Лізо, я не про Спілку, заперечила Неля Мусіївна. Я про загальну атмосферу на Західній Україні про бандерівщину. Я хочу сказати, що там дійсно націоналізм. Буржуазний чи не буржуазний, я не знаю! А що за націоналіст з мого Павла Миновича, який, зображуючи сучасне колгоспне життя, візьме та й вставить «красне» словечко, щось із улюблених архаїзмів доби Панька Куліша! Він часом буває такий кумедний у своїй наївності! Але при цьому пнеться в когорту націоналістів і де тільки можна бє себе в груди: «Так, я робив помилки, у мене є недогляди буржуазно-націоналістичного спрямування. Але я каюсь!» Таке дурне геройство
Неля Мусіївна то розкидала карти, то збирала, то тасувала їх різними способамивсе це вона робила механічно, неначе тренувала пальці. Паралельно вона час від часу затягувалася цигаркою і струшувала попіл у зелену кришталеву попільничку.
Він же у мене, як дитина, продовжувала вона. Ще й досі перебуває у романтичних тенетах Кулішевих «Записок о Южной Руси» і «Запорожской старины» Срезневського. Чортяка, начитався Та я й сама винна: треба було кудись сплавити всі ці книжки з дачі, але ж рука не підняласяце все, що лишилось у мене від дідуся і його букіністичної книгарні!
Вона затяглася цигаркою і випустила кілька колечок диму.
От досі не можу збагнути: як він, той ортодоксальний містечковий єврей, збирав усі ті українофільські штучки! Неля Мусіївна перескочила зі свого чоловіка на дідуся. От шо йому було в голові? останню фразу вона сказала з відчутним єврейським акцентом, який завжди симулювала, коли хотіла перевести розмову на жарт. Міг би тримати ювелірну майстерню, щоб лишити своїй коханій онучці у спадок золото-діаманти. Так ні!
Вона розлила рештки шампанського у три бокали.
Єлизавета тримала свій келих у руках, замислившись.
Ну, щодо твого Паші я згодна, сказала вона подрузі, повертаючись до спілчанських ярликів. То ти думаєш, Максима Тадейовича даремно критикують за націоналізм?
А тищо? Ні? Ти ж сама Ярославною плакала після загальних письменницьких зборів, де його рознесли «в пух і прах»? Я просто вважаю, що після того, що він зробив для української літератури і для всіх нас особисто, власне, як чи не для кожного письменника в Спілці, треба не чинити над ним насильства, не вчити його, старого зубра, як писати, а дозволити йому бути таким, який він є, трохи старомодним, трохи сентиментальним, пробачати йому старі, трошечки націоналістичні, гріхи
Слухай, Нелько, ось ти буваєш якась дивна! То ти кажеш, що він ніякий не націоналіст, а радянський українофіл, то знову йому приписуєш націоналістичні гріхи!..
Ну, не кипятись, подруго! Це все лише слова. В цьому клятому літературному середовищі мимоволі і сама починаєш маніпулювати словами й автоматично чіпляти ярлики! Заспокойся!
Але Єлизавета Петрівна не збиралася заспокоюватись.
Треба стежити за мовою повчала вона. От я тобі скажу вона затяглася папіросою. Ти ж знаєш, що я в таборах «ді-пі» працювала?
Та тихо ти! замахала на неї руками Неля Мусіївна. Знаєм, знаєм. Не треба тут мені й Клавці брянчати своїми енкаведистськими медалями Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! Знайшла чим хвалитися!..
Та що ти мені рота затикаєш? Всі й так про це знають!.. Прохорова розчервонілася. Так от там, скажу тобі, справжні буржуазні націоналісти! Я їх бачила, як оце тебе зараз. То вониі чоловіки, і жінки, і молоді, і старі дивляться на тебе, на комуністку з Радянського Союзу, так, що ти не знаєш, на якому світі опинилася! Вони люто ненавидять усіх нас. І вони, повір мені, далеко не жалюгідні, як тут їх інколи описують. Повір мені, Нелько, цесила. Вони по суті хто? Біженці! Голодранці! Вони тікали під час війни в Німеччину з двома клунками і своїми ідеалістичними уявленнями про вільну Україну. А бачила б ти, як вони трималися на наших співбесідах: не менше, як лорди! І як вони вкладали в свою чемну мову все презирство до нас! А бачила б ти, як вони облаштували свої табори: практично зробили з них маленькі державизі школами, університетами, церквами І їхню віру в націоналістичні ідеї не можна нічим випалити. Ось що таке буржуазні націоналісти! А ви тут воюєте проти Рильського і Сіробаби!
Спокійно, Лізочко, спокійно! Ніхто тут, принаймні у цій кімнаті, не збирається воювати проти Рильського і тим більше проти мого коханого Павла Миновича! Заспокойся! Чого ти?
Та просто зло бере! Здавалось би, ябаба бабою, тибаба бабою
А точніше, СіробабаСіробабою, пожартувала Неля.
Ліза посміхнулась, але продовжила:
але в нас більше глузду, ніж у тих мужиків, яким кинули кістку під назвою «буржуазний націоналіст», от вони й гризуть її! І гризуть не лише кістку, а й одне одного! Гризуть з остервенінням
Клавка аж голову в плечі втягнула, перелякавшись того, що почула від Єлизавети Петрівни. Неля Мусіївна помітила цю реакцію і поплескала її по плечу:
Не переживайте, Клавочко! І не слухайте її після двох келихів шампанського. Краще скажіть, що там у Спілці подейкують про майбутній Пленум?
Та що там розповідати, знехотя відмахнулася Клавка. На закриті нарадитуди, де не потрібен протокол, мене не кличуть. Тож я знаю тільки те, що говоритиме Олександр Євдокимович у доповіді, коли, звичайно, не змінить своєї думки. А про що він говоритиме? Та про те, що й завжди їй таки вдалось ухилитися від відповіді.
Вона з острахом чекала, що зараз Єлизавета Петрівна її змусить переповісти, що було в ЦК, зиркнула на неї спідлоба, однак та була незворушна, як сфінкс: навіть перед найближчою подругою не подала й знаку, що знає щось більше. У цьому була вся Прохорова: сказала «ямогила!»і слова свого дотримала.
Неля Мусіївна струсила цигарку, про яку на деякий час забула, поки над стовпчиком попелу вюнився викрутасами димок.
А що там думати? Я і без Клавочки можу все вам розповісти!
Вона згребла зі столу карти, ще раз їх перетасувала, розклала якоюсь химерною «шахматкою» і весело почала:
Ну, так. Дивимось, як лягли тузи, і бачимо генеральну лінію партії, яка свідчить про те, що «не все гаразд у данському королівстві» і що прийшов час знову чистити авгієві конюшні
Вона зітхнула, і цим скористалася Єлизавета.
Якщо чесно, сказала вона, я вірю в те, що це правильно і Жданов має рацію. Останнім часом стільки сміття почало виходити друкомі в нас, і в Москві, і в Ленінграді Але сумно, що всі зараз сприймуть цю настанову партії як команду «фас!» і можуть вихлюпнути дитя разом із водою.
Ти віриш, що це НЕ команда «фас!»? серйозно спитала Неля Мусіївна, припаливши нову сигарету.
Так, я вірю, спокійно відмовила Прохорова. Партія хоче лише добра
Ну-ну! іронічно зауважила Неля і продовжила «читати» карти: Отже, зараз на порядку днякритика, коли товариська, коли безпощадна. Але критика має бути. Бо, як казав товариш Жданов, «хто боїться критикитой останній боягуз». Ось так нам усе розтлумачують постанови ЦК і передовиці в газетах. І, власне, це дуже добре, бо тепер наші кохані письменники знають, що треба робити: критикувати одне одного. Ось дивіться, який розклáд: королі всіх трьох мастей повернуті до тузів, неначе спостерігають за тим, як лягають головні в колоді карти. Подивимося на королів. Піковий тут найголовніший. Він виголосить доповідь, покритикує всіх і всяале так, як то кажуть, без фанатизму, як і вимагається від комуніста, який виконує настанови ЦК. Король сонячнокларнетний і король київськооктавний змагатимуться між собою, хто інтелігентніше і з більшим почуттям власної гідності вийде з критичної ситуації. Ось іще один корольтрефовий, о, йому на цьому Пленумі не поздоровиться. Власне, як і чирвовому, київськооктавному. А ось зібралися в зграю вальти. Ух, як вони розперезалися! Готові одне одного вбити! Що я бачу? Вальти підняли руку на «святе»на королів!
А що у нас із дамами? спитала Єлизавета Петрівна.
А щодами? Вони в меншості. Вони взагалі у світі карт завжди в меншості. І в реальному світі вони не на перших ролях. І в Спілці вони в меншості. Як любить казати Варвара Чередниченко, у нас у Спілці не три національності українці, росіяни і євреї, а чотири. Четверта національністьце жінки, і в явно приниженому стані. Взагалі дивлюся я на карти, вам, літературним дамам, іще довгопринаймні до кінця двадцятого століттядоведеться лишатися в меншості, бачу, лише в далекій перспективі ви відіграєтеся на чоловіках. Мабуть, аж у двадцять першому столітті. Але нас тоді вже не буде на цьому світі
Ну, годі вже! Збирай карти, Нелько! скомандувала Єлизавета Петрівна. Налякала ти нас. Сподіваюся, з тебе нікудишня ворожка. Не хочу, щоб усе це збулося. Давайте краще пити чай!
Вона пішла в кухню, щоб поставити чайник. Неля Мусіївна полізла в коробочку з-під цигарок, але та виявилася порожньою. Тоді вона встала, понишпорила по кімнаті подруги і знайшла пачку з папіросами. Припалила, скривилася, проте затяглась І знову розклала карти.
Тут нагодилась і Єлизавета Петрівна.
Волію бути поганою ворожкою, але карти кажуть, що буде просто криваве побоїще заявила Нелька.
Подруго, припини! урвала її Прохорова, але та не послухалась і продовжила:
Тут явно три жертви: король чирвовий, король трефовий і один валет.
На цей раз Єлизавета Петрівна піддалась на провокацію:
Ну, припустімо, що чирвовийце Рильський повільно промовила Єлизавета Петрівна. Хто ж тоді трефовий король? Клавко? Ідеї?
Клавка мовчала. Вона думала: казати чи ні? Вирішила не казати. Тож спробувала здвигнути плечима якомога правдоподібніше.
Прохорова пильно дивилась у вічі Клавці, немов намагаючись зчитати з них потрібну їй інформацію.
Думаю, валетце Сенченко, повільно сказала Єлизавета Петрівна.
«От зараза, здогадалася. Даремно я їй сказала сьогодні в приймальні, що фраза з роману Івана Юхимовича про школу імені Тичини є в доповіді Олександра Євдокимовича Язиката Хвеська я, а не секретарка!»картала себе Клавка.
Да, Клавочко?
Та протестувально замахала руками.
То хто ж тоді трефовий король? Клавко, признавайтеся!
Я зараз піду звідси, Єлизавето Петрівно!
Ну, добре, добре, сидіть. Допит закінчено.
Слава богу, хоч одного не вибовкала. Юрія Івановича. Яновського.
Єлизавета Петрівна принесла гарячий чайник, що майже наполовину википів, опустила його на деревяну підставочку, вийняла з буфету чашечкине ті, які виставляла два дні тому для сусідів по квартирі, а інші, які тримала лише для улюбленої подруги, котра могла їх оцінити. Це був сервіз із пастýшками і пастушкáми.
Ох, Лізко, Лізко! замріяно сказала Неля Мусіївна, крутячи у руках і роздивляючись чашечку. Скільки ми з тобою мріяли у дитинстві про принців і принцес, готували вистави «Попелюшка» і «Спляча красуня»! Ах, «Мечты, мечты! Где ваша сладость?». Клавко, як там Емма? Вона колись ставила наші дитячі спектаклі, шила нам костюми, грала на піаніно
Вже зовсім сліпа. Постаріла Заговорюється Їй постійно щось ввижається. Іноді щось таке «приплете», що й на голову не налазить. Я часом її боюся.
От бачиш, Лізко, оце тобі приклад, що треба виходити заміж, поки не пізно. Ще й дитину могла б народити Бач, як погано в старості бути самотньою
Єлизавета тільки махнула рукою.
У цей момент у двері подзвонили, відразу у два дзвоники: Єлизавети Петрівни й Глухеньких.
Прохорова сиділа з камяним обличчям, наче й не чула дзвоника.
Альо, Лізко, ти чого? Біжи відчиняти!
Та! ще раз махнула рукою вона. Це наш новий сусід. Падло рідкісне! Не встиг оселитись, а вже баб водить у свою конуру! Сьогодні застала їх на гарячому!
Клавку немов окропом обпекло. До обличчя припливла кров. Це повідомлення призначалося для неї.
Неля ж відгукнулася на цю новину по-своєму:
Новий мешканець? Ну, нічого собі! І чому я про це не знаю? вона так само скипіла, як два дні тому Клавка. Неля Мусіївна мала право обуритись, адже тримала руку на пульсі усіх ролітівських справ і коли щось і могло вислизнути з-під її уваги, то тільки не житлове питання.
Щогебешник? майже пошепки спитала вона у подруги.
Тим часом двері Борисові Андрійовичу, напевно, відкрила Мотя, і він зник у своїй кімнаті.
Розмова вже не клеїлась, і Неля Мусіївна стала збиратися додомупочала з того, що поклала карти в сумочку.
Не йди! попросила Єлизавета Петрівна.
Та мене там чекають чотири голодні гобліни! віджартувалась Сіробабиха і цмокнула подругу у щоку, а тоді звернулася до Клавки, яка сиділа з кислою міною:
Тримай хвіст пістолетом! У тебе, на відміну від нас з Лізкою, все попереду. І це велика перевага!
От уміла Неля сказати людині те, «чим серце заспокоїться», і саме тоді, коли це бувало найпотрібніше.
Єлизавета Петрівна вийшла в коридор, щоб зачинити за подругою двері, і, очевидно, зіткнулася з Борисом Андрійовичем. Між ними відбулася коротка словесна перепалка.
Коли Прохорова зайшла до себе, Клавка вже встигла прибрати зі столу, поставити тарілки й келихи на тацю, щоб нести їх на кухню мити.
Залиш! заперечно помахала рукою Єлизавета. Мотя помиє.
Я вже додому, Єлизавето Петрівно! жалібно сказала Клавка. «Бе» в коридорі чи у себе?
Та в коридорі чатує. Почекай, я тебе проведу!
Може, не треба? завагалася Клавка, хоча насправді була не проти. Це був єдиний спосіб безпечно прошмигнути повз Бориса Андрійовича й уникнути його проводжань.
Єлизавета Петрівна загорнула в газету кілька картоплин.
На! сказала вона Клавці. Звари Еммі і своєму дядь-Гаврилові на вечерю!
Накинула на плечі пухову хустку, і вони вийшли в коридор.
Добрий вечір! сухо привіталася Клавка з Баратинським.
Той зрозумів, що Прохорова вибовкала його секрет, і лише винувато кивнув.
Прохорова з Клавкою вийшли з підїзду РОЛІТу.
Прогулянка видалася приємною. Накрапував невеличкий дощик, і пахло мокрим осіннім листям. Вони непоспіхом пройшлися попід ручку, і під Клавчиним вікном Єлизавета Петрівна розпрощалася.
Може, зайдете запропонувала Клавка. З Еммою привітаєтеся
Не сьогодні, відмовила та. Боюсь Боюсь побачити себе у старості
Клавка прийшла додому і, як доручила їй Єлизавета Петрівна, кинулась на кухню чистити й варити картоплю. Вона навіть не зазирнула в свою кімнату, щоб пошвидшепоки не заснули її підопічні зготувати вечерю.
На звуки, що долинали з кухні, зявився дядь-Гаврило. Емма Германівна чомусь не виходила.
«Нічого, покличу, коли картопля звариться!»подумала Клавка.
Поставила картоплю на примус, забігла в свою кімнату, кинула фартух на стілець і стала перевдягатися. Раптом з-за вікна долинув спів. Вона зблідла: цей голос ні з яким іншим не можна було сплутати! Це був «Бе»Борис Баратинський!
«Цього ще мені не вистачало!»її кинуло в піт.
Вона відчинила вікно, і кімнату заповнив ліричний тенор, солодкий і ароматний, як цвіт акації з Афанасіївського яру. «Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!»
Борисе Андрійовичу, не треба, я вас прошу! Ідіть собі в добрий час!
Баратинський ніяк не відреагував на її прохання, лише артистично розкинув руки.
Клавка, знаючи натуру Бориса Андрійовича, збагнула, що він так просто не здасться, тож стала гарячково думати, як його випровадити з-під вікон.
Тим часом через увесь Афанасіївський яр пропливла урочисто, як гондола у Венеції, наступна музична фраза: «Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках донесу!»
Клавка прожогом кинулася на кухню і стала трясти за руку дядь-Гаврила:
Випровадіть його кудись! Будь ласочка!
Дядь-Гаврило наказ зрозумів і покульгав на деревяному протезі до виходу.
Раптом із кімнати Емми Германівни почувся якийсь дивний звукчи то стогін, чи то крик.
«Цього ще не вистачало!»рознервувалася Клавка і шмигнула в кімнату сусідки. Та, немов мара, сива, розпатлана, в нічній сорочці, підвивала під вікном, незрозуміло чавкаючи беззубим ротом.
Клавці на мить здалося, що вона кличе: «Андрюшо, Андрюшо!»але потім вона зрозуміла, що Емма просто марить.
Вона стала відводити сусідку від вікна, але та вся трусилась. Клавка її обійняла, сіла поряд з нею на ліжко, гладячи по руці.
Спів за вікном затих. Клавка підвелася з ліжка і обережно визирнула. Баратинський розгублено дивився у вікно Емми Германівни, але в цю мить до нього наблизився дядь-Гаврило, взяв його делікатно, але міцно, «по-мужицьки», під лікоть і повів до підворіття, що вело на вулицю Чапаєва.
Пішли, синок, звідси! Пішли. Тут тобі нíчого дєлать!
Розділ 8
Минуло кілька днів
У пятницю ввечері Клавка летіла додому з роботи стрімголов, відпросившись у Олександра Євдокимовича раніше. Вона їде в Ірпінь! І в якій компанії! З Єлизаветою Петрівною, Нелею Мусіївною і Павлом Миновичем! Прохорова намовила не лише її, Клавку, їхати разом на вихідні, а й Сіробаб. Нелька довго не опиралась, подружжя мало свою дачу неподалік Будинку творчості. Це була добра нагода перевідати її, позбирати яблука і ще й приєднатись до теплої ірпінської письменницької компанії, яка традиційно збиралася біля «пірникового» Чоколівського будиночка. Нельці треба було лише прилаштувати десь двох старших дітей, але вона швидко з цим упоралася, розкидавши їх по сімях письменників, які свого часу доручали своїх дітей їй. МеншогоКостикавона нікому не довіряла. Це був її «хвостик».