Ось, Оґле, робота для тебе,кинув Блад, та почекав, поки огрядний навідник підійшов, проштовхуючись уперед через купку здивованих людей.Відкоти її назад.
Коли наказ було виконано, Блад поманив тих, хто тримав дона Дієґо.
Привяжіть його до жерла гармати!наказав він і, поки вони виконували цей наказ, повернувся до решти:А ви приведіть іспанських полонених. А ти, Дайку, біжи нагору й накажи підняти прапор Іспанії.
Дон Дієґо, тіло якого вигнулося дугою, затуляючи жерло гармати, а ноги були привязані до лафета, втупив пекучий погляд у Блада. Людина може не боятися померти, але навіть найбезстрашнішу людину може вразити той шлях, яким смерть приходить до нього.
З піною на губах він кидав богохульства й образи просто в обличчя свого мучителя:
Нікчемний варвар! Дикун! Окаянний єретик! Тобі замало, що ти можеш вбити мене якось по-християнські?
Лице капітана скривила зла посмішка, перш ніж він повернувся, щоб зустріти пятнадцятьох закованих у наручники іспанців, яких вели до нього.
Ідучи, вони чули крики дона Дієґо, а тепер із жахом побачили його тяжке становище. З гурту вязнів з болісним криком ступив наперед миловидний смаглявий юнак, який манерами й одягом виділявся серед своїх супутників.
Батьку!
Звиваючись у руках англійців, які поспішили схопити його, він заклинав і небо і пекло відвернути цей кошмар, нарешті повернувся до капітана Блада, люто і водночас жалібно благаючи про милосердя. Глянувши на нього, капітан Блад вдоволено подумав, що він виявив належну ступінь синівської шанобливості.
Згодом Блад зізнався, що на якусь мить він був ладен відмовитись від розробленого ним самим того страшного плану. Він мусив звернутися спогадами до вчинків цих самих іспанців у Бріджтаунісаме для того, щоб опанувати себе й позбутися прояву слабодухості...
І знову він побачив біле як крейда дитяче обличчя Мері Трейл, коли, охоплена невимовним страхом, вона втікала від головоріза, якого Блад потім заколов, згадав ще й інші, набагато страхітливіші речі, які бачив того страшного вечора. Усі вони постали тепер перед очима, щоб зміцнити його рішучість, яка була похитнулася. Іспанці довели, що вони не мають ані гідності, ані милосердя, ані будь-якого жалю; обпоєні релігійним дурманом, вони не мали в собі жодної іскри того християнства, символ якого встановлено на щоглі корабля, що наближався. Тільки хвилину тому жорстокий і брутальний дон Дієґо образив Усемогутнього припущенням, що той піклується про долю католицької Іспанії. Тепер сам дон Дієґо має бути суворо покараний за свою помилку.
Відчувши, як до нього повернулася твердість, така необхідна для виконання цього завдання, Блад наказав Оґлу запалити гніт і зняти свинцевий фартух із запального отвору гармати, до жерла якої був привязаний дон Дієґо. Молодший Еспіноса знову вибухнув прокльонами, змішаними з благаннями, і тоді Блад повернувся до нього.
Замовчи!обірвав він його.Мовчи і слухай! У моїх намірах немає підірвати твого батька і спровадити його в пекло, хоч він на це й заслуговує. Я взагалі не збираюсь навіть позбавляти його життя. Зрозумів?
І хлопець справді замовк, почувши таку обіцянку, обіцянку досить дивну за цих обставин, а Блад став пояснювати свій план тією бездоганною й елегантною іспанською мовою, якою він, на щастя, так добре володівна щастя не тільки для себе, а й для дона Дієґо.
Зрада твого батька поставила нас у тяжке становище: нам загрожує небезпека полону й смерті на борту отого іспанського корабля. Якщо твій батько впізнав флагманський корабель свого брата, то й брат його, напевно, впізнав «Сінко Льяґас». Поки що все йде добре. Але незабаром «Енкарнасьйон» підійде досить близько, і там зрозуміють, що на «Сінко Льяґасі» не все гаразд. Рано чи пізно вони або розгадають, або виявлять, у чім річ, і тоді відкриють вогонь або візьмуть нас на абордаж. Зараз нас мало і ми не можемо битися, а твій батько добре усвідомлював це, коли заманив нас у цю пастку. Та битися ми таки будемо, якщо нас примусять. Ми не здамося на милість жорстокої Іспанії.
Він поклав руку на лафет гармати, до якої був привязаний дон Дієґо...
Запамятай одне: на перший постріл з «Енкарнасьйона» відповість оця гармата. Я висловлююсь зрозуміло?
Молодий Еспіноса затремтів і, змінившись на лиці, глянув у жорстокі блакиті очі капітана Блада, що так пильно дивилися на нього.
Іменем Усевишнього,затинаючись, пробелькотів юнак, порушивши загальну мовчанку.Хіба ж мені може бути зрозуміло? Що я повинен збагнути? Як ви можете уникнути бою? Якщо ви знаєте вихід, а в мене або в цих людей буде можливість допомогти вам, то, заради Бога, кажіть скоріше.
Бою можна було б уникнути, якби дон Дієґо дЕспіноса поїхав на борт корабля свого брата і своєю присутністю довів адміралові, що на «Сінко Льяґасі» все гаразд, що він і досі іспанський корабель, про що й свідчить зараз його прапор. Але, на жаль, дон Дієґо не може поїхати особисто, бо він... зайнятий іншими справами. Припустімо, в нього лихоманка, яка затримує його і не дає залишити каюту. Однак ти, його син, можеш передати і це, і дещо інше, так само, як і уклін твого батька дядькові. Ти і я поїдемо в човні, де веслярами будуть шість іспанців. Явидатний іспанець, звільнений вами з рабства на Барбадосі,супроводитиму тебе... Якщо я повернуся живим і не станеться нічого такого, що могло б зашкодити нам вільно відплисти звідси, дону Дієґо буде подаровано життя, так само, як і кожному з вас. Але коли станеться якесь лиховсе одно чи то через зраду, а чи через нещасливий випадок, бій, як я вже мав честь пояснити, розпочне постріл із цієї гармати, і твій батько буде першою жертвою конфлікту.
Блад замовк. Серед його товаришів прокотилися схвальні вигуки, тим часом як іспанці занепокоїлись. Молодий Еспіноса мінився в лиці, чекаючи вказівок батька. Але батько мовчав. Мужність дона Дієґо, здавалося, прикро зрадила його перед таким жорстоким випробуванням. Він безпорадно завис у своїх страшних путах і мовчав. Мабуть, він не наважувався радити синові не погоджуватись на таку пропозицію і водночас соромився спонукати його пристати на неї.
Ну годі!сказав Блад.Гадаю, що я висловився досить зрозуміло?
Дон Естебан провів язиком по пересохлих губах і тильною стороною руки змахнув холодний піт з лоба. Очі його якусь мить у відчаї дивилися на плечі батька, немов благаючи про пораду. Але батько мовчав. З горла хлопця вихопився звук, схожий на ридання.
Я... я згоден,відповів він нарешті і, повернувшись до іспанців, почав їх гарячково переконувати.І ви... ви теж погоджуйтесь! Заради дона Дієґо, заради самих себе, заради всіх нас. Коли ви не згодитесь, цей капітан без жалю розправиться з нами.
Оскільки дон Естебан погодився, а їхній командир не наказував опиратися, то навіщо накликати на себе погибель виявом непотрібного героїзму? Без зайвих вагань іспанці як один відповіли, що робитимуть усе, чого від них вимагатимуть.
Блад повернувся й підійшов до дона Дієґо:
Дуже шкодую, що я змушений залишити вас у такій незручній позі, але...На секунду він замовк і насупився, пильно розглядаючи полоненого, потім, після ледве вловимої паузи, знову заговорив:Думаю, що вам не слід боятися чогось більшого, ніж ця незручність, і повірте мені, що я скорочу неприємності, наскільки зможу.
Дон Дієго не відповідав.
Пітер Блад зачекав якусь мить, уважно розглядаючи його, потім вклонився і вийшов.
Розділ XII. Дон Педро Санґре
«Сінко Льяґас» і «Енкарнасьйон» після відповідного обміну сигналами лягли в дрейф на відстані у чверть милі. Через простір, що їх розділяв, від першого корабля, злегка здіймаючись на освітлених сонцем хвилях, поспішав човен, укомплектований шістьма іспанськими моряками. Капітан Блад і дон Естебан дЕспіноса влаштувалися на кормі.
Човен також віз дві скрині з грошимапятдесятьма тисячами песо. Золото за всіх часів вважали кращим свідоцтвом доброї волі, і Блад вирішив, що в усіх відносинах видимість добрих намірів має бути цілком на його боці. Правда, його товариші вважали це удавання перевищенням усіх розумних меж. Але воля Блада переважила. Він до того ж захопив із собою адресований одному іспанському грандові великий пакунок із численними печатками й гербом Еспіносище один речовий доказ, наспіх сфабрикований у каюті «Сінко Льяґаса». Уже дорогою Блад закінчував інструктувати свого молодого супутника.
Дон Естебан висловив занепокоєння:
А що станеться, якщо ви викриєте себе?
Це буде нещастя для всіх. Я порадив твоєму батькові помолитися за наш успіх. Тож покладаюся на вас і сподіваюсь, що ви допоможете мені істотніше.
Я зроблю все, що зможу. Бог свідок, що зроблю!палко запевнив хлопець.
Блад стримано кивнув, і обоє вони не сказали більше жодного слова, аж поки шлюпка не торкнулася обшивки велетенського «Енкарнасьйона». Першим сходами пішов дон Естебан, а капітан Блад уважно стежив за ним. На шкафуті зустрічав сам адміралкрасивий, самодостатній чоловік, дуже високий і жорсткий, трохи старший і сивіший за дона Дієґо й дуже схожий на нього. Він був у компанії чотирьох офіцерів і ченця в чорно-білій сутані домініканського ордену.
Дон Міґель розкрив обійми для племінника, чию нерішучість і розгубленість він сприйняв за хвилювання, притис його до своїх грудей і повернувся, щоб привітати супутника дона Естебана.
Пітер Блад витончено вклонивсяпринаймні зовні він був абсолютно спокійним.
Я,відрекомендувався він, переклавши буквально своє прізвище,дон Педро Санґре, безталанний кабальєро, нещодавно звільнений від полону хоробрим батьком дона Естебана.
І кількома словами він змалював вигадані обставини його захоплення проклятими єретиками, які володіють островом Барбадос, і подробиці звільнення.
Подякуємо Господові,промовив чернець, вислухавши розповідь.
Нині і прісно і во віки віків,відповів Блад, потупивши очі,він згадав, що є ревним католиком.
Адмірал і офіцери, що супроводжували його, доброзичливо й зі співчуттям вислухали Блада. Потім настала черга страшного питання:
А де ж мій брат? Чому він сам не прибув привітати мене?
Молодий Еспіноса відповів:
Батькові прикро, що йому довелося відмовитися від честі й задоволення бачити вас, дядечку. На жаль, він трохи нездужає. О, нічого серйозного! Його трохи лихоманить через легке поранення під час недавнього нападу на Барбадос, коли було щасливо визволено й цього кабальєро.
Зажди, племіннику, зажди,з іронічною суворістю перервав його дон Міґель.Я не хочу навіть чути про такі речі, бо маю честь у тутешніх морях представляти його католицьку величність короля Іспанії, а він перебуває в мирі з королем Англії. Ти вже й так наговорив зайвого. Я намагатимусь забути про це якомога швидше, до того ж попрошу і вас, панове, забути слова мого родича,додав він, звертаючись до офіцерів. При цьому дон Міґель підморгнув капітанові Бладу, в очах якого спалахнув веселий вогник.Що ж, якщо дон Дієґо не може зустрітися зі мною, я сам поїду до нього.
На мить обличчя дона Естебана стало блідою маскою страху. Тоді заговорив Бладнеголосним, конфіденційним тоном, у якому чудово змішалися ввічливість, зворушеність і лукава посмішка:
Прошу вас, доне Мігелю. Насмілюсь зауважити, що саме цього вам не треба робити, та й дон Дієго цього не хоче. Вам не слід зустрічатися з доном Дієґо, поки не загояться його рани. Це його власне бажання. Це справжня причина його відсутності. Бо істина полягає в тому, що його рани не настільки серйозні, щоб запобігти його появі. Дон Дієґо вважає, що він поставив би вас у дуже незручне становище, якби особисто доповів вам про те, що сталося. Як ви щойно сказали, ваша ясновельможносте, між його католицькою величністю й королем Англії нині мир, а ваш брат дон Дієґо...Блад зупинився на мить.Думаю, що мені немає потреби говорити вам про це. Те, що ви почули від нас про якийсь напад, усього-на-всього чутка... Гадаю, ваша ясновельможність розуміє...
Його світлість замислися.
Розумію... але не все...відповів він.
Капітан Блад на певний час завагався. Невже його слова чи, може, сама його персона викликають сумніви в цього іспанця? Дивно, бо і одяг і мова його бездоганно іспанські, та й хіба не стоїть біля нього юний дон Естебан, який ладен підтвердити кожне слово? Перш ніж адмірал устиг зронити ще хоч слово, Блад знову заговорив.
У шлюпці внизу стоять дві скрині з пятдесятьма тисячами песо, які ми маємо доставити вашій ясновельможності.
Іспанець від радощів підскочив, офіцери радо ззиралися один з одним.
Це викуп, добутий доном Дієґо.. То губернатор...
Жодного слова, в імя небес!занепокоєно вигукнув адмірал.Мій брат просить мене взяти на себе обовязок перевезти ці гроші для нього в Іспанію? Гаразд, це сімейна справа, і стосується вона лише мого брата й мене. Що ж, це можна буде зробити. Але я не маю знати...Він затнувся й вирішив за краще запросити гостей до столу:Панове, поки підніматимуть на борт ці скрині, прошу до мене в каюту на ковток малаги.
Він віддав наказ підняти на борт скрині, а потім повів гостей до каюти, обставленої з королівською розкішшю, слідом за ним рушили чотири офіцери й домініканець.
Сіли за стіл, слуга налив їм коричневого вина й вийшов, і лише тоді дон Міґель розсміявся й погладив гостру посивілу борідку:
Пресвята діво! У мого брата передбачливий розум. Якби я покинув свій корабель, то міг би припуститися необачного вчинкупоїхати на його корабель у такий час. Я побачив би речі, які мені як іспанському адміралові було б важко не помітити.
Естебан і Блад квапливо погоджувалися з ним, а потім Блад, піднявши свій келих, випив за славу Іспанії і за прокляття на голову очманілого Якова, який силою посів престол Англії. Принаймні остання частина його тосту була сповнена цілком справжніх почуттів.
Адмірал засміявся.
Сеньйоре! Тут немає мого брата, щоб стримувати вас від необачних слів чи вчинків. Ви маєте памятати, що його католицька величність і король Англії добрі друзі. Це не той тост, який дозволено виголошувати в цій каюті. Оскільки ж ви його вже виголосили і до того ви людина, яка має всі підстави ненавидіти англійських собак, то ми підтримаємо, хоч і... неофіційно.
Усі присутні сміялися, і пили за прокляття короля Джеймсазовсім неофіційно, але від цього набагато щиріше. Потім дон Естебан, переймаючись долею батька і памятаючи, що довше він затримуватиметься тут, то більше затягнуться страждання дона Дієґо, рвучко підвівся і заявив, що вже час повертатися.
Батько,пояснив він,поспішає в Сан Домінго. Він просив не затримуватися довше, ніж буде потрібно, щоб обійняти вас, любий дядечку. Тому з вашого дозволу я мушу йти...
Тут дядечко не заперечував.
Коли вони повернулися на палубу, Блад стривоженими очима подивився на моряків, які, перехилившись через фальшборт, ліниво розмовляли з веслярами їхньої шлюпки, що чекала біля підніжжя трапу. Але їхня поведінка показала, що немає підстав для занепокоєння. Веслярам стало глузду бути розсудливо стриманими.
Адмірал попрощався з гостямиз Естебаном тепло, як і годиться між дядьком та племінником, а з Бладом церемонно.
З жалем розлучаюся з вами так скоро, дон Педро. Мені б хотілося, щоб ви ще побували на «Енкарнасьйоні».
Мені дійсно шкода,відповів капітан Блад ввічливо.
Але, сподіваюся, ми ще зустрінемося.
Ви віддасте мені шану, на яку я не заслуговую...
Гості спустилися в шлюпку, і гребці відразу ж узялися за весла. Адмірал довго ще махав їм рукою з гакаборта. Потім вони почули свисток боцмана, що скликав людей на свої місця, і, не допливши ще до «Сінко Льяґаса», побачили, що «Енкарнасьйон» уже йшов під усіма вітрилами. Спустивши на знак привітання свій прапор, флагман відсалютував їм гарматним залпом.
На борту «Сінко Льяґаса» декомузгодом виявилося, то був Хаґторп,стало розуму відповісти тим самим. Комедію було закінчено. Проте залишався епілог, який надав іронічно-лиховісного присмаку всій виставі.
Щойно вони ступили на борт «Сінко Льяґаса», назустріч їм поквапився Хаґторп. Блад звернув увагу на нерухоме, майже перелякане його обличчя.
Бачу, що тобі все відомо,сказав він тихо.
В очах Хаґторпа стояло запитання, але він намагався відкинути припущення, які промайнули в його голові...
Дон Дієґо...почав він, а потім зупинився і якось дивно подивився на Блада.
Дон Естебан перехопив цей погляд і, сполотнівши, кинувся вперед.
Ви порушили слово, собаки? Що ви з ним учинили?вигукнув він і шість іспанців позаду нього здійняли страшенний ґвалт.
Ми не порушували обіцянку,відповів Хаґторп твердо, так твердо, що це трохи заспокоїло іспанців.У цьому не було потреби. Дон Дієґо помер у своїх путах ще до того, як ви досягли «Енкарнасьйона».
Пітер Блад нічого не сказав.
Помер?закричав Естебан.Ти вбив його, так?! Від чого він помер?
Хаґторп подивився на хлопчину.
Наскільки я можу судити,сказав він,дон Дієґо помер від переляку.
Дон Естебан ударив Хаґторпа по обличчю, Хаґторп завдав би удару у відповідь, але Блад встав між ними, а його люди встигли схопити молодого іспанця.
Годі, не треба крові.сказав Блад.Ти спровокував хлопчину, образивши його батька.
Я навіть не думав ображати,сказав Хаґторп, потираючи щоку.Дон Дієґо справді помер. Підіть і подивіться.
Я бачив,сказав Блад.Він помер раніше, ніж я покинув «Сінко Льяґас». І вже мертвим висів на мотузках, коли я звертався до нього перед відїздом.
Що ти кажеш?вигукнув Естебан.
Блад подивився на нього серйозно. І на обличчі його майнула невесела посмішка.
Ти шкодуєш, що не знав цього раніше?запитав він нарешті.
На мить Дон Естебан дивився на нього широко розкритими очима, недовірливо.
Я не вірю тобі,відповів він нарешті.
Але доведеться. Я лікар, і бачу, коли переді мною труп.
Знову запала тиша, хлопець усвідомив увесь трагізм свого становища.
Якби б я знав це,нарешті сказав він здавленим голосом,ти б уже висів на реї «Енкарнасьйона».
Я знаю,відповів Блад.Я саме гадаю, яку користь може мати людина, знаючи про те, про що не знають інші.
Але ти ще висітимеш там,лютував хлопчина.
Капітан Блад знизав плечима. Він не залишив поза увагою ті слова, як не залишили їх і Хаґторп, і решта, хто чув. Про це свідчила нарада, яку влаштували в каюті цієї ж ночі.
На цій нараді мали вирішити, як чинити з іспанськими бранцями. Зважаючи на те, що до Кюрасао в них не вистачить ані води, ані провізії, а Пітт навряд чи здатний зараз приступити до своїх штурманських обовязків, було вирішено іти на схід від Еспаньйоли, а потім понад його північним узбережжямдо Тортуґи, у ту піратську бухту, де принаймні можна було не боятися полону. Залишалось домовитися, чи варто їм везти із собою іспанців, чи посадити їх у шлюпку і дати їм можливість самим дістатися берега Еспаньйоли, що лежить миль за десять звідси. На останньому варіанті наполягав сам Блад.
Нічого іншого не залишається,переконував він.На Тортузі з них живцем поздирають шкіру.
Це найменше, на що ці свині заслуговують!пробурчав Волверстон.
Памятай, Пітере,встряв Хаґторп,погрози юнака сьогодні вранці. Якщо він втече і розповість усе своєму дядькові-адміралу, ти таки висітимеш...
Слід віддати належне Пітерові Бладуцей аргумент на нього не вплинув. Можливо, це й дрібниця, але в розповіді, де багато що свідчить проти нього, не треба обминати обставин, які говорять на його користь. Адже це доводить, що приписуваний йому цинізм має під собою підстави і виник він вунаслідок заподіяного йому зла, а не від природженої жорстокості.
Мені наплювати на його погрози.
Не треба так казати,відповів Волверстон.Розумніше було б повісити його разом з іншими.
Розумніше, але не по-людські,зауважив Блад.Людині властиво помилятися, хоча, можливо, милосердя і є винятком із помилок. Ми будемо винятком. Я не можу пристати на таке обдумане вбивство. На світанку посадіть іспанців у шлюпку з бочкою води й торбою сухарів, і нехай забираються під три чорти!
Це було його останнє слово, його товариші скорились: на той час він уже здобув серед них неабиякий авторитет. На світанку дон Естебан та його люди залишили фрегат.
Два дні по тому «Сінко Льяґас» увійшов в оточену скелями Кайонську бухту, яку природа, здавалося, від самого початку призначила за фортецю для тих, хто привласнив її.
Розділ XIII. Тортуґа
Настав час повною мірою розкрити той факт, що історії про подвиги капітана Блада дійшли до нас виключно завдяки сумлінності Джеремі Пітта, шкіпера із Сомерсетшира. На додаток до його навігаційних здібностей цей любязний молодий чоловік ще й майстерно володів пером, яким часто користувався, натхненний неприхованою симпатією до Пітера Блада.
Пітт був шкіпером, або, як сказали б сьогодні, штурманом, сорокагарматного фрегата «Арабелла» він вів судновий журналі вів так, як ніхто до нього. Журнал цей складався з понад двадцяти томів різного формату; деякі з них не збереглися, в інших бракує багатьох сторінок. Але якщо я, ретельно вивчаючи їх у бібліотеці містера Джеймса Спека із Комертина, часом страшенно сердився через ці прогалини, то нерідко мені завдавала чималого клопоту і надмірна Піттова багатослівність, бо в цій безладній масі документів важко було іноді відокремити справді істотні факти від другорядних.
Є підозра, що деякі з цих записів було навіяно подвигами іншого капітана, Морґана...Хоча я можу й помилятися, і подвиги Морґана дарма приписувати абикому, хоч і Пітерові Бладу. Але це не так важливо. Головне, що всі ці події сталися насправді, хай би хто про це розповідав.
Перший том корабельних журналів Пітта майже цілком складається з розповідей про події до моменту першого приходу Блада до Тортуґи. Том цей, так само як і зібрання протоколів державних судових процесів, поки що є головним, хоча й не єдиним джерелом для моєї історії.
Пітт приділяє велику увагу ось чому: саме обставини, на яких я зупинився, і тільки вони, змусили Блада шукати притулку на Тортузі. Він упродовж багатьох сторінок наполягає: ані Блад, ані будь-хто з його товаришів у нещасті не мав наміру обєднати свої зусилля з флібустьєрами, які, прикриваючись напівофіціальним захистом французів, зробили з Тортуґи лігво, звідки виходили на страхітливий піратський промисел. Нападали головним чином на іспанські кораблі й колонії.
Як розповідає нам Пітт, спочатку Блад мав намір дістатися до Франції або Голландії. Але тривалими тижнями в очікуванні корабля, який міг би доставити його в одну із цих двох країн, він помалу витратив усі свої гроші. Літописець свідчить, що в ті дні він помічав у свого друга ознаки якогось прихованого неспокою. На думку Пітта, саме ці неспокій та бездіяльність призвели Блада до зловживання міцним вест-індським спиртом, до якого він так був удався. І, власне, через це Блад опустився до рівня заклятих авантюристів, з якими він зустрічався на березі.
Не думаю, що Пітта слід обвинувачувати втому, що він шукає низку виправдань для свого героя. Гадаю, що за тих часів було багато чого, що могло пригнічувати Пітера Блада. З думки не йшла Арабелла Бішоп, а вона, безумовно, у його житті посідала чільне місце. Чарівність дівчини та недосяжність щастя з нею зводили його з розуму. Він кохав Арабеллу, але знав, що вона втрачена для нього назавжди. Збираючись до Франції чи Голландії, він не мав перед собою чіткої мети, не знав, що, власне, він там робитиме. Та що й казати, він був збіглий раб, людина поза законом для батьківщини і бездомний вигнанець для будь-якої іншої країни. Лишалося море, гостинне для всіх, а особливо принадне для того, хто оголосив справжню війну суспільству. Отже, згадав авантюрний дух, який колись уже спокусив його на пошуки пригод просто заради пригод, зваживши, що тепер потяг до мандрів підсилювала безрозсудність, породжена вигнанням, додавши до цього військову підготовку та вміння командувати кораблем... Усе це підсилювало спокуси, які постали перед ним. Навряд чи хто дивуватиметься або дорікатиме, коли він кінець кінцем здався. До того ж не забувайте, що знадливі слова він чув не лише від знайомих піратів, постійних відвідувачів таверн Тортуґи, але й від губернатора острова дОжерона, який забирав у піратів десяту частину здобичі за право залишатись у гавані. Крім того, дОжерон непогано заробляв і на комісійних дорученняхвін брав готівкою і натомість видавав векселі, які оплачувались у Франції.
Ремесло, яке можна було б назвати ганебним, коли б до неї закликали тільки тлусті напівпяні авантюристи, мисливці, лісоруби та прибережні збирачі всього, що викидалося морем,англійці, французи й нідерландці,стало гідною, практично офіційною формою каперства, коли за неї виступав вишукано одягнений, немолодий джентльмен, який, представляючи «Французьку Вест-Індську компанію», здавалося, представляв саму Францію.
Крім того, всі, хто втік із Пітером Бладом з барбадоських плантацій і не знав, куди податись, не виключаючи й Джеремі Пітта, в якого потяг до моря був у крові,усі вони вирішили приєднатися до великого «берегового братства», як називали себе пірати. І всі вони приєднали свої голоси до тих, хто вмовляв Блада й надалі бути їхнім ватажком і присягалися віддано йти за ним, хай би куди він їх повів.
Тому, щоб стисло висловити все, що записав Джеремі, скажемо так: Блад поступився, піддавшись зовнішньому і внутрішньому тиску, віддався плину долі.
Від долі не втекти,Блад процитував інший латинський вислів.
Він пручався так довго, я думаю, через думку про Арабеллу Бішопсаме згадка про неї втримувала його. І хоча він гадав, що їм, можливо, не судилося більше зустрітися, це не мало ніякісінького значення. Він малював собі в уяві, з яким презирством вона почує, що він став піратом, і це завдавало йому такого болю, наче все це було насправді. Навіть і тоді, коли він остаточно погодився стати піратом, думка про Арабеллу ніколи не полишала його.
Пітер Блад пішов на компроміс із власною совістю, яка під впливом спогадів про Арабеллу стала такою вразливою. Однак він заприсягнув, що думка про неї завжди допомагатиме йому тримати руки чистими, навіть у цій відчайдушній професії, за яку він брався. Він, мабуть, ніколи не мав навіть ілюзорних надій домогтися кохання цієї дівчини або взагалі побачити її, проте память про неї мала завжди жити в його душі, як взірець чистого, величного. Кохання, якому не судилось бути взаємним, нерідко залишається провідним ідеалом людини на все її життя.
Зважившись стати піратом, Блад енергійно почав готуватись до піратського життя. ДОжероннайлюбязніший з усіх губернаторів, позичив йому грошей для відповідного обладнання «Сінко Льяґаса», перейменованого тепер на «Арабеллу». Блад назвав фрегат цим імям не без вагань, боячись викрити свої почуття. Але його барбадоські друзі сприйняли це як звичайний прояв неабиякого гумору, властивого командирові.
До двох десятків своїх прихильників вінбо непогано розбирався в людських характераходібрав іще шістдесят чоловік із різних авантюристів, що тинялися Тортуґою. З усіма ними він уклав угоду, як це було заведено серед «берегового братства»кожному мала сплачуватись певна частка захопленої здобичі. Проте, щодо всього іншого, ця угода дуже відрізнялася від заведених там договорів. На борту «Арабелли» суворо була заборонена огидна анархія, яка зазвичай панувала на піратських суднах. Ті, хто був згоден плавати з Бладом, зобовязувалися дотримуватись суворої дисципліни і в усьому підкорятися йому та обраним ними ж офіцерам. Кому цей пункт угоди не подобався, міг шукати іншого ватажка.
Наприкінці грудня, коли добіг краю сезон штормів, він вийшов у море на своєму добре оснащеному та укомплектованому кораблі. Перш ніж він повернувся в травні наступного року з тривалої авантюрної подорожі, слава капітана Пітера Блада бігла мов гнані вітром хвилі обличчям Карибського моря. На самому початку плавання стався бій у Навітряній протоці з іспанським галеономіспанця було розгромлено і, нарешті, потоплено. Потім на кількох привласнених човнах іспанця було здійснено зухвалий набіг на іспанську флотилію, яка добувала перлини біля Ріо-дель-Ача. Цей напад приніс надзвичайно багату здобич. Після цього організували десантну експедицію на золоті копальні Санта-Марії на Мейні. Розповідь про неї вражала своєю неймовірністю. Було ще кілька менш цікавих пригод, і завжди команда «Арабелли» здобувала честь переможців і захоплювала багату здобич, зазнаючи при цьому тільки незначних втрат.
Так сталося, що, перед тим як «Арабелла» повернулась на Тортуґу в травні наступного року для ремонту і додаткового оснащеннябо ви самі розумієте, що фрегат не міг залишитися зовсім неушкодженим,слава про цей корабель та його капітана Пітера Блада вихором пронеслася від Багамських до Навітряних островів і від Нью-Провіденса до Трінідада.
Відлуння її сягнуло Європи, де іспанський посол при Сент-Джеймському дворі вручив англійцям скандальну ноту. На цю ноту він дістав відповідь, що капітан Блад не тільки не перебуває на службі в короля, а ще й є засудженим бунтівником і збіглим рабом, тому будь-які заходи його католицької величності проти Блада зустрінуть цілковите схвалення короля Якова Другого.
Дон Міґель дЕспіноса, адмірал Іспанії у Вест-Індії, і його племінник дон Естебан, який плавав із ним, палали бажанням довести авантюриста до реї. Для них полювання на Блада, яке набуло тепер міжнародного характеру, було також і родинною справою.