Одіссея капітана Блада - Рафаэль Сабатини 7 стр.


Блад говорив неправду. Ніякого сумніву щодо цього останнього в нього не було. І якби він діяв за покликом своїх власних бажань та інстинкту, то, звичайно, повісив би полковника і вважав би це за нормальне. Та думка про Арабеллу Бішоп змушувала його бути милосердним і не дозволяти своїм товаришам вчинити справедливий акт помсти, хоч це за малим не викликало бунту. Тільки завдяки тому, що полковник Бішоп був її дядькохоч той навіть не підозрював, кому він завдячував,до нього було виявлено таку ласку.

Вам доведеться трохи поплавати,вів далі Пітер Блад.До мису щонайбільше чверть милі, і, якщо вам пощастить, ви повинні туди дістатися. До того ж на вас багато жируне потонете. Ну, мерщій! Не баріться, а то попливете з нами в далеке плавання, і сам біс знає, що з вами може статися завтра або післязавтра. Вас тут люблять не більше, ніж ви на те заслуговуєте.

Полковник Бішоп опанував себе й підвівся. Безпощадний тиран, що ніколи навіть не знав, як можна стримувати свої почуття, іронією долі був приречений поводитися сумирно й покірливоі це в той час, коли гнів та обурення його досягли найвищої межі.

Пітер Блад віддав наказ, і впоперек планшира привязали довгу дошку.

Прошу, полковнику,сказав Блад, граціозним жестом запрошуючи Бішопа на цей своєрідний трап.

Полковник метнув на нього злобний погляд і, зібравшись з духом, із виразом цілковитої зневаги на обличчі роззувся, скинув з плечей красивий камзол зі світло-коричневої тафти і виліз на дошку.

Чіпляючись руками за ванти, він на якусь мить завагався, з острахом дивлячись, як там, унизу, на відстані двадцяти пяти футів від нього, важко перекочуються зеленаві хвилі.

Ну, ще крок, любий полковнику,заохочував спокійний, насмішкуватий голос.

Усе ще тримаючись за ванти, полковник Бішоп нерішуче озирнувся й побачив уздовж фальшборту засмаглі обличчя. Ще вчора вони зблідли б від одного його погляду, а зараз усі зловтішно повишкіряли зуби.

На якусь мить лють подолала в ньому страх і обережність. Він уголос злісно й недоладно вилаявся, потім випустив вірьовку й пішов по дошці. Ступивши три кроки, втратив рівновагу і сторчма полетів у зелену безодню.

Коли він, жадібно хапаючи ротом повітря, виринув на поверхню моря, «Сінко Льяґас» був уже за кілька сот ярдів від нього з підвітряного боку. Але до Бішопа ще долітали глумливі прощальні вигуки бунтівників, і невимовно важкий тягар безсилої злоби ще глибше запав йому в душу.

Розділ X Дон Дієґо

Відсильного болю в голові дон Дієґо дЕспіноса-і-Вальдес опамятався і каламутним поглядом обвів каюту, залиту сонячним проміннямвоно падало крізь квадратні віконця, що виходили на корму. Потім він застогнав од нестерпного болю і, заплющивши очі, спробував визначити себе в часі та просторі. Але страшний біль і плутанина в голові заважали йому мислити логічно.

Почуття неусвідомленої тривоги змусило його знову розплющити очі й уважніше оглянути все навколо.

Безсумнівно, він лежав у великій каюті на своєму кораблі «Сінко Льяґасі». Отже, підстав для тривоги не було. Проте збуджена память, прийшовши на допомогу, тривожно доводила, що гаразд не все. Сонце стояло низько, вливаючись золотим світлом у квадратні віконця, і це навело його на думку, що був, мабуть, ранокколи припустити, що корабель ішов на захід. Потім виникла протилежна думка. Можливо, вони йдуть на східу такому разі зараз мав бути час надвечіря. Те, що корабель рухався, він відчував за ледве вловимим кільовим погойдуванням судна. Але як сталося, що він, капітан, не знає, чи пливуть вони на схід, чи на захід, і взагалі не може навіть пригадати, куди ж прямує корабель?

Думки його повернулися до вчорашніх подій, якщо події ті справді були вчора.

Ясно пригадувався напад на Барбадос. В уяві чітко вимальовувалась кожна дрібничка до того моменту, коли він ступив на палубу власного корабля. А тут спогади несподівано й незрозуміло обривалися.

Його вже мучили різні здогади та припущення, коли відчинилися двері, і на свій превеликий подив дон Дієґо побачив, як до каюти увійшов його найкращий камзол. Це був дуже елегантний, оздоблений срібними позументами іспанський костюм, пошитий для нього з чорної тафти рік тому в Кадіксі. Дон Дієґо добре знав найменшу деталь на ньому і помилитися ніяк не міг.

Ось камзол зупинився, щоб причинити за собою двері, потім попрямував до дивана, на якому лежав дон Дієґо. У камзолі був гарний джентльмен, зростом і всією поставою дуже схожий на самого дона Дієґо. Помітивши, що іспанець здивовано стежить за ним, джентльмен прискорив крок.

Прокинулись?запитав він іспанською.

Іспанець розгублено глянув у блакитні очі на смаглявому обличчі, навколо якого вилися чорні локони. Але він був занадто спантеличений, щоб вимови будь-яку відповідь.

Тим часом пальці незнайомого злегка торкнулись потилиці дона Дієґо. Той скривився і зойкнув.

Болить?спитав незнайомий, намацуючи великим і вказівним пальцями пульс дона Дієґо. І тільки зараз приголомшений іспанець наважився запитати:

Ви лікар?

Так, крім усього іншого,відповів смаглявий джентльмен, усе ще не випускаючи руки хворого.Пульс повний і рівний,заявив він і пустив руку.Вам не завдали великої шкоди.

Дон Дієґо насилу підвівся й сів на дивані, оббитому червоним плюшем.

Хто ви такий, чорти б вас ухопили?запитав він.І якого дідька ви тут робите в моєму власному костюмі й на борту мого корабля?

Рівні чорні брови незнайомця вигнулися в дугу, а на устах майнула ледь помітна посмішка.

Боюся, що ви все ще марите. Це не ваш корабель. Це мій корабель і мій одяг.

Ваш корабель?приголомшено перепитав іспанець і не менш приголомшено додав:Ваш одяг? Але... Тоді...Він дико озирнувся навколо, потім ще раз уважно оглянув каюту, пильно вдивляючись у кожну знайому річ.Невже я збожеволів? Адже це «Сінко Льяґас».

Так, «Сінко Льяґас».

Тоді...І голос іспанця зненацька обірвався, а погляд став ще стурбованішим.Господи!закричав він голосом людини, душу якої роздирає нестерпний біль.Чого доброго, ви зараз скажете мені, що ви дон Дієґо дЕспіноса?

О ні, мене звуть Блад, капітан Пітер Блад. Цей корабель, так само, як і цей красивий костюм,мої за правом завойовника. А ви, дон Дієґо, мій бранець.

Хоч і дивним було це пояснення, воно таки трохи заспокоїло дона Дієґо, бо здалося далеко не таким страшним, як намалювала була його уява.

Але... то ти не іспанець?

Ви лестите моїй кастильській. Я маю честь бути ірландцем. Ви, мабуть, думаєте, що сталося якесь диво? Якщо диво й сталося, то це тільки завдяки мені.

Тут капітан Блад стисло розповів йому про останні події. Слухаючи Блада, іспанець аж мінився на виду. Приклавши руку до потилиці, дон Дієґо намацав там ґулю завбільшки з голубине яйцедоказ того, що Блад говорив правду. Після цього він упявся божевільними очима в усміхненого капітана Блада.

А мій син? Що з моїм сином?вигукнув він.Він був разом зі мою у човні.

Вашому синові нічого не загрожує. Він, веслярі й гармаш зі своїми людьми, хоч і закуті в кайдани, затишно влаштувалися в трюмі.

Дон Дієґо знову впав на спину, а його блискучі темні очі все ще пильно вивчали смагляве обличчя Блада, який стояв перед ним. Він приборкав свої почуття. Зрештою, він не був позбавлений стоїцизму, необхідного в його небезпечній професії. Цього разу йому не пощастило, карти випали не на його користь. Успіх, здається, випорснув із рук останньої миті. Його побили його ж власною зброєю. З витримкою фаталіста він скорився своїй долі й дуже спокійно запитав:

І що ж буде далі, сеньйоре капітане?

Отже,почав капітан Блад, якщо зберегти за ним звання, яке він сам собі привласнив,як людина гуманна, я мушу висловити співчуття, що ви не померли від удару. Адже це означає, що вам доведеться помирати ще раз.

Хіба?вирвалося з грудей дона Дієґо.І це так необхідно?запитав він, нічим не виявляючи свого розпачу.

Сині Бладові очі схвально оцінили витримку свого вязня.

А ви спитайте себе самого,сказав він.І скажіть мені, будь ласка, як би ви, досвідчений і кривавий пірат, вчинили на моєму місці?

Але між нами є невелика різниця.Дон Дієґо підвівся, щоб обговорити це серйозне питання.Справа в тому, що ви хизуєтеся своєю гуманністю, якої мені бракує.

Капітан Блад сів на краєчку довгого дубового стола.

Але ж і я не дурень,сказав він.І не допущу, щоб природна ірландська сентиментальність стала на перешкоді розуму. Небезпечно залишати на кораблі вас і ваших негідників. До того ж і корабель недостатньо забезпечений водою та провізією. Правда, нас тут небагато, але ви й ваші люди небажано збільшуєте кількість ротів. Самі бачите, що хочеш не хочеш, а доведеться дослухатись розуму й відмовитись від такого приємного товариства, як ваше. Мусимо підготувати ваші ніжні серця до неминучого й любязно запросити вас переступити через борт.

Розумію,скрушно мовив іспанець і, сівши на край дивана, обхопив голову руками. Він розгадав, що за людина цей Блад, і вирішив говорити з ним тоном напускної вишуканості й удаваної незворушності.Визнаю,згодився він.Ваша правда.

О, ви знімаєте з мене такий тягар,сказав капітан Блад.Мені не хотілося б бути надто брутальним без крайньої необхідності, враховуючи те, що і я, і мої друзі багато чим вам завдячуємо. Хай би які були наслідки вашого нападу на Барбадос для інших, а для нас цей напад був дуже вчасний. Саме тому мені приємно чути, що ви згодні зі мною. Іншого вибору, як бачите, у нас нема.

Але, мій друже, можна ж знайти інший вихід.

Якщо ви маєте якісь пропозиції, я радо вислухаю їх.

Дон Дієґо провів рукою по клиноподібній чорній борідці.

Ви дозволите мені подумати до ранку? У мене мало не розвалюється від болю голова, і я не можу зосередитись. Погодьтеся, що така справа вимагає серйозного підходу.

Капітан Блад, підвівшись, узяв із полиці тридцятихвилинний пісковий годинник, повернув його піском догори й поставив на стіл.

Пробачте, дон Дієґо, можливо в такій справі не слід так квапитись, але час, який я можу вам дати, сплине разом із піском цієї скляночки. Якщо й тоді ви не зможете запропонувати прийнятного для мене варіанту, то я змушений буду попросити вас і ваших друзів піти прогулятися за борт.

По цих словах капітан Блад, вклонившись, вийшов і замкнув двері.

А дон Дієґо лишився в каюті і, підперши долонями підборіддя, спостерігав, як пересипається з верхньої скляночки в нижню поруділий пісок. Він мовчки дивився на пісок, і на його худому засмаглому обличчі дедалі глибше проступали зморшки.

І тільки-но впали останні піщинки, як знову відчинилися двері каюти.

Іспанець зітхнув і випростався, зустрічаючи капітана Блада готовою відповіддю, по яку той прийшов.

Я знайшов вихід, Сеньйоре капітане, але все залежить від вашого милосердя. Чи ви не можете висадити нас на берег одного з островів цього огидного архіпелагу, вручивши нашу долю в наші власні руки?

Капітан Блад стиснув губи.

У цьому є і свої труднощі,з притиском сказав він.

На іншу відповідь я й не сподівався...Дон Дієґо зітхнув і підвівся.Тоді краще припинити всякі розмови.

Блакитні очі Блада наскрізь пронизали іспанця, мов два сталеві жала.

І ви не боїтесь померти, доне Дієґо?

Іспанець, насупившись, відкинув голову назад.

Ваше запитання образливе, сер!

Тоді дозвольте мені викласти його інакше, у більш прийнятній формі: чи хочете ви жити?

О, відповісти на це я можу. Сам дуже хочу жити, а ще більше хочу, щоб жив мій син. Проте це аж ніяк не означає, що з мене можна зробити боягуза собі на втіху, пане глумителю.

Цього разу він не стримався і виявив внутрішній гнів.

Капітан Блад відповів не відразу... Як і раніше, він сів на краєчок стола.

А не хотіли б ви часом, сер, заслужити життя й волю для себе, свого сина й інших іспанців, які залишаються на борту?

Заслужити?здивувався дон Дієґо, і спостережливі блакитні очі Блада враз зауважили, як він здригнувся.Заслужити, кажете? Що ж, коли ваша пропозиція не зачіпає моєї честі...

Хіба мені можна закинути подібне?обурився капітан.Хіба я не розумію, що й у пірата є честь?І він одразу ж виклав свою пропозицію:Коли ви, любий друже, глянете в ті вікна, то на обрії помітите щось схоже на хмаринки. То острів Барбадос. Цілий день ми йшли на схід з одним наміромзбільшити, наскільки можливо, відстань між нами й Барбадосом... Але зараз, коли ми з вами розмовляємо, нема кому керувати судном. Єдиний моряк серед нас, який знається на навігації, лежить у гарячці й марить. Такий сумний результат нелюдського поводження з ним на березі, до того як ми забрали його із собою. Я, приміром, можу керувати судном у бою, на борту знайдеться ще кілька людей, які допоможуть мені, але ми нічого не тямимо в тих вищих таємницях, за законами яких прокладаються шляхи в безмежних просторах океану. Триматися землі й ходити навмання навколо цього, за вашим влучним висловом, огидного архіпелагуозначало б накликати на себе біду. Ви розумієте це не гірше за мене. Отож моя пропозиція така: ми мріємо найкоротшим шляхом дістатися до голландської колонії Кюрасао. Ви дасте мені слово честі, що приведете фрегат туди, якщо зі свого боку я дам вам слово відпустити вас? Якщо ви погодитесь, ми відпустимо вас і всіх ваших людей одразу ж, як прибудемо в Кюрасао.

Дон Дієґо схилив голову на груди і замислений підійшов до вікон, що виходили на корму. Він дивився на залите сонцем море і на клекітливий кільватерний струмінь фрегата, його фрегата, який захопили оці англійські собаки. А тепер вони просять ще й доставити судно в порт, і його, мабуть, переобладнають для військових операцій проти його батьківщини. На терези покладено оці міркування і життя шістнадцятьох чоловік; до чотирнадцяти з них йому було байдуже, але інші дваце він та його син.

Нарешті він обернувся. Обличчя в нього було бліде як смерть, але Блад цього не помітив, бо дон Дієґо стояв спиною до світла.

Я згоден,сказав іспанець.

Розділ XI. Синівська шанобливість

Давши слово честі привести фрегат у Кюрасао, дон Дієґо дЕспіноса, який виконував обовязки штурмана, дістав право вільно ходити кораблем, що належав колись йому. Через те що повстанці не могли вивести корабель із небезпечних вод, які омивають береги іспанського Мейну, а також через те, що навіть події у Бріджтауні не навчили їх бачити в кожному іспанцеві зрадливого, жорстокого собаку, якого слід убивати, вони, у відповідь на його вишукану чемність, прихильно поставилися до нього. Обідав дон Дієґо у великій каюті разом із Бладом і трьома офіцерами: Хаґторпом, Волверстоном і Дайком.

Дон Дієґо виявився приємним і цікавим співбесідником, а його мужність і незворушний спокій, з якими він зносив своє лихо, посилювали дружні почуття до нього. Ніщо не викликало підозри, що дон Дієґо веде нечесну гру. Здавалося, що він завжди був щирий з усіма, тим більше, що він одразу звернув увагу англійців на їхню помилку: залишивши Барбадос, вони, мовляв, пішли за вітром, а треба було, прямуючи від архіпелагу в Карибське море, залишити острів з підвітряного боку.

Саме через цю помилку їм довелося тепер знову перетнути архіпелаг, щоб повернути до Кюрасао, а шлях цей не можна було пройти без жодного ризику для себе. У першому-ліпшому місці між островами вони могли зіткнутися з таким самим або й набагато сильнішим іспанським чи англійським кораблем. І те й інше було небажаним, бо команда їхня невелика і їм аж ніяк не можна вступати в бій. Щоб якомога зменшити цей ризик, дон Дієґо обрав курс спочатку на південь, а потім на захід. Пройшовши між островами Тобаґо та Гренада, вони проскочили небезпечну зону й увійшли в порівняно безпечні води Карибського моря.

Коли цей вітер не переміниться,сказав дон Дієґо за вечерею, пояснюючи їхнє місцеперебування,то не мине й трьох діб, як ми будемо в Кюрасао.

Вітер дув три дні, другого дня він навіть подужчав, а проте, коли настала третя ніч, жодної ознаки землі вони ще не побачили. «Сінко Льяґас» борознив океан, запнутий зусібіч блакитним шатром неба. Занепокоєний капітан Блад нагадав дону Дієґо його обіцянку привести фрегату Кюрасао на третій день.

Завтра вранці,спокійно й переконливо відповів той.

Клянусь усіма святими, ви, іспанці, завжди говорите «завтра вранці», а те «завтра», друже, ніколи не настає.

Але цього разу «завтра» настане, будьте певні. Хай як рано ви прокинетеся, ви все одно побачите землю, дон Педро.

Задоволений капітан Блад пішов навідати Джеремі Пітта, свого пацієнта, стан здоровя якого, власне, врятував дону Дієґо життя. Ось уже другий день, як у хворого минула гарячка, а його посічена спина, дбайливо забинтована Пітером Бладом, почала гоїтися. Він уже настільки одужав, що став нарікати на своє увязнення в задушній каюті. Зваживши на прохання хворого, Блад дозволив йому подихати свіжим повітрям, і, коли в небі згасли останні промені денного світла, Джеремі Пітт, спираючись на руку капітана, вийшов із каюти на палубу.

Сидячи на кришці люка, юнак жадібно вдихав прохолодне вечірнє повітря, запевняючи, що тепер хворобу як вітром звіяло. За звичкою моряка він, підвівши голову, розглядав темне шатро небосхилу, усіяне міріадами золотих цяток. Якийсь час він дивився на небо байдуже й неуважно, але враз погляд його зосередився. Оглянувшись навкруги, він подивився на капітана Блада, що стояв поруч, і спитав:

Ти розумієшся хоч трохи на астрономії, Пітере?

На астрономії? На жаль, не зміг би відрізнити пояс Оріона від пояса Венери.

Он воно що. Мабуть, і всі наші новоспечені моряки такі ж неуки в цьому, як і ти?

Ти був би ближче до істини, коли б припустив, що вони знаються на цьому ще менше.

Джеремі показав на яскраву зірку праворуч від носа корабля.

То Полярна зоря, бачиш?сказав він.

Хіба? Їй-богу, просто дивно, як її відрізняють від інших.

Якщо Полярна зоря попереду і висить майже над правим бортом, то це означає, що ми йдемо курсом норд-норд-вест або просто норд-вест, бо я не певен, що ми знаходимося більше ніж на десять градусів на захід.

Ну то й що?мляво здивувався капітан Блад.

Ти ж казав мені, що, пройшовши між островами Тобаґо і Гренада, ми рушили на захід від архіпелагу, взявши курс на Кюрасао. А якби ми йшли таким курсом, то Полярна зоря була б у нас на траверсіон там.

Якісь тривожні передчуття мов струмом пройняли Блада, і від його млявості не лишилося й сліду. Він хотів щось сказати, але в цей час промінь світла з дверей каюти на кормі розітнув темряву в них над головою. Двері зачинились, і незабаром почулися кроки по трапу. То йшов дон Дієґо. Пальці капітана Блада впялися в плече Джеремі, і, покликавши іспанця, він звернувся до нього англійською мовою, переходячи на неї завжди, коли під час розмови з іспанцем був присутній хтось із його товаришів.

Розвяжіть, будь ласка, нашу невеличку суперечку, дон Дієґо!звернувся він жартівливо.Ми з Піттом сперечаємося, яка із цих зірок Полярна.

Он як!спокійно відповів іспанець. У тоні його звучала одверта зневага.Ви начебто казали мені, що містер Піттваш штурман.

За браком кращого,засміявся капітан з добродушною іронією.Я готовий закластися на сто песо, що Полярна зірка он та.І він недбало показав рукою на першу-ліпшу світлу цятку в небі.

Пізніше Блад зізнався Піттові, що якби дон Дієґо згодився тоді з ним, то він негайно проткнув би його своєю шпагою. Але іспанець не приховував своєї зневаги до знань Блада.

Ви програли, дон Педро. Та це й не дивно. Полярна зірка он де,і він показав на неї.

А ви певні в цьому?

Дорогий мій дон Педро!з тону іспанця було зрозуміло, що його тішила така розмова.Хіба ж можливо, щоб я помилився? Крім того, у нас є компас. Підійдіть до нактоуза й подивіться, яким курсом ми йдемо.

Така абсолютна відвертість і спокійний тон людини, якій нема чого приховувати, відразу розвіяли сумнів, що так несподівано закрався вдушу капітана Блада. Проте не так легко було заспокоїти Пітта.

У такому разі, дон Дієґо, чи не скажете нам, чому ми йдемо в Кюрасао цим курсом?спитав він.

І знову дон Дієґо не виказав ані найменшого збентеження.

У вас є всі підстави запитати мене про це,сказав він і зітхнув.Я сподівався, що цього не помітять. Я був недбалим, злочинно недбалим. Нехтував спостереженнями. Зі мною це трапляється не вперше. Я занадто самовпевнений! Дуже покладаюсь на навігаційне числення шляху. І от сьогодні, витягши, нарешті, квадрант, я виявив, що ми ухилилися на півградуса на південь, так що Кюрасао тепер лежить майже на північ від нас. Саме це й викликало затримку. Але вранці ми будемо там.

Це докладне, щире пояснення, висловлене з такою готовністю та відвертістю, не залишило місця для будь-яких сумнівів щодо чесності дона Дієґо. І коли дон Дієґо пішов, капітан Блад зауважив Піттові, що взагалі безглуздо було брати його під сумнів. Хай би яким було його минуле, він довів свою чесність, коли заявив, що краще помре, ніж візьме на себе зобовязання, які могли б заплямувати його честь або честь його батьківщини.

Не знаючи Карибського моря і звичаїв тутешніх авантюристів, капітан Блад усе ще мав якісь ілюзії щодо них. Але світанок розвіяв їх раз і назавжди.

Блад на сході сонця вийшов на палубу та побачив за бушпритом землю, саме так, як обіцяв їм іспанець учора звечора. Миль за десять на самому обрії лежала із заходу на схід довга берегова смуга, а просто перед ними врізувався в море великий мис. Блад вдивився у береги та спохмурнів. Він ніколи не думав, що острів Кюрасао такий великий. Бо те, що він бачив, скоріше скидалося на материк, аніж на острів.

За три чи чотири милі від них, праворуч за бортом, він помітив великий корабель. Наскільки було видно з такої відстані, водотоннажність його була такою самою, коли не більшою, як і в «Сінко Льяґаса». Поки Блад розглядав його, корабель змінив курс, розвернувся і став наближатись крутим бейдевіндом.

Дюжина товаришів Блада вибігли на палубу й жадібно вдивлялись у береги: їхні голоси та сміх долинали через увесь величний «Сінко Льягас».

От і обіцяна земля, дон Педро!промовив позад нього чийсь голос іспанською.

Прихований тріумф у голосі іспанця знову розбудив підозру Блада і розігнав усякі сумніви щодо іспанця. Він рвучко повернувся назустріч дону Дієґо, хитра посмішка не встигла згаснути на обличчі іспанцяцієї ж хвилини очі капітана Блада зустрілися з його очима.

Не вважаю, що цьому варто радіти, враховуючи всі обставини...сказав Блад.

Чому?іспанець потер руки, і Блад помітив, що вони тремтять.Звичайне задоволення моряка.

Та, мабуть, зрадника?запитав Блад тихо. І коли іспанець відступив перед ним та раптом змінився в обличчі, підтвердивши всі підозри, він показав рукою в бік далекого берега та спитав:Що це за земля? Невже вам стане нахабства сказати, що це берег Кюрасао?

Він пішов на дона Дієґо, і дон Дієґо, крок за кроком, став відступати.

Сказати вам, що це за земля? Невже ви хочете, щоб її назвав саме я?

Упевненість, з якою говорив Блад, осліпила й оглушила іспанця, він мовчав. І тоді капітан Блад навманняабо не зовсім навманнявдався до припущення. Така берегова лінія, якщо це не материк (а він знав, що це не може бути материк), має належати або Кубі, або Еспаньйолі. Але знаючи, що Куба лежить далі на північ, Блад одразу збагнув, що, наміряючись зрадити, дон Дієґо, мабуть, повів корабель до найближчої із цих іспанських колоній.

Ця земля, ти підступний, клятвопорушний іспанський собако, це острів Еспаньйола!

Сказавши це, Блад уважно дивився на смагляве обличчя, яке враз зблідло, аби переконатися, хибна чи правильна його думка. Але, відступаючи, іспанець уже дійшов до середини шканців, а там бізань, як ширма, затуляла їх від очей англійців, що стояли нижче. Його губи корчилися в оскаженілій посмішці.

Англійський собако, ти занадто багато знаєш!задихаючись, процідив він і, стрибнувши до капітана, схопив його за горло.

Якусь мить вони, міцно обхопивши один одного руками й похитуючись, стояли на місці, потім Блад підставив свою праву ногу, і ноги іспанця сіпнулися з-під нього. Іспанець покладався на свою неабияку силу. Але ця сила виявилася недостатньою для твердих мязів ірландця, загартованих останніми випробуваннями рабства. Дон Дієґо сподівався задушити Блада і таким чином виграти півгодини, необхідні, щоб дочекатися прекрасне судно, яке тримало курс на них,у тому, що це був іспанський корабель, не було жодного сумніву, бо ніхто, крім іспанців, не став би так сміливо плавати в іспанських водах біля берегів Еспаньйоли. Але цим нападом дон Дієґо остаточно викрив себе. Він зрозумів це, коли Блад, спритно поклавши на лопатки, притис його до палуби й став коліном на груди. Тим часом на капітанів поклик трапом піднімалися його люди.

Чи можу я помолитися за твою брудну душу зараз, поки я стою зверху?люто насміхаючись, запитав капітан Блад.

Але іспанець, хоч і втратив будь-яку надію на порятунок, змусив губи посміхнутися і вернув знущання за знущання:

Хотілося б знати, хто буде молитися за твою душу, коли галеон підійде й візьме вас на абордаж?

Отой галіон?перепитав капітан Блад, усвідомивши раптом страшну істину, що їм уже не уникнути наслідків зради дона Дієґо.

Авжеж, отой самий!повторив дон Дієґо і зі ще глузливішою посмішкою додав:А знаєш, що то за корабель? Якщо ні, то я скажу. Це«Енкарнасьйон», флагман дона Міґеля дЕспіноси, адмірала Кастилії, і дон Міґельце мій брат. Нам дуже пощастило зіткнутися. Всемогутній, як бачиш, спостерігає за долею всіх католиків Іспанії.

Від добродушності та ввічливості Блада не лишилося й сліду. Його світлі очі спалахнули, обличчя стало нерухомим.

Залишивши іспанця в руках своїх товаришів, він наказав:

Звяжіть його! Але не бийтедивіться, щоб і волосина не впала з його дорогоцінної голови!

Така команда не була зайвою. Ошалілі від думки, що, їм пощастить лише змінити англійську неволю на іспанську, набагато жорстокішу, люди ладні були розірвали іспанця на шматки на місці. І якщо вони зараз послухали капітана й стрималися, то лише тому, що раптова сталева нотка в його голосі пообіцяла для дона Дієґо Вальдеса щось набагато вишуканіше, ніж смерть.

Покидьок! Брудний пірат! «Людина честі»!Капітан Блад не переставав обсипати лайкою свого вязня.

Але дон Дієґо глузливо глянув на нього й зауважив:

Ти недооцінив мене.Він говорив англійською, щоб усі могли його зрозуміти.Я ж казав, що не боюсь смертітак, я покажу тобі, що не боюся цього. Ти не знаєш мене. Ти просто англійський собака.

Ірландський, якщо ваша ласка,виправив його капітан Блад.А як щодо твого слова честі, іспанська дворняжко?

Ти думаєш, що я давав слово честі заради того, щоб залишити вас, псячу кров, на цьому чудовому іспанському кораблі? Залишити, щоб ви потім пішли війною на інших іспанців?Дон Дієґо хрипко зареготав.Ти, дурню, можеш убити мене! Тьху! Я помру, добре виконавши свій обовязок. Менш ніж за годину ви будете іспанськими бранцями. Не мине й години, як «Сінко Льяґас» знову належатиме Іспанії.

Почувши це, капітан Блада побілів, попри засмагу. Тим часом навколо полоненого скупчилися жадібні до помсти бунтівники, оскаженілі й люті.

Зачекайте!владно наказав Блад. Повернувшись на підборах, він підійшов до борту й глибоко замислився. До нього приєднались Хаґторп, Волверстон і артилерист Оґл. У тиші вони дивилися на корабель, що наближався. Ось він звернув від вітру і прямував саме до них.

За півгодини,сказав Блад,він зблизиться з нами і змете своїми гармати все з нашої палуби.

Ми будемо битися!вигукнув одноокий велетень і додав брудну лайку.

Битися!іронічно посміхнувся Блад.Нас маленька купка, двадцятеро, якихось двадцятеро! Хіба ми зможемо битися? Ні, в нас є тільки один шлях: потрібно переконати їх, що на борту все добре, що ми іспанці. Треба, щоб вони не перешкоджали нам іти своїм курсом.

Та хіба це можливо?запитав Хаґторп.

Ні, неможливо,сказав Блад.Якби...

Він, замислившись, утупився в зелені хвилі. З ноткою сарказму в голосі Оґл запропонував:

Ми могли б послати шлюпку з доном Дієґо дЕспіносою разом із його іспанцями, щоб він запевнив свого брата-адмірала, що всі ми вірнопіддані його католицької величності...

Капітан повернувсяздавалося, ніби він хоче вдарити артилериста. Але потім вираз його обличчя змінився: в очах засяяло натхнення.

Їй-богу, ти кажеш розумні речі!сказав він.Цей проклятий пірат смерті не боїться, але його син може мати інші погляди. Синівська шанобливість дуже сильна в Іспанії.Він повернувся й підійшов до купки людей, що юрмилися навколо бранця.

Агов!наказав він.Відведіть його вниз!

Блад пішов вниз до шкафу та, а звідти до люку, що вів у морок трюму, де повітря просякло запахом смоли й канатів. Відтак рушив на корму і розчахнув двері в простору кают-компанію, і за ним пішли ще з десяток людей, штовхаючи звязаного іспанця. Сюди пішов би кожен, хто був на борту, але за капітановою різкою командою деякі залишились на палубі з Хаґторпом.

У кают-компанії стояли три зарядженні кормові суднові гармати, висунувшись в отвори жерламисаме так, як їх залишили іспанські артилеристи.

Назад Дальше