Вони говорять: «Та я вже звик».
За останні два дні я таке чула не раз.
Я сплю чотири з половиною години, і наступні двадцять чотири години я загалом в порядку, каже моряк, що саме пхає якесь сміття в компактор (а компактору все одно, що перемелюватисміття чи фаланги пальців).
Мюррей, разом із командиром підводного човна, Крісом Бонером, зголосився випробувати новий розклад вахт, спрямований на покращення можливості членів екіпажу відпочивати, що має не тільки покращити їхній стан здоровя. З нестачею сну останнім часом повязують надмірну вагу, підвищений кровяний тиск, діабет, хвороби серця, а також безпеку. Це виявилося непростим завданням.
Мені доводиться витрачати доволі багато часу, каже Мюррей, на те, щоб розрахувати час для відпочинку людей.
Мюррей має вигляд справжнього лідера. Ніхто ніколи не бачив, щоб він сутулився, чи до чогось прихилявся, чи просто ослаблював ногу. Він завжди рівно і твердо стоїть на обох ногах, як міномет. Руки він тримає на поясі, іноді однією рукою він проводить по голові, яку чисто голить. Я ніколи не взнаю, чи росте в нього волосся, як не знаю і координат субмарини, на якій перебуваю.
Проблема в тому, що проблеми накопичуються. Люди потроху відстають, і розраховані розклади розвалюються. На цьому тижні проблемая. Заплановані роботи довелося перервати, бо весь екіпаж чотири чи пять годин намагався знайти спокійніші води, де можна було б перекинути трап між субмариною та кораблем, на якому ми припливли.
Додатковим ускладненням боротьби з невисиплянням підводників стало те, що в якийсь момент воно почало сприйматись як привід для гордості. У Лабораторії медичних досліджень підводного флоту я познайомилася з Реєм Вулрічем, який упродовж тривалого часу командував підводним човном.
Коли морпіхи збираються в барі, вони хизуються один перед одним тим, скільки разів можуть віджиматись від підлоги. Авіатори вихваляються тим, скільки g можуть витримати. Підводники хваляться кількістю проведених без сну годин.
Їм краще довести себе до виснаження, ніж здобути репутацію «сплячої собаки».
Десятиліттями військові дослідники проблем сну ходили стройовим кроком, фокусуючи зусилля не на тому, як забезпечити можливість поспати, а на тому, як без цього обходитися. Дослідження за дослідженням присвячувалися випробовуванням того чи іншого стимулятора на авіаторах, піхотинцях, моряках. Тільки віднедавна в Міністерстві оборони захист сну дістав пріоритет. Сучасні правила вимагають від командирів підрозділів у зоні бойових дій розроблення та впровадження плану керування сном. (Хоча невеличке опитування солдатів, що повернулися з Іраку та Афганістану, виявило, що 80 відсотків із них ні про що таке на інструктажах не чули.) Якщо вірити Беленкі, зміни почалися після того, як час польових навчань сухопутних військ, на яких виконується велика кількість імітацій бойових зіткнень, такий практичний іспит для солдатівбуло подовжено.
У якийсь момент хлопці, що розробляють доктрини, вирішили, що війна, в яку варто вступати, триватиме кілька тижнів, то вони й подовжили польові навчання з трьох днів до двох тижнів.
До того часу традицією було не спати під час навчань, щоб «показати вмотивованість та заслужити хороші оцінки». Беленкі згадує, як невдовзі після цього нововведення йому зателефонував один командер.
Він сказав: «Мені потрібна порада з фармакології. Я хочу, щоб мої хлопці могли не спати якнайдовше».
Беленкі думав, що чоловік говорить про кілька додаткових днів.
Я запитав: «На скільки довше?», а він мені: «Два тижні». Люди насправді намагалися витримати так довго.
То була яскрава і певною мірою кумедна демонстрація важливості сну для збереження компетентності у військовій справі.
Історія надає не менш яскраві підтвердження. Філіп Маковяк, історик медицини, зіставив свідоцтва очевидців і звіти офіцерів щодо успіхів чи невдач «Камяної Стіни» Джексона з тим, чи мав він можливість виспатись у дні підготовки до битв. У 100 відсотках битв, перед якими в генерала не було можливості поспати протягом трьох діб, його командування діставало оцінку «погано». У битві при Гейнз Мілл, згідно зі спогадами начальника штабу, він «повністю заплутався від початку і до кінця». Його бригади не просто «діяли не так», «він просто не знав, де вони перебували». Під час битви при Глендейлі Джексон був «закляклий, нездатний до глибокого осмислення чи стрімких дій, відсторонений та летаргічний». У битві при Малверн-Гіллі Джексон «здавався майже стороннім спостерігачем». Під час битви при Макдовеллі свідки бачили, що він дрімав.
Кожні 24 години, що людина не спить, як сказав мені Беленкі, її здатність до корисної розумової роботи знижується на 25 відсотків. Джексон вів (чи не вів) війська в атаку на 25 відсотках своїх можливостей. Я намагаюся не думати про чоловіка на прізвище Паттерсон з машинного відсіку «Теннессі». Він не спав уже 22 години, намагаючись полагодити електролітичний генератор кисню, великий пульсивний розщеплювач молекул у металевому корпусі. «По суті це воднева бомба», життєрадісно зазначив Паттерсон.
Найдовший час, який не спали піддослідні Беленкі, 85 годин (понад три доби), що, за його словами, майже межа.
Це не дуже корисно для будь-чийого здоровя, додає він.
Деякі люди заявляли, що не спали по сто, а то й по двісті годин, але якщо моніторингу їхніх мозкових хвиль постійно, як з піддослідними Беленкі, не проводили, бути впевненими, що вони не впадали в мікросон, неможливо. Якщо людина дуже втомлена, вона може впадати в першу фазу сну на кілька секунд, з розплющеними очима, у цей час вона демонструє напівсвідому активність, роблячи те, що робила до цього. Усі, кому доводилося спати під час перельоту, знають, що під час сну людина може зберігати тонус мязівточніше, до моменту переходу до «швидкого» сну, під час якого мязи розслабляються. (Коли людина засинає в незвичний для її добового циклу час, фаза «швидкого» сну може настати рано. Відвисання щелепи та клювання носом у людини, що задрімала сидячи, результати раннього настання фази «швидкого» сну.)
Відомо, що солдати, зокрема й «Камяна Стіна» Джексон, під час маршу можуть спати на ходу. Якщо людина достатньо втомлена, розповідає Беленкі, її мозок ніби розділяєтьсяодна частина засинає, другані. Деякі птиці та морські ссавці роблять це регулярно. Дельфіни та тюлені здатні до півкульного снуспить одна півкуля мозку. Причинанеобхідність для другої напівкулі контролювати дихання. Це стосується морських ссавців, для цього їм треба підійматися до поверхні води. Коли зграї гусей чи качок сплять на землі, птахи, що перебувають скраю, сплять, розплющивши одне око, відповідна півкуля мозку залишається активною і сканує довкілля щодо появи хижаків.
З військових перспектив, солдат, здатний маршувати, чи плавати, чи видивлятися ворогів і при цьому добирати час сну, був би дуже бажаним надбанням. Це збігається з однією ціллю військової інституції з футуристичною назвою Агенція передових оборонних дослідницьких проектів (Defense Advanced Research Projects AgencyDARPA): «Надати солдатам можливість обходитися без сну зі збереженням пильності та ефективності до семи послідовних діб без настання будь-яких негативних наслідків щодо їхнього розумового чи фізичного стану, а також без необхідності застосовувати стимулятори сучасного покоління». Ось чому Міністерство оборони можна побачити в списках спонсорів досліджень щодо можливостей сну однією півкулею мозку. Якщо тільки науковцям удасться вирахувати, яким чином це роблять качки, можливо, що вояків теж вдастьсяза допомогою хімії чи хірургії, хтознанавчити робити так само. Беленкі ставиться до цього скептично. «Ми й досі не розуміємо, що саме запускає механізм сну всього мозку».
Це не заважає військовим організаціям фантазувати. Я натрапила на симпозіум НАТО, присвячений «Оптимізації можливостей людини», на якому обговорювали медичні технології, що можна було б переорієнтувати на військові потреби. Серед протезів кінцівок, що «надавали б надлюдську силу», та очних імплантатів, які забезпечували б інфрачервоне та ультрафіолетове бачення, було і таке: розітнення мозолистого тіла задля «набуття можливості сну однією півкулею та постійного підтримання пильності». Хірургам іноді доводиться це робити, щоб зменшити кількість нападів у пацієнтів, що страждають на тяжкі форми епілепсії. Та чи справді це впливає на те, як пацієнт спить? Селім Бенбадіз, директор Програми всебічного вивчення епілепсії Університету Південної Флориди, автор наукової роботи, у якій описано згадану процедуру, це заперечує. Він також додає, що в декотрих дітей спостерігається недорозвиненість мозолистого тіла, але вони сплять нормально, обома півкулями одночасно.
Вони там багато божевільних речей розглядають як хороші ідеї, каже Беленкі про Агенцію передових оборонних дослідницьких проектів.
Так воно і є. У їхньому списку побажань є «хірургічне вживлення зябер».
«Застосування ядерної зброї санкціоновано». Це знову голос із інтеркому. Я знаю, що це навчання, але від почутого стає зле. Я озираюся на моряків навколо. Один розплутує електричний подовжувач. Його обличчя нічого не виражає. Матрос, що сидить за консоллю, сякається.
А якби це було насправді, питаю Мюррея, то все відбувалося б так, як зараз? Люди б спокійно робили те, що роблять, висякували б носа?..
У мене таке в голові не вкладається.
Мюррей у такі ігри не грає.
Якщо вам заклало носа, ви його висякуєте.
Повз мене поспіхом проходять двоє матросів, кожен з них тримається за куток чогось схожого на лотерейний білет. Цекод для відкриття ящика з ключами для пуску ракет. З моменту, коли карточка з кодом покидає сейф, її постійно повинні тримати в руках двоє осіб, таке правило заведено з тієї самої причини, з якої правила багатьох авіакомпаній, введені після випадку з літаком «Джерменвінгз» у 2015 році, вимагають, щоб у кабіні пілотів повсякчас перебувало не менш ніж двоє людей.
Якби це був справжній пуск ракет, закладаюся, що адреналін забезпечив би всіх членів екіпажу бадьорістю, незалежно від того, скільки вони перед цим спали. Але повсякденні рутинні справи на борту підводного човна з балістичними ракетами збуджують значно менше. Більшість вахтнудна справа: людина наглядає за чимось годинами. Дисплеї, показники, прилади, сонар. Така суміш не може не тривожити: недосипання, нудьга, великі штуки з руйнівним потенціалом.
Флот не хоче, аби ми публікували щось, де йтиметься, що хлопці, які повинні виконувати моніторинг ядерних реакторів, іноді засинають на вахті, розповів мені Дайч, але ми ж знаємо, що таке трапляється.
Утомлені люди, навіть якщо вони не засинають, не дуже годяться для вахти. Коли психологи ставлять перед людьми, що не висипляються, стандартні когнітивні завдання, результати, які вони демонструють, здатність звертати увагу та помічати відхиленняпомітно знижуються.
Відвідати реакторний відсік «Теннессі» та людей, які там працюють, мені не вдалось, у мене немає допуску в ту частину субмарини, зате я побувала в торпедному відсіку. Торпед там чотири, вони масивні, схожі на середньовічні тарани. Дуже мило (я так думаю) торпеди називають на імена, на честь дружин торпедистів. Я спитала в торпедиста, який був на вахті, коли востаннє американський підводний човен випускав торпеду по кораблю. Він на мить замислився. «У Другу світову війну». Він, як ремонтник з «Мейтагу», завжди готовий до роботи, виконувати яку, скоріш за все, не доведеться. Вахта в торпедному відсікуце низка оглядів, обходів, заповнення документів. Документація повсюди. За винятком Центру керування ракетами та гідроакустичного поста, велика частина обладнання «Теннессі» аналогова. Коли оглядала відсік, якоїсь миті я подумала про частини туби. На панелі пуску торпед містяться великі пластикові кнопки«затоплення труби», «відкриття заслінки», «готовність до пуску»вони миготять червоним чи зеленим кольором, такі штуки були б дуже доречні в «Астон Мартіні» Джеймза Бонда. У ракетному відсіку також є панелі з подібними кнопками в стилі «ретро». Вони дали привід для одного з висловлювань Мюррея, вартого цитування, воно могло б, якщо не вдаватися до додаткових заходів безпеки, доповнити «Гюстон, у нас проблеми» та «Дивись, як я можу» в пантеоні непримітних передвісників катастроф: «Спиратися на ті штуки не варто».
На інтуїтивному рівні розуміння того, що за реакторами, торпедами та зброєю масового ураження наглядають люди, пильність яких на межі, викликає стурбованість. Факт, що все це відбувається на підводному човні, на глибині кілька сотень футів, значно її підсилює. Однак, згідно зі статистичними даними, найбільші ризикине від реакторного відсіку чи глибини. Найбільший ризик виникає під час виконання, здавалося б, доволі прямолінійного, та все ж, фактично, зовсім непростого завдання з підняття підводного човна на поверхню води.
Підводний човен з балістичними ракетами може завезти вас у місця, до яких ніколи і ніхто не подорожував, та тільки ви нічого не побачите. У підводних човнів немає ні вікон, ні фар, ніщо не повинно видавати його присутності в темних до чорноти водах. На глибині, куди сонячне світло не проникає, від перископа також користі немає. Екіпаж «дивиться» за допомогою сонара, засікає звук від гвинтів інших кораблів і вираховує відстані та курси. Щоб уникнути виявлення, підводні човни користуються тільки пасивним сонаром, вони не «пінгують». Ехолокаціявипускання звукового сигналу та опрацювання часу повернення відлуннявидавала б позицію субмарини. Тобто «Теннессі» сліпіший за кажана.
На глибині 450 футів, на якій ми перебуваємо, інших субмарин, у які можна було б врізатися, немає. (Кожен підводний човен має призначену йому територію, або «коробку», саме для того, щоб запобігти зіткненням.) На цей час найбільша зовнішня небезпекакреветки. Коли команда камбуза випорожнює бак сміттєподрібнювача, великі зграї креветок кидаються до корпусу човна, щоб поїсти. Шум, який вони всі разом створюють, може перекрити шум від інших кораблів.
На гідроакустичному посту цього ранку перебувають четверо чоловіків, вони сидять перед моніторами, стежачи за повільними зеленими смугами відображень акустичних сигналів, а також слухають через навушники. Гідроакустик може впізнати корабель за шумом гвинтів, так само як орнітолог може відрізнити один вид дятлів від іншого за швидкістю або тембром стуку по дереву. Хтось дає мені навушники, щоб я послухала, як дельфіни спілкуються за допомогою клацання-тріщання. Після кількох днів на підводному човні виявляється, що будь-який контакт з природою досить пянкий.
Фліппер! дуже не хочеться писати про саму себе «заверещала», але саме це і сталося.
Еге ж, каже гідроакустик, Фліппер на всю ніч.
Хоча підводні човни з балістичними ракетами можуть залишатися на глибині впродовж кількох місяців, зазвичай вони так не роблять. «Теннессі» регулярно піднімається на поверхню води, як кит, щоб «видихнути» порцію електронної пошти. Ми збираємося підійматися на поверхню на трасі торгових кораблів, усі на борту з цього приводу трохи збуджені. Годину до моменту, коли човен має виринути на поверхню, хтось проводить біля перископа, видивляючись, чи не пропустив когось сонар. Через те що кут огляду становить менше ніж 360 градусів, чоловік повільно обертається по колу, ніби танцює, заступаючи однією ногою за другу. Тут потрібно бути впевненим, що нагорі нікого немає.
У 2001 році американський підводний човен «Грінвілл» виринув просто під навчальним судном японських рибалок. Стерно пробило корпус, унаслідок чого траулер затонув, девятеро людей загинули. (Серед причин недосипання не згадували. Згадано було групу відвідувачів: 14 високопосадовців і, гм письменник. За винятком однієї людини вся група була в командній рубці, вони юрмилися на перископній платформі, перекривали доступ до приладів, відволікали акустиків.)
Капітан «Грінвілла» допустив те, що в цих колах називають «низькою перископною дисципліною». Сканування тривало майже вдвічі менше часу, ніж цього вимагає процедура. Для підводних човнів потенційну небезпеку становить іще так званий «ніс на нулі». Якщо ніс корабля спрямований точно на антену сонара, звукові хвилі, що йдуть від гвинтів такого корабля, блокуються його корпусом та вантажем. Офіцер з безпеки «Теннессі» порівняв це зі «спробою щось крикнути вашим дітям, які стоять перед автівкою, через багажник». Метафора влучна, але дещо тривожить.
Сьогодні вихідний, підняття на поверхню в такі дні може бути ще небезпечнішим. Контейнеровози, які не встигають зайти в порт протягом звичайних годин роботи, іноді навмисне затримуються, щоб прибути у понеділок, коли ставки портових зборів повернуться до звичайних. Контейнеровоз завбільшки з торговельний центр, але якщо двигуни вимкнено, на підводному човні його буде майже не видно. Для тих, хто на борту «Теннессі», вітрильник небезпечніший, ніж бойовий корабель. Тепер ви розумієте, як сталося, що підводний човен «Сан-Франциско» у січні 2005 року врізався в підводну гору. Горивони дуже тихі.