Так, Єлизавето Петрівно, так, дорогенька!.. жалібно попросила Клавка.
Прохорова рішучим рухом відсунула порожні тарілки набік, звільнивши місце на столі.
У нас є Клава, вона взяла зелене яблучко і поклала посередині. І є два ухажори вийняла з вази два великі червоні яблука і поклала обабіч зеленого.
Євилазето, тьху ти, язик заплітається Єлизавето Петрівно! вигукнула Клавка.
О, та ти в нас пяненька! розсміялася Прохорова.
Подивилися б ви на себе в дзеркало! відмахнулася Клавка.
А що? І подивлюсь! Прохорова підвелася з-за столу, підступила до дзеркала, що висіло біля дверей. О-о-о! Євилазето Петрівно! пожартувала вона до свого відображення. Дєла ваші плохі! І знову розсміялася.
Клавказа нею.
То що ви хотіли мені сказати? перепитала Клавка.
Тю! Вже забула! махнула рукою та. Що я сказала перед тим?
Перед тим? Що у нас два ухажори вималювалися на горизонті.
А! Згадала! Так от!..
До речі, вони мені ще не ухажори! запротестувала Клавка. Один провів раз додому, інший прислав букет квітів і ящик яблук.
Клавочко, вибачте, але ви не Вєра Холодная, щоб вам просто так прихильники надсилали квіти і фрукти! Так що в нас із вами задачка з двома невідомими. «А»тобто Алєксандр Сергійович (прям як Пушкін!) і «Бе»тобто Борис Андрійович.
Прохорова взяла два червоні яблука і стала уважно розглядати посоловілими очима.
Для початку, сказала вона, нам треба невідомих зробити відомими.
Тобто?..
Ну, по-перше, зясувати, чи «А» випадково не жонатий? Прохорова піднесла одне з червоних яблук до очей, неначе намагаючись прочитати там відповідь на запитання. До речі, «Бе» також годилось би перевірити. Вона раптом задумалася, немов згадувала щось. Клавочко, скажу вам по правді, оцей «Бе»той іще бабій! Скільки від нього плакало дівчаток і молодих жінокой-ой-ой! Так що візьміть собі це на замітку, коли будете наступного разу розкривати перед ним своє недосвідчене серце!
Клавку остання новина не дуже зачепила, можливо, тому, що вона й справді була пяненька і в неї в голові вже все перемішалосяі «А», і «Бе»
Єлизавета Петрівна продовжила:
Якщо «А»неодружений, то за всіма параметрамивін найкращий для нас кандидат.
Але він же старий! знов обурилася Клавка.
Зате буде вєрний
Нє факт, Єлизавето Петрівно, нє факт! пожартувала Клавка і помахала вказівним пальчиком.
Тут ти права Але за теорією ймовірності Прохорова не доказала фразу.
Добре, приймається! погодилася Клавка.
І все-таки дружиною секретаря ЦК, останні слова Єлизавета Петрівна промовила пошепки, бути солідніше, ніж якогось там пройдисвітаз «ні миски, ні ложки», із сумнівним минулим, із сумнівним майбутнім, із сумнівною репутацієюхіба що з усіма тридцять двома білими зубами в роті.
Клавка готова була погодитись.
Але, підняла вгору вказівного пальця Єлизавета Петрівна. Є ще одне «але». Тю ти, тавтологія Але, переформулювала вона речення, є ще один чинник.
І який же?
Твоє серце, Клавочко, твоє серце!
«Моє серце?»спитала себе та.
До кого в тебе лежить душа?
Клавка розвела руками: хіба не зрозуміло? Звичайно, до того, у кого тридцять два бездоганно рівні білі зуби.
Дивна ви, Єлизавето Петрівно, невже й без того не ясно? От ви кого б вибрали?
На мене, дівчинко, не рівняйся. Я в особистому житті пройшла і Крим, і Рим, і мідні труби!.. Фу, аж гидко згадувати! скривилася вона. Зараз би я вибрала «А»і то без сумніву. А з твоїм, мяко кажучи, нікудишнім досвідом в амурних справах, може, й справді варто було б почати з «Бе», вдовольнити свої тваринні інстинкти, добряче обпектись і аж тоді шукати собі надійного «А». Але доля вирішила познущатися з тебе: вона тобі послала «А» і «Бе» одночасно! А часікі-то тікают!
Прохоровій було дуже весело.
Як не дивно, Клавці також.
Вона мимоволі зиркнула на годинника:
Ой, Єлизавето Петрівно! Побіжу я! Минулу ніч не виспалася, треба хоч сьогодні лягти вчасно.
І похапцем стала збиратися додому.
Добряче подумай над тим, що я тобі сказала! на прощання нагадала їй Прохорова.
На порозі Клавка мало не зіткнулася лобами з Баратинським.
Здраствуй, жопа, новий год! прокоментувала цю ситуацію спяніла Єлизавета Петрівна за Клавчиною спиною.
Ой, доброго дня тобто вечора Борисе Андрійовичу! залепетала Клавка, знову відчувши гирю внизу живота.
Клавочко! Скільки літ, скільки зим! розвів він руками. Ви додому? Дозвольте, я вас проведу!
Та ні, замялася вона невпевнено. Та навіщо?.. Вже ж пізно!
Отож-то! розсміявся Борис Андрійович. Вже пізно! А раптом там у кущах зачаївся ваш таємний поклонник, і як тільки ви там зявитесьвін вас раз! І в машину! І до себе, у своє ведмеже лігво!
Жарт виявився невдалим, бо Клавка відразу намалювала собі в голові сцену: у кущах сидить Олександр Сергійович з двома, говорячи дядь-Гавриловим жаргоном, мордоворотами І як побачать її о цій порі з цим красенем з явно сумнівним минулим і ще сумнівнішим майбутнім Ой, як невдобно, говорячи дядь-Гавриловою говіркою, вийде!
Ні! різко запротестувала Клавка. Проводжати мене не треба! Я сама!
Невже ви думаєте, Клавочко, що я такий паскудник, що дозволю вам о цій порі іти додому самій Та ще й у такому стані! він явно натякав на її спяніння.
Тут вступила в бій Єлизавета Петрівна, яка вирішила виручити Клавку.
А, це ви, Борисе Андрійовичу! Ви ж обіцяли мені пересунути шафу!
Яку шафу? здивувався він. Єлизаветочко Петрівно! Давайте іншим разом, тут питання життя і смерті!
«Це точно!»подумалося Клавці.
Ні, голубчику, я вас так не відпущу! схопила залізною хваткою Єлизавета Петрівна Баратинського за руку.
Клавка ж, перестрибуючи через дві сходинки, кинулася навтьоки.
Підбігаючи до недіючого фонтану у скверику, що був напівдорозі до Клавчиного дому, вона почула за собою поспішні кроки.
Борис Андрійович таки наздогнав її і схопив в оберемок, міцно притис до себе. Клавка моментально обмякла, як повітряна кулька, з якої випустили повітря.
Баратинський ще міцніше обійняв її і впявся їй в губи, а Клавка лише й устигла подумати:
«Перший поцілунок! Нарешті дівчинка подорослішала!»
По всьому тілу розлилося тепло блаженства
Невідомо скільки це тривало, але раптом крізь туман млості вона несподівано відчула, як Баратинський приклав її руку до своїх штанів. Такого в Клавчиних планах не передбачалося, вона, здається, навіть протверезіла, намагаючись визначити: що це таке дивне промацується там у Бориса Андрійовича.
І тут несподівано, ні з того ні з сього, перед її очима блискавично пролетів давній епізод:
Вона їде з евакуації. Так сталося, що опинилась в одному купе з інвалідом і медсестрою, яка супроводжувала його з госпіталю додому. Клавка лежить на верхній полиці і слухає, що там, унизу, відбувається.
Маня, Маня
Що, товаришу майоре?
Маня, помогі!
Як, товаришу майоре?
Маня, помогі! Дай сюда руку!
Товаришу майор, ми не одні!
Маня, дай сюда руку, положи сюда. Маня, Маня, я без ног! Но я живой. Положи сюда мені руку, сюда.
Цсс! Тихіше! Я вас дуже прошу.
Маня, Маня!
Ну добре, так легше?
Маня, Маня! Ти чуствуєш?
Да, товаришу майор!
Мни!
Що?
Мни його!
Товаришу майор, я не можу!
Мни його!
Цсс! Ну добре! Так?
Мни!
Мну!
Не так.
А як?
Як тоді!
Цссс!
Отак, добре, добре Маня, Маня, давай тоє
Ні, товаришу майор!
Маня, Маня! Давай, Маня, ну пожалуста, Маня, я ж вас всіх защіщал! Я нє віноват!
Так, товаришу майор, все добре, товаришу майор, все добре!
Я без ног, Маня, но я живой чєловєк!
Заспокойтесь, товаришу майор!
Маня, давай, Маня, ну пожалуста. Одін разок!
Маня знехотя піддається на вмовляння, швидко знімає те з білизни, що їй заважає зробити «одін разок», і моститься на майора.
Бистрєй, Маня, бистрєй!
Я стараюсь, товаришу майор!
Маня дійсно старається якось прилаштуватись, однак їй заважають її довгі ноги, вона тисне йому двома руками на голову, щоб йому зручніше було втрапити «одін разок».
Вони вовтузяться, не в змозі знайти зручну позу.
І тут чується розпачливий крик:
Я же говоріл, Маня! Маня! Маня! Я огризок! Я кусок мяса, Маня! Я «самовар». Моє мєсто на помойкє!
Заспокойтесь, товаришу майор! Ви не обрубок. Ви поранений герой! Вас шанує весь радянський народ!
Нєт, Маня, нєт, нєт, нєт!
І майор на весь вагон загорлав:
Дорогая жена, я калека,
У меня нету левой руки,
Нету ногони верно служили
Для защиты родной стороны.
Клавка відсмикнула свою руку від Борисових штанів.
На зміну блаженству прийшла огида.
Що таке, Клавочко? Тобі не сподобалось? стурбовано спитав Баратинський.
Сподобалось прошепотіла Клавка, з жахом звільняючись від однієї його руки, що намертво притискала її до стовбура крислатого дерева, і від другої, яка вже гуляла по Клавчиних «закутках».
Вона остаточно отямилася від всього того кошмару, що їй привидівся. «Господи, яка мерзота!»
У вухах лунало:
А внизу там стоят каракульки
Это почерк совсем не чужой,
Это почерк любимой дочурки,
И зовёт она папу домой.
«Милый папа, не слушай ты маму,
Приезжай поскорее домой.
Этой встрече я так буду рада!
Буду знать, что ты, папа, со мной.
Я в коляске катать тебя буду
И цветы для тебя буду рвать.
В жаркий день, если, папа, вспотеешь,
Буду нежно платком вытирать».
Все, Борисе затнулася Клавка, уперше назвавши його на імя, бо якось незручно було після цих «тваринних інстинктів» кликати його по батькові. Мені пора!
Я проведу тебе, солнишко!
«Яке я тобі солнишко, козел!»подумки відрубала вона, натомість процідила крізь зуби:
Не треба тут поряд, я сама! Біжи до Єлизавети Петрівни, вона чекає!
І зі спритністю колишньої чемпіонки Сталінського району Києва з бігу на стометрівку рвонула у своє підворіття.
Перед підїздом спинилася, перевела подих і прислухалася до тиші: чи не сидять у засідці «мордовороти», надіслані Баклановим стежити за її цнотою? Все було тихо.
Удома Клавка насамперед забігла в кухню, набрала в тазик холодної води і понесла до своєї кімнати. Гріти воду було вже пізносусіди почують помпування примусу і запідозрять щось не те. А як же не змити з себе весь бруд, хай навіть і уявний, минулої години? Дарма, що холодною водою.
Виносячи зі своєї кімнати після купання тазик з водою до туалету, вона несподівано зіткнулася в напівтемному коридорі з Розою Миронівною.
Та чекала її під дверимав нічній сорочці і папірчиках на голові замість бігудів.
Клавка з переляку мало не скрикнула.
Тихше, Клавочко, тихше! Я тут вам приготувала такі штучки, які вам дуже знадобляться! Якщо не вистачатимезвертайтесь! У тьоті Рози єсть всьо! і вона сунула Клавці в руки якісь шурхотілки.
Клавка зайшла до своєї кімнати, ввімкнула світлоу неї в руках були «Резиновые изделия 2»!
Її, як вибуховою хвилею, підняло з місця і винесло в коридор. Вона хотіла кинути ті «іздєлія» в обличчя тьоті Розі: як вона могла про неї таке подумати! Однак тієї й слід прохолов.
Повернувшись до себе, Клавка сіла на підлогу, обхопила голову руками, як це робив дядь-Гаврило, і спробувала заплакати. Не вийшло.
Розділ 7
Як не дивно, вранці Клавка прокинулась у доброму настрої. Вона виспалася, і, здається, її тіло помолодшало років на десять, принаймні вона була готова здавати норми ГТО і бігти стометрівку, як на шкільній спартакіаді.
Емма Германівна почала ранок вальсами, тому Клавка все робила на рахунок рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Клавка глянула на годинник. Сьогодні є небезпека запізнитися на роботу. Олександр Євдокимович з докором скаже: «Товаришко Блажкевич, ви знову порушили трудову дисципліну». Не варто ризикувати. Треба пожертвувати зачіскою і зекономити час. Вона безбожно рвала гребінцем неслухняне після вчорашньої завивки волосся, щоб надати собі більш-менш пристойного вигляду.
Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Потім забігла на кухню: що приготувати на сніданок? На підлозі стояв ящик з яблуками, вона взяла одне, помила й надкусила його. Сік бризнув і потік по підборіддю. Вона взяла ще кілька яблук, помила, почистила шкірочку і натерла на тертушкудля дядь-Гаврила і Емми Германівни. Обоє мали погані зуби. Буде їм на сніданок. Залишила під дверима Вінницьких і Бронштейнів по мисці дарів саду, а сама, із яблуком у зубах, вискочила з дому і, знову згадавши свої чемпіонські досягнення з бігу, рвонула вгору дворами через Афанасіївський ярна Ворошилова.
Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!
Хух. Не запізнилася.
Клавка сіла на своє робоче місце, згадала вчорашній вечір, посміхнулася, вирвала із зошита аркушик паперу і написала:
«Обіцяю собі:
1. Більше не пити.
2. Не залишатися наодинці з Бе.
3. Мій вибірА».
Перечитала списочок і подумала, що він не зовсім реалістичний. Тому порвала аркуш на маленькі шматочки і поклала купкою на столі.
Натомість написала ще раз:
«Даю собі слово:
1. Більше не пити перед тим, як залишатися наодинці з Бе.
2. Мій вибірА».
Прочиталазнову не сподобалося.
Порвала і цей аркуш, написала втретє:
«Даю собі слово:
1. Уникати Б після вживання алкоголю.
2. Мій вибірА».
Знов не те. Знову знищила, взяла новий аркуш і вивела ще раз:
1. Уникати «Бе», бо
2. Мій вибір«А».
Клавка на мить замилувалася текстом: годиться! Від сьогодні вона починає нове життя. В чому воно полягатиме, вона ще не вирішила, але налаштована була дуже рішуче.
Клавдіє Дмитрівно, бачу, вам нíчим зайнятися? заскочив її зненацька Яків Васильович і показав на купку маленьких клаптиків паперу.
Клавка безтурботно розсміялася і заходилася підшивати в «розшитий» учора архів стенограму зборів, яку носила до ЦК.
Вона прискіпливо оглянула приймальню: треба над нею попрацювати. Сюди так і просяться кілька вазончиків з «огоньком» і різдвяником, а також годинник на стіну, щоб голосно цокав, як у приймальні Бакланова.
Вона мимоволі глянула на телефон.
Сьогодні він«А»має передзвонити. Як же інакше? Після вчорашнього сюрпризу він обовязково повинен озватися. Серце її тьохнуло. Як казала Єлизавета Петрівна, перспектива стати дружиною працівника ЦК дуже заманлива. Треба викинути з голови «Бе», а з памяті все, що відбулося вчора в скверику.
Клавдіє Дмитрівно, Клавдіє Дмитрівно!
Клавка здригнулася. Над нею стояв Сіробаба.
А-а-а, Павле Миновичу! Доброго ранку!
Що там чувати? підморгнув він по-змовницькому і показав кивком голови на двері до кабінету Корнійчука.
Не знаю, стенула плечами Клавка. У нього робоча нарада. Протокол не ведеться. Їм зайві вуха не потрібні.
Клавдіє Дмитрівно, голубонько! Чи не знаєте, бува, кого збираються критикувати на Пленумі?
Ну, Павле Миновичу, ви таке питаєте замахала руками Клавка.
Я неправильно висловився. Мене інші не цікавлять. Я питаю лише про себе. До чого мені готуватися?
Павле Миновичу, я нічого не знаю, а якби й знала, то вам би не сказала.
«А Баратинському проговорилася!»дорікнула вона сама собі.
Насправді у доповіді Олександра Євдокимовича був іще один пасажик, де, можливо, мався на увазі Сіробаба, але, як це часто буває у Корнійчука, без називання імен: «Я, товариші, хочу згадати, як певною, невеликою частиною наших письменників у штики був прийнятий мій виступ на зїзді КП(б)У перед війною, коли я різко виступав і критикував тих письменників, які захоплюються соломяною стріхою і не бачать нового життя, які описують нову людину на селі колгоспникатак само, як описували селян у девятнадцятому віці!» Але хіба це критика? Це просто укус комара в порівнянні з тим, що чекає на Довженка! Бідний Олександр Петрович! Але як же тут не покритикувати Олександрові Євдокимовичу, коли сам Сталін читав сценарій Довженка і гнівно його засудив.
Клавдіє Дмитрівно, ну признайтеся, а я вам за цемедку з нашої пасіки, з вінницької
Медку можна мені, Пашо!
Це був голос Єлизавети Петрівни, яка якраз увійшла в приймальню.