Навіть без некрозу трансплантований орган має тінь смерті. Він не мертвий, але деякою мірою відроджений. Можна тільки уявляти, як некомфортно може почуватися пацієнт. Коли йдеться про внутрішні органи, такі як нирки чи легені, психологічні наслідки в цілому не такі гострічого не бачимо, про те серце не болить. «Та не так легко користуватись і бачити руки мертвої людини, також нелегко дивитись у дзеркало і бачити в ньому обличчя мерця», писав Жан-Мішель Дюбер-нар, хірург, що виконав першу успішну трансплантацію руки, яку довелося видалити, бо пацієнт вважав, що в ній було зло. (Рука набрякла та запалилася, хоча і не через зло. Пацієнт припинив вживати імунодепресанти.)
А от Куні має зовсім протилежний досвід.
Люди насправді думали, що конверсія (психологічна асиміляція частини тіла, що належала іншій людині) буде проблемою, але такого не ставалось. Я зрозумів, що вся справа в загальній психології людини. І у вас, і в мене є по дві кисті рук. Мати кисть іншої людинице ненормально. Але не мати кисті взагаліще ненормальніше.
Досвід Куні показав, що всі шестеро пацієнтів, яким їхня команда трансплантувала кисті, від того моменту, коли приходили до тями, навіть дарма що вони ще не могли відчувати чи бачити свою нову кисть, сприймали її саме як власну. Така реакція відбувалася навіть у випадках, коли кисть для трансплантації брали від людини іншої статі чи коли колір шкіри донора трохи відрізнявся від кольору шкіри реципієнта.
Отримання обличчя незнайомця також виявилося не таким сильним чинником занепокоєння, як очікували. Тому що альтернативою було б життя взагалі без лиця.
Пацієнт сказав: «Мені не важливо, чиє обличчя в мене буде», розповідає Куні. Якщо в тебе є обличчя, тилюдина. А якщо в тебе немає обличчя, тиякась потвора з фільму жахів.
А що ж з пенісами?
Я над цим розмірковував, каже Куні, вирівнюючи рядок викладених на живіт більшого чоловіка інструментів. Чим відрізняється пеніс? Адже він не частина тіла, за якою зазвичай людей ідентифікують, як це відбувається з обличчям чи навіть руками. Але щось таки в ньому є. Його можна розглядати як щось ще особистіше, бо більше ніхто його не бачить.
І тут якраз усі захочуть подивитись. Увага засобів масової інформації буде прискіплива і дратівлива.
Коли людина, якій трансплантували обидві кисті, сидить в інвалідному візку, все добре видно і ви можете сказати: «Ого, це таки круто», промовляє Редетт зі свого місця біля другого чоловіка. А от коли якийсь чоловік у лікарняному халаті каже: «Еге ж, усе добре.», ви знаєте, про що всі думають: «А він працює? А можна глянути?»
Куні робить глибокий розріз, пеніс більшого чоловіка розкривається під лезом, як ковбаса. Коли напосілася, він визнав, що йому, як чоловікові, це неприємно. І змінив тему.
Ось губчаста тканина печеристого тіла. Куні вказує на одну з пари еректильних камер.
Він натискає на обрубок, і зявляються краплини крові, як вода виступає на губці, коли її стискають.
Через те що саме кров забезпечує ерекцію, зєднання потрібних судин удвічі важливене тільки щоб запобігти некрозу, а й щоб уможливити статеву функцію. Китайські хірурги не підєднали кавенозні артерії, які проходять по центру кожної з еректильних камер і постачають необхідну для виникнення ерекції кров. Можливо, це було однією з причин невдоволення тієї дружини.
Тим часом на іншому візку до однієї з артерій у шкірі живота худого чоловіка підєднано трубку для внутрішньовенних інфузій. Рідина підфарбована індиго і, коли вона витікатиме, ділянка шкіри дістане синє забарвлення і можна буде точно визначити ділянку, кров у яку подається з цієї артерії. Так Редетт та його колеги виявляють судини, критичні для трансплантата. Отже, коли в США пересадять перший пеніс, некроз йому не загрожуватиме.
При внутрішньовенній інфузії рідина вводиться швидко, а не краплинами. У такий спосіб при наданні екстреної допомоги швидко відновлюють обєм крові.
Наша перша спроба закінчилася катастрофою, каже Самі Туффага. Одним із завдань його ординатури було дослідження судинної системи пеніса. Фарба була повсюди. Сторож злий, черевики в плямах. Він виставляє ногу. Тепер це в мене черевики для моргу.
Якщо в тебе немає черевиків для моргу, значить, ти мало досліджуєш, лунає звідкись іззаду голос Джеймза Спейдера.
Під час попереднього сеансу в цій самій лабораторії Туффага виявив судину, що відходить від стегнової артерії і живить ділянку шкіри на животі якраз над пенісом. Вони ще раз перевіряють, аби впевнитися, що минулого разу мали справу не з аномалією. Туффага простягає руку і відкриває клапан інфузійної системи. Протягом кількох секунд стежимо за розростанням синця. Ділянка розширюється та темніє, межа чітка.
Чудово, каже Редетт, усю цю ділянку можна брати як частину трансплантата.
Трансплантація пеніса має багато спільного з пересаджуванням дерева. Не рубати під корінь, а перенести частину ґрунту разом з корінням, що його живить. Треба підєднати три-чотири вени, стільки ж артерій і два нерви.
Тіло-донор, худий чоловік, лежить на спині, одна рука впоперек живота на талії. Поза релаксації, як у фільмах, так лежать після сексу чи просто біля басейну, у шезлонгу. З огляду на те, що тут відбувається, така поза сприймається дивно. Туффага й Редетт уже відділили весь комплект: пеніс, мошонку і шмат плоті над ними, у якому проходить та дуже важлива судина, яку знайшов Туффага.
Для презентації під час майбутньої конференції Редеттові знадобляться фотографії. Туффага любязно тримає трансплантат перед камерою. Взявшись великими та вказівними пальцями за верхні кути, він трохи розтягує шкіру, потім повертає, щоб Редетт міг задокументувати зворотний бік. Ви колись бачили, як майбутня мама вихваляється перед гостями светриком? Я маю на увазі розмір та колихання. Ймовірно, можна було б дібрати і краще порівняння, але рухаймось далі.
Пізніше я спитала Ронна Вейда, який керує програмою донорства тіл Меріленду, з кабінету, дальшого по коридору від лабораторії, що б він відповів, якби до нього із запитанням, як використано тіло, звернулися родичі цього донора. Він сказав, що відповідь була б схожа на «використання як мультицільового зразка в клініко-хірургічних дослідженнях». Після того, що я сьогодні побачила, розумію, чому в таких справах невизначеність відповіді не зайва. Перед тим як очікувати від членів родини донора розуміння специфіки сьогоднішнього досліду, треба, щоб вони зрозуміли специфіку перспектив, які він відкриває. Треба, щоб вони зрозуміли, що відчуває солдат чи морпіх, отямившись після операції, яку довелося робити після вибухового ураження. Вони повинні відчути, що процедура, яку опрацьовують у цьому приміщенні без вікон, схожому на декорацію до фільму жахів, потенційно здатна відновити цілісність якогось молодикадати йому майбутнє, стосунки, здоровя. Так, я думаю, що ліпше не розказувати про те, як саме було використано донорський дар.
Справу донора зроблено. Там, де був пеніс, тепер кривавий прямокутник, акуратна, просякнута кровю повязка. Сімяні залози лежать поряд зі стегном.
А їх ви не берете? запитую я Редетта.
Ніби йдеться про речі, які пакують перед подорожжю. Я думаю про вояків, чиї поранення позбавили їх можливості виробляти сперму. Було б добре, якби разом із функціональним пенісом вони дістали б і відновлення репродуктивної функції. Хіба так складно підєднати кілька додаткових каналів і трубочок?
А от із цим проблема. Саме так. Підєднайте яєчка, і донор пеніса стає також донором сперми. Якщо реципієнт трансплантата когось запліднить за допомогою донорських яєчок, а точніше, його генів, чиїм нащадком буде дитина? А що, як удова донора подасть позов щодо сперми свого померлого чоловіка, яка утворилася в тілі іншого? А що, як батьки померлого виявлять бажання встановити стосунки з біологічним онуком? Зі свого місця Куні каже: «Наслідки можуть бути несподівані».
Я запитала про це Рею Мадоффпрофесорку Школи права Бостонського коледжу, авторку книжки «Безсмертя та право», авторитетного видання з питань юридичних прав померлих осіб.
Проблема не несподіваніша за ті, що вже є, відповідає вона, маючи на увазі, що Сполучені Штати не один рік стикаються з проблемами, повязаними з донорством сперми та сурогатними батьками.
Деякі країни, що серйозно до цього ставляться, розробили повноцінні статути та регулятивні акти стосовно сперми померлих людей.
Сполучені Штати поки що до такого не дійшли. Це країна, де донорам сперми присуджували виплату аліментів, а ґвалтівникам надавали право відвідувати дитину, народжену жертвою.
Тепер на заваді практичніші матерії. Знайти людей, що дозволять Рікові Редетту взяти пеніс улюбленого родича, хоч його мозок уже помер, а життя тіла підтримують штучним диханням, та пересадити іншому чоловікові, нелегке завдання. А коли йтиметься ще й про клітинне наслідування, то таке, як сказав Куні, «більшість людей не вважає нормальним донорством». А тим часом є простіший вихід. Можна було б запровадити для всіх військовослужбовців чоловічої статі здавання сперми в спеціальний банк перед відрядженням до місць бойових дій.
Роб Дін, андролог, з яким ми познайомились у четвертому розділі, заперечуєнавіть це непросто.
Це добровільна процедура, сказав він, коли я його відвідувала. Не можна скомандувати: «Шикуйсь! Зараз ви всі здасте сперму».
Також існує питання співвідношення витрат та вигод. Близько трьох сотень ветеранів, що брали участь в операції «Незламна свобода», дістали ушкодження, які призвели до безпліддя.
То заради тих трьох сотень ви пропонуєте створити банк сперми ста пятнадцяти тисяч військовослужбовців?
З огляду на скорочення бюджету Міністерства оборони, у такої пропозиції мало шансів. Мадофф також підозрює, що упорядники бюджету можуть мати на думці ще один клопіт. Вдова загиблого ветерана, яка скористається його спермою, народить не просто дитину, а дитину, що матиме право на державну пенсію.
Можливий і третій варіант. Сперма зберігає життєздатність протягом приблизно сорока восьми годин. Отже, коли зрозуміло, що справи кепські, теоретично можливо вилучити останню порцію сперми під час операції, щоб надати останній шанс біологічного батьківства.
Але знову ж таки, каже Дін, якщо в мене немає попереднього дозволу, я не можу цього робити. Я не знаю, чи хотів саме цей хлопець стати батьком, тепер чи будь-коли. А я повинен або точно це знати, або ж мати /завчасне/ розпорядження опікуна чи найближчого родича. Так, дружина чи подруга може засмутитись, але тіло їм не належить.
Отже, ведеться розяснювальна робота. Військовослужбовцям перед відрядженням у зону бойових дій присилають інформацію щодо банків сперми, щоб вони принаймні знали про таку можливість.
Стейсі Фідлер, адвокат з питань репродукційних прав ветеранів, з якою я розмовляю в Центрі Волтера Ріда, вважає, що цього не досить. За підтримки національної некомерційної організації «Різолв» (Resolve), що опікується питаннями безпліддя, вона намагається домогтися запровадження банків сперми на військових базах. Вона мешкає в одному з апартаментів для пацієнтів, що одужують, Національного військового медичного центру Волтера Ріда, зі своїм сином Марком, морським піхотинцем, який унаслідок детонації маршових зарядів трьох пострілів для гранатомета на поясі від близького підриву саморобного вибухового пристрою втратив обидві ноги та сідниці. Хоча, я цитую Стейсі, «з великим хлопцем усе гаразд», яєчка постраждали і родина не знає, чи не виявиться в Марка безпліддя.
Коли я його відвідала, Марк лежав у ліжку. Був післяполудневий час, штори запнуті. Проектор зі столика біля ліжка показував «Теорію великого вибуху». Я присіла на єдине крісло в кімнаті, і частина проміння проектора потрапила на мене. Актори ганялись одне за одним навкруг мене, поки Марк не дотягнувся до пульта та не вимкнув проектор. Пролежні не дають йому сісти, надто боляче. Після втрати мязів сідниці, які слугували амортизаційною подушкою, кістки тазу тиснуть на шкіру. Тепер ліжко править йому і за кушетку, і за офіс, і за обідній стіл. На відстані витягнутої руки лежать три пульти дистанційного керування, айпад, тарілка з пундиками і найпростіший з протезівротанговий шкребок для почісування спини.
Слухайте, каже Марк, я знаю, про що думають солдати. Про дітей вони не думають. Більшість із них неодружені.
Він лежить під сірою флісовою ковдрою без сорочки, тіло незвично коротке. Марк зазначив, що банк сперми, найближчий до тренувальної бази Корпусу морської піхоти в Твентінайн-Палмз, імовірно, у Лос-Анджелесі, туди їхати три години.
Можете надавати їм яку завгодно інформацію, вони цього робити все одно не будуть.
До розмови приєднується його матуся. Стейсі Фідлер одягнута в джинси та футболку червоного кольору з емблемою морської піхоти. Вона примощується на край возикастола з коліщатами, електромотором та джойстиком для керування, на якому Марк переміщується, лежачи на животі, коли треба кудись дістатися.
Треба, щоб це можна було зробити просто там, на базі, каже Стейсі. А як не хочешне роби.
Ні, заперечує Марк, їх треба примушувати. Якщо чесно, в Афганістані ми майже щодня згадували про те, що можна підірватися. Та щодо ушкоджень, коли про них узагалі заходила мова, то йшлося про відірвані вище колін обидві ноги. Про геніталії ніхто ніколи не говорив. Не можна залишати жодного шансу почути: «А-а-а-а, я ж забув».
Якби армія мала платити за зберігання сперми кожного військовослужбовця чоловічої статі перед його передислокуванням у зону бойових дій, чи не мала б вона тоді також платити за добір та заморожування яйцеклітин військовослужбовців-жінок, процедуру набагато складнішу і дорожчу? Стейсі заперечливо хитає головою:
Якщо дівчині розірвало яєчники, вона вже не з нами, має на увазі, що такий вибух завжди смертельний. Це зовсім інша справа.
Марк якимсь чином безпомилково відчуває настрій людини, що заходить у його кімнату, ніяковість, нейтральність (як у медиків), цікавість (як у мене). Без попередження він перекочується на живіт, відкидає ковдру і трохи приспускає шорти. Він вказує туди, де раніше були сідниці, і каже: «Ось мої стегна», маючи на увазі «були». Хірурги перемістили шкіру з передньої частини його стегон, адже стегна довелося видалити, щоб закрити «кратери», вирвані внаслідок детонації зарядів. Пролежні накриті клаптями перевязувального матеріалу розміром з кришку бензобака.
Коли пролежні загояться, Марк хоче спробувати скайдайвінг, їзду верхи, родео. Він хоче грати у фільмах про зомбі та боротися з алігаторами. Наступне бажання чомусь змусило мене розчулитися:
Хочу побачити Париж.
Досі, коли думаю про Марка, я уявляю, як він з цигаркою за вухом на великій швидкості зїжджає вниз бульваром Сен-Жермен.
Останнім часом у медіа мені траплялися балачки про можливості застосування максимально можливого композитного трансплантататіла в цілому. Якби було можливо відростити спинномозкові нерви, тоді, теоретично, можна було б відокремити голову солдата від неоперованого тіла і хірургічно трансплантуватипідєднавши артерії, вени та нервина обезголовлене тіло людини, чий мозок помер, а серце ще бється; життєздатність тканин тіла можна було б підтримувати за допомогою насичення киснем через штучне дихання. Грубу версію такої процедури виконав у 1960-х роках хірург з Клівленда Роберт Вайт. Він використав двох макак-резус. Голови з новими тілами прожили кілька днів, але макаки були паралізовані й не могли самостійно дихати. Потім почалося відчуження тканин. У наш час, коли значно поліпшилися протоколи застосування імунодепресантів, історія про Франкенштайна стала ближчою до реальності, та все ж вона так і залишається гіпотезою. Нервові клітини спинного мозку значно складніші за периферичні. Периферичні нервові клітини можна порівняти з телефонними дротами в оболонці. Якщо дріт перерізати, сигнал далі не проходить. Та якщо аксон знову підєднати, він проросте уздовж своєї оболонки. Щодо нервів спинного мозку аналогія з телефонним дротом не підходить, тепер ми розриваємо багатоволоконний кабель складної компютерної мережі. Нерви «не знають», до чого їм треба підєднуватися, у який бік відновлюватися, у який бік проростати, щоб відновити функцію. Зоровий нерв так само складний. З цієї причини нікому, навіть Рікові Редетту, не вдалось успішно трансплантувати око.
Пеніс худого мерця поклали на живіт товстого, поки Куні закінчує виділяти нерви та судини на залишку пеніса. Сьогодні вони не збираються їх зєднувати, для цього знадобилося б від шести до десяти годин, від чотирьох до шести хірургів, а ще пересувний мікроскоп. І це не було метою сьогоднішньої події.