Досить з тебе на сьогодні, Бастет. Наступного разу я продовжу розповідь про спільну історію котів і людей.
Коли?
Якщо захочеш, Бастет, ми зможемо бачитися час від часу, і я навчу тебе того, що знаю про світ людей. Ти зрозумієш, можливо, що перш ніж налагоджувати спілкування способом прийому-передачі, можна спробувати комунікувати з ними, засвоюючи їхні знання у простий спосіб прийому. Вони ж і справді можуть виявитися дуже несподіваними для кішки (він подумав «необізнаної»), яка не має Третього Ока.
А потім, коли місяць став поволі випливати з-за хмар, він запропонував понявчати разом на всю горлянку. Це мені подобається. У цій звуковій вібрації, яка виходить з горла і резонує у кожній кісточці, відчуваю незнану досі інтенсивну емоцію, наче єднання наших голосів приносить мені відчуття повноти.
Вітер куйовдить мою шерсть, ворушить вуса. Відчуваю, як хутро ходить хвилями. Мені так добре, і ми ще довго нявчимо, аж поки, втомившись, я переходжу на задоволене муркотіння й дивлюся на Париж, де поволі згасають маленькі вогники.
Звичайно, я б хотіла, щоб Піфагор пояснив мені таємницю цього Третього Ока, яка дозволяє йому мати стільки точної інформації, але знаю, що наполягати марно. Пригадую все, чого він навчив мене сьогодні. Завдяки йому я стала кішкою, яка краще розуміє те, що відбувається довкола, яка знає історію своїх предків. Зауважую: що більше я дізнаюся, то легше мені засвоювати нову інформацію. І мені це подобається.
Ми спускаємося з вежі базиліки і простуємо вулицями Монмартру.
Мій співрозмовник подобається мені.
А війна, яку ведуть люди, де зараз відбувається, за твоїми джерелами? питаю, щоби порушити мовчанку.
Ситуація все погіршується. Те, що трапилось у школі,не унікальний випадок. Аж ніяк. Щодня тероризм проявляє себе в якихось формах. Для нас з тобою важливо постійно стежити за розвитком цієї лихоманкисаморуйнації наших сусідів-людей.
Я розгублено вилизую плече.
Але ж це люди вбивають одне одного, нас це не стосується.
Він похитав головою:
Не обманюй себе. Наші долі завжди були повязані. Ми залежимо від них, і реально є ризик, що люди зникнуть, як колись динозаври.
Здається, ми чудово проживемо і без них.
Це змусить нас робити те, чим раніше ми не займалися.
Отже, ми еволюціонуємо.
Він торкнувся мене, щоб зупинити, і уважно подивився на мене.
Це не так просто, Бастет. Війна, яка так послідовно розповсюджується, стосується також і кішок.
Зауважую, що Піфагор кілька разів вимовив моє імя. Можливо, тепер я стала для нього важливою. Може, він починає розуміти, що я також особлива.
Я гордовито крокую поруч з ним із задертим хвостом. І зовсім не хвилююся, всі ці нові знання якоюсь мірою заспокоюють мене. Тепер я набагато більше знаю про себе: якою я є, якою мене бачать інші, де я живу і що відбувається довкола.
Бути освіченимвидається мені найбільшим привілеєм, мені шкода тих, хто живе у незнанні.
8. Сліпучий наркотик
Наталі сопе з відкритим ротом, її волосся розсипалося по подушці, повіки злегка тремтять.
Я починаю муркотіти коло її вуха.
Спи, людська служнице, навіть коли твій світ валиться під ударами тероризму і війни. Не хвилюйся, Піфагор і яна сторожі, ми поінформовані і готові діяти.
Коли починає світати, я вирішую й сама трохи подрімати, щоб зібратися з думками і з силами. Вмощуюся у своєму кошику і повільно поринаю в сон, думаючи про Піфагора. Не можу повірити, що достатньо мати дірку в голові, аби розуміти людей.
Ні, має бути щось інше. Він говорив про якусь загадку. Я хочу її розгадати.
Піфагор знає назви і призначення людських речей, назви тварин, розуміє поведінку людей. Я ж знаю тільки імена людей, що живуть поруч, бо вони часто їх повторюють.
Нарешті я засинаю солодким сном.
Уві сні я бачу, як риби, схожі на Посейдона, виходять з води і повзають по твердій землі. Я зачіпаю їх лапою. Потім бачу, як вони перетворюються на ящірок. Ловлю їх і відриваю їм хвости, але вони знову відростають. Згодом бачу, як ящірки виростають у велетнів. Я втікаю. Потім падає зірка і вдаряється об Землю. Небо стає чорним, ящірки вимирають. Тоді зявляються серед трави малі і великі люди, маленькі та великі коти. Великих людей витісняють малі. Великих котів змінюють малі. Малі люди годують малих котів, які допомагають їм знищувати мишей і полегшують життя, а ті з вдячності кладуть їх поруч з собою у ями під землею.
Потім уві сні зявляється Піфагор, якого переслідує пес, я його рятую, і ми кохаємося.
Піфагор кусає мене за шию.
Прокидаюся від дзвінка у двері.
Позіхаю, потягуюся і почуваюся чудово.
Це знову Томас, партнер моєї служниці. Він мені категорично не подобається. Вони балакають своєю людською мовою, потім ідуть на кухню їсти каштанову їжу, яка пахне теплим мясом, разом з білими мякими стрічками, які нічим не пахнуть. Потім вони занурюють свої ложки у вазочки з жовтим кремом і жадібно його їдять. Моя служниця здогадується нагодувати мене і Фелікса, а я відчуваю, що в присутності свого самця вона вібрує по-іншому. Я ж чекаю ночі, щоби зустрітися зі своїм.
Починаю крутитися їм попід ногами, щоби потертися об них і залишити на них свій запах. Оскільки вони далі їдять, не звертаючи на мене увагу, я випускаю кігті та дряпаю деревину стільця. Томас нарешті зацікавився мною. Вимовляє моє імя і витягає з кишені куртки сріблястий тюбик. Повторює моє імя знову, а потім несподівано випускає з тюбика коло червоного світла, яке освітлює підлогу. Це не просто красиво, воно ще й рухається навсібіч і забавляє мене. Я стрибаю, але щойно наближаюся, червоне коло вистрибує на стіну. Підскакуючервоне коло пересувається на фіранку. Намагаюся зловити його на фіранці, на кріслі, на канапі, потім перед собою, потім далеко від себе, потім на стелі, потім на власному хвості. Цього разу я не хочу, щоб воно втекло, тому дуже сильно кусаю себе за хвіст і зойкаю від болю. Червоне коло зникає.
Двоє людей показують на мене пальцями, видають якісь гучні переривчасті звуки і шкірять зуби.
Я відчуваю образу і одночасно сором, що виявила слабкість і піддалася цій дурнуватій грі.
Ніхто не має права так мене принижувати. Особливо люди, єдиним покликанням яких є служіння мені.
У своєму кутку обмірковую помсту, а двоє людей тим часом поснідали і вмостилися у вітальні, щоби знову втупитися у свій гидкий телевізор.
Я теж спостерігаю за вервечкою зображень. Тепер, завдяки Піфагору, знаю, що це люди, які вбивають одне одного дуже далеко звідси, в інших містах. Сцени війни перериваються втручанням коментатора з квадратними плечима і зализаною шерстю на голові, який сидить і монотонно говорить, так, наче його насправді не бентежать приголомшливі зображення, що невпинно змінюються. Він постійно усміхається.
Цього разу Наталі опановує себе, і ніяка рідина не тече з її очей. Гадаю, вона потрохи призвичаюється до жорстокості.
Потім знову показують футбол, і я відчуваю, як вони збуджуються. Томас говорить до телевізора. Він встає, голосно дихає, здається, переживає щось емоційно сильніше, ніж війна.
Я користуюсь тим, що вони відволіклися, і, щоб не відкладати репресій, дзюрю йому в мешти, які він зазвичай залишає при вході, щоб не залишати слідів.
Потім вмощуюся в такому місці, де мене важко дістати: на холодильнику, і чекаю. Коли Томас виявляє мій подарунок, він, як я й передбачала, кричить, бігає, тупає ногами, нервується, показує взуття, вимовляє моє імя відверто агресивним тоном. Наталі відповідає йому фразами, де знову повторюється моє імя, але значно приємнішим голосом. Це його не влаштовує. Він шукає мене всюди, а я зачаїлася, щоб він мене не побачив.
Градус розмови двох людей зростає. Томас стає дедалі агресивнішим.
Врешті-решт він виходить з будинку в шкарпетках, з мештами в руках, і гримає дверима.
Моя служниця на секунду завмирає, а потім падає у фотель і починає плакати. Я спускаюся з холодильника і поволі підходжу до неї. Вискакую їй на коліна, труся носом до її носа, але вона не хоче мене обійняти. Починаю муркотіти в режимі низьких частот щось на зразок: Цей самець не гідний тебе.
Наталі далі випромінює журливу емоцію, тоді вилизую її сльози на щоках і муркочу іншу думку: Але ти завжди можеш розраховувати на мене.
Оскільки вона й тепер виглядає зажуреною, я думаю, варто дати їй зрозуміти, що треба шукати інших самців. Думаю, що у своїй категорії людей вона має подобатися (особисто я вважаю всіх людей потворними, але якщо вони практикують репродуктивні акти, то, певно, мусять помічати одне в одному хоч щось принадне).
Я пояснюю їй, що завести самців не так вже й складно. Досить прогулятися за межами дому, демонструючи свій анус. Якщо він рожевий і трохи набряклий, це справляє гарне враження. А сексуальні запахи передадуть сигнал людським самцямі вони самі збіжаться, щоби кохатися. Вона не тільки не розуміє, а й відмовляється виставляти свій анус і горлати на дахах, як я їй радила, а продовжує ховати свою плоть під багатьма шарами тканини.
Треба ще багато працювати над поліпшенням нашої комунікації. Оскільки цього було недостатньо, Наталі знову зробила найгірше: закурила цигарку.
Я ніколи її не зрозумію. Нащо з власної волі вдихати у легені брудне повітря?
Мене знудило, і щоб моя шерсть не набралася цього огидного запаху, я піднімаюся на другий поверх і користуюся нагодою, що балконні двері відчинені, щоби вмоститися у тому місці, звідки вчора бачила Піфагора.
Я нявкаю, щоби покликати його. Змінюю інтонації.
Нарешті вигулькнув його силует.
Одним жестом ми домовилися піти до Сакре-Кор побалакати на висотах.
Опинившись на вулиці, ми торкаємося лобами, тремося носами і рушаємо.
Прибуваємо на місце, видираємося на найвищу вежу. Сьогодні холодно і вітер дме значно сильніше, ніж першого разу. Я геть розвихрена, та не могло бути й мови, щоб піти деінде.
Сьогодні мене принизили червоним світлом, кажу йому.
Лазер? У мене таке було. Треба сильно напружитися, щоб йому опиратись, але після певної практики декому це вдається.
А ще вони показували зуби з таким специфічним звуком
Це називається «сміятися».
Я змінюю тему.
Що змушує людей з такою жорстокістю вбивати одне одного?
Причин багато: захопити більше територій, викрасти у сусідів багатства та їхніх молодих плідних самиць, навернути їх у релігію їхнього Бога.
Що таке той «бог»?
Йдеться про уявного персонажа. Його найчастіше уявляють як велета, який живе на небі. У нього біла одіж і борода. Він вказує, що добре, а що погано. Він судить. Він вирішує, що має статися з людьми.
Але ти кажеш, що це вигаданий персонаж?
Їм так подобаються вигадані персонажі, що вони готові вбивати чи вмирати за них. Насправді, якщо бути точним, Бог уже якийсь час є головною причиною тероризму і воєн.
Але ти казав, що жодна людина його не зустрічала.
Нам, котам, це, звісно, може видатися нелогічним, але так виглядає, що вони створили Бога, бо не люблять бути вільними і відповідальними за свої вчинки. Завдяки Богові люди можуть сприймати себе як істот, котрі тільки те й роблять, що підкоряються своєму господареві. Усе, що відбувається, це «Його» воля. Це також спосіб для кліриків, які уповноважують себе говорити від Його імені, щоб підкорити найслабші уми. Ми, коти, здатні відчувати відповідальність за свої вчинки і спроможні витримувати свою свободу. Ми не маємо потреби уявляти велетенського кота на небі, який би за нами стежив.
Я міркую над його словами, вилизуючи себе. Не вважаю нікого іншого відповідальним за те, що стається зі мною, я завжди сама намагаюся поліпшувати своє життя. Піфагор, здається, зрозумів, про що я думаю, бо продовжує:
Усе ж є підстави боятися неба В минулому смерть приходила зненацька, звідусіль, до всіх. Було пять великих випадків вимирання. То були моменти, коли майже все живе загинуло. Останній випадок трапився шістдесят шість мільйонів років тому і знищив 70 відсотків тварин, у тому числі й динозаврів.
А шосте велике вимирання видів могло би трапитися, як думаєш?
Тероризм. Війна. Люди тепер мають змогу знищувати масово і блискавично. Те, що зараз відбувається, нагадує мені тебе і твою першу зустріч із дзеркалом: вони хочуть знищити те, що подібне до них. Не маючи більше суперників, вони обернули свою агресію проти себе.
Я киваю головою, а він розвиває свою думку:
Я навіть думав, чи це не їхня занадто велика чисельність на цій планеті несвідомо штовхає їх зменшувати свою кількість, щоб захистити інші види.
Піфагор лиже лапи й то одну, то другу заводить за вухо. Я з нетерпінням чекаю продовження розповіді.
Ти готова до другого уроку історії, Бастет?
Вмощуюся на лапах і зручно згортаю хвіст під живіт.
Після Кіпру був Єгипет. Це далека і тепла країна, більша частина якоїпустеля. Країна, де 2500 року до Христа (це імя чоловіка, народження якого є точкою відліку часу. Він народився дві тисячі років тому. Отже, 2500 року до народження Христаце чотири тисячі пятсот років тому) єгипетська цивілізація створила релігію, засновану на культі Сехмет, богині з головою лева. Але леви мали схильність ковтати жерців, які їх годували. Було стільки смертей, що єгиптяни вигадали сестру Сехмет, богиню з головою кішки, яку назвали Бастет.
Та це ж я! Я ношу імя єгипетської богині, яку колись вшановували люди!
Єгиптяни помітили, що кішки цікавіші, ніж леви. Насамперед тому, що вони не такі великі, їх не так важко прогодувати, за ними легше доглядати. Крім того, вони впольовують значно більше мишей і щурів, тому краще захищають запаси зернових. Нарешті, вони також захищають будинки від скорпіонів, змій і великих отруйних павуків.
Намагаюсь уявити світ, в якому люди створюють храми, щоби вшановувати нас.
У ті часи вони називали нас «няв». Цікаво, що в більшості країн нас називали словом, співзвучним з нашим криком.
Продовжуй про Бастет, я хочу знати, ким вона була.
Богинею краси.
Нормально.
І плодючості.
Ну ясно.
Культ Бастет особливо практикували у храмі з червоного граніту в єгипетському місті Бубастіс. У цьому храмі жило близько сотні кішок. Раз на рік тут відбувалося велике свято, і десятки тисяч людей сходилися звідусіль, щоби славити богиню і приносити їй дарунки.
Таке мені підходить.
Люди танцювали, співали, на всі лади величаючи імя Бастет. Вони їли, пили і почувалися щасливими, вшановуючи богиню з головою кішки.
Врешті-решт, релігія не така вже й погана річ.
Бастет також опікувалася хворими дітьми і стежила за душами мертвих. Єгипетські жінки хотіли навіть фізично бути схожими на кішок. Вони робили собі надрізи на щоках, щоб імітувати наші вуса, а також розтини на руках, куди крапали кілька крапель крові кішки, сподіваючись перебрати нашу красу і розум.
Яка цікава епоха!
Єгиптяни вбирали наших предків, як людей. Вони одягали на них прикраси, намиста, сережки. Коли єгипетські коти помирали, вони мали право на свій власний похорон.
Навіть якщо їхні слуги ще живі?
Люди на знак скорботи виголювали собі брови. Мертвих котів муміфікували, тіло обгортали стрічками, а морду накривали маскою з їхнім зображенням.
З того, що сказав Піфагор, мимоволі роблю висновок, що ми також можемо померти.
Якщо людина завдавала шкоди котові, її шмагали нагайками. Коли ж кота вбивали, людині перерізали горло.
Обожнюю цю країну. Вона ще існує?
Єгипет фігурує на карті світу й нині, але цивілізація, яка сповідувала такі цінності, зникла якраз через війну. 525 року перед Різдвом Христовим цар персів Камбіс II тримав облогу великого міста Пелусія. Коли він дізнався, що єгиптяни вшановують кішок, то наказав своїм воїнам причепити живих кішок до щитів.
Не може такого бути.
Єгиптяни не наважилися витягти стріли, які могли поранити їхніх священних тварин, і здалися без битви. Камбіс II проголосив себе новим фараоном, наказав стратити попередника і знищив усіх єгипетських жерців і аристократів. Він зруйнував усі храми, серед них і Бубастіський храм Бастет, та наказав принести в жертву перським богам мерзенних котів з навколишніх околиць. Так згас культ кішок і Бастет у Єгипті.
Який жах! Вилизую своє хутро, наче знімаю з нього увесь бруд цієї сумної історії.
Чому люди вважають, що можуть вирішувати нашу долю?
Бо вони сильніші, ніж ми.
Але ж ягосподиня своєї людської служниці.
Помиляєшся. Це вони мають владу. І з багатьох причин: першатому що вони більші, другавони мають на руках розділені пальці, які дають їм змогу виробляти дуже складні й могутні речі, третявони живуть в середньому вісімдесят років, а миблизько пятнадцяти. Тому в них більше досвіду. Нарешті, четвертавони сплять приблизно вісім годин на добу, а мив середньому дванадцять.