Вона не витримала його пильного погляду й потупила очі.
Я... я не розумію, чому ви так зі мною говорите.У голосі дівчини вже не було колишньої впевненості.
Он як! Ви не розумієте?!вигукнув він.Тоді дозвольте, я поясню.
О ні, не треба, прошу вас!У голосі Арабелли вчувалася щира стурбованість.Я цілком усвідомлюю все, вчинене вами, і розумію, що у своїх учинках ви почасти керувалися повагою до мене. Повірте мені, я дуже вдячна.
Але якщо ви завтра будете думати про мене, як про розбійника й пірата, то краще прибережіть вашу вдячність для себе. Мені вона ні до чого.
Яскравий румянець залив її щоки. Блад помітив, що її груди поривчасто здіймалися під тонким білим шовком. Якщо навіть дівчину й обурили його слова і тон, яким ці слова були сказані, то вона все ж стрималася, зрозумівши, що сама накликала його гнів. Арабелла щиро хотіла виправити свою помилку.
Ви помиляєтесь,почала вона.Це зовсім не так.
Та їм не судилося порозумітись. Ревнощі, що завжди підстерігають розважливість, затьмарили розум в обох.
Що ж тоді ви мали на увазі?спитав Блад і таки додав:Вірніше, кого? Лорда Джуліана?
Дівчина здригнулася і, обурена, пронизала його гострим поглядом.
О, благаю, будьте щирі зі мною,безжально наполягав він.Зробіть таку ласку і скажіть одверто.
Якусь мить Арабелла, задихаючись від гніву, стояла перед ним мовчки і аж мінилася на обличчі.
Ви... ви просто неможливі,сказала вона нарешті, відводячи від нього очі.Дозвольте мені пройти.
Він відійшов убік і широким капелюхом з пірями, який усе ще тримав у руці, махнув у бік будинку.
Не смію більше затримувати вас, пані. Врешті, ще не пізно виправити цей гідний презирства вчинок, до якого я вдався. Колись ви пригадаєте, що ваша жорстокість штовхнула мене на такий крок.
Вона шарпнулася, щоб піти, але раптом зупинилась і глянула йому просто в очі. Цього разу дівчина захищалася, і голос її тремтів від обурення.
І ви смієте говорити зі мною таким тоном!вигукнула вона, жахаючи його своїм несподіваним запалом.Ви маєте нахабство докоряти мені за те, що я не хочу торкатися ваших рук, коли мені відомо, що вони заплямовані кровю, коли я знаю вас не тільки як убивцю...
Від несподіванки Блад аж рота роззявив.
Я? Вбивця?..тільки й промовив він.
Нагадати вам ваші жертви? Хіба не ви вбили Левассера?
Левассера?Він навіть посміхнувся.Отже, вам і про це сказали?
А ви що, заперечуєте?
Ні, я справді вбив його. Та, якщо хочете, я пригадаю вам і інше вбивство за таких самих обставин. Це було в Бріджтауні тієї ночі, коли в місто вдерлися іспанці. Мері Трейл може розповісти вам докладніше. Вона була присутньою при цьому.
Він гнівно насунув капелюха і, вкрай обурений, широкими кроками пішов до будинку, так що дівчина не встигла не тільки відповісти, а навіть зрозуміти зміст його слів.
Розділ XXIII. Заручники
Пітер Блад стояв біля колони портику губернаторського будинку і незрячими очима, які були сповнені болем та гнівом, дивився через велику гавань Порт-Ройяла на зелені пагорби, що височіли на протилежному березі, і сиву смугу Блакитних гір, що ледве мріли на обрії в серпанку мерехтливого від спеки повітря.
Його роздуми порушив негр, який доповідав губернаторові про прихід Блада і тепер повернувся по нього. Слуга провів Блада на широку веранду за будинком, де полковник Бішоп і лорд Джуліан Вейд ховалися від задушливої спеки.
То ви прийшли!привітав його губернатор і пробубонів собі під ніс щось нерозбірливе, що свідчило про його поганий настрій.
Він не підвівся навіть тоді, коли це зробив вихований лорд Джуліан. Насупившись, багатий барбадоський плантатор розглядав свого колишнього раба. Блад стояв мовчки, тримаючи в руках капелюх і трохи спираючись на довгу, прикрашену стрічками тростину. Зовні він був цілком спокійний, жодна рисочка обличчя не виявила його гніву, що поволі наростав від такого принизливого прийому.
Після короткої паузи полковник Бішоп нарешті заговорив суворим і самовдоволеним тоном:
Я посилав по вас, капітане, тому, що до мене дійшли неприємні новини. Мене повідомили, що вчора ввечері з гавані вийшов фрегат, на якому відплив ваш спільник Волверстон. Він забрав із собою сотню піратів із тих ста пятдесяти, які перебували досі під вашою командою. Ми з його світлістю хотіли б дізнатися, на якій підставі ви дозволили їм вийти з гавані.
Дозволив?перепитав Блад.Я наказав їм це зробити!
Вражений відповіддю, полковник Бішоп на якусь мить не знайшов, що сказати.
Наказали?тільки й перепитав він з недовірям, тоді як лорд Джуліан здивовано звів брови.Чорт би вас забрав! Може, видасте точніші пояснення? Куди вирушив Волверстон?
На Тортуґу. Я послав його туди з дорученням розповісти від мого імені про все, що сталося, командирам чотирьох кораблів моєї ескадри, щоб вони не чекали на моє повернення.
Нестримна лють спотворила обличчя Бішопа, очі його налилися кровю, і здавалося, що він ось-ось лусне від гніву. Нарешті губернатор різко повернувся до лорда Джуліана:
Ви чули, мілорд? Він навмисне відпустив Волверстона, щоб той на волі безчинствував по морях, Волверстона, цього найнебезпечнішого після себе пірата з усієї його підступної зграї. Сподіваюся, що тепер ваша світлість починає розуміти всю безглуздість видачі королівського офіцерського патенту такому чоловікові, як оцей. Адже це справжнісінький бунт!.. Зрада! Клянуся Богом, що військово-польовому суду слід зацікавитися цим фактом.
Може б, ви перестали плести нісенітниці про бунт, зраду та військово-польовий суд?!Блад, насунувши капелюха і не чекаючи на запрошення, сів.Я послав Волверстона переказати Хаґторпу, Крістіану, Ібервілю і решті моїх хлопців, що їм дано місяць, протягом якого вони, наслідуючи мій приклад, можуть кинути піратство і повернутися до мирних занятьполювання або заготівлі лісу,а в іншому разі їм доведеться залишити Карибське море. Оце і все, що я вчинив.
Ну, а люди?спокійно втрутився його світлість.Адже Волверстон узяв із собою ще сто чоловік?
Це ті, що не побажали служити королю Якову. У нашому договорі, мілорде, було обумовлено, що ви не примушуватимете моїх людей.
Щось я не памятаю цього,прямо сказав лорд Джуліан.
Блад здивовано поглянув на нього і знизав плечима:
Звичайно, я не збираюсь докоряти вашій світлості за коротку память. Я тільки кажу, що була така домовленість, і я не брешу. У мене взагалі немає звички домагатися якоїсь вигоди брехнею. На інші умови я тоді й не пішов би.
Такого губернатор уже не міг знести.
Ви послали тим проклятим негідникам на Тортузі попередження, щоб вони мали змогу врятуватися! Ось що ви зробили! Ви зловживаєте королівським патентом, який урятував вашу власну шию від зашморгу!
Пітер Блад спокійно глянув на полковника.
Хочу нагадати вам,промовив він,що мета місії лорда Вейдаваші власні апетити ката при цьому не враховуютьсяце очистити Карибське море від піратів. Отож я й ужив найефективніших заходів, щоб успішно завершити цю справу. Звістка про те, що я перейшов на королівську службу, сама по собі вже зробить багато для того, щоб розбіглася ескадра, якою я досі командував.
Розумію!не без єхидства промовив губернатор.Ну, а коли цього не станеться?
У такому разі у вас буде досить часу, щоб придумати, як вчинити ліпше Лорд Джуліан вчасно попередив новий вибух гніву Бішопа.
Можливо,сказав він,мілорда Сандерленда задовольнить таке вирішення справи.
Це були ввічливі примирливі слова. Керуючись добрими почуттями до Блада і розуміючи те важке становище, в якому опинився капітан, його світлість вирішив не відступати від своїх інструкцій. Він по-дружньому простягнув капітанові руку, щоб допомогти йому перебороти нові досить серйозні труднощі, які Блад сам створив, давши Бішопу в руки таку зброю проти себе. Та, на жаль, саме від цього молодого вельможі Пітер Блад, засліплений ревнощами, не хотів ніякої допомоги.
У всякому разі,відповів він задирливо і неприхованим глузуванням,це все, на що ви можете розраховувати і що я можу вам дати.
Його світлість невдоволено насупився і кілька разів приклав до уст носову хусточку.
Мені не зовсім подобається тон, яким ви говорите. А якщо бути точнішим,зовсім не подобається.
Пробачте, але такий я вже вродився,зухвало відповів Блад.Я сказав те, що думаю, і не збираюсь перепрошувати за свої слова.
Безбарвні очі його світлості розкрилися трохи ширше. Мляво він звів брови:
О-о! Який же ви нечемний, чоловіче! Я розчарувався у вас, сер. У мене мало не склалося враження, що ви могли б іще стати джентльменом.
Ваша світлість помилилися не тільки в цьому,не стерпів Бішоп.Ви припустилися ще грубішої помилки, видавши йому королівський патент, бо таким чином урятували мерзотника від шибениці, яку я приготував йому в Порт-Ройялі.
Маєте рацію. Але найбільшої з усіх помилок у всій цій справі з патентами,сказав Блад, звертаючись до його світлості,припустилися ще тоді, коли цього товстого работорговця призначили губернатором Ямайки, а не катом, для чого він, власне, створений самою природою.
Капітане!з докором вигукнув лорд Джуліан.Присягаюся честю, сер, ви переходите всякі межі. Ви...
Але тут Бішоп перервав його. Звівшись, нарешті, на ноги і давши волю своїй люті, він вибухнув зливою розгнузданої лайки. Капітан Блад теж підвівся і терпеливо чекав, поки буря вщухне. Коли Бішоп замовк, він спокійно, наче нічого й не сталося, звернувся до лорда Джуліана:
Ваша світлість, ви, здається, збиралися щось сказати?спитав він з викликом, але чемно.
Та лорд Вейд на цей час уже цілком опанував себе, до нього повернулася його звичайна витримка, і він знову був схильний стати на примирливу позицію. Розсміявшись, він знизав плечима.
Присягаюся! Ми надто роздратувалися,сказав він.Та це й не дивно у такому проклятому кліматі. Можливо, що полковник Бішоп занадто незговірливий, а ви, сер, занадто гарячий. Я вже висловився від імені лорда Сендерленда, що згоден зачекати наслідків вашого експерименту.
Але лють Бішопа на цей час перейшла всякі межі, і тепер його не стримали б ніякі сили.
Ви що, і справді збираєтесь чекати!?проревів він.Що ж, чекайте! А я не збираюся. У таких справах, з вашого дозволу, я можу розібратися краще. У всякому разі, я беру на себе сміливість діяти на свою відповідальність.
Лорд Джуліан не витримав боротьби. Він стомлено всміхнувся, знизав плечима і махнув рукою на знак того, що не має нічого проти. Але й це не заспокоїло губернатора.
Оскільки мілорд наділив вас повноваженнями, я не можу розправитися з вами за піратство, хоча ви на це й заслуговуєте. Проте ви станете перед військово-польовим судом за ваші дії в історії з Волверстоном і за всі наслідки цих дій.
Зрозуміло,кивнув Блад.Нарешті ми добралися до суті. Ви як губернатор головуватимете на цьому суді і нарешті матимете змогу звести давні рахунки, повісивши мене. Мало, однак, ви подбали про те, як це здійснити!І, розсміявшись, він додав:Praemonitus, praemupitus!
Що це означає?різко спитав лорд Джуліан.
Мені здавалося, що ваша світлістьлюдина освічена. Як бачите, Блад навмисне поводився якомога зухваліше.
Мене цікавить не буквальний зміст цих слів, сер,промовив лорд Джуліан із холодною гідністю,а те, що ви хочете сказати ними.
Я залишу вашу світлість гадати,відповів Блад.І побажаю вам усього найкращого!Він зробив широкий жест своїм капелюхом і галантно вклонився.
Щоб ви не поспішали,заявив Бішоп,скажу вам, що капітан порту і комендант фортеці дістали всі необхідні вказівки. Ви не вийдете з порту, мій любий вішальнику. І будь я проклятий, коли не забезпечу вам вічної стоянки тут, на пірсі для покарань!
Пітер Блад насторожився, і його ясні блакитні очі впилися в брезкле обличчя ворога. Переклавши довгу тростину в ліву руку, праву він недбало заклав за вилогу свого камзола і рвучко обернувся до насупленого лорда Джуліана.
Якщо мене не зраджує память, ваша світлість обіцяли мені недоторканність.
Так, обіцяв,відповів лорд Джуліан,але своєю поведінкою ви не дозволяєте мені здійснити цю обіцянку.Він підвівся.Ви зробили мені послугу, капітане Блад, і я сподівався, що ми зможемо бути друзями. Та оскільки ви самі прагнете іншого...Він знизав плечима і показав рукою на губернатора.
Блад закінчив за нього:
Ви хотіли сказати, що вам бракує мужності протистояти вимогам цього хвалька.Зовні він був спокійний і навіть посміхався.Добре. Як я вже сказав: praemonitus, praemunitus. На латині ви, здається, не дуже знаєтесь, інакше ви б знали, що ці слова означають «хто попереджений, той озброєний».
Попереджений? Ого!Бішоп аж загарчав:Попередження трохи запізнилось. Ви не вийдете з цього будинку!Губернатор ступив крок до дверей.Гей, хто там...почав був він.
Та раптом з горла губернатора вилетів якийсь невиразний звук, він урвав мову на півслові і застиг на місці. Капітан Блад тримав у правій руці довгий пістолет, оздоблений золотом і сріблом. Чорне дуло його дивилося просто в лоб губернатора.
Заздалегідь озброєний, так. Не тільки попереджений,сказав Блад.Ані руш, мілорде! А то може статися нещасний випадок.І лорд Джуліан, що був кинувся до Бішопа на допомогу, застиг на місці.
Губернатор ледве тримався на тремтячих ногах. Щелепа його одвисла, обличчя сполотніло. А Пітер Блад своїм похмурим поглядом наганяв ще більший жах на полковника.
Дивуюсь, чому б мені оце не пристрелити вас без зайвих розмов, губернаторе. І якщо я не роблю цього, то знову ж таки з тієї самої причини, що й тоді, коли одного разу подарував вам життя, хоч ви на нього не заслуговували. Вам, звичайно, причина ця не відома, та все одно, втішайтеся тим, що вона існує. Про одне хочу вас попередити, щоб ви не здумали зловжити моєю великодушністю, яка зараз перемістилася у вказівний палець моєї руки на гашетці цього пістолета. Вам хочеться мене повісити... Так, не приховуюце найгірше, що може статися зі мною, але раніше,та ви й самі це добре розумієте,я випущу з вас вашу нечестиву кров, збільшивши таким чином свій борг.По цих словах Блад відкинув тростину і звільнив ліву руку.Полковнику Бішоп, дайте мені, будь ласка, вашу руку. Жвавіше, жвавіше, чоловіче, вашу руку!
Різкий тон, рішучий погляд і блиск пістолета примусив Бішопа покірно виконати наказ. Куди й поділась його набридлива балакучість. Він боявся навіть рота розтулити. Тим часом капітан Блад лівою рукою взяв губернатора під руку, а правицю зі зброєю засунув за вилогу камзола.
Хоч пістолет і невидимий, але цілиться в тебе, і я даю вам слово честі, що я застрелю вас за найменшої провокаціїхай би від кого вона йшла, я вбю вас на місці. Майте це на увазі, лорде Джуліан. А ти, підлий лиходію, іди бадьоро й весело, наскільки це тобі вдасться, тримайся природно і невимушено, бо інакше побачиш чорні води Стіксу.
Так, рука в руці, вони пройшли будинком і спустилися в сад, де Арабелла чекала на повернення Пітера Блада.
Його останні слова спочатку збентежили її, а потім вона ясно уявила собі, що могло бути справжньою причиною смерті Левассера. Дівчина усвідомила, що висновок, якого вона дійшла, з однаковим успіхом можна застосувати й до історії врятування Бладом Мері Трейл. Коли чоловік заради якоїсь жінки ризикує власним життям, то не так уже й важко зрозуміти мотиви, якими він при цьому керується. Але людей, які б наражали своє життя на небезпеку, не сподіваючись мати щось за це, небагато. Блад був одним із тих небагатьох, і він довів це, урятувавши Мері Трейл.
Не потрібні були ніякі подальші засвідчення, щоб переконати дівчину, що її ставлення до Блада було несправедливим. Їй пригадалися всі почуті нею від Блада слова: і ті, що вона випадково підслухала на борту корабля, названого її імям, і ті, які він говорив, коли вона схвально зустріла його рішення прийняти королівський патент, і, нарешті, слова, сказані ним цього ранку, слова, що викликали в неї лише обурення. Усе це набрало нового значення в її свідомості, яка звільнилася нарешті від безпідставних підозр.
Ось чому вона вирішила дочекатися в саду повернення Блада, вибачитись і покласти край усім непорозумінням між ними. З яким нетерпінням дівчина видивлялася його! Та виявилось, що муки її не скінчилися. Коли Блад, нарешті, вийшов, він був не сам, а з дядьком, і, що її особливо здивувало, вони мило між собою розмовляли. Хай як це прикро, але розмову доводилося відкласти. Та коли б Арабелла тільки знала, на який тривалий час ця розмова відкладається, її досада перейшла б у відчай.
Разом зі своїм супутником Блад вийшов із саду, що аж пянив своїми пахощами, і пройшов у внутрішній дворик форту. Комендант, маючи суворий наказ бути напоготові і тримати при собі кілька солдатів на випадок арешту Блада, був дуже здивований, коли побачив, що губернатор любенько собі прогулюється під руку з піратом, якого мали заарештувати. До того ж, коли вони проходили повз коменданта, Блад невимушено й весело про щось розповідав і сміявся.
Вони разом вийшли з воріт і разом дійшли до молу, де на них чекала шлюпка з «Арабелли». Усе так само дружньо розмовляючи, вони сіли поряд на кормі й попливли до великого червоного корабля, де Джеремі Пітт із нетерпінням чекав новин.
Уявіть собі, як здивувався шкіпер, побачивши губернатора, що, ледве пересуваючи ноги, підіймався у супроводі Блада мотузяним трапом.
Твої побоювання справдились. Джеремі, я таки вскочив у пастку!привітав його Блад.Але й на цей раз я вибрався звідти, та ще й прихопив оцього трапера, що заманив мене туди. Ця свиня, як тобі відомо, любить життя.
Полковник Бішоп стояв на шкафуті, сірий від злості. Його брезкле обличчя сіпалося, а одвисла губа тремтіла. Він боявся навіть глянути на кремезних головорізів, що зюрмилися коло ящика з ядрами біля головного люка.
Перекинь мотузку із зашморгом через нок-рею!.. Не тремтіть, любий полковнику. Це тільки застережні заходи на той випадок, якщо ви будете поводитись нерозсудливо, чого, я певен, не станеться. Ми обміркуємо питання за обідом. Думаю, ви не позбавите мене честі пообідати разом.
І Блад одвів безвільного, до смерті наляканого хвалька у свою велику каюту. Слуга Блада, негр Бенджамін, одягнений у білі штани й полотняну сорочку, побіг виконувати розпорядження капітана щодо обіду.
А полковник Бішоп, упавши на скриню під ілюмінатором, що виходив на корму, ледве зміг пробурмотіти, затинаючись:
Можна в-вас за-а-питати, як-кі в-ваші наміри?
Нічого страшного, полковнику. Хоч ви й заробили зашморг на нок-реї, але, запевняю вас, його використають тільки в крайньому разі. Ви сказали, що його світлість припустився помилки, вручивши мені патент, виданий міністром закордонних справ лордом Сандерлендом. Мабуть, ви мали рацію. Я знову виходжу в море. Gras ingens iterabi-mus aequor. Ви будете прекрасним знавцем латині до того, як я закінчу свої справи з вами. Я повертаюся на Тортуґу до своїх піратів, чесних і славних хлопців. Вас же я прихопив як заручника.
Боже праведний!простогнав губернатор:Ви... ви хочете взяти мене із собою на Тортуґу?
Блад щиро розсміявся.
О ні! Я б ніколи вам так не насолив. Ні, ні! Я хочу тільки забезпечити собі вільний вихід з Порт-Ройяла. І якщо ви будете зговірливим, то я на цей раз навіть не примушу вас прийняти холодний купіль у морі. Ви, як мені відомо, віддали якісь там накази капітанові порту і комендантові цього проклятого форту. А тепер вам доведеться викликати їх на корабель і при мені сказати їм, що сьогодні після обіду «Арабелла» виходить у море для виконання службового завдання, і ніхто не повинен її затримувати. А для того, щоб бути певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом із нами. Оце і все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть, якщо ви, звичайно, не віддаєте переваги нок-реї.
Полковник Бішоп важко дихав від безсилої люті.
Ви силуєте мене...почав був він.
Капітан Блад любязно обірвав його:
Дозвольте, я вас зовсім не силую. Ви вільні вибирати між пером і мотузкою. Вирішення цього питання цілком у ваших руках.
Бішоп утупився в нього; потім, важко знизавши плечима, узяв перо і сів за стіл. Тремтливою рукою він написав офіцерам листа, негайно викликаючи їх до себе на корабель. Блад одразу ж послав цього листа на берег, а потім запросив свого підневільного гостя до столу.
Сподіваюсь, полковнику, ваш апетит такий же чудовий, як зазвичай.
Жалюгідний вояка сів на показаний стілець, але з переляку про їжу й думати не смів, та Блад і не силував його. Він з апетитом заходився обідати. Коли він іще й на половину не впорався з обідом, до каюти зайшов Хейтон і доповів, що на борт прибув лорд Джуліан і просить негайно прийняти його.
Я так і передбачав,сказав Блад.Веди його сюди.
Із суворим і сповненим гідності виглядом у каюту ввійшов лорд Джуліан. Тільки глянувши на присутніх, він враз зрозумів ситуацію. Капітан Блад підвівся, щоб привітати гостя.
Як справжній друг, мілорде, ви вирішили приєднатися до нас?
Капітане Блад,різко сказав Вейд.Ваш гумор недоречний! Не знаю ваших намірів, але мене цікавить, чи усвідомлюєте ви весь ризик, на який ідете?..
А мене, мілорде, цікавить, чи усвідомлюєте ви той ризик, на який пішли самі, прибувши, як я й сподівався, на мій корабель?
Що це означає, сер?
Блад подав знак Бенджаміну, який стояв позаду Бішопа:
Стілець для його світлості. Хейтон, відішли шлюпку його світлості на берег. Скажи, що лорд на певний час затримається.
Що таке?вигукнув лорд Джуліан.Чорт забирай! Ви хочете затримати мене? Ви з глузду зїхали, чи що?
Краще зачекай, Хейтон, може його світлість почне бешкетувати. Бенджаміне, ти чув наказ?
Може, ви скажете мені, сер, які ваші наміри?спитав його світлість, скипівши від гніву.
Тільки оберегти себе і моїх хлопців від шибениці полковника Бішопа. Я правильно передбачав, що ваше виховання не дозволить вам залишити полковника в біді і що ви неодмінно прибудете за ним сюди. Я послав на берег капітанові порту і комендантові флоту наказ полковника Бішопа негайно зявитися на корабель. Тільки-но вони піднімуться на борт «Арабелли», у мене будуть усі заручники, що гарантуватимуть нам цілковиту безпеку.
Негідник!процідив крізь зуби лорд Джуліан.
Це залежить від того, як дивитися на речі,спокійно відповів Блад.Мушу зауважити, що не в моєму характері дарувати такі образи. Але, зважаючи на те, що колись ви з власної волі зробили мені одну послугу, а зараз, хоч і проти волі, але робите другу, я не звертатиму уваги на вашу нечемність.
Його світлість зареготав.
Ви дурень!сказав він Бладові.Невже ви думаєте, що я прибув сюди, не вживши ніяких заходів? Я розповів комендантові про те, як ви примусили полковника Бішопа піти з вами. Про це знає і комендант форту. Розсудіть тепер самі, чи вони виконають наказ Бішопа і чи дозволять вам вільно вийти в море?
Обличчя Блада стало серйозним.
Дуже шкода, що ви це зробили,промовив він.
Ще б пак. Я знав, що ви пошкодуєте,сказав лорд Джуліан.
Я шкодую не через себе. Мені дуже шкода губернатора. Чи уявляєте, що ви накоїли? Ви майже повісили його.
Боже мій!вигукнув Бішоп, затремтівши від страху.
Якщо вони зроблять хоч один постріл у мій корабель, губернатор негайно ж загойдається на нок-реї. У вас залишився єдиний шанс, полковнику, який полягає в тому, що я повідомлю їх про свої наміри. А щоб ви, мілорде, могли якнайкраще виправити заподіяну вами шкоду, ви самі поїдете із цим листом.
Хай мене краще повісять, ніж я поїду на берег,загарячкував Вейд.
Даремно. Це просто нерозсудливо з вашого боку, мілорде. Та коли ви опираєтесь, то на борту знайдеться інший посланець, а мої позиції, як я й передбачав, зміцняться ще одним заручником.
Лорд Джуліан втупився в Блада, зміркувавши, від чого він відмовився.
Може, ви передумаєте, після того, як я вам усе пояснив?спитав капітан.
Поступіться йому, заради Бога, і їдьте, мілорде,бризкаючи слиною, пробелькотів Бішоп.І зробіть так, щоб вони негайно виконали мій наказ. Цей клятий пірат тримає мене за горло...
Його світлість з презирством і огидою звів на Бішопа холодні безбарвні очі.
Що ж, коли ви наполягаєте...почав був він, але замовк і, знизавши плечима, звернувся до Блада:На вас можна покластися? Полковнику Бішопу гарантується цілковита безпека, якщо вам дозволять без перешкод вийти з порту?
Даю вам таке слово,сказав Блад,навіть більше того. Обіцяю без затримки висадити полковника Бішопа на берег.
Лорд Джуліан змусив себе вклонитись принишклому губернаторові.
Ви розумієте, сер, що я пішов на це за вашим бажанням?холодно спитав він.
Розумію, звичайно розумію,квапливо підтвердити Бішоп.
Гаразд!лорд Джуліан знову вклонився і пішов з каюти. Блад провів його до трапу, під яким унизу погойдувалась шлюпка «Арабелли».
До побачення, мілорде,сказав Блад.Пробачте, мало не забув!Він витяг із кишені пергамент і простягнув його Вейду.Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, кажучи, що видали ви мені його помилково.
Лорд Джуліан пильно глянув на Блада, і вираз його обличчя полагіднішав.
Шкода!з непідробною щирістю сказав він.
За інших обставин, мілорде...почав Блад.Та навіщо про це! Ви розумієте... Шлюпка чекає на вас.
Поставивши одну ногу на перший шабель трапу, лорд Джуліан раптом завагався:
Хоч убийте мене, але я нічогісінько не розумію! Чому б вам не послати на берег когось іншого, а мене не залишити на кораблі, як іще одного заручника?
Блад подивився ясними блакитними очима в чесні очі Вейда і сумно посміхнувся. Якусь мить він, здавалося, вагався, а потім одверто виклав усе, що думав.
Не маю наміру наостанок критися перед вами. Причина та сама, мілорде, яка штовхала мене весь час на сварку з вами, щоб потім проткнути ваші груди шпагою. Приймаючи від вас патент, я сподівався, що він допоможе мені спокутувати гріхи мого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї, як ви вже, мабуть, здогадались, я й узяв його. Але тепер я розумію, що все це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надіїмарення хворого. Я зрозумів, що коли вона, як мені здається, з нас двох віддає перевагу вам, то, мабуть, чинить правильно. Ось чому я не хочу наражати ваше життя на небезпеку, тримаючи вас на борту. Адже нас можуть обстрілювати. Інший посланець може зіпсувати всю справу. Тепер ви, мабуть, зрозумієте мене.
Приголомшений лорд Джуліан пильно подивився на Блада. Його випещене обличчя було бліде.
Боже мій!майже пошепки промовив він.І ви говорите це мені?!
Я кажу це вам тому, що... Ах, чорти б його взяли, ну... щоб вона зрозуміла, що розбійник і пірат, за якого вона мене весь час вважає, все-таки зберіг дещо від тих часів, коли він іще був джентльменом. Її щастя для мене дорожче за все на світі. Знаючи про це, вона, може... тепліше згадає про мене іноді, хоча б тільки в молитвах. Оце й усе, мілорде.
Лорд Джуліан довго дивився на пірата, а потім мовчки простягнув йому руку. Блад так само мовчки потис її.
Не певен, чи маєте ви рацію, чи ні,сказав лорд Джуліан.Можливо, з нас двох саме ви для неї кращий.
Це тільки ваша думка, мілорде, а щодо Арабелли, то вчиніть так, щоб я не помилився. Прощавайте!
Лорд Джуліан спустився трапом у шлюпку і рушив до берега. Відпливши трохи, він помахав рукою Бладу, який, обіпершись на фальшборт, стежив за суденцем, що віддалялося.
За годину «Арабелла», скориставшись легким бризом, вийшла з порту. Форт мовчав. Не було помітно жодного руху з боку ескадри, щоб затримати корабель. Лорд Джуліан чесно виконав доручення, підкріпивши його ще й своїми особистими розпорядженнями.
Розділ XXIV. Війна
Миль за пять від Порт-Ройяла у чистому морі, коли береги Ямайки вже ледве помітною смужкою мріли на обрії, «Арабелла» лягла у дрейф, і до її борту підтягнули шлюп, який вона тягла на буксирі.
Капітан Блад привів свого полоненого гостя до трапу. Полковник Бішоп, який протягом кількох годин перебував у стані смертельного переляку, нарешті полегшено зітхнув, і, в міру того як страх його поволі згасав, у нього знову розгорялася люта ненависть до зухвалого пірата. Та він ураховував обставини, і хоч у душі й заприсягся, що, повернувшись у Порт-Ройял, не пошкодує ні сил, ні енергії для того, щоб захопити Пітера Блада і помститися, проте зовні він цього не показував, старанно приховуючи свої почуття.
Пітер Блад не мав ніяких ілюзій. Він не був і ніколи не буде закінченим піратом. У всьому Карибському морі не знайшлося б корсара, який би не скористався з можливості повісити мстивого й жорстокого губернатора на нок-реї і таким чином зміцнити власну безпеку. Та Блад, як уже відомо, не належав до піратів такого типу і, крім того, він не міг забути, що Бішоп був дядько Арабелли.
Саме тому капітан і посміхнувся, дивлячись на пожовкле, одутле обличчя Бішопа з маленькими очицями, що впялися в нього з неприхованою ворожістю.
Щасливо повернутися додому, дорогий полковнику,сказав він на прощання, і за його любязною посмішкою ніхто б не міг угадати того болю, що краяв його серце.Уже вдруге ви робите мені послугу як заручник. Раджу вам не потрапляти до моїх рук утретє. Вам не щастить зі мною, полковникуви вже, гадаю, самі переконалися в цьому.