала без продовження нападу, при цьому жертва мала сильну кровотечу з великих ран».
Під час виконання власних тестів Болдрідж пропонував акулам різних видів новинку в менюлабораторного щура із кровотечею, який плив. Через те що щури, як і люди, ссавці, їхня кров мала б бути так само приваблива (або неприваблива) для акул, як і наша. Як Болдрідж і очікував, акул це не зацікавило.
Отже, підсумок: передумови нападу акул, як і нападів інших хижаків, повязані з їхньою звичайною здобиччю. Якщо ви не маєте вигляд чи не пахнете як обід, то з вами й не будуть поводитись як із обідом. Інстинкти хижаків налаштовані на запах тварин, яких вони зазвичай їдять. Людське мясоне звична їжа акул. Навіть коли акула виявляє людську кров, вона не має мотиву відстежувати цю кров до її джерела, якщо тільки не перебуває на межі голодної смерті.
Цей факт мав би заспокоїти жінок, які полюбляють поплавати в океані, та побоюються це робити в «ті дні». Але менструальна кров відрізняється від звичайної, вона таки може збуджувати акул. З вашого дозволу, візьмемо коротке звільнення на берег. У 1960 році флот США не цікавився жінками під час менструацій, а от Служба національних парківтак. У 1967 році в Національному парку Глейшер від нападу ведмедів грізлі загинули двоє жінок, принаймні в однієї з них на той час була менструація. Зявився здогад, що напад було спровоковано запахом крові. Але біологи-анімалісти не хотіли з цим погоджуватись. Один з них, Брюс Кашінг (якого потім помилково згадували в повязаних з дослідженнями питання нападів ведмедів та менструальною кровю як Брюса Гашінга), взявся до збирання даних. Кашінг вирішив працювати з білими (полярними) ведмедями, тому що вони харчуються майже винятково тюленями, що дає можливість чітко зафіксувати базову лінію, з якою потім можна порівнювати потяг тварин до жінок із менструаціями.
Якщо до ящика з вентилятором покласти тюленячу ворвань та спрямувати запах на клітку з диким білим ведмедем, той демонструватиме, як це називав Кашінг, «максимальну поведінкову реакцію». Він підійме голову і нюхатиме повітря. У нього почнеться рясне слиновиділення. Він здійметься на лапи і ходитиме туди-сюди. Він пихкатиме. Він стогнатиме. Тільки один предмет серед тих, що Кашінг клав у ящик з вентилятором, змусив ведмедя стогнативикористаний тампон. Таке не вдалось ні курчаті, ні кінському гною, ні мускусу, ні новому тампону. Дубль другий: жінки, у яких менструація. Жінок у ящик не пхали, вони «пасивно сиділи» на стільцях лицем до кліток, може, поки там сиділи, вони міркували про те, що життя на Землі дивне. Кашінг також досліджував реакцію на звичайну кров, узяту з вени. На неї жоден з чотирьох ведмедів, використаних в експерименті, не зреагував.
Іншими словами, білих ведмедів приваблювала не кров. Це щось унікальне... вагінальне. Якесь виділення, що пахне, прошу мене вибачити, тюленем. Але це ж логічно, хіба ні? Коли якась компанія, що виробляє предмети жіночої гігієни, наймає якусь лабораторію, щоб перевірити дієвість того чи іншого ароматизованого продукту, користування яким передбачається під час менструацій, у таких перевірках завжди використовують стандартизований запах, відомий під назвою «рибний амін».
Вагінальний/тюленевий запах тампона такий привабливий для полярних ведмедів, що вони не помічають того, що на смак тампон не має нічого спільного з тюленячим мясом. У 42 з 52 випадків дикі полярні ведмеді, яким траплявся використаний тампон, прикріплений до стейку (номенклатурна наукова назва: «стейк з використаним тампоном»), зїдали або «енергійно його жували». Більшу наполегливість у відриванні від стейку та поїданні ведмеді продемонстрували тільки щодо тюленячого мяса. Паперові рушники, просякнуті звичайною кровю та, знову ж таки, закріплені на стейках, були зїдені лише тричі.
Чи може це щось сказати про акул? Чи варто жінкам хвилюватися? Хтозна. Як сильно акули люблять тюленяче мясо? Чи схожі запахи мертвих морських окунів та використаних тампонів? Невідомо. У «ці дні» я краще залишалася б у шезлонгу на палубі.
Кашінг завершив статтю припущенням, що коли полярним ведмедям дуже подобаються використані тампони, то для інших видів ведмедів вони теж можуть бути привабливі. Але види ведмедів, як і акул, відрізняються один від одного. Лісові ведмеді, на відміну від полярних, морських жителів не їдять. Грізлі люблять лососів, але їдять їх свіжими. Чорні ведмеді полюбляють харчуватися на сміттєзвалищах, хто знає, які смаки в них розвинулися за багато років.
Щоб завершити цю тему, звернімося до Служби лісу США. Якби вам довелося викидати сміття на певному звалищі в Міннесоті 11 серпня 1988 року, ви могли б стати свідком захопливого видовища. «Ми привязали використані тампони до мотузки з моноволокна і кидали їх до ведмедів, що харчувалися», так описував Лінн Роджерз дії, у яких брали участь ще двоє колег з Північно-Центральної лісової експериментальної станції. Попри майстерне закидання принадиїї «кидали подалі, а потім підтягували їм під ніс», 20 із 22 тампонів було проігноровано. Те саме сталося з тампонами, що пропонували «з рук» чорним ведмедям, які частохоча, може, уже й пересталивідвідували експериментальну дільницю для годування ведмедів. Також залишилися без уваги: пять використаних тампонів, які звязали докупи і жбурнули в групу чорних ведмедів, як і купки тампонів, чотири з яких було просякнуто менструальною кровю, однанеменструальною кровю, ще однарозтопленим яловичим жиром, залишена посередині ведмежої стежки. Десятеро з одинадцятьох ведмедів «водили носом дуже близько над купкою тампонів, зїдали тампон з яловичим жиром і йшли далі».
Загалом, маємо підтвердження безпеки національних парків і витримки чорних ведмедів.
Френк Ґолден був авторитет у питаннях, повязаних з тим, що відбувається з тілом людини, якщо його помістити на різні проміжки часу в холодну морську воду. Ґолденлікар, що, за власним описом, «плавав як камінь», наприкінці 1960-хпочатку 1970-х років досліджував ці питання за дорученням Медичної школи Королівської морської авіації. Назви розділів його книжки «Основи виживання в морі» (Essentials of Sea Survival) схожі на перелік жахів, що очікують на військовослужбовців чи на будь-кого, хто змушений залишити корабель чи вистрибнути з літака над водою: «Реакція шокового охолодження», «Скорочення часу затримки дихання», «Неспроможність пливти», «Утоплення», «Вторинне утоплення», «Подразнення шкіри від солоної води», «Непритомність при зануренні», «Під льодом», «Тяжка гіпотермія», «Отруєння нафтопродуктами», «Синдром траншейної стопи», «Кров черепахи», «Сонячні опіки», «Плескіт хвиль», «Осмотична діарея», «Знесилення після порятунку», «Знесилення від відігрівання». Заголовка «Напади акул» немає. Акул немає навіть в алфавітному покажчику.
Для моряка, чий затонулий рятувальний плітпідводний човен, усі ці небезпеки та незручності поверхні океану можуть здатися недосяжною мрією.
12. Про погані передчуття підводників
Коли під водою щось іде не так
Проходячи під тиском крізь маленький отвір, вода створює специфічний звук. У мене він асоціюється з роботою зрошувального пристрою, такий приємний звук літнього газону. Пф-ф-ф-ф-ф. Коли моряк, що служить на підводному човні (а там немає ні газонів, ні літа), чує такий звук, це не може бути приємно. Це звук води, яка зявляється там, де її бути не повинно. Протікання фланця, тріщина в трубі. Це океан намагається пропхати ногу через поріг. Що на більшій глибині ви перебуваєте, то сильніше він тисне. На глибині 300 футів морська вода бє крізь отвір діаметром 2 дюйми з такою силою, що може вигнути коліно в протилежному напрямку. На глибині 1000 футів 8-дюймова дірка що три хвилини пропускає на борт стільки води, скільки вміщується в олімпійському плавальному басейні. Якщо таке дуже швидко не полагодити, у вас проблема. Ви затонули.
Я оглядаю згори моторний відсік підводного човна, у якому лунає цей звук. Я бачу 11 мокрих ший, що схилилися над отворами, з яких бє вода, спочатку їх було три, тепер чотири. Ми перебуваємо на висоті 200 футів над рівнем моря, у будівлі, що в Гротоні, Коннектикут, тож ризик потонути мінімальний. Це приміщенняімітація, частина Тренувального комплексу з контролю пошкоджень Школи підводного флоту, також відомого як «Мокрий тренер», також«Чому матроси лаються». Я стою в сухій частині приміщення, біля великого і дуже чистого (на ньому є склоочисники!) вікна, крізь яке можна розглядати моторний відсік та моряків у ньому, які лаються.
Поруч зі мною біля вікна стоїть інструктор, що сьогодні керує тренуванням, помічник головного механіка Алан Гаф. Що кілька хвилин він через плече дає вказівки колезі, який стоїть біля консолі, на якій відображається, хто з яким протіканням працює, але його основна увага зосереджена на курсантах. Він одночасно оцінює їхню роботу та надає зворотний звязок. Для останнього він користується табличками з написами, які притуляє до вікна, адже крізь скло, та ще й через шипіння води, почути його ніхто не зміг би. Таблички зроблено з цупкого пластику червоного кольору, на якому надруковано різні написи. «ПО ДВОЄ НА ОДИН ПРОРИВ». «ПРАЦЮВАТИ ЗА ПЛАСТИРОМ». «У СТРУМЕНІ ВОДИ НЕ СТОЯТИ».
Сучасні субмарини працюють на новітніх технологіях. Та коли щось трапляється, моряки можуть залучати засоби, які зявилися ще в добу деревяних вітрильників. Один з моряків, за якими ми споглядаємо, тримає в руках звичайний марлін. Почавши сантиметрів на два нижче від дірки, він щільно намотує тонку мотузку на трубу, з кожним обертом зменшуючи отвір. «Сосновий чіп»це просто деревяний конус, такі звичніше бачити в дитячих конструкторах для будування чи в шкільній кімнаті, де вивчають геометрію. Верхівку конуса забивають молотком у дірку якомога глибше. В міру поглинання деревиною води, а сосна поглинає воду чи не найсильніше серед усіх видів деревини, конус набрякає і перетворюється на дуже ефективний чіп.
Сигнал, кидає через плече Гаф.
Чоловік біля консолі вмикає пневматичний сигнальний ріжок, щоб курсанти подивилися вгору, відволікаючись від того, що вони робили. Гаф бере до рук табличку («МОЛОТОК ТРИМАТИ ОБІРУЧ») і вказує на молодого чоловікаводяний струмінь відбивав молоток та чопа, які той тримав у руках, як кошеня відбиває клубок пряжі або як Годзілла відбивав би кошеня. Гаф каже, що так трапляється в девяти випадках з десяти, курсант втрачає або молоток, або чопа, або і те, і те. А це забирає час, коли його втрачати не можна. І це небезпечно. Тиск 90 фунтів на квадратний дюйм (фкд) перетворює вивчення геометрії на «напрямлений удар летючим предметом». Моряк знову хапає чопа, що плавав неподалік.
От що з сосною добре, так це те, що вона не тоне, каже Гаф.
А молоток тоне.
Ось чому ми їх навчаємо застосовувати те, що є.
Якщо молоток загубився, хапай те, що під рукою. Так само і з чопами. Коли аль-каїдівці пробили вибухівкою дірку 40 на 60 футів у корпусі американського есмінця «Коул», команда затуляла її всім, що могла знайти.
Матраци, шматки дерева, причальні канати, кросівки. каже Гаф. Скручували, що було під рукою, і пхали в ту дірку.
Їм знадобилося три дні, але все ж таки вдалося уникнути затоплення.
Я познайомилася з Гафом трохи раніше, у його кабінеті, який він ділить іще з двома чоловіками. У них там була банка арахісової пасти з виноградним желе, її смугаста кольоровість здавалася примхою на тлі хворобливого зелено-бежевого фарбування стін, яке хтось колись вирішив застосовувати в приміщеннях для американських військових. Гаф худорлявий і блідий. У нього виразний передній прикус, коли він говорить, передні зуби торкаються нижньої губи, наче діти скачуть на ліжку. Він виріс у сільській місцевості. Але він точно не селюк. Він може розібрати парову турбіну швидше, ніж більшість людей навіть упізнають, що це саме парова турбіна.
Усі інші засоби, що є в сучасному арсеналі боротьби із протіканнями, класифікуються як «пластирі» або «латки». Назва доречна, але оманливо нестрашна. Йдеться не про накладання латки на штани, спробуйте залатати шланг, коли по ньому йде вода, а сам шланг виривається з рук. До пробоїни не можна підступати згори. Пластир треба насунути збоку, ніби ковдру, якою тушать бак зі сміттям, а потім щільно закріпити.
Гаф дивиться, як двійко матросів невдало намагаються закріпити середнього розміру пластир, так званий стронгбек. Він розрахований витримувати тиск води до 6000 фкд.
Отже, з огляду на те, що вони мають справу з водою під тиском 90 фкд, у них усе вийшло дуже погано.
Здається, Гаф хоче показати червону табличку, якої в нього немає. «А БОДАЙ БИ ВАС».
Гаф жорстко поводиться з курсантами, адже проти реальності «Мокрий тренер»це дитячі забавки. На підводному човні «Сквалус», після занурення на 50 футів і відмови індукційного клапана повітря, це сталося під час випробувального занурення в 1939 році. «Морська вода знайшла дорогу в лабіринті труб, які йшли уздовж усього корпусу Сквалуса. У командній рубці з різних місць вдарили струмені солоної води». Я наводжу опис затоплення, поданий Пітером Маасом у книжці «Жахливі години». «Люди працювали несамовито, при цьому їм доводилося хапатися за все, що траплялося під руками, щоб стояти рівно». А потім згасло світло.
А ось про що йдеться у звіті про останнє патрулювання підводного човна «Тенг» 24 жовтня 1944 року, коли одна з його власних торпед вискочила над поверхнею води, різко відхилилася вліво і підірвалася на кормі, пробивши її. «Тенг тонув з ухилом на корму, ніби маятник, який утримували горизонтально, а потім відпустили». Так лейтенант Лоренц Савадкін описував цей випадок. «Коли човен нахилився на корму, повз мене почали пролітати і стикатися між собою люди і незакріплене обладнання». «Мокрий тренер» у школі підводників не відтворює нахил палуби, а той, яким користуються в Центрі підготовки офіцерів на Род-Айленді, прозвали «корабель ВМС США Баттеркап». (Імовірно, що той нахил критичний, Гаф каже, що «врятувати Баттеркап неможливо».) З невиразною монотонністю, викликаною як звичкою писати рапорти, так і тим, що такі події вже траплялися, Савадкін констатував: «Тоді всі дуже розгубилися».
У разі екстремального, схожого на вищезгадані випадки, розвитку подій команда підводного човна, не намагаючись використати чопи і пластирі, одразу прямує до водонепроникних переходів. Підводний човен розділено великими водонепроникними круглими люками, які за товщиною та міцністюдесь між дверима банківських сховищ і дверцятами пральних машин фронтального завантаження. Приміщення за такими дверима може бути повністю затоплене, але далі вода не пройде. Залежно від того, скільки забортної води опинилось у підводному човні, може бути віддано наказ про «аварійне продування». Потужний струмінь повітря витискає воду з баластних цистерн підводного човна, це схоже на спосіб Гаймліха, так рятують гостя, що вдавився і синіє. Сподіваються на те, що завдяки витісненню води пошкоджений човен зможе спливти на поверхню.