Нейборз пояснює курсантам, як виконувати вправу. Аби впевнитися, що курсант видихає з правильною швидкістю, що він зміг позбутися закладення вух, що він не панікує, двійко дайверів будуть поряд, поки він не почне підніматися. Потім вони його відпустять. Усе забере кілька секунд.
Коли ви дістанетеся поверхні води, дайвер запитає: «З тобою все гаразд?»каже Нейборз. Ви голосно назвете своє імя, звання та скажете: «Зі мною все гаразд!» (І чоловік біля консолі зможе позначити ваше імя в своєму списку.) Зрозуміли?
Так, сер!
Через кілька хвилин на поверхні води зявляється перший курсант, видно, що з полегшенням. Його зустрічає дайвер і направляє до борту тренажера. Якщо не знати, що відбувається, можна подумати, що тут хрестять.
З тобою все гаразд?
Ага.
Нейборз і чоловік біля консолі обмінюються поглядами. Діти.
Один із курсантів відмовляється. Він вирізняється червоним купальним халатом, у решти вони рудувато-коричневі або сині. Халат червоного кольоруне задля приниження, крім співробітників, ніхто не знає, що червоний халатспосіб попередити про необхідність додаткового нагляду в разі виникнення медичних проблем. Зараз хлопець просто боїться. Він зізнався, що боїться втопитись. Я зиркаю на його голі ноги, чи немає на них традиційного флотського татуювання «від утоплення»зображень поросяти та курчати, одне на кожній нозі. Коли в давнину тонули фрегати, можна було бачити курей і свиней з трюму, що плавали на поверхні води.
Курсанти поставилися до хлопця з розумінням, саме цього він від них і очікував: «Одна командаодна битва». Я вже чула про братерство підводників. Вони становлять лише 7 відсотків особового складу флоту, але дуже привязані один до одного. Особливо коли йдеться про екіпаж човна. Якщо екіпаж авіаносця може сягати 6000 осіб, на підводному човні місця вистачає менш ніж двом сотням. Близькість виникає не тільки тому, що на підводних човнах, особливо менших класів, особистий простір дуже обмежений, а ще й з причини ізоляції, що триває місяцями, а також, до недавнього часу, відсутності жінок.
Вони часто обіймаються та гладять один одного по голові, розказав мені психолог, який працював у Лабораторії медичних досліджень підводного флоту. Я дуже здивувався, коли усвідомив, як вони лагідно ставляться один до одного на фізичному рівні.
Це породжувало чутки. Ендрю Карам, автор книжки «Режим тиші», розказував мені, як вони з товаришами-підводниками сиділи в барі й туди зайшов «скімер» (моряк надводного флоту).
Коли зрозумів, що ми підводники, він сказав: «Хлопці, а я про вас знаю. На глибину йдуть сто сорок чоловіків, а на поверхню підіймається сімдесят пар».
Тоді Карам відповів (з дуже серйозним виразом обличчя):
Неправда, у нас є і трійки.
Підводний флот США вводить в особовий склад офіцерів-жінок з 2010 року, жінки в званнях матросів і старшин служать на підводних човнах з 2016 року. Поки що все добре. Джеррі Лем каже, що нещодавня заборона сигарет викликала більше невдоволення. А потім це все ж таки сталося: за день до мого візиту в газеті «Нейві таймз» (Navy Times) було опубліковано новину про те, як жінок-офіцерів зняли на відео, коли вони приймали душ на борту «Вайомінга».
Я запитала Нейборза, чи каже він курсантам, що пісяти в тренажері з евакуації не можна.
Це запитання ніколи не поставало. Таке трапляється.
Я забула, що він дайвер. А кажуть, що дайвери це роблять у гідрокостюми. Яніколи.
Я навіть в океані такого не роблю.
Чоловік біля консолі і Нейборз обмінюються поглядами. «Не бачили ви справжнього життя», немов кажуть їхні очі.
Курсанти стоять один за одним перед сходовим колодязем, як рядочок каченят. Вони спускаються в самий низ тренажера з евакуації, щоб виконати велике підняття, 37 футів. Для цього вони скористаються евакуаційним костюмом ОЕЗП (Оснащення для евакуації та занурення з підводних човнівSubmarine Escape and Immersion Equipment, SEIE), він частково надувається, навколо голови та лиця формується (так недоречно) схожа на мішок для перевезення мертвих конструкція із зіп-застібкою. Як і його попередники, «легені Момсена» та «каптур Штайнке», костюм ОЕЗП має запас повітря та отвори, крізь які зайве повітря випускається мірою піднімання з глибини. Людина в цьому костюмі може вільно дихати, не хвилюючись через те, що в легенях щось може розірватися. Курсанти вже по практикували «підняття з видихом», вони повинні знати, що робити у разі проблем із костюмом. Наприклад, таких: «Гума була потріскана та клейка, більшість із них позлипалися». Так Ендрю Карам описував мені в листі електронною поштою «каптури Штайнке», які його попросили перевірити перед походом десь наприкінці 1990-х років.
«Добрим було тільки те, писав Карам, що більшу частину часу ми перебували у водах, глибини яких сягали понад 1000 футів, отже, шансів для застосування тих каптурів майже не було». Максимальна глибина, на якій випробування «каптура Штайнке» давали позитивні результати, 450 футів. Максимальна глибина, на якій ви ще можете розраховувати, що костюм ОЕЗП вас урятує, 600 футів. Насправді кращого результату вже й не треба, адже якщо ви спробуєте евакуюватись у воду на глибині понад 600 футів, вірогідно, що загинете від декомпресійної хвороби, незалежно від того, яке на вас спорядження.
Щоб краще зрозуміти, що таке декомпресійна (кесонна) хвороба, корисно згадати про газовані напої. Газована водаце вода з крану, у якої кесонна хвороба. Коли нагнітати газ під тиском у вмістилище рідинихоч у пляшку содової води, хоч в аквалангіста, частина цього газу проникне в рідину. (Якщо користуватися науковим жаргоном, газ «утворює розчин» задля врівноваження.) Тепер уявімо, що тиск у вмістилищі різко падаєтому що пляшку відкоркували чи тому що водолаз піднявся з глибини до поверхні води. Молекули газу, які тиск загнав у рідину, тепер із неї вийдуть (знову ж таки, врівноваження). Коли вони це роблять, то збираються в бульбашки. Не важливо, чому так стається. Вони це просто роблять. Тепер маємо або склянку газованої води, або небезпечний випадок кесонної хвороби. Кесонна хворобаце бульбашки, які мігрують по тілу і створюють проблеми: закупорюють судини та не дають крові дістатися до життєво важливих органів, розривають тканини, що викликає біль, або і те, і те разом, а то й гірше.
Щоб уникнути кесонної хвороби, з глибини треба підніматися повільно. Тоді організм дістає шанс позбутися газу з видихом, він виходить із крові в легені. (Головний «винуватець»азот, його багато в повітрі й він легко розчинюється та ховається в жир.) Що довше водолаз дихав повітрям під тиском і/чи що сильніше стиснуте повітря, то більшої кількості азоту йому треба позбавлятись, а отже, то повільніше треба підніматися до поверхні води.
Підводники, яким доводиться покидати човен на глибині, можуть зазнавати небезпеки декомпресії, а можуть і не зазнавати. Якщо їм пощастило, тиск повітря в човні залишиться таким, яким був під час виходу з порту, тобто дорівнюватиме тиску над поверхнею води. У такому разі ризик кесонної хвороби мінімальний. Та якщо всередину човна потрапляє забортна вода, вона стискає повітря, як це робить каток зі сміттям. Тоді підводники опиняються в тій самій ситуації, що аквалангісти. Вони вдихають стиснуте повітря, і частина газів того повітря розчиняється в їхній крові та тканинах. Залежно від стиснення повітря та від того, як довго вони ним дихали, щоб безпечно піднятися на поверхню води, їм, як і водолазам, може, треба буде пройти декомпресію. Вдихання стиснутого повітря протягом хвилини в рятувальній камері проблеми не створює, якщо це не стається на великій глибині. Якщо субмарина перебуває на глибині 800 футів, для того щоб урівноважити тиск води ззовні та дістати можливість відчинити люк, тиск повітря треба підняти так, що його вдихання навіть упродовж хвилини призведе до такого насичення організму азотом, що виникне ризик кесонної хвороби.
Екстремальний, найжахливіший, прояв кесонної хворобитак звана «вибухова декомпресія». 5 листопада 1983 року в декомпресійній камері на палубі свердлової вежі з добування нафти в Північному морі перебували четверо водолазів. З якоїсь і досі невідомої причини один із робітників обслуги відчинив люк, миттєво знизивши тиск усередині камери із позначкою, що відповідала тиску на глибині 305 футів, до тиску на поверхні води. Розчинений азот миттєво скипів, вийшовши у вигляді бульбашок у мозок, кров, жир та мязи тих чоловіків. У звіті патологоанатом написав, що жир з тіл тих чоловіків мав вигляд «масла, що скипіло на пательні». Вважали, що їхня кров миттю «скипіла», «що призвело до негайної та повної зупинки кровообігу».
Водолаз, тілу якого надали четвертий номер, на момент відчинення люку перебував поряд з ним. Прощавай, Вілкі. З ним сталося те саме, що стається з шампанським у закоркованій пляшці. Патологоанатом припускав, що на додачу до ушкоджень, дістаних унаслідок того, що чоловіка викинуло крізь прочинений люк, він «мав вибухнути». На розтин його привезли в чотирьох пластикових мішках. Не вистачало деяких органів, їх «викинуло просто в море». Як і гази черевної порожнини, повітря в черепній коробці зазнало вибухоподібного розширення. «Наявний був скальп з довгим білявим волоссям, але мозку та верхньої частини черепа не було».
Я дивлюся в ілюмінатор у нижній частині тренажера з евакуації. Споглядаючи рухи водолазів, схожі на рухи зроблених із ганчіря ляльок, сріблясті бульбашки повітря, що, наче медузи, мляво спливають від люка, можна легко забути про смертоносність глибокої води. Підводники не можуть собі дозволити забувати про це. Помилки можуть надто швидко призвести до лиха, і що тоді буде? Глибина може виявитися завеликою, щоб дістати допомогу чи евакуюватись.
Якщо хтось із вашої команди не спав 60 годин, ризики помножуються. Це завжди було однією з найтриваліших і найбільших проблем військовихпідводними човнами, реактивними літаками, автоматичною зброєю часто керують люди, які мали б робити це останньою чергою, люди, що хронічно і катастрофічно не висипляються.
13. Під водою на ногах
Субмарина намагається виспатись
Ліжка в ракетному відсікунещодавній доробок. Коли підводний човен «Теннессі», через кілька років після спуску на воду, технологічно оновили, виявилося, що обслуговування серверів потребує збільшення чисельності екіпажу. Це стало б проблемою, якби хтось не згадав, що між двома ядерними ракетами є місце для двоярусної койки. Пускові шахти ракет «Трайдент ІІ»їх на борту 24заввишки 45 футів, вони проходять крізь усі чотири палуби човна. Багато по верховий ракетний відсікчи не найтихіше місце. Скидається на бібліотечне приміщення в старому коледжітихо, можна прихилити голову і добрати трохи сну.
Проте не зараз. «Тривога!»голос, що лунає з інтеркому (системи внутрішнього звязку) супроводжується звуками тривожної сигналізації. Бонг, бонг, бонг! Ніби докучлива дитина бє паличкою по каструлі.
«Симуляція пуску всіх ракет». А ракет багато. Кожен «Трайдент» несе декілька боєголовок, кожна з них запрограмована на власну ціль, із достатньою точністю. Я двічі чула вислів «поцілити в пітчерський пагорб». Підводні човни США з балістичними ракетами на борту, всього їх 14, становлять рухливі підводні арсенали.
Разом із захованими в підземних пускових шахтах та тими, що базуються на літаках-бомбардувальниках, вони становлять «ядерну тріаду» стратегічної оборони США. Послання дуже просте: щоб погрожувати нам ядерним ударом, треба бути божевільним, у нас більше бомб, ви не зможете нейтралізувати всі наші, бо не знайдете тих, що базуються на підводних човнах. У субмарин-ракетоносців є цілий океан, у якому можна ховатись, а щеядерний реактор на борту, що виробляє енергію і воду, тож підніматися на поверхню для дозаправлення не потрібно. Вони можуть ховатись у глибинах стільки, на скільки вистачить їжі.
Старший помічник капітана «Теннессі», Нейтан Мюррей, запросив мене приєднатися до нього на час навчання. (Я вийшла в море на цьому човні разом з групою майбутніх командирів човнів, що проходять практику.) Ми йдемо повз ряд спальних місць уздовж стіни, деякі з них відділені завісами з чорного вінілу, вони ніби кабінки в туалетах деяких клубів для панків у 1980-х. Мюррей вказує на койку одного молодика, що ділить місце з пожежним краном. Минулої ночі його розбудили, бо проводили протипожежне навчання, а сьогодніось це.
У підводному флоті офіційно визнають, що проблема зі сном є. Ось цитата з «Інформаційного бюлетеня оперативних заміток» (спеціальне видання «Відпочинок екіпажу»): «Сон окремої людини під час походу не захищений, бо дозволено проведення адміністративних навчань, робіт з обслуговування, а також існують нагальні" причини, з яких на регулярній основі час для сну зменшується або переривається.» Екіпажу «Теннессі» доводиться виконувати навчання з гасіння пожежі, навчання на випадок затоплення, навчання з ліквідації проривів гідравліки, навчання з ліквідації проривів системи постачання повітря, навчання з порятунку людини за бортом, навчання з ліквідації порушень правил безпеки, навчання з пусків торпед. Як пускати ракети, вони практикують частіше, ніж дехто чистить зуби. З одного боку, екіпаж повинен мати хороший вишкіл. Ніхто не хоче поцілити не того пітчера. З другогоніхто не хоче, щоб люди, які наглядають за бомбами та реакторами, хронічно не висиплялися, бо навчання відбуваються надто часто.
У 1949 році денний розклад підводного човна давав можливість спати 10 годин на добу. На додачу до «тривалого сну» половина членів екіпажу мали змогу подрімати щонайменше раз на день. З 1954 року підводні човни почали переходити з дизельних двигунів на ядерні реактори. Як наслідок, на човнах значно збільшилася кількість речей, за якими треба постійно наглядати, якщо порівняти з покажчиком температури та рівнем оливи. На «Теннессі» середній час сну становить чотири години.
До того як зійти на борт, я говорила телефоном з полковником у відставці Грегом Беленкі, засновником Центру досліджень сну та активності при Університеті штату Вашингтон в Спокені. Беленкі знає, що трапляється, коли люди переходять від восьмигодинного сну вночі до чотири- чи пятигодинного. Їхня здатність до когнітивної активності знижується через кілька днів, потім стабілізується на новому, зниженому рівні. Що менше люди сплять, то сильніше погіршуються їхні розумові здібності, доки не настане стабілізація. Які саме розумові здібності? Більшість із них. Беленкі каже, що нестача сну погіршує память, роботу мережі, яка підтримує мислення, ухвалення рішень, інтеграцію здорового глузду та емоцій.
Наприклад, ви намагаєтеся розвязати якусь проблему, у вас не виходить і ви лягаєте спати. Коли вранці ви просинаєтеся, добре відпочивши, розвязок знаходиться. Ось що робить сон. Він відновлює роботу мозку до нормального рівня.
На підводних човнах найгірше доводиться новачкам. На додачу до вахт і звичайної роботи вони ще повинні готуватися до «кваліфікації», підводного варіанта ліцензійного іспиту в юристів: треба дати правильні відповіді на понад 60 усних запитань щодо компонентів підводного човна, а також продемонструвати практичні навички щодо конкретного човнавід уміння стояти за штурвалом до користування ехолотом та продування санітарного баку.
Однієї ночі я сплю три години, наступної ночі взагалі не лягаю, каже довговидий моряк, що вивчає гідравліку занурення в димчастому світлі кают-компанії неофіцерського особового складу «Теннессі». (Тут хтось палить електронну сигарету, хтось грає у відеогру про зомбі-апокаліпсис, хтось у настільний футбол. Дуже невдале місце для навчання. Чи річ у віці?)
Матрос запевнятиме, що з ним усе добре, але Беленкі знає, що це не так. Якщо людина спить менше ніж чотири години на добу, стабілізація розумових здібностей не настає. Вони знижуються до рівня, для якого дослідникам сну довелося вигадувати спеціальний термін «катастрофічна декомпенсація». «Простими словами, і тут Бюлетень" вдався до друкарського наднавантаження: одночасного використання грубого шрифту, підкреслювання та курсиву, щоденна неможливість мати адекватно тривалий сон призводить до надмірної втоми особового складу, який, коли такий стан триває кілька днів, виконує свої обовязки, ніби в стані алкогольного отруєння».
Як і пяниці, люди, що не висипляються, становлять подвійну загрозу, бо не усвідомлюють погіршення своїх здатностей. Джефф Дайч, раніше він займався психологічними дослідженнями в Лабораторії медичних досліджень підводного флоту, теперспівробітник Університету Джеймза Медісона, розповів мені про дослідження, яке показало, що розумові здібності людей, які протягом двох тижнів спали по шість годин на добу, погіршувались так само, як і в людей, що не спали сорок вісім годин. На відміну від тих, хто не спав дві доби, ті, хто не висиплявся протягом двох тижнів, не вважали, що їм потрібно проявляти обережність. Вони почувалися помірно втомленими достатньо довго, щоб сприймати такий стан як нормальний, каже Дайч.