Так, ось він дописаний рукою в кінці списку.
«Дописаний! Рукою! От пронира!»
Вона скипіла від ненависті. Гебешник клятий!
Ось прийшло і начальство, Клавка виструнчилась, як піонерка на лінійці. Її перепитали, чи все готово до початку, вона завзято кивнула.
Фойє спорожніло. Клавка тихенько зайшла у залу засідань. Вона мусила стежити за роботою стенографісток, а вони мали дуже зручне місце для роботи, біля них Клавка примоститься і, поки погляди письменників прикуті до сцени, за ними поспостерігає.
На сцену вийшла президія Пленуму.
Клавка озирнулася по перших рядах зали. Представники ЦК присутні, але Бакланова не видно. Так і було задумано. Ось зараз закінчиться перше засідання, вона збере стенограму докупи й, поки письменники обідатимуть і відпочиватимуть, занесе її, ще «гаряченьку», до ЦК. Так її проінструктувало начальство.
Іван Ле, що сидить у президії, стукає олівчиком по карафці. Засідання починається.
На трибуну виходить Олександр Євдокимович.
Шановні товариші, дозвольте відкрити наш Пленум Спілки радянських письменників України! Порядок дня: виконання Спілкою радянських письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» і «Ленінград». Які будуть пропозиції? Прийняти? Порядок денний прийнято. Щодо регламенту які будуть пропозиції? Скільки просимо для виступів?
Пролунали голоси із залу:
Двадцять хвилин.
Інших пропозицій нема?
Нема.
Регламент приймається. Є пропозиція завтра працювати з 11-ї ранку до 4-ї години дня і після перерви з 7-ї до 11-ї години вечора. Будуть інші пропозиції?
Нема.
Порядок роботи схвалено.
Із-за столу підіймається Іван Ле.
Слово для доповіді надається товаришеві Корнійчуку.
Олександр Євдокимович знову виходить до трибуни.
Клавка зітхнула з полегшенням.
«Ну, все, можна розслабитися. Пленум почався. Перша стенографістка працює. Трохи хвилюється. В принципі, для підстраховки є віддрукована копія доповіді Олександра Євдокимовича, але він може й зімпровізувати»
І справді, він трохи відхилився від написаного раніше. Виступає не «з папірця».
Клавка відключилася, бо те, що чула з трибуни, вона, з певними змінами, двічі передруковувала. Можна знову трохи роззирнутися по залу.
Письменники спокійні, але певна напруга читається з їхніх облич. Це тривога перед невідомим. Поки що нема чого хвилюватисяОлександр Євдокимович проголошує, так би мовити, теоретичну частину. Цитує уривки з постанови, пояснює. Письменники трохи розслабилися. Відпустило. Невідоме більше не лякає.
Помінялися стенографістки. Друга присіла біля Клавки, а перша побігла до машиністки надиктовувати щойно записане.
Клавка знову кинула погляд на зал.
Ряд письменників старшого покоління, які в минулому були у ворожих націоналістичних організаціях, у ці роки написали твори, в яких відбивалося будівництво нашої країни, і тільки тому, що частина ваплітівців почала працювати на радянську тематику, наші критики не звертали уваги на їхні буржуазно-націоналістичні помилки
І письменницький зал, заколисаний попередніми нейтральними висловлюваннями Голови Спілки, раптом здригнувся: зараз буде!
«Не буде, подумки заперечила їм Клавка. Ще не час, іще пару абзаців Трохи-трохи зачекайте»
І ось вона, перша несподіванка:
Я, товариші, був присутній на засіданні Політбюро, коли розглядався сценарій Довженка. Був там і Довженко, була там група запрошених українських письменників. Рильський, Бажан. Ми були вражені. Товариш Сталін аналізував цей сценарій. Він сказав Довженкові у вічі: ви на сто кілометрів стоїте од ленінізму, од марксизму
Хоча, якщо чесно, несподіванкою для багатьох письменників це не стало. В кулуарах давно шепотілися про те, як «український радянський режисер Довженко у своєму сценарії міг дійти до такого брутального наклепу на радянський народ і на Червону Армію», смакували вислів Молотова: «Как вы могли самое дорогое, воспетое лучшими писателями Украины, самый трогательный образ, созданный украинской литературойобраз украинской женщины, оплевать?»
По залу пробіг шумок. Усі стали очима шукати Довженка.
Не шукайте. Його нема. Ті, хто любив Довженка, і ті, хто його не любив, чекали на продовження розправи. Але її не було. Корнійчук процитував Сталіна і Молотова, закинув тим українським письменникам, хто читав сценарій (не називаючи прізвищ), чому вони не побачили того, що побачили керівники партії, і швиденько переключився на іншу тему. Він свій обовязок виконав: покритикував. А топтатись йому сьогодні не хотілося.
Найголовніше, товариші, що до нас прийшла талановита молодь. На нараді у серпні виступали не тільки наші молоді товариші, а й передові громадяни країни, і вони критикували декого зі старих письменників за їхні помилки. Вони казали: «Ми молодими вчилися на їхніх творах, а тепер читаємо і бачимо, що вони помиляються»
По залу прокотився легенький насмішкуватий вихор: у спілчанських рядах уже ходив анекдотичний вислів одного з молодих письменників про те, що в сучасній українській літературі є сідла, а є сідала. І що в Спілці є старі письменники, колись вони були в сідлі, а тепернемов квочки на сідалі
Несподівано Клавку хтось торкнув за плече: це була Нюра:
Клавдіє Дмитрівно, рятуйте, стрічка клякси ставить!
Клавка підскочила з місця. Цього ще не вистачало!
Вона вибігла до машбюро. Перша машиністка показувала їй віддруковані початкові сторінки стенограми. Клавка похолола. Це був жах. Текст майже неможливо було розібрати.
Її, Клавку, точно звинуватять у тому, що вона це зробила зумисне.
Обидві стрічки? спитала вона.
Машиністки кивнули.
Вона опустилась на стілець, немов осідаючи від великого пресу, під який несподівано потрапила; він тиснув, тиснув, здавлюючи її внутрішню пружину.
І тут, як це завжди траплялося у критичні хвилини її життя, ця внутрішня пружина «вистрілила», Клавка схопилася зі стільцяенергійна й ділова, і її голова враз стала світлою і легкою:
Знайдіть мені швидко Овсяннікова і Котенка!
Нюра прожогом кинулася на пошуки водія і завгоспа.
Першим зявився шофер.
О, як добре, що ви тут! зраділа Клавка. У нас тут катастрофа. Я вас дуже прошу, мчіть у воєнторг, знайдіть там товарознавця Розу Миронівну Бронштейн, скажіть їй, що ви від Клавки і що мені, кров з носа, потрібні дві стрічки для друкарської машинки. Тільки, будь ласочка, миттю: одна ногатут, іншатам!
Клавка вже приготувалася до того, що зараз хвилини зо дві піде в неї на вмовляння, щоб водій, не питаючи дозволу у начальника (а той якраз стоїть за трибуною), поїхав у магазин. Але він не комизився, кивнув і швидко зник.
Фух, першу перешкоду було здолано.
«Поки добіжить до машинихвилина. Поки заведе і прогріє двигун, поки рушитьіще одна. До воєнторгухвилин сім. Поки зайде, поки знайде Розу Миронівну, поки їй усе переповістьце ще хвилин пять. (Хоч би вона була на місці!) І назад. На все про всехвилин двадцять пять».
Клавка нервово смикала задирку на пальці.
Прийшов перевальцем завгосп, оцей уже нікуди не поспішав, приніс із незадоволеною міною машинку з приймальні.
Клавка зняла з неї стрічку і переставила на одну з машинок, що працювали на Пленум. Перша друкарка продовжила роботу у спокійному режимі.
Другій Клавка сказала:
Друкуйте чорновий варіант, поки у стенографісток ще все в памяті. Не переживайте, все під контролем.
Жінки, здається, й не переживали, вони з цікавістю спостерігали за ситуацією й, отримавши завдання, взялися до роботи. Переживала Клавка.
Втім, звук друкарських машинок заспокоював її. Він здавався їй одним із наймилозвучніших у світі. Стрімкий рух каретки, якому передувало рипіння важеля і помах правої руки машиністки, збудливий стукіт ударів по клавішах, миготіння міцних жіночих пальців і цей чудовий дзвіночок, що оголошував кінець рядка за пять знаків заздалегідь.
Задирка остаточно була здерта, з кутика нігтя цебеніла кров.
Нюрко, аптечку! скомандувала Клавка.
У цей момент у дверях зявився Овсянніков.
Клавка глянула на годинник. Шістнадцять хвилин! Рекорд!
Вона кинулась йому на шию і поцілувала:
Ви справжній друг!
Овсянніков стримано посміхнувся.
Клавка ожила, наспіх перемотала пальця, і вони з Нюркою швидко заправили нові стрічки у дві машинки. Робота йшла. Дві друкарки весело строчили. За третю машинку сіла сама Клавка і стала передруковувати перші зіпсовані сторінки стенограми. Трохи заважав перебинтований палець, але, як то кажуть, старий кінь борозни не зіпсує
Здавалося, що дзвіночки з трьох друкарських машинок випереджають одне одного. Робота кипіла.
Клавка заспокоїлася.
Ось і виправлена Клавкою перша частина доповіді.
Все налагодилося. Можна піти до зали засідань. Але Клавка не насмілилася покинути машбюро, начебто побоюючись, що за її відсутності може ще щось статися.
Клавка ще раз, уже без поспіху, перебинтувала пальця й уважно роздивилась рукави своєї блузки, забруднені чорнилом від друкарської стрічки: краще не чіпати, щоб не зіпсувати батист. «Удома подумаю, як вивести пляму».
Проаналізувавши ситуацію, яку щойно довелося виправляти, Клавка замислилась: «Диверсія? Якщо так, кому це потрібно?»
Вона ж три години тому особисто заправляла стрічки! І руки в неї тоді майже не забруднились. Лише маленькі, майже непомітні плямки на кінчиках вказівних і великих пальців обох рук, яких не можна уникнути, коли насаджуєш нову котушку зі стрічкою на штифт, заправляєш її вільний кінець у порожню котушку, проводиш стрічку через рамочку, переплітаючи її між чотирма вертикальними зажимами.
Клавка точно памятає, як витирала маленькі відбитки фарби від стрічки об мокрий поролончик у коробочці з-під вакси для взуття, вона власноруч підготувала цей саморобний пристрій, щоб не бігати і не мити руки в разі чого, а то деякі друкарки додумуються після вставляння стрічки плювати на пальці, а потім протирають їх промокашкою.
Вона ще раз уважно роздивилася забраковані стрічки. Схоже, це були старі стрічки, просочені звичайним канцелярським чорнилом. Значить, хтось замінив їх Вона з підозрою поглянула на машиністок. У тих би не було можливості
Раптом її осяяла ідея: вона підскочила з місця і кинулася шукати завгоспа. Його не важко було знайтивін отирався біля буфету. Клавка зиркнула на його пальці, що тримали чарку, ага, попався!
Її мозок активно працював: що робити? Що робити?
Вона схопила його за руку мертвою хваткою колишньої чемпіонки Сталінського району з метання ядра, піднесла її до його очей і процідила крізь зуби:
Щоб через десять хвилин стрічки, які ти поцупив, лежали у мене в приймальні на столі!
Той з переляку осів на стілець.
«Можеш, якщо хочеш!»похвалила себе Клавка і рушила до машбюро.
Тим часом у залі пролунали тривалі оплески. Це значить, Корнійчук закінчив промову.
От вона й пропустила її. «Нічого, почитаю в стенограмі».
Прийшла стенографістка з останньої зміни. Поки машиністка друкувала останні три з половиною сторінки стенограми, Клавка зібрала докупи всі попередні.
Та-ак. Є помарки, є опечаточки. Видно різнобій друкарського стилю: перша машиністка збила інтервал, очевидно, випадково зачепивши регулятор інтервалів на барабані: тут він одинарний, а не полуторний. Потім вона виправилася, але ця порція невдала, хоча нічого, зміст прочитується. Загалом жедля першого варіантунепогано. Кожну порцію тексту підписано іменем стенографістки: раптом у доповідача виникнуть претензії до правильного відтворення його мовибуде до кого звертатися. Ну що ж, можна нести в ЦК. Тільки питання: перший примірник чи другий? Треба спитати Олександра Євдокимовича.
Корнійчука не треба було кликати. Він сам зайшов у машбюро.
Що тут сталося? суворо спитав він.
«Ти диви! подумалося Клавці. Начальник, виголошуючи доповідь, звернув увагу на метушню біля столу стенографістки».
Маленька неприємність, але ми її швидко виправили. Прошу відзначити товариша Овсяннікова.
«Ну, й мене також!»подумки додала вона. Інцидент з Котенком вона вирішила притримати до кінця Пленуму: професійна секретарка має дбати про рівновагу і спокій свого начальника, не тривожити його через дрібниці, особливо, коли відбувається така історична подія, як Пленум.
Олександр Євдокимович подивився на розкладену на три стосики стенограму.
Це моя доповідь? уточнив він.
Так! Яку копію нести до ЦК?
Першу, але дайте спочатку мені, я вичитаю.
І він сів за стіл з гострим олівцем. Клавка особисто їх підточувала.
Машиністки й стенографістки за Клавчиним знаком лишили голову Спілки наодинці з машинописом.
Сама ж вона сіла у вестибюлі під дверима, у нервовому очікуванні, коли той закінчить, нетерпляче поглядаючи на годинник. Їй було доручено занести стенограму не пізніше, ніж через півгодини після закінчення засідання. Минула вже година. А Олександр Сергійович має її прочитати і дати вказівки для вечірнього засідання. Йому теж потрібен час. Хоч би встигнути
Нарешті Олександр Євдокимович вийшов з машбюро:
Вас підвезе до ЦК Овсянніков, сказав він, простягаючи папочку зі стенограмою.
От і добре, начальник подбав, щоб вона не бігла стрімголов униз по Свердлова, а потім по вулиці Жовтневої революції вгору.
Корнійчук провів її до спілчанської машини, дав вказівку Овсяннікову, сам сів у свою машину і кудись поїхав, очевидно, на обід.
Клавка зручно вмостилась на передньому сидінні.
Подобається? спитав її Овсянніков.
Так, їй подобалося. Вона теж мріяла водити машину, як дружина Сіробаби, як дружина Остапа Вишні. Але хіба про таке скажеш уголос? Он у сьогоднішній доповіді Олександр Євдокимович критикував пасаж з роману Сенченка «Його покоління», де героїня хвалиться: «Ну, і ще я мрію про шикарні плаття, про модельні туфлі» А що про неї, Клавку, скажуть, коли вона признається про свою «автомобільну» мрію!
Замість відповісти Овсяннікову вона ще раз подякувала йому:
Я хочу ще раз дуже, дуже подякувати вам, Сергію Івановичу! Ви врятували мене!
Ну що ти, Клавко, добродушно сказав той. Ти ж теж мені послуги робиш.
Коли це? здивувалася вона.
Ти кілька разів могла вже мене здати начальству він замявся.
Клавка замислилася. Що він має на увазі? Підслуховування, на якому вона кілька разів його застукала? Хіба це злочин? У наш час це не дивина! Думаю, і Максим Тадейович, і Олександр Євдокимович добре знають про «додаткові» обовязки спілчанських водіїв
Вона промовчала.
Мені на тебе чекати? спитав Овсянніков, коли вони доїхали до будівлі ЦК.
Та кивнула і рвонула до великих важких дверей.
Вона вже подумки була в кабінеті з Олександром Сергійовичем, з дорогим Олександром Сергійовичем, який не впіймав її на гарячому, коли стежив, де вона була в неділю! Вихідні вона провела у хорошій, майже сімейній, компанії. І нічим вона не провинилася!
Вона стояла біля віконця з табличкою «Перепустки» і терпляче чекала, поки вайлувата дама випише їй папірець. А та нікуди не поспішала. У них в ЦКщо? Всі такі, як секретарка БаклановаВіолетта як її там по батькові? подумки обурилася Клавка, але за мить уже й забула про ці дрібниці, адже через тиждень вона іде в театр! Чи є «пара» в того квитка, що у неї? Напевно, що є Бо квитокнавіть не в партер, а в закриту ложу. Мабуть, там буде ВІН. З нею Їх можуть побачити коли завіса, що відділяє ложу від ока глядачів, випадково відгорнеться Або принаймні зі сцени А це означатиме, що вона скоро
Годі! Ще рано малювати собі картинки з майбутнього! Хоч би не наврочити! наказала Клавка сама собі і пурхнула по сходах до кабінету Бакланова.
Перед дверима його приймальні вона на хвильку зупинилася, поправила зачіску, заправила блузку у спідницю От розтелепа! А «Белая ночь»? Як це вона забула сьогодні надушитися?
Руки опустились. Ну, нічого. Один раз можна прогавити.
Вона відкашлялась і, набравши поважного вигляду, зайшла до приймальні.
Там «возсідала» Віолетта, як її там словом, дама з халою на голові, і тримала в руках «Василия Теркина» Мамо рідна, вона ще й книжки читає!
Добрий день! привіталася Клавка, намагаючись вкласти у свій голос якомога більше самоповаги.
Добрий, добрий! відповіла та трохи іронічно. Щось ви забарились. Олександр Сергійович через вас не пообідав.