Стресу додає й те, що відвернути останньої миті неможливо. Під час підняття на поверхню швидкість підводного човна становить від 6 до 12 миль за годину.
Ніби немовля, що відповзає з дороги вантажівки, каже офіцер з безпеки.
З огляду на його попередню згадку намагань покричати дітям через багажник, складається враження, що з ним щось трохи не так.
Виняткова обережністьосновний інстинкт підводника. Якщо під час підняття на поверхню на дисплеї зявляється позначка сонарного контакту, командир човна може дати команду на екстрене занурення. Тому що без застосування ехолокації швидко визначити відстань до іншого корабля неможливо. «Спочатку убезпечся, потім берися до розрахунків», сказав командир субмарини учора, коли ми занурилися, щоб уникнути корабля, який, потім виявилося, був від нас за кілька миль. Підводний ракетоносець не має певного маршруту, його курсце послідовність ухилянь і знервованих відступів. Якщо розрахунки показують, що відстань між контактом і човном менша за дві милі, капітана викликають, час доби значення не має. А частоі штурмана та старшого помічника.
Ось так вони і сплять уночі.
Я знаю, що три-чотири рази за ніч мене розбудять, розповідає штурман.
Мюррей теж час від часу прокидається; у стіну каюти, над його подушкою, вмонтовано гучномовець, у який можна почути розмови в командній рубці. Ніби радіоняня на нічному столику біля ліжка молодої матусі.
Зненацька зі звичного фонового шуму та балачок ти виокремлюєш якесь слово, чи зміну інтонації, чи гучності чийогось голосу. Від такого одразу прокидаєшся.
У традиційній прихильності підводників до кофеїну немає нічого дивного. «Теннессі» вийшов з порту з 1000 фунтів кави на борту. Перший у світі атомний підводний човенйого побудували 1954 рокутепер перетворено на плавучий музей у Гротоні, Коннектикут. Якщо ви його відвідаєте, то зможете побачити металеві кільця, прикручені до консолей та переборок на різних постах. Це тримачі для чашок. Хоча кофеїн безпечний та ефективний, у нього є недолік. Залежно від чутливості конкретної людини, період напіввиведення кофеїну з організму становить від шести до восьми годин. Навіть якщо ви без проблем засинаєте після випитої ввечері кави, шансів просинатися впродовж ночі у вас більше, адже нервова система залишається збудженою, мозок реагує на звуки та інші подразники, які в іншій ситуації були б проігноровані. Що гірше ви спали вночі, то більше кофеїну вам знадобиться наступного дня, і наступної ночі ви будете спати ще гірше. І так далі. Як зауважив Мюррей, спостерігаючи за тим, як я наливаю собі свіжої кави:
Надовго це проблему не розвяже, колего.
Наближаємося до перископної глибини. Світло в командній рубці вимикають, щоб чоловікові біля перископа, що невдовзі буде розглядати все навкруги в темряві над водою (зараз пята ранку), було зручніше. Усім і ншим, що тут перебувають, а серед них багато хто вимушений обходитися чотирма, а то й менше, годинами сну, темрява зовсім не допомагає. Тут не тільки тепло і темно. Через те що ми наближаємося до поверхні води, човен ще й злегка погойдує, то сильніше, то слабше.
Коментар від стернового: «Тортури».
Саме це слово використовував дослідник сну Вільям Демент, який, коли був студентом у 1950-х роках, допомагав Натаніелові Кляйтману документувати фазу «швидкого» сну. Поки не зявились електроди для накладання на повіки та електроокулографи, використовували студентів випускних курсів, яким доводилося не спати вночі. «Стежити за заплющеними очима дорослих людей, посеред ночі в тьмяному світлі 30-ватної лампочки, то були справжні тортури», написав Демент в одному з відгуків про роботи Кляйтмана, якого в певних колах вважають «батьком досліджень сну». (Робота компаньйонок, на присутності яких, якщо обєктом дослідження була жінка, наполіг Кляйтман, видавалася ще гіршоювсю ніч стежити за кимось, хто стежить за очима сплячої людини.)
Ця фотографія датована 1938 роком. На ній Натаніел Кляйтман сидить за обіднім столом, ніж із виделкою схрещено на шматку копченої шинки. Незвичне в цій вечері те, що вона відбулась у печері на глибині 119 футів під землею. Кляйтман і аспірант-асистент провели 32 дні в Мамонтовій печері в Кентуккі, досліджуючи цикли сну та неспання людини. Кляйтман хотів дізнатись, якою мірою ці ритми повязані із зовнішніми сигналами та звичайним порядком речей. Якщо прибрати сигналисонячне світло, вживання їжі в певний час, регулярні робочі годиничи легко буде людині змінити розклад? Дослідження під землею здавалося найлегшим шляхом до відповідей на ці запитання.
Кляйтман цікавився підводними човнами, адже, як і печери, їх можна було б використовувати як лабораторії з хронобіології в реальних умовах. Своєю чергою, підводний флот цікавився Кляйтманом. Як і в наш час, там були певні проблеми з пильністю. Кляйтман запропонував розклад вахт, складений з урахуванням переваг, які випливали з ізольованості від сонячного світла: на підводному човні, як висловився Мюррей, «завжди 70 градусів і завжди флюоресцентно». Він вважав, що треба змістити час прокидання для кожної з трьох вахтових змін, щоб для них доба починалась у різний час.
На початку 1949 року на трьох підводних човнах, «Корсар», «Торо» та «Туск», протягом двох тижнів випробовували запропонований Кляйтманом новий розклад вахт. Коли термін закінчився, Кляйтман розіслав анкети. Останнім запитанням стояло: «Чи повинен новий розклад замінити попередній?» 19 моряків відповіли «так», 143«ні». Що трапилося? Катастрофічна декомпенсація камбузу. Замість раз на 24 години приготувати (а потім помити посуд і прибрати) один сніданок, один обід і одну вечерю обслуга камбузу повинна була робити все це тричі, щоб їжа відповідала «часу доби» кожної з вахтових змін. Кухарі втомлювалися та дратувалися. Порядку на камбузі не стало, «чистота більше ніж півтори години не зберігалася», що додало до кожної порції «запахів попередніх страв, а ще старих кухонних відходів». А що на підводних човнах камбуз також використовували для перегляду фільмів, про кіно довелося забути. «Розважальні заходи довелося скоротити до того, що на дозвіллі особовий склад просто байдикував і намагався не плутатися під ногами». Друзі, що не потрапили в одну «часову зону», виявились ізольованими один від одного. «Подальше застосування експериментального розкладу вахт вважаємо недоцільним і небажаним», так завершується вкладена в теку, що стосується підводних човнів, записка з висновками з архіву Натаніела Кляйтмана.
Та на підводному флоті все ж були люди, які вірили в те, що розклад вахт Кляйтмана заслуговує на краще, що проблеми з роботою камбуза та розвагами можна було б залагодити. Один із старших помічників винуватив «просту дратівливість». «Моряки, писав він, дуже не люблять пробувати щось нове». Можливо, вислови «не розхитуй човна» та «не пускай хвилю» мають флотське коріння; не просто збіг.
Імовірно, той офіцер мав рацію. Розклад, запропонований Кляйтманом, ґрунтувався на чистій науці. Для людини сонячне світлонайзначніший фактор впливу на «внутрішній годинник». На додачу до колбочок і паличок ми маємо ще один фоторецептор, він налаштований на довжину хвилі синього кольору в сонячному світлі. Інформація про це світло чи його недостатність передається на шишкоподібну залозу, яка виробляє мелатонін, природне снодійне. Сонячне світло викликає зупинку вироблення мелатоніну, через це ми просинаємося. (Штучне світлоособливо від смартфонів та планшетівтакож може пригнічувати виділення мелатоніну, але незрівнянно менше, ніж сонячне.) Ось чому люди, що працюють у нічну зміну, а додому повертаються вранці за сонячного світла і потім довго не можуть заснути, можуть дістати полегшення, носячи протисонцеві окуляри з лінзами янтарного кольору (вони не пропускають синій складник сонячного світла), які щільно прилягають до обличчя.
У Лабораторії медичних досліджень підводного флоту розробляли окуляри з живленням від батарейки, які випромінювали б світло з довжиною хвилі, що пригнічує виділення мелатоніну, аби мозок «думав», що назовні сяє сонце. Залежно від того, у який бік вам треба летіти, перші чи другі окуляри могли б допомогти краще пристосовуватись до зміни часових поясів. Або, як, наприклад, бійцям сил спеціальних операцій, що направляються для виконання секретної місії десь на Близькому Сході, призначену на третю годину ночі, не пристосовуватися. Лейтенант Кейт Кутюрє, дослідник добових ритмів, організувала серію перельотів з Гуаму до Східного узбережжя США для «морських котиків» у тих окулярах, що випромінюють синє світло, щоб визначити, чи носіння таких окулярів зменшить їхню привабливість для гуамських жінок, ой, я хотіла сказати: чи допоможе це їм залишатись у часовому поясі Гуаму. Спрацювало.
Твердження, що порушення добового ритму впливає на пильність та ефективність діяльності людини так само, а може, й сильніше, як і кількість часу для сну, справедливе. Наприкінці 1990-х років команда дослідників сну та статистиків зі Стендфордського університету проаналізувала результати матчів за 25 сезонів, що публікувались у «Манді найт футбол» (Monday Night Football). Через те що матчі розпочинались о девятій ранку за стандартним східним часом, гравці із Західного узбережжя фактично грали о шостій вечора (звичного їм часу) час, який згідно з даними хронобіології ближчий до піку фізичної ефективності організму в пообідній час. Як і прогнозували дослідники, результати аналізу показали, що команди із Західного узбережжя вигравали частіше і заробляли більше очок. Ефект був такий приголомшливий, що іноді команди приїздять на кілька днів раніше, щоб біоритми гравців мали шанс налаштуватися.
Ще один ускладнювальний чинник щодо сну військовослужбовцівте, що розклади зазвичай створюють люди середнього віку, а жити за цими розкладами повинні майже підлітки. Річ не тільки в тому, що підлітки зазвичай потребують більше часу для сну, а ще й у тому, що їхні добові ритми, якщо порівнювати з дорослими, мають «затримку фази». Виділення мелатоніну починається пізніше, отже, підліток і навіть двадцятидворічна молода людина починає хотіти спати після опівночі. На їхній жах, відбій у традиційних навчальних таборахо десятій вечора, а підйомо четвертій ранку.
Джефф Дайч розповідав мені про пані адмірала, що звернулася до нього, намагаючись розвязати проблему невисипання в навчальних таборах флоту. Вона хотіла перенести час відбою на годину ранішена девяту вечора, щоб у хлопців було більше часу для сну. Дайч тихенько провів її по табору після відбою.
Майже кожен матрос сидів на койці з широко розплющеними очима і нудьгував. Вони всі засинають десь опівночі, все одно як рано доведеться вставати.
Дайч спромігся перенести час деяких побудок з четвертої на шосту ранку. Результати тестувань поліпшилися так помітно, що один з інструкторів-старшин запідозрив шахрайство.
В останні чотири десятки років на підводних човнах дотримуються розкладу, відомого під назвою «шістки». Час поділено на шестигодинні проміжки: шість годинвахта, шість годинвиконання інших обовязків і навчання, шість годиндозвілля і сон. Потімзнову вахта. Завдяки 18-годинному дню в 24-годинному проміжку часу в кожного моряка зявилася додаткова вахта. Але проблема в тому, що ритм активної діяльності не збігається з біологічними ритмами організму моряків. Тепер доводиться працювати тоді, коли організм повинен спати.
Уявіть, що вам щодня доводиться літати в Париж, каже Кейт Кутюрє.
Тільки без Парижа.
Це чотирикратний удар, говорив Джеррі Лем, колега Кутюрє, коли я зустріла його та інших експертів флоту зі сну перед тим, як зійти на борт «Теннессі». Ми граємося з їхнім часом сну та роботи, ми примушуємо їх тяжко працювати, на сон вони мають дуже мало часу, а потім ми їх будимо, бо треба проводити навчання.
Він обертається до колег.
Я нічого не забув?
Лем брав участь в ухваленні рішення щодо «дружнього до добових ритмів» розкладу вахт. Як і завжди, був опір. «Шістками» користуються майже пятдесят років.
Хоч «шістки» і не ідеальний розклад, але ми б його допрацювали, одного ранку сказав командир човна Бонер, коли ми сиділи в його каюті. А тепер ми збираємося потрусити кулю і викинути на стіл нові фішки.
Мені так і не вдалося вгадати, про яку саме гру так можна сказати.
Найбільшу проблему становить зміна з півночі до восьмої ранкужахлива «середня вахта». Змінившись, замість вечері ти йдеш на сніданок. Ти спиш з четвертої до десятої вечора, а в цей час, попри всі зусилля Нейтана Мюррея, часто трапляється щось, що змусить тебе піднятися з койки. Щоб розподілити навантаження, екіпаж змінює вахти через тиждень. Тобто замість щоденних польотів до Парижа це трапляється що два тижні. Перехід вахт відбувається зазвичай у неділю, тобто коли на борту не зявляються сторонні й не додають усім роботи, це найспокійніший день тижня.
Сьогодні саме така неділя. Лейтенант Кедровскі, він на перископній платформі, і вінчерговий офіцер, заступає на середню вахту. Сьогодні в нього день народження. З днем народження, Кедровскі. Тобі доведеться боротися з власними добовими ритмами і спати лише три години, та ще й на чужій койці, бо своєю довелося поступитися письменниці з Каліфорнії.
До речі, мені справді шкода. Ага, я б із задоволенням поспала поміж боєголовок.
Жодних проблем, з невимушеною добродушністю відповідає Кедровскі.
Майже всі, з ким я тут познайомилася, мають легкий характер і життєрадісні, особливо з урахуванням того, якими втомленими вони мають бути. Я, цитуючи напис із картонного ящика з бананами «Доул» з комори камбуза, «зависаю в гарній компанії». Якби всі люди світу відслужили по терміну на флоті, у самому флоті не було би потреби.
Над головою Кедровскі блимає червона лампа. Раніше він мені пояснив призначення цього тривожного сигналу. Вона перестане блимати, якщо президент Сполучених Штатів Америки віддасть наказ про пуск ядерних ракет.
Отже, це чергове навчання?
Ні, відповідає Кедровскі, закінчивши щось записувати в зшитку документів, він зиркає на ящик з лампою. Просто зламався.
Він відкладає ручку, якою писав, убік.
Узагалі повинно було пролунати: «Не звертайте уваги на сигнал тривоги».
Повідомлення немає, і невдовзі лампа перестає блимати.
Хтось мав би це полагодити.
Сигнал ракетної тривоги дещо нервує (Боже мій, а якщо?), але не дуже лякає. За дивною логікою війни взагалі та ядерного протистояння зокрема, якщо ви перебуваєте на глибині 5000 футів у підводному носії ракет «Трайдент», ви в найбезпечнішому місці з можливих. Екіпаж сучасного атомного підводного човна вимушений зносити довгі години без сну, виснажливу втому, тугу за домівкою, сексуальну напругу, а ще харчуватися консервованою квасолею, але позбавлений основної причини, з якої більшість із нас не йде на військову службу, болісного розуміння того, що тебе можуть підстрелити чи підірвати майже будь-якої миті. Краще бути до напівсмерті втомленим, ніж цілковито мертвим.
14. Зворотний звязок
Як мертві допомагають живим ще пожити
Коли в новинах я бачу фото загиблих від куль чи від вибухів, найсильніше враження справляє не кров. Одяг. Ось чоловік, який уранці прокинувся, підійшов до шафи, не підозрюючи, що натягує шкарпетки чи поправляє краватку востаннє в житті. Одягніби зліпок останнього для людини і болісно звичайного для Землі дня. Ви одночасно бачите смерть і життя. Що відбувалося між ними, також можна побачити на фотографіях з розтинів загиблих військовослужбовців США. Правила Міністерства оборони вимагають залишати всі засоби, які були застосовані для порятунку, на тілі. Можна бачити, що робили медики та хірурги, щоб відвернути смерть, турнікети, трубку.
Під час військових розтинів медичне обладнання першої допомоги вивчають не менш ретельно, ніж внутрішні органи та тканини загиблих. Це робиться з метою надання зворотного звязку чоловікам чи жінкам, які працювали з цими пацієнтами. Наприклад, чи працює новий надгортанний повітропровід так, як обіцяє виробник? Чи правильно його встановлено? Чи не треба було щось зробити інакше? Зворотний звязок надають у формі щомісячної телеконференції з питань смертності під час бойових дій, яка становить частину програми «Зворотний звязок для польових працівників» системи медичної експертизи Збройних сил. Колись солідний, виважений зворотний звязок був у вигляді опублікованих робіт. Та за час, потрібний для отримання відгуків колег і публікації статті в медичному журналі, можна втратити забагато життів. Телеконференції значно кращі.
Система медекспертизи займає дві низькі будівлі з рудувато-коричневої цегли, морг і приміщення для прощальних церемоній. Ландшафт навкруг приміщення для церемоній привабливіший. Що не означає, що морг якийсь похмурий чи гнітючий. Це не так (звісно, коли не порівнювати з тим, повз що треба проїхати, аби до нього дістатися: складом алкогольних напоїв Довера, мотелем «Супер 8», рестораном мережі «ЧікфілЕй», рестораном «Еплбіз», Управлінням нагляду за умовно та достроково звільненими, «Макдоналдзом», велетенським роздертим пацюком, який рекламує послуги зі знищення шкідників, та ще кількома). Між двома будівлями є перехід, але, щоб відчинити двері, потрібен бейдж з ідентифікацією. Нікому не треба, щоб хтось із родини загиблого звернув не в той бік і зайшов у приміщення для розтинів.