Він пильно подивився мені в очі, і я зробив зусилля, щоби ковтнути. Тоді він поклав руку мені на хворе плече.
Запамятай, юначе, що милість Божа безмежна. Він зробив паузу, і я відчував, як тепло його руки проникає крізь тканину у мою шкіру.
Він усміхнувся і пішов геть, до іншого гостя, і я почув, як вони обмінялися привітанням «Господь благословен!».
Ульфе?
Мені не було потреби обертатися, щоб упізнати голос.
Бавмося у таємні хованки!
Він дивився на мене дуже серйозно.
Кнуте, я...
Прошу тебе!
Гм... подивився я на залишки торта. Що таке таємні хованки?
Треба ховатися так, щоб ніхто з дорослих не здогадався, що ти ховаєшся. Не дозволяється бігати, або кричати, або сміятися, і не дозволяється ховатись у безглуздих місцях. Ми так бавимося на парафіяльних зібраннях. Це чудова гра. Цур я перший іду шукати!
Я роззирнувся навсібіч. Крім Кнута, дітей тут не було. Він сам на батьковому похороні. Таємні хованки. Чом би й ні?
Я рахуватиму до тридцяти трьох, прошепотів він. Від цієї миті.
Він обернувся обличчям до стіни так, наче роздивляється весільну світлину батьків, а я, поки там що, поставив свою тарілку, тихцем вийшов із кімнати і проминув коридор. Зазирнув на кухню, одначе Леї там уже не було. Я вийшов надвір. Вітер посилився. Я обійшов навколо старого автомобіля. Від пориву вітру кілька крапель дощу вдарили у вітрове скло. Я повернув за будинок. Прихилився до муру під прочиненим вікном майстерні. Закурив цигарку.
І лише коли вітер на мить ущух, я почув із вікна голоси:
Уве, відпусти! Ти випив і сам не знаєш, що верзеш.
Леє, не треба опиратись. Ні до чого затягувати жалобу, Уго цього не хотів би.
Ти не знаєш, чого хотів би Уго!
Зате я знаю, чого хочу я. І завжди хотів. І ти теж цього хочеш.
Уве, зараз же відпусти. Інакше я кричатиму.
Так, як ти кричала тієї ночі під Уго? Хрипкий пяний сміх. Ти багато сперечаєшся, Леє, але кінець кінцем ти поступаєшся, слухаєшся чоловічої волі. Як ти послухалася Уго і як ти корилася своєму батькові. І слухатимеш мене.
Ніколи!
Так ми робимо це в нашій родині, Леє. Уго був моїм братом; тепер він пішов, а ти і Кнут на моїй відповідальності.
Уве, годі вже.
Запитай свого батька.
Наступної миті голоси стихли, і я спитав себе, чи не слід мені щось зробити. I залишився стояти, де стояв.
Леє, ти вдова і мати. Будь розсудливою. Ми з Уго все ділили на двох. Тож він би хотів цього, я тобі точно кажу. І цього хочу я. Тепер іди сюди, дай мені лишень... ой! Чортова баба!
Грюкнули двері.
Я почув порцію лайки. Щось упало на підлогу.
Саме тоді Кнут вигулькнув з-поза рогу будинку. Він широко роззявив рота, щоб заверещати, і я налаштувався на крик, що негайно виказав би мене.
Але крик не пролунав. Версія німого кіно.
Таємні хованки.
Я викинув цигарку і поспішив до хлопчини, на мигах показуючи, що визнаю свою поразку. Я підвів його до гаража.
Я рахуватиму до тридцяти трьох, сказав я і відвернувся до червоного «фольксвагена» його матері.
Я чув, як він побіг, а тоді, як відчинилися вхідні двері.
Чесно дорахувавши до тридцяти трьох, я повернувся в будинок.
Вона знову стояла у себе на кухні й чистила картоплю.
Привіт, сказав я тихо.
Лея піднесла погляд на мене. Щоки у неї палали, в очах бриніли сльози.
Пробач, сказала вона, шморгнувши носом.
Тобі хто-небудь міг би сьогодні допомогти з приготуванням вечері.
Мені всі пропонували допомогу. Але я гадаю, що мені самій краще бути при якійсь роботі.
Так, мабуть, це слушна думка, сказав я, сідаючи за кухонний стіл, і помітив, як вона враз напружилася. Тобі немає потреби підтримувати розмову. Я просто хочу відпочити якусь хвилину перед дорогою... а мені тут наче й нема з ким спілкуватися.
Крім Кнута.
О так, він сам здебільшого і провадить розмову. Розумний хлопчик. Він багато замислюється, як на свій вік.
Йому було про що замислитись.
Вона витерла ніс тильним боком долоні.
Так.
Я відчув потребу сказати дещо, і слова самі рушили в путь, хоч я був не зовсім упевнений, які вони будуть. Вони нібито самі склались у фрази, не питаючи моєї згоди чи дозволу. Та коли вони пролунали, їхня логіка виявилася цілком досконалою.
Якщо ти хочеш жити самостійно, вдвох із Кнутом, промовив я, але не впевнена, чи впораєшся, я охоче тобі допоміг би.
Якщо ти хочеш жити самостійно, вдвох із Кнутом, промовив я, але не впевнена, чи впораєшся, я охоче тобі допоміг би.
Я подивився на свої руки. Я чув, що вона припинила чистити картоплю.
Я не знаю, чи довго ще мені судилося жити, вів я далі, і в мене немає рідні. Жодних спадкоємців.
Ульфе, про що ти говориш?
Так, про що, власне, я зараз говорив? Чи виникли ці думки впродовж кількох хвилин, що минули, відколи я стояв під прочиненим вікном?
Тільки про те, що в разі, коли я зникну, подивись у стіні, за надірваними дощечками трохи ліворуч від шафи, закінчив я, під мохом.
Картоплечистка впала їй з рук у раковину, і Лея втупила у мене стурбований погляд.
Ульфе, ти хворий?
Я похитав головою на знак заперечення.
У погляді її синіх очей я бачив безмежну далечінь. Ту глибину, яку, напевне, бачив також Уве. І в якій він потонув.
У такому разі я не впевнена, що тобі варто про таке думати, сказала вона. А ми з Кнутом дамо собі раду, щодо цього теж не турбуйся. Якщо ти шукаєш, на кого витратити гроші, то в селищі чимало людей у скруті не до порівняння з нашою.
Я відчув, як мені спаленіли щоки. Лея повернулася до мене спиною і знову взялася до картоплі. Тоді знову зупинилася, почувши, як рипнув мій стілець.
Але дякую, що прийшов, сказала вона. Твоя поява розважила Кнута.
Ні, це я тобі дякую, відповів я, прямуючи до дверей.
І...
Що?
За два дні у нас молитовне зібрання. О шостій. Як я вже казала, тобі будуть раді.
Я знайшов Кнута у як я зрозумів його кімнаті. З-під ліжка стирчали його худі ноги у футбольних бутсах, розмірів на два менших, ніж йому слід би взувати. Він захихотів, коли я витягнув його звідти і кинув на ліжко.
Я вже зараз іду, повідомив я.
Так скоро? Але ж...
У тебе є футбольний мяч?
Він кивнув, хоча нижня губа була закопилена.
Це добре. Тоді ти можеш відпрацювати точний удар проти гаражної стіни. Намалюй на ній крейдою коло і намагайся поцілити якомога точніше. І щоразу перехоплюй мяча, коли він відбивається від муру. Якщо ти зробиш так тисячу разів, то будеш найкращим у команді, коли решта повернуться у кінці літа.
Я не в команді.
Але будеш, якщо так зробиш.
Я не в команді, бо мені не дозволено грати.
Тобі забороняють?
Мама дозволяє, але дідусь каже, що спорт відвертає нашу увагу від Бога і що решта світу може марнувати неділю, репетуючи на стадіонах і ганяючи мяча, але наша неділя належить Слову Божому.
Розумію, збрехав я. А що твій батько на це казав?
Хлопець знизав плечима.
Нічого.
Нічого?
Його це не обходило. Його обходило тільки...
Кнут замовк. В очах у нього стояли сльози. Я обняв його за плечі. Мені не було потреби чути це. Бо я вже знав. Я зустрічав силу-силенну отих Уго: деякі з них були моїми клієнтами. Сам я теж удавався до такого роду втечі, я завжди потребував цієї розрядки. Та зараз, коли я сидів поруч із тим хлопчиком і він горнувся до мене, я відчував його німі схлипування, від яких здригалося його тепле тіло, і я думав, що ось воно, те, від чого жоден батько не зможе втекти, хоч би як він намагався. Це благословення і прокляття, яке міцно привязує тебе до твого пагона. Але хто я такий, щоб судити про такі речі? Я, котрий нехай за власним бажанням чи ні покинув свій корабель іще до того, як його спустили на воду. Я відпустив Кнута з обіймів.
Ти прийдеш на молитовне зібрання? запитав він.
Не знаю. Але я маю для тебе нову роботу.
Згода!
Це схоже на таємні хованки: ти не мусиш про це нікому нічого казати.
Супер!
Як часто приходить автобус?
Чотири рази на добу. Два автобуси з півдня і два зі сходу. Два вдень і два вночі.
Гаразд. Я хочу, щоби ти простежив за прибуттям денного автобуса з півдня. Якщо з нього зійде хтось, кого ти не знаєш, одразу йди до мене. Бігти, кричати, комусь щось казати не треба. Те саме стосується прибуття будь-яких машин із Осло. Ти все зрозумів? Я щоразу платитиму тобі пять крон.
Це щось на кшталт... шпигунської місії?
Так, щось на манір того.
Це ті люди, що мають тобі привезти твій дробовик?
Тож, до скорого, Кнуте.
Я скуйовдив йому чуприну і пішов геть.
Дорогою я зустрів у коридорі високого русявого чоловіка, що вивалився з туалету. Я чув гуркотіння води у зливному бачку позаду нього, а він іще порпався з оперізкою своїх штанів. Він підвів голову і подивився на мене. Уве Еліасен.