Це я, Клавусю, Катерина Миколаївна. Ви не впізнали мене? У Максима Тадейовича все добре? Щось мені сон поганий приснився
Так, я вас упізнала, він зателефонує вам пізніше, чужим голосом відповіла та.
Рильський здогадався, хто дзвонить, і розхвилювався.
Не кладіть трубку, Клавдіє Дмитрівно, кинувся він до апарата. Але запізно, Клавка вже натисла на металеві пимпочки
Ну що ви, Клавцю, з докором сказав він. Це була Катерина Миколаївна? Зараз буде переживати
Клавка безпорадно кліпала очима, дивлячись то на Рильського, то на Духмяного, не знаючи, що їй робити.
Духмяний вирячив очі. Такого нахабства він не сподівався: його перебили якимись побутовими, можна сказати, міщанськими розмовами! Йому аж забракло повітря.
Геть звідси! заверещав він.
Клавка розгубилася: це він до неї чи до Максима Тадейовича? Духмяний обертався то в один, то в другий бік, а потім бризнув на неї слиною:
Я сказав геть звідси!
Клавка спершу завмерла, а потім прожогом кинулася з приймальні, але на бігу цілком інстинктивно пробурчала:
А от плюватисяне обовязково
Цю фразу потім довго їй згадуватимуть і Максим Тадейович у компанії з Андрієм Самійловичем, і Єлизавета Петрівна, якій вона признається в цьому «гріху». Якщо чесно, Клавка думала, що промовила це подумки, але, як виявилося, фразу добре почули і Духмяний, і Рильський.
Різко відчинивши двері, Клавка мало не вбила ними Овсяннікова, який, очевидно, старанно підслуховував розмову для свого відомства. Той аж присів, схопившись за лоба.
Клавка не витримала і люто бовкнула до нього:
Так тобі й треба, козел! і побігла коридором.
Єдине місце, де вона могла виплакатися, це у Малишка. Андрій Самійлович за Рильського не мав власного кабінету, він сидів у кімнатці, яку було виділено для чергування членів Президії. Сьогодні був «Малишків» день. Коли вона забігла до нього, він був уже напоготові розрадити її чорнявий, смуглявий, з розкосими очима, з невеличкими делікатними долонями, з маленькими, як варенички, вушками. Чесно кажучи, Клавці дуже часто доводилося його заставати у ролі «скаженого самурая»тобто коли він гнівався (а ввести його в такий стан було дуже легко), але сьогодні Андрій Самійлович був явно у ролі «Дусі», як називала його мама. Останнім часом його стосунки з Рильським складалися, мяко кажучи, по-всякому. Вони пережили різне: до війни дружили сімями, але коли Малишко після війни став жити з Майєчкою Федоровою, покинувши дружину Дашу Лівшиць з донькою, то ходили чутки, що Максим Тадейович сказав йому: «Андрію, я тебе шаную і люблю, двері мого дому для тебе відчинені завжди. Але, вибачай, я до тебе не прийду: не зможу приходити в дім, де немає Даші та Валюшки» Проте у критичній ситуації а зараз був саме такий моментзабувалися всі образи і принципи.
У Андрія Самійловича на столі вже стояли напоготові «ліки» для Клавки і Максима Тадейовича: чарівна стопочка і сальце, очевидно, «шереметівське». Микола Шеремет мав гучну славу неперевершеного знавця і дегустатора сала (у Спілці так і жартували про нього: «Шереметколо-сальний поет!»), а Малишко славився тим, що вмів вициганити його у Миколи Спиридоновича.
Клавка залпом випила горілки і проковтнула дбайливо підготовану для неї маленьку канапку з салом, що відразу розтанула в роті. Ноги стали ватяними, Андрій Самійлович метушився, намагаючись догодити своїй «підопічній». Через якийсь час до кабінету зайшов і Максим Тадейович; перед ним, як і за десять хвилин до того перед Клавкою, зявилася стопочка, а потім ще одна і ще одна.
Тепло розлилося по Клавчиному тілу, вона сиділа на старому подертому кріслі, підібгавши під себе ноги, і слухала невимушену розмову друзів, які планували провести вихідні в Ірпені на дачі Рильського і в Будинку творчості, половити рибки, зварити юшку Ні слова про Духмяного, ні слова про Постанови ЦК, ні слова про роботу. Лише Ірпінь.
За вікном закрутилися перші сніжинки, але всередині, в малому захаращеному кабінеті, було затишно і по-сімейному. Малишко присів на бильце крісла, де сидів Максим Тадейович, і почав імпровізувати:
До тих країв щоденно поїзди
Відходять від столичного перону
Яка ідилія! посміхнулася сама собі Клавка. Неначе ніколи не було «дикого монгола», який накидається, мов звірюка, на Рильського, коли тойдуже делікатно, дуже мяко, дуже інтелігентнокаже: «Андрюшо, оцей рядок просто геніальний, а цей трошки не теє Може, ти б його переписав?»
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань привялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні
Та ще й нехитро зварену наживку
І гайда в путь, бо літо в переджнивку
На плесо вод веде погожі дні
Максим Тадейович торкнув Клавку за плече:
Клавусю, записуйте за ним, бо пропаде шедевр!
Клавка схопила якийсь папірчик, тупий олівець і, наслинивши його, вправним рухом стенографістки почала дряпати закарлючки.
Та це ще все сире, виправдовувався Андрій Самійлович. Колись я складу цього вірша про твій будиночок, що біліє поміж трав
В ній друг мій любий здавна проживав,
Мудрецьу слові, у пісняхучитель
Розімлілий Максим Тадейович посміхався
Чи день, чи ніч, чи посвисти завюг,
А він мене чекав, великий друг.
Бувало, поле обівє сльота,
І вже не літа гілка золота,
А ночі підосінньої година
Тебе зустріне з поїзда в ліску,
І ти бредеш по мокрому піску
На вогник той, немов мала дитина
Що відбувалося далі, Клавка памятала нечітко, залишилося в памяті, як поети вмовляли її поїхати з ними на вихідні до Ірпеня. Їм таки вдалося це під тою зачіпкою, що Катерині Миколаївні потрібні будуть «додаткові жіночі руки»: адже в хату завалиться велика чоловіча компанія
Клавка тоді вперше побувала на дачі Максима Тадейовича. У ті дні і сам Рильський, і Андрій Самійлович, і Платон Ілларіонович Майборода, і Кость Олексійович Гордієнко, і Катерина Миколаївна, і Любочкаплемінниця Максима Тадейовичавсі дружно «квоктали» над нею, як над курчам, яке щойно вилупилося з яйця, немов загладжуючи неприємні передчуття того, що їй доведеться позбутися роботи
А вже через десять днів після візиту цековського гостя, 14 листопада, Клавці довелося вести протокол засідання Президії СРПУ, де було зачитано заяву Максима Тадейовича про звільнення від обовязків Голови. Формальні підстави до звільнення були такі: по-перше, стан здоровя Рильського, а по-друге, неможливість поєднувати дві роботицієї та директора Інституту АН УРСР
Через два тижні звільнили й Клавку, але, на щастя, лише на пару місяців. Золотоверхий теж пішов зі Спілки і зараз більше проводив часу по госпіталях, ніж на роботі
Так закінчився 1946 рік.
І от тепер, через понад рік після виходу постанови про журнали «Ленінград» і «Звезда», українська Спілка готується «дати достойну відсіч» негативним проявам у письменницькому середовищі. Пленум Спілки письменників України щодо сумнозвісних ленінградських журналів призначено на середину вересня.
Вже багато чого зроблено. Лист у ЦК і Раду міністрівз проханням надати додаткове асигнування на проведення Пленумупідписано і надіслано. Список членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України, що є учасниками Пленуму, складений за організаціямиКиївською, Харківською, Дніпропетровською, Донецькою, Одеською, Львівською, Закарпатською, Чернівецькою, вже лежить на столі Голови. Доповідь Олександра Євдокимовича «Українська радянська література після історичних постанов ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У про літературу» в першому варіанті вже написано, Клавці треба її лише віддрукувати Над проектом резолюції працюють Смолич, Стебун, Малишко, Леобіцяли невдовзі дати Олександру Євдокимовичу на вичитку. Так, лишилося нагадати Натанові Рибаку, Леонідові Серпіліну і Павлові Усенку про те, що їм доручено скласти привітального листа товаришу Сталіну, хоча Клавка була впевнена, що Леонід Семенович як нинішній відповідальний секретар якщо й не написав його, то принаймні зробив проект. От, іще треба підготувати привітального листа товаришеві Кагановичу і товаришеві Хрущову. Це кому доручено? Ага, Василеві Павловичу Козаченку, Якову Зіновійовичу Городському і Максимові Тадейовичу! Ну й «зрадіє» Рильський! Власне, Яків Зіновійовичдосвідчений спілчанський кадр, не раз виручав з такими завданнями, він усе візьме на себе. А Козаченко підредагує його українську мову.
Начебто все.
Можна взятися за рукопис доповіді Олександра Євдокимовича. Вона й вийшла на роботу в неділю, щоб принаймні почати її В неділю у Спілці тихо, ніхто її не смикатиме, телефон мовчить. На Пленумі Корнійчук, як завжди, говоритиме «без папірця», але текст доповіді мав бути готовий.
Клавка автоматично друкувала текст, думаючи про своє.
Їй лестило, що Голова правління довірив свою доповідь саме їй, хоч по суті це мала б робити машиністка.
Але зараз прийшла нова дівчинкаНюра, вона ще себе не проявила, тому доручено було друкувати текст Голови саме їй, Клавці. Колишня машиністкаГалина Іванівнабула вже жіночкою не те щоб у віці, але, як би це сказати делікатніше, з характером. Вона працювала хоч і добре, проте повільно, сердилася, коли треба було щось передруковувати двічі, а то й тричі, й відповідала: «Мені за це гроші не платять». Клавка дивувалась: як таке можна казати начальству?
Клавка зиркнула на годинник:
«Ой-ой-ой! Вже третя! От час пролетів! А ще ж треба занести сьогодні примус Єлизаветі Петрівні.
Ну нічого, завтра дороблю. Ще кілька абзаціві додому».
«Критика почалася. Ви знаєте, останні статті, що зявилися в пресі, виступи, розмови в Спілці. До мене доходять розмови відносно характеру самого нашого Пленуму. Є люди, які, коли їх критикують, починають кричати не про те, що в них болить, а починають зразу кричати: Ой! Що робиться! Література гине! Таким крикунам ми хочемо відповісти, що ми розгортаємо більшовицьку критику, щоб піднести нашу літературу, щоб розчистити дорогу для того, щоб наша література йшла швидко вперед разом зі своїм великим радянським народом».
Клавка посміхнулася. Вона впізнала неназваного процитованого персонажа. Це був Павло Минович Сіробаба, милий-милий Сіробаба, чоловік найкращої подруги Єлизавети Петрівни Нелі Гершко, улюблениці РОЛІТу, іскрометної жартівниці й заводійки ролітівських авантюр. Цікаво, чи застане вона її сьогодні у Прохорової?
«Нас вчить партія, нас вчить великий Сталін, що без критики неможливо рухатися вперед. І ми, більшовики, партійні і непартійні, ми не будемо зважати на цих крикунів, а будемо робити своє основне і святе діло. Бо від того, що покритикуємо трьох-чотирьох, від цього ніякої плями не буде на нашій літературі. Література наша міцна, дужа, вона живе і буде жити, розцвітати разом з нашим великим народом, з нашою великою батьківщиною».
Клавка автоматично передруковувала текст, думаючи про своє: Єлизавета Петрівна запросила її провести вихідні в Ірпені, в Будинку творчості, куди вона збирається взяти путівку наступного тижня. Клавка спершу відмовилася: напередодні Пленуму буде стільки роботи! 15 вересняа найімовірніше, що саме в цей день почнеться Пленум, це понеділок. Виїжджати з Києва в суботу-неділю напередодні дуже ризиковано. Не близенький же світ! А раптом поїзд відмінять чи ще щось! Проте сьогоднішні спогади про минулорічне перебування на ірпінській дачі в Максима Тадейовича похитнули її попередній рішучий намір відмовити Прохоровій. Тим більше, якщо вони поїдуть із Сіробабами (ті мали в Ірпені свою дачу), то з Нелею Мусіївною це має бути справжня пригода.
Зараз там, в Ірпені, золота осінь Єлизаветі Петрівні виділяють кімнатку у знаменитому Чоколівському будиночку, який завжди здавався Клавці маленьким казковим палацом. От би прогулятися понад річкою Ірпінь, вдихаючи запах болотно-лугових трав, перейти хисткий місточок через річку і піти лісом аж до дамби і назад, збираючи гриби, а потім повернутися навпростець у Будинок творчості, провалюючись по кісточки в торфяний ґрунт лугущо може бути краще!.. А потім приєднатись до компанії письменників біля розкладеного багаття Чоловіки варитимуть рибну юшку або ж сидітимуть у будиночку Чоколова біля каміна, прийде Максим Тадейович і гратиме на роялі
Клавка здригнулася і перервала на мить механічне клацання на машинці. Очі її наштовхнулися в тексті на прізвище «Рильський». Що вона там надрукувала?
«Треба сьогодні оскільки на порядку дня стоїть питання, як ми виконуємо рішення ЦК ВКП(б) про літературу, треба згадати партійні документи, згадати документи ЦК КП(б)У про нашу літературу на нашому Пленумі для того, щоб ясніше розібратися в наших помилках.
Там було сказаноперекручування і помилки, допущені в Нарисі історії української літератури, обєктивно допомагають найлютішим ворогам українського народуукраїнсько-німецьким націоналістам. Поява такого шкідливого нарису не знайшла відсічі від радянських українських письменників. Президія Спілки і, зокрема, тодішній її Голова тов. Рильський не вжили заходів, щоб вчасно перешкодити проникненню в радянську літературу цих тенденцій».
«О, Максиме Тадейовичу, знову перепаде вам на Пленумі, як на минулорічних зборах!»подумала Клавка і уявила, як він сидітиме, незворушно реагуючи на критику, і переживатиме не стільки за себе, скільки за Катерину Миколаївну: аби лише ніхто не передав їй нічого! Клавка була готова до того, що дружина Рильського ревно її розпитуватиме про Пленум, але добре запамятала урок від Максима Тадейовича: Катерину Миколаївну оберігати від поганих звісток!
Клавка пробігла очима кілька наступних сторінок і згадала уривок розмови між Корнійчуком і Рильським, коли вона заносила в кабінет голови Спілки гарячий чай на таці: «Ви ж розумієте, Максиме Тадейовичу, мені доведеться вас критикувати Така установка Рильський мовчав. А від вас Центральний Комітет теж чекає виступу. Чекає пояснень» Олександр Євдокимович очікувально підняв очі на Клавку, мовляв, щось задовго ви розставляєте чай! Та все зрозуміла і шмигнула геть з кабінету.
О, Максиме Тадейовичу, ви навіть не підозрюєте, що тут готується!
«Для того, щоб знайти коріння цих помилок, ми мусимо коротко згадати, як зростала наша українська радянська література. Як ішла боротьба за звершення більшовицьких ідей в літературі. Ви всі знаєте, що на Україні були буржуазно-націоналістичні організації (ВАПЛІТЕ, неокласики й інші), цілі групи буржуазно-націоналістичних декадентів. З ними вели боротьбу передові письменники, їх розгромили наш народ, наша партія, наш Центральний Комітет партії під керівництвом тов. Кагановича. Уявіть собі, коли б іще кілька років процвітали ці буржуазно-націоналістичні організації, до чого могла б дійти наша література».
Клавка відчула потребу терміново поговорити з Єлизаветою Петрівною. Вона не могла впоратися з хвилюванням, яке несподівано її охопило. Зиркнула на годинник: за двадцять пята.
«Ще двадцять хвилин попрацюю, а потімна чайок до Прохорової».
Ті двадцять хвилин далися їй нелегко.
«Про те, що в Спілці письменників до війни була певна аморфність, притуплення критики, нас не раз попереджував при зустрічах М.С. Хрущов. Але ми не зробили належних висновків. Нам здавалося: життя прекрасне, край цвіте, книг зявляється все більше і більше, всі в доброму настрої, всі веселі. Почалися безкінечні ювілеї, зустрічі за чашкою чаю. Одне одному виголошували тости:Ви великий і незрівнянний! Йому відповідали: А ви ще більші. І так у нас повелося. Майже всі були великі, талановиті, гордість літератури. Багато було високопарних епітетів. Без цього неможливо було так якось просто звернутися до товариша, колеги по перу. А неодмінно зверталися з високопарними епітетами, як тільки збиралися 56 чоловік. А як бенкет, то щось невимовне творилося. Звідси, товариші, й атмосфера».
Ой, як Клавка часом нудьгувала за тією атмосферою: вона якраз повернулася після евакуації у щойно визволений Київ, потрапила в письменницьке коло Всюди панувала радість від того, що наші наступали, всі розуміли, що треба потерпіти ще трохи, і перемога буде за нами! Худорлявий Максим Тадейович завжди був у парі з Вагеном Маміконяном, як Дон Кіхот зі своїм вірним Санчо Пансою, той іще в евакуації вів усі фінансові справи Спілки і тепер був її відповідальним секретарем. Все вирішувалося якось по-домашньому, одне одному допомагали, підтримували Письменники поверталися з евакуації, з фронту. Разом облаштовували побут, ремонтували РОЛІТ Усі перебували у якійсь ейфорії от зараз почнеться нове життя, знову поллється рікою творчість