До Ірпеня їхали на машині Сіробаб. Неля була за кермом. Поряд сидів Павло Минович. ЗзадуЄлизавета Петрівна і Клавка з сопливим Костиком посередині.
Коли виїхали на трасу, Неля Мусіївна затягла:
Эх, тачанка-ростовчанка,
Наша гордость и краса,
Конармейская тачанка,
Все четыре колеса!
Їй бадьоро підспівували Єлизавета з Клавою і малий Костик, чеберяючи ніжками. Лише Павло Минович сидів набурмосений: не любив він пісень громадянської війни, вважав їх примітивними. Але терпляче дослухав до кінця і, як тільки стихнув задоволений жіночий сміх, що увінчав пісню, завів і собі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай!..
«Ще цього не вистачало!»стрепенулася Клавка.
Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай! підхопили пісню дві подруги-нерозлийвода.
Жінки з чоловіком поринули з головою в пісню, а Клавці здавило горло. Настрій ураз підупав. Згадався Баратинський під вікном, згадався і її страх, що серенаду почують сусіди: що вони про неї подумають! Після гвоздик, привезених «двома мордоворотами» на машині з цековськими номерами, тепер ще й оця витівка!..
Їй кожна згадка про цю пісню муляла, як принцесі горошина. Адже кілька останніх днів пружний і чистий голос Баратинського стояв у її вухах і бентежив їй душу. Здавалось би, Бориспримітивний жеребець, і це вагома причина, щоб Клавку назавжди відвернуло від нього, але чомусь цього не сталося. От недаремно кажуть: баби дури От і вона виявилася такою самою дурепою!
«Стоп! обірвала вона себе подумки. Що за соплі! Забудь про Бе! У тебе є лише А! Олександр Сергійович! Дорогий Олександр Сергійович! Інакше його не можна назвати. Він спокійний і лагідний. Він надійний і сильний. Ну, фізично, можливо, не дуже сильний А от характером»
Позавчора Корнійчук викликав до себе Клавку і сказав, що йому дзвонив Бакланов і цікавився нею.
Цікавився мною як друкаркою? несміливо перепитала вона.
І як друкаркою також, посміхнувся він, а потім перейшов на серйозний тон. А яка реакція була в Олександра Сергійовича на стенограму загальних зборів?
Не знаю, Олександре Євдокимовичу, я ж у приймальні сиділа.
А лист друкували ви?
Я.
Я впізнав ваш стиль, сказав Олександр Євдокимович, посміхнувшись.
Клавка підняла здивовані очі.
Так, як ви лезом орудуєте, зрізаючи опечатки, майже непомітно, не робить ніхто.
Клавка завмерла: начальник з нею жартує. Це на добре чи на погане?..
Гудіння автомобільного двигуна заколисувало Клавку. Із задуми її вивів голос Нелі Мусіївни:
Про що задумалася, красуне-несміяно?
Клавка здригнулася.
Ця Нелькаточно відьма. «Красунею-несміяною» два дні тому назвав Клавку Олександр Сергійович у записці, яку їй передав разом із квитком у театр. У театр! Через тиждень вона йде в театр на «Платона Кречета»! Але це секрет, це великий секрет, Клавка не знала навіть, чи можна його довірити Єлизаветі Петрівні. «Принцесі-Несміяні Клавдії Дмитрівні», було в записці. І все
Пауза в машині затяглася.
Ну шукала Клавка, що відповісти Нелі Мусіївні я згадую, чи все встигла зробити до Пленуму
І як це тебе Головний відпустив? пожартувала Сіробаба.
«Як-як? Не можу ж я вам сказати, що тепер у мене є покровитель Такий, що вам і не снилося»
Та якось відпустив, замялася Клавка і почервоніла від своїх думок.
О-о-о! Щось не те, озвався, як Пилип з конопель, Павло Минович. Чи, бува, він до тебе клинці не підбиває?
Та як ви могли таке подумати! обурилася Клавка. Щоб він?.. Та ніколи!..
Павло Минович у відповідь пожартував:
Пришла телеграмма резкая,
в штабе испуганы слегка
едет Ванда Василевская,
она жемуж Корнейчука.
І сам розсміявся зі свого жарту.
Дві подругиЄлизавета і Неляскривилися:
Фу! різко сказала Прохорова. Не забувай, що я дружу з Вандою.
Павле Миновичу, стежте, будь ласка, за своєю мовою! докорила дружина чоловікові. В машині діти.
«Кого вона має на увазі під словом діти? подумалося Клавці. Мене і Костика?» І справді, незважаючи на те, що Єлизавета Петрівна і Неля Мусіївна годилися їй за віком лише в старші сестри, у їхньому ставленні вона відчувала щось материнське.
Та що ви на мене накинулися! Наче ви не знаєте, як ваш Олександр Євдокимович потоптався по мені! виправдовувався Павло Минович.
А чому через це ми повинні вислуховувати вульгарні віршики? відказала йому на те дружина.
А чого ти його захищаєш? Сама ж називала його «придворним пажем Сталіна»!
Цить! Я сказала: діти в машині! дружина різко повернулася до нього і пропекла поглядом.
Сіробаба аж пригнувся і сердито засопів.
От дурень, пробурчала Єлизавета Петрівна.
Лізко, діти в машині! засичала на неї Неля Мусіївна.
Деякий час їхали мовчки.
Мовчанку порушив Костик:
Мамо, пісяти хочу!
Ця новина всіх збадьорила. Друзі з задоволенням вилізли з машини. Стали потягуватися, вдихати лісове повітря, розпружуватися, переминаючись з ноги на ногу. Неля взяла на руки Костика й блискавично зникла в кущах. Єлизавета Петрівна і Павло Минович і собі розбрелися між дерев. Клавка мимоволі стежила за Єлизаветою Петрівною, шукаючи привід, щоб залишитися з нею наодинці, аби розповісти і про серенаду Баратинського під вікном, і про дивну поведінку Емми, і про квиток у театр Однак пятим чуттям вона збагнула, що робити цього зараз не слід. Прохорова явно хотіла побути трохи на самоті: он якраз підійшла до великого крислатого дуба і притулилася до нього спиною, занурившись у себе. Тим часом Павло Минович уже радісно біг до машини, тримаючи в руках «розеточку» сімейства білих грибів.
Клавка лягла на товстий шар глиці, неначе на килим, закинула руки під голову й задивилась у небо поміж соснами. Можна було трохи розслабитися: Павло Минович зараз захоче збирати гриби. Звичайно, це довго не триватиме, бо вже скоро почне вечоріти, але десятьдвадцять законних хвилин вона має.
Вона вдихнула на повні груди запах глиці і провалилася в сон
Клавко-о-о-о! почула крізь видіння і підскочила на ноги.
За мить зорієнтувалася, де вона і що з нею. Вже була намірилася гукнути «Агов, я тут!», але в мозку ще теплився сон Це був дуже важливий сон, віщий, назвала б його бабуся. «Чому відразу віщий? Адже я не памятаю його взагалі, лише крутяться уривки. Неначе вітер подер легку матерію сну на шматки». Клавка напружилася, щоб упіймати хай не всі, але хоча б кілька шматочків І їй вдалося схопити один клаптик Тільки це був не зоровий образ, а слуховий це були слова «Спитай прізвище!» Голос наче мамин Чи бабусин
Агов! Я тут! гукнула Клавка і побігла до машини.
«Спитай прізвище!»
«Спитай прізвище!»
«Спитай прізвище! твердила вона собі. Що це може означати? Якась банальна фраза. Чому я собі вбила її в голову! Знову повірила в якісь бабусині забобони! Віщі сни! Яка дурниця! Сновидінняце лише робота мозку. І більше нічого. Ніяких знаків нам мертві посилати не можуть. Бо вони давно зітліли Зітліли?»Клавку обдало жаром від такого блюзнірства над памяттю про батьків.
Клавка прудко заскочила в машину. Попереду сидів Сіробаба без сорочки, позадуКостик без штанів, Єлизавета Петрівна без модної газової хустинки, а Неля Мусіївна за кермом без настрою. Костик рюмсав, а Прохорова порпалась у своїй сумочці.
Що тут сталося? здивувалася Клавка. Що я пропустила?
Дивись, дивись, Клавко, скільки я грибів назбирав! по-дитячому радісно хвалився Павло Минович, показуючи повну сорочку «врожаю».
А хто сорочку пратиме? суворо спитала його дружина. Там же, мабуть, і маслюки, і піддубники є. А знаєш, який ядучий у них сік, нічим не відпереш!
От стерво, завжди зіпсує настрій! Та я Та я Сам відперу!
Ха! Ха! Ха! гомеричним сміхом залилася та. Згода! Заодно штанці свого сина попереш!
Е, ні! Ти не навчила його терпіти, ти й пери!
Між іншим, він і твій син!
Яписьменник! Я не можу розриватися!
Неля лише глибоко зітхнула.
А з вами яка пригода сталася? спитала Клавка Єлизавету Петрівну. Де ваш газовий шарфик?
Випарувався! пожартував Павло Минович. Він же із газу! і засміявся своїм дитячим сміхом.
Та! махнула рукою Прохорова. Вона вже заспокоїлася. Зачепила за гілку і порвала
Тим часом Неля Мусіївна повчала чоловіка:
Між іншим, любий, слово «газовий» у сполученні «газова тканина» означає не поетичний зворот, мовляв, тканина легка, як газ, а походить від назви району Газа, де цю тканину вперше стали виготовляти і продавати в Європі.
Ой, какіє ми умниє! зіронізував Павло Минович. А Газаце де?
Це на Близькому Сході, в Палестині!
А-а-а! Це там, куди пропонував виселити всіх євреїв з України Пивоваров?
Неля різко загальмувала машину і, не дивлячись на чоловіка, стиснула руки на кермі.
Повтори: що ти сказав?
Нелько, я пожартував.
Чому ти, як папуга, повторюєш антисемітські штучки?
По-перше, це сказав не я, а науковець з Інституту літератури, між іншим, Академії наук
А по-друге, залізним тоном продовжила Неля, у тебе дружина єврейка.
Нелько, в машині діти!
Нехай знають. Я не соромлюсь свого походження.
Нелько, миролюбно заявив чоловік, ти ж сама казала, що євреї бувають різними. Що «мєжду Абрамом Кацнельсоном та його рідним братом Іллею Кацнельсоном-Стебуном така сама різниця, як між РОЛІТом-старшим і РОЛІТом-молодшим»
І зараз скажу, що Стебунпогань рєдкая, а Абрам Ісакович Кацнельсон«луч свєта в тьомном царствє».
Все! Все! Все! Нічого не хочу про це чути! заголосила Єлизавета Петрівна. Ці Сіробаби мене вже доконали! Я хочу відпочити, розслабитися! А тут у вас почуваю себе, як на загальних зборах Спілки письменників! Рушай, Нелько!
Та завела двигун і знову повела машину.
Їсти хочу! перервав тишу малий Костик.
О, як я чекала на ці слова! сказала Єлизавета Петрівна. Як згадаю, що ти нам влаштував минулого разу по дорозі в Ірпінь, так і досі руки тремтять! На цей раз я підготувалась як слід!
І вона вийняла з сумочки верчик з газети, повний запашного, щойно посмаженого насіння.
Лізко, ти геній! вдячно сказала Нелька.
Ну, хтось же мусить думати про ваших дітей! пожартувала Прохорова, вилущуючи насінини з лушпиння і кладучи зернятко за зернятком Костикові у рот.
Всі полегшено зітхнули. Година спокою їм забезпечена!
Слухай, Лізко, вирішив повернутися до старої розмови Павло Минович, як ти, росіянка, почуваєш себе у Спілці українських письменників, у ролі, за словами Варі Чередниченко, «другої національності»? Чому ти не воюєш разом з Яковом Городським за відкриття російської секції у Спілці? Натомість укупі зі своєю тезкою Старинкевич з Інституту літератури, також росіянкою, виявляєш примиренські, як каже партія, настрої?
Прохорова мовчки дивилась у вікно.
Правда, зі Старинкевич усе ясно, продовжив Сіробаба. Коли помер Дорошкевич, земля йому пухом, і ходили чутки, що його затравили євреї і росіяни, вона демонстративно написала вірша у прозі, присвяченого «своєму вчителеві», тільки тому, щоб показати, що вона, росіянка, не належить до числа тих, хто переслідував її вчителя. А ти? Що тебе спонукає писати українською мовою?
Прохорова мовчала. Здається, вона й сама не могла відповісти на це запитання.
Щоб якось розрядити атмосферу, Неля Мусіївна втрутилася:
А при чому тут Городськой! Знайшов кого цитувати! Можна подумати, великий письменник! Ти ж сам розказував, як його підколов Малишко на минулому засіданні Президії: «А ви, Якове Зіновійовичу, як писали 25 років тому мурý, те саме пишете і зараз!» Так було, Клавко?
Ну, не зовсім, завагалась вона. Слова «мурá» Андрій Самійлович не вживав.
Але малося на увазі?
На увазі малося, впевнено сказав Сіробаба.
До речі теж твій Павло Минович осікся, «землячок», сказав він.
ХтоМалишко?
Та ні, Городськой Ось ти, Нелько, єврейка, ти ж не перейшла на моє українське прізвище? То чого ж вони маскуються під українців та росіян? Ілля КацнельсонСтебун, ГольдфайнГордєєв, БлюмкінГородськой!
Павле Миновичу, ви так строго не судіть їх, утрутилася Клавка. Письменникам часто хочеться прикрасити літературне імя. І не лише єврейським. Серед українськихтакож: Панченко став Панчем, ГубенкоОстапом Вишнею, БашмакБашем, МойсяІваном Ле. І ніхто ж їм не дорікає за це! Не всім же пощастило народитися з таким звучним прізвищем, як Рильський, чи, скажімо, Вишеславський, чи Яновський
Чи Сіробаба пожартувала Прохорова.
Всі розсміялися.
Ну добре, погодився Павло Минович, а до чого тут російська секція? Це ж Спілка українських, наголосив він на останньому слові, письменників? Чи яких?
Але ж єврейську секцію відкрили! Чому не відкрити російську? заперечила Єлизавета Петрівна.
Бо євреї на Україні живуть споконвіків!
А росіяни? Єлизавета Петрівна напружилася.
А росіяни лише з того часу, як почався капіталізм. Українці чисто селянська нація!
О-о-о! Так ти Грушевського начитався? Про безкласовість українського народу! з награною ноткою загрози в голосі запитала його дружина.
Якщо Максимові Тадейовичу можна, то мені теж!
Так Максим Тадейович за це й отримав! І за свою передмову до першого тому своїх вибраних творів І за підтримку «Нарису української літератури»
Я теж отримав.
Але ж не за Грушевського А за соломяні хати
Тихо! перебила сімейну перепалку Єлизавета Петрівна. Хочу тобі, Пашо, відповісти на твоє запитання щодо «росіянки» і щодо того, чому я перейшла на українську мову Я тобі чесно признаюся: я не знаю. Я цього не знаю, так само як і того, чому мій батькоросіянин, пролетар до мозку кістокна свята вдягав вишиванку. Може, тому, що у нього не було іншого святкового вбрання? Чи все-таки не тому? На жаль, це питання так і залишиться для мене загадкою. Так само я не знаю, коли ж відбулася моя «українізація». У школі? Ми ж з Нелькою ходили до української школи. Але ні, тоді я була не така
Не така, підтвердила Неля Мусіївна.
Можливо, це сталося, коли я потрапила в робітничий літературний гурток і ми там слухали українських письменників, які до нас приходили, можливо, я тоді була зачарована українською мовою, поезією? Може. Але не впевнена.
Вона знову замислилась, а через деякий час продовжила:
Якомуністка, як то кажуть, «по зову серця» Мені близька за духом Ванда, з її чоловічим характером, мужнім підходом до справи, разом із тим я не поділяю її поглядів на українську мову. Я не розумію, навіщо їй треба було писати Сталінові гнівного листа, що у визволеному Львові за один 1939 рік відкрилося 70 нових українських шкіл. Адже до тридцять девятого там було 90 польських, 14 єврейських i лише 3 українські школи. Я цього не розумію. Так само я не розумію: що ж зі мною сталося? От не знаю. А ти, Нелько? Ти ж на Євбазі виросла
Це я її українізував! гордо сказав Сіробаба.
Нелю Мусіївно, озвалася Клавка. А якою мовою ви говорите до своїх дітей?
Неля замялася.
Якщо чесно, то вдомаросійською. До Павла Миновичаукраїнською, а до дітейросійською. Але при людях ні, не при людях, я неправильно висловилась і вона виправилася: У своєму колі при людях я розмовляю з дітьми українською.
От чому? наполягала Клавка.
Бо бути в нашому колі, в колі українських письменників, і говорити російськоюце якось некомільфо невпевнено сказала вона.
Ось воно! вигукнула, радісно схопившись за думку подруги, як за рятівну соломинку, Єлизавета Петрівна. Молодець, Нелько! Це те, що треба! Щоб бути часткою цієї спільнотикиївської, ролітівської письменницької спільноти, тобі пасує бути україномовним І це якесь усвідомлення неможливості опиратися шарму цього середовища Цієї літературної атмосфери, що її створили Рильський, Сосюра, Малишко, Тичина, Яновський, той же Сенченко, з усіма його «за і проти», той же Сіробаба з його витребеньками