Ну чого ти причепився до дитини! Хіба ти не знаєш: «Нас вчить партія, нас вчить великий Сталін, що без критики неможливо рухатися вперед!»
А-а-а, це ти, Лізко! Чорт тебе приніс!..
Пашко, якщо тебе й критикуватимуть, то це тобі піде лише на користь: громадськість тобою зацікавиться, мовляв, «стоп-стоп-стоп, а хто то такий Павло Сіробаба, якого так уперто критикують! Дай-но почитаю!» Гляди, й книги твої швидше розкуповуватимуться!
Лізко, замовкни!
Прохорова продовжувала сміятися:
Он Іван Сенченко написав у своєму романі «Його покоління», що Леонід (так звати головного героя) про Тичину знав тому, що на вулиці Коцюбинського була школа імені П.Г. Тичини!.. А школи твого імені ще не побудували, тож як про тебе дізнається «Леонід», як не з доповіді Олександра Євдокимовича?
Прохорова з Клавкою розсміялися, щоправда, остання «в кулачок».
Ну, ти, Лізко, й язикате стерво, точнісінько, як моя жінка. Злигалися дві відьми й кров мою пють! Тобі добре, тебе не зачіпають, а по мені їздять уздовж і впоперек!
А тому що, Пашечко, я не випендрююся і не пхаюся в журнал «Вітчизна», а сиджу тихо і працюю в шухляду, а «на гора» видаю дитячі віршики в журнал «Барвінок». Думаєш, у мене нема нічого показати?
Павло Минович махнув рукою і вийшов з приймальні.
Прохорова обійняла Клавку за плечі:
Ну що, Клавочко, як там у вас все пройшло? Він, тобто «Бе», повернувся вчора такий розгублений «Де шафа?»питає, а думки десь далеко-далеко! Ви встояли перед напором?
Не зовсім! Але, будь ласочка, потім, тут, як то кажуть, стіна з вухами та ще й такими величезними, як у слона. У вас щось термінове?
Перший проводить нараду? Прохорова кивнула на двері.
Так.
Голова Літфонду там?
Немає.
Ясно! Та в мене виникла проблемка. Я ж не знала, на коли планується Пленум, і взяла заздалегідь путівку в Ірпінь якраз на початок золотої осені з цієї пятниці. А тут виявилося, що на наступному тижні буде Пленум, треба буде їздити туди-сюди, а світ же не близенький Думаю, як перенести терміни путівки Хто там зараз в Ірпені?
Ой, Єлизавето Петрівно, зараз там усі завсідникиі Малишко, і Гончаренко, і Гордієнко. Гарна компанія, їдьте. Пленум триватиме всього кілька днів. Крім того, вона перейшла на шепіт, може так статися, що після Пленуму Пестуна знімуть з голови Літфонду, а прийде хтось іншийраптом не дасть вам путівки
Умовила. Я там у списках є? показала вона на перелік запрошених на Пленум, що віддрукованим лежав на столі у Клавки.
Так, є. Якраз можете взяти своє запрошення.
Ну що, до вечора? запропонувала Прохорова. У мене ще кілька картоплин лишилося. Приходь на вечерю!
І намірилася вийти з приймальні, але Клавка затримала її:
Єлизавето Петрівно, до речі, Олександр Євдокимович критикує саме це місце з роману Сенченка, яке ви щойно згадали
Та багатозначно підморгнула їй.
За дрібними дорученнями Клавчин день минув. Олександр Сергійович не подзвонив.
Не подзвонив!.. Не подзвонив!..
Дорогою додому зі Спілки Клавка лаяла себе: «От дурна! Розкатала губу на завідуючого відділу ЦК!» А він ні сном ні духом не підозрює, що вона собі нафантазувала!
Як же вона себе ненавиділа в цю хвилину за свою недосвідченість в амурних справах, коли бажане сприймається за дійсне!
І взагалі геть думки про чоловіків! Невже їй самій погано живеться? І материнського інстинкту в неї не спостерігається Буде собі сама, як Прохорова!
Вона бігла по вулиці Ворошилова і мимоволі звернула на вулицю Франка. А коли зрозуміла, що йде не до себе, а до РОЛІТу, вирішила не міняти маршрут і, не заходячи додому, рушити відразу «на картопельку» до Єлизавети Петрівни. «Тільки б Бе там не було!»благала невідомо кого вона.
Баратинського у Єлизавети Петрівни не було. Зате до неї прийшла її нерозлучна подругаНеля Мусіївна, Сіробабиха. З нею завжди було весело: дотепи випурхували з неї, як пташки з кущів, і передавалися з вуст у вуста в ролітівській громаді. При згадці про її знамениті пироги і рибу-фіш у всіх починалося слиновиділення. Здавалося, не було людини у всьому РОЛІТі, хто б не скуштував їх. Щедрості й гостинності Нелі Мусіївни не було меж.
Крім того, вона славилася своїми педагогічними здібностями. Сіробаби мали трьох дітей різного віку, а Неля була домогосподаркою. Вона сама доглядала їх, не довіряючи менших дитячим садкам, а старшихкиївським дворам. Вона ретельно займалася їх вихованням, організовувала різні свята, вистави, спортивні змагання, залучала до цього інших ролітівських дітей, чиї батьки були безмежно вдячні за те, що їхні нащадки не тиняються бандитськими закутками Євбазу.
Мешканці будинку лише встигали дивуватись, як у дуже посереднього та й недолюблюваного редакторами Павла Миновича Сіробаби зростає матеріальний добробут: адже він аж ніяк не міг похвалитися хорошими гонорарами. Це приписували здатності Нелі «крутитися». Навіть у голодну зиму 19461947 року їй вдалося зробити навар. Вона не полінувалася і гайнула на Вінниччину, на батьківщину чоловіка. Його село з дідів-прадідів було відоме тим, що сушило грушки і сливки. Вона зібрала у господарів сушку, найняла підводу і по морозу дісталася Москви, там оселилася в смердючій кімнатці колгоспного ринку, де, крім неї, жило ще восьмеро бабів. Два місяці вона простояла на базарі, захворіла на бронхіт, змарніла, але привезла додому машину, а крім того, щедро поділилася заробітком з односельцями чоловіка.
Машина стояла під вікнами у ролітівському дворі, вилискувала і дражнила око письменників та їхніх дружин своїми бамперами і фарами. Але відверто на цю тему ніхто не висловлювався. Заздрити Нелі було своєрідним моветоном.
У ролітівській спільноті гуляла думка, ніби Неля «щось знає», і якби вона не була єврейкою, її б запідозрили в тому, що вона відьма: так у неї все добре складалося. Ходили чутки, що коли її чоловік приходив додому і починав скиглити, що його ніхто не хоче друкувати і ось знову забракували рукопис, вона кидала на стіл колоду карт, які розсипалися віялом, перемішувала їх, попльовувала зверху і примовляла весело: «Шахер-махер-парікмахер!» Після того у Сіробаби дивним чином усе складалося і його рукопис приймали до друку.
Таким було уявлення середньостатистичного ролітівця. Але Клавка знала, що це не більше, ніж казка. Вона не раз чула у своїй приймальні нарікання редакторів журналів і видавництв на те, що Неля Мусіївна Сіробаба бере їх в облогу і переконує різними аргументами взяти рукопис її чоловіка. Наприклад, її улюбленим «коником» було те, що літератураце не «парад зірок», а літературний процес, у якому мають право брати участь не лише таланти, а й просто обдаровані люди, і не страшно навіть, коли затешеться якийсь середнячок: адже на його фоні зірки класиків світитимуть яскравіше. Цю тираду вона урочисто закінчувала словами: така установка партії! А потім, немов схаменувшись, щоб ніхто не подумав, що Сіробаба посередній письменник, починала «бити себе в груди»: нова повість Павла Миновича така оригінальна, подивіться, які в нього пасажі! І зачитувала уривки з артистичною майстерністю, гіпнотизуючи присутніх. І редактори, зачаровані її промовою, приймали текст у роботу. А коли пізніше, схаменувшись, кидалися шукати у статтях, виступах вождів і постановах партії висловлювання, почуті від Нелі Мусіївни, виявлялося, що таким там навіть не пахне. А фрагменти, які вона натхненно зачитувала, на папері мали бляклий і невправний вигляд. Але було пізно, бо твір уже було надруковано.
Треба віддати належне Нелі Гершко: її ніколи не ловили на поширенні пліток, хоча, здавалось би, таким активним спілкуванням з мешканцями РОЛІТуписьменниками, їхніми дружинами, дітьми, мамами, тещами, хворими тьотями і бідними племінникамине міг похвалитися більше ніхто. Єдине місце, де вона могла розслабитися і дозволити собі вибовкнути той чи інший секрет, це була квартира Єлизавети Петрівни. Неля й Ліза були подругами ще з дитинства, ходили до однієї школи й одного класу; подейкують, що це Єлизавета Петрівна «висватала» Нелю за Павла Миновича, перспективного селянського письменника, якому світила квартира в РОЛІТі. Щоправда, йому не вистачало своїх коштів на перший внесок (адже в 1934-му це був кооператив), ось тут і знадобилися Нелині єврейські загашники. Дружина Павла Миновича категорично заперечувала цю версію, а у відповідь на закиди щодо «незвичності» її шлюбу з національної точки зору називала десятки прізвищ українських письменників, які мали за дружин жінок її національності. Насправді в 1930-і роки це було модно: єврейські чоловіки з перспективою просування по карєрній лінії одружувалися з українськими дівчатами, нерідко беручи їхні прізвища, а єврейські баришні з «хороших сімей» шукали собі українських перспективних хлопців.
Через те, що Неля Мусіївна мала право заходити до Єлизавети Петрівни в будь-який час дня і ночі без попередження, Клавка нерідко опинялася в компанії цих двох жінок, які під час спілкування легко перетворювалися на фурій. Тоді в кімнаті стояв дим стовпом (це при тому, що Прохорова панічно боялася засмердіти кімнату), на столі виблискували фужери для вина чи шампанського з кольорового кришталю, які Єлизавета Петрівна виставляла лише подрузі, і в натюрморті обовязково були присутні карти: Неля могла годинами підтримувати жваву розмову, не втрачаючи зоровий контакт зі співрозмовником, і при цьому розкладати пасьянс. Нерідко подруги й сварилисяпереважно через різницю в естетичних смакахі тоді по кімнаті аж «піря літало», після чого могли не розмовляти тиждень, максимум два. Але назагал це була парочка «нерозлийвода».
Єлизавета Петрівна і Неля Мусіївна, очевидно, до Клавчиного приходу палко обговорювали Пленум, що був «на носі», бо, коли вона зайшла, відразу затягли її в свою розмову на цю тему.
Неля ще раз перепитала Клавку, чи не збирається Корнійчук критикувати її Павла Миновича, і та не змогла їй відмовити, тим більше, що Сіробабі справді не було чого боятися.
Нелю Мусіївно, єдине, що я можу вам сказати: на цьому Пленумі персона вашого чоловіка вже не стоятиме на порядку денному, хіба що хтось із «доброзичливців» у своїх виступах зачепить його імя, але то вже як ваша карта ляже, віджартувалася Клавка, тут щось прогнозувати важко.
Ну, за це не гріх і випити! розсміялася Неля Мусіївна безтурботно й і підняла вузький келих із блакитного кришталю.
Клавка здивувалася: шампанське, що за розкіш!
Неначе прочитавши її слова, Неля Мусіївна пояснила:
У Павла Миновича книжечка вийшла. Невеличка«метелик». Але все-таки подія. Сьогодні ми з ним напоїли редакцію прози «Радписьменника» «Советским шампанским», одну пляшечку вдалося врятувати для вас.
Ковтнувши холодного шампанського, Неля зауважила:
Ой, як гарно пішло, дякую, Лізко!
Це ж твоє шаманське, Нелько! здивувалася Єлизавета Петрівна. Всі знали про звязки Нелі з буфетом ЦК.
Лише в тебе з усього РОЛІТу є фужери, достойні «Советского шампанского»!
Прохорова задоволено посміхнулася. Це був вдалий комплімент. Вона ретельно стежила за тим, щоб до кожного алкогольного напою подавалася відповідна чарка. А різнокольоровий криштальце був чийсь німецький трофей, придбаний Прохоровою на Євбазі, і обєкт її гордощів як світської дами.
На червоному кришталевому блюдечку (з тієї ж серії) красувалися маленькі бутербродики з ікрою. «Також із прийняття», подумала Клавка.
Пригощайтеся, Клавочко, припрошувала Неля Мусіївна.
Ні-ні-ні! замахала Клавка, відхрещуючись від такого дорогого делікатесу. Вона побачила, що бутербродиків було чотири, отже, планувалося, що два буде для Прохорової, двадля Нелі.
Неля Мусіївна поклала на тарілочку перед Клавкою бутербродик.
Повірте, дівчинко, мене цим уже не здивуєш! Колись я вúносила в Торгсин цілу жменю сімейного золота, щоб частувати галасливі письменницькі компанії. Тож Неля Мусіївна сьогодні обійдеться без бутербродика, а вам він запамятається, і Нелі Мусіївні буде приємно, останню фразу вона промовила, стилізуючи під характерний єврейський акцент.
Клавка акуратненько вкусила смаколик з кавяром і згадала дитинство. Колись її вернуло від рибячого жиру, яким тхнула ікра, бабуся ніяк не могла запхати в неслухняну внучку «торгсинівський» делікатес. А сьогодні для тієї самої дівчинкитільки на 20 років старшої це була «їжа богів». Після ковтка шампанського стало веселіше. «Так і спитися можна!»посміхнулась подумки Клавка.
І як пройшло «обмивання книги» у видавництві? поцікавилась вона вголос.
Ну що вам сказати, Клавочко? Лише велика доза шампанського й ікри допомогла розвіяти тривогу з приводу того, чи не громитимуть на Пленумі видавництво і редакторів за цю книгу мого Павла Миновича! і Неля розсміялася.
Але таки вдалося! зауважила Єлизавета Петрівна.
Так, на запах шампанського й ікри припхалася ще купа літераторів. Захмелівши, почали генеральну репетицію Пленуму.
Нічого собі! здивувалася Клавка.
Ой, дівчатка, повірте моєму нюху, на цьому Пленумі знову буде повний вінегрет, як минулого разу, на загальних зборах, зітхнула Неля Мусіївна. Вилізе, як блощиці з-під старих шпалер, уся погань, заздрість, старі образи, самозакоханість, комплекси неповноцінності наших письменників. Ви побачите, вони знову немов подуріють: почнуть звинувачувати одне одного в гріхах, у запалі розкидаючись ярликами направо й наліво, а потім іще довго розхльобуватимуть кашу, яку заварили.
Ярлики старі? поцікавилася Прохорова. Чи є щось новеньке? Тільки, будь ласка, без натуралізму: ніяких блощиць за столом!
Ну, ярлик «буржуазний націоналіст» поки що поза конкуренцією. Чіплятимуть його наліво і направо одне одному так хвацько, як Малишко роздає «генеральські» і «маршальські» «погони» під час гри в дурня. Неля взяла в руки свою колоду карт і почала їх тасувати. Знаєте, ось що я вам скажу: в усіх цих безкінечних звинуваченнях в буржуазному націоналізмі є щось фарисейське. Одна справаРильський: рафінований, як кажуть львівяни, інтелігент, який ностальгує за тим високоосвіченим колом, у якому виростав, і за тим богемним середовищем, у якому починав як поет, а друга справамій Павло Минович з його дитячою ностальгією за соломяною батьковою хатою з призьбою на осонні. Як на мене, просто смішно і в одного, і в другого шукати буржуазний націоналізм. Вони обидва, хоч і такі різні, але радянські до мозку кісток люди, а те, що їм приписують, це далеко не буржуазний націоналізм. Це свого роду хлопоманство, українофільство, нехай навіть і радянське. Повірте мені як онучці Мойше Гершка, що тримав книжкову букіністичну крамничку на Подолі з українофільською літературою! А хочете знайти буржуазний націоналізмшерше ля Львів! Ось там його батьківщина!
Я думаю, Нелько, заперечила Прохорова, і там його вже днем із вогнем не знайдеш! Там уже не письменницька організація, а кіт наплакав. Якщо до війни там було скільки, Клавочко, членів? 58? Так?
Клавка кивнула.
На той час, у 1940-му, це було лише вдвічі менше, ніж у Київській організації, і стільки ж, скільки в Києві у 1939 році. Це при тому, що Харківська налічувала всього 15 членів, Одеська десь 8, Донецька6. А в 1944-му Львівська організація вже налічувала «аж» 14 членів. А зараз, Клавочко, скільки?
Єлизавето Петрівно з докором сказала Клавка. Вона не любила давати інформацію з канцелярії.
Ну, що ви, Клавочко, комизитеся! Який же це секрет? Ми ж це обговорювали на партзборах! Я просто призабула цифру.
Ну, вісімнадцять.
Вісімнадцять членів Львівської письменницької організації! І скільки серед них корінних львівян, тобто не львівян, а вихідців із Західної України? Ну, від сили половина. Ну, Козланюк, ну, Галан, ну, Карманський До речі, його виключили зі Спілки чи ні? Я так і не зрозуміла, вона подивилася на Клавку.
Та там така історія сталася з ним. Коли він приїхав з Бразилії почала Клавка.
З Бразилії? здивувалася Неля Мусіївна.
Ну, так, він там був спершу послом від ЗУНР, потім лишився жити в еміграції, а в тридцять сьомому чи тридцять восьмомуточно не знаюповернувся на батьківщину. В тридцять девятому його прийняли до Спілки. Під час війни він опинився на окупованій території і щось там видрукував не те. То рік тому Львівська організація його виключила зі Спілки. Але, наскільки я памятаю, в офіційних протоколах спілчанського правління це питання не проходило, принаймні при мені. Тобто рішення це не затверджене Але в цьогорічних загальних письменницьких списках членів Спілки його імя не значиться
Ну, добре. А чого це я зачепилась за Карманського? задумалася Прохорова.
Ви говорили про Львівську організацію, що там місцевих небагато
А-а-а, так! А тих, хто лишився, ніяк не звинуватиш у буржуазному націоналізмі. В їх числі Дарію Дмитрівну Полотнюк, чи то пак Ірину Вільде з Чернівців, яка працює кореспондентом «Правды Украины». А хіба назвеш націоналістами тих, кого послала партія туди працювати після війни? Буряка, Бірюкова, Петльованого?.. Які з них буржуазні націоналісти?