Я розповів їй, як Маттіс клявся, буцімто він бачив на власні очі, як я відпливав із Косунда на вітрильнику. А коли вони таки наполягли на тому, щоб перевірити у мисливському будиночку, він повів їх довгим обвідним шляхом. Якби не це, вони, ймовірно, нагодились би ще до того, як перемінився вітер і я зміг почути церковні дзвони.
Дивний він тип, підсумував я.
Дивний тип, розсміялася вона.
Дорога до хатини забрала в нас годину. Погода зробилася помітно прохолоднішою, але хмари досі ще висіли низько. Я молився, щоб не пішов дощ. Іще не зараз. І я питав себе, чи оця схильність до молитви стає мені за звичку.
Коли ми підійшли ближче, мені здалося, я побачив якісь силуети, що зникли безгучно, швидко чкурнувши схилом угору. Кишки оленя було розкидано, а тушу повністю розпанахано.
Гості з Осло провели ретельний пошук грошей і наркотиків: матрац роздерли, з шафи все вивалили на підлогу, з пічки повигрібали золу. Остання пляшка самогону лежала під столом. Мостини вони позривали, так само як дошки зі стін. Останнє дозволяло припустити, що наркотики у квартирі Туральфа я заховав не надто надійно вони знайдуть їх, тільки-но здогадаються там пошукати. Що нітрохи не турбувало мене я не мав наміру повертатися по них. Насправді я через низку причин не планував більше братися до будь-яких справ із наркотиками. Власне, причин я мав не так багато, але вони були аж надто переконливі.
Лея чекала надворі, доки я різав поліетилен і витягав з нього труп. Я поклав кілька шарів руберойду на ліжко, перш ніж розташувати на ньому тіло. Я легко стягнув з його пальця обручку. Можливо, Уго схуднув за час свого поневіряння у морі, а може, обручка завжди була трохи завелика на нього. Я зняв свій особистий медальйон і повісив йому на шию. Потім я поворушив язиком у себе в роті, перевіряючи, який саме зуб у мене зламаний; витяг плоскогубці та, вчепившись ними у відповідний зуб у роті небіжчика, виламав його з ясен. Я поклав гвинтівку йому на живіт, а деформовану кулю йому під голову. Я глянув на свій годинник. Час збігав швидко.
Я накрив тіло ще одним шаром руберойду, відкоркував пляшку з бімбером, змочив алкоголем ліжко і руберойд, а решту розприскав по хатині. Геть трішки ще лишалося у пляшці. Я вагався якусь мить. Потім перекинув пляшку догори денцем і спостерігав, як пересохлі мостини всотують нечестиве пійло Маттіса.
Я витяг сірника з коробки, чиркнув ним, здригнувшись від звуку тертя, і подивився на вогник.
Час.
Я кинув сірник на руберойд.
Я читав, що людські тіла горять кепсько. Ми на шістдесят відсотків складаємося з води можливо, саме тому. Та побачивши, як швидко займається просмолений руберойд, я зрозумів, що на цьому грилі залишиться небагато мяса.
Я вийшов надвір, залишивши двері відчиненими, так щоб полумя могло по-справжньому розгорітися.
Мені не варто було про це непокоїтись.
Полумя неначе промовляло до нас. Спершу голоси його щось стримано бурмотіли, потім поступово гучність їхня збільшувалася, вони несамовитішали і врешті-решт зірвалися на дику какофонію. Навіть Кнут радів би такому гарному багаттю.
Ніби здогадавшись, про що я думаю, вона сказала:
Кнут вічно твердив, що його батько горітиме у пеклі.
Як щодо нас? запитав я. Ми горітимемо у невгасимому вогні?
Я не знаю, сказала вона, беручи мене за руку. Я намагалася зрозуміти, але найкумедніше те, що я нічого не відчуваю. Уго Еліасен. Я прожила під одним дахом з цією людиною понад десять років, але я не відчуваю до нього жодного співчуття, і мені навіть не соромно через це. Я більше не злюся на нього, але й не відчуваю себе щасливою. І мені більше не страшно. Мене переслідував постійний страх від дуже давнього часу. Я боялася за Кнута, боялася за себе. Я навіть тебе боялася. Але знаєш, що найдивовижніше?
Вона ковтнула і втупилась у хижу, що перетворилася зараз на суцільну вогняну масу. У багряних відблисках полумя Лея видавалась особливо вродливою.
Я не шкодую про це. Не шкодую зараз, і я не пошкодую згодом. Якщо те, що ми робимо зараз, це смертний гріх, то я таки горітиму у вічному вогні, бо не маю наміру просити прощення. Єдине, в чому я розкаялася цими днями, обернулася вона до мене, це в тому, що я відпустила тебе.
Нічна температура впала різко і раптово; то, напевне, від жару пожежі так палали мої щоки і чоло.
Дякую, Ульфе, що ти не здався.
Нічна температура впала різко і раптово; то, напевне, від жару пожежі так палали мої щоки і чоло.
Дякую, Ульфе, що ти не здався.
Вона погладила мою розпашілу щоку.
Гм... Не Юн?
Вона пригорнулася до мене. Її губи майже торкалися моїх.
З огляду на план, ймовірно, краще буде, якщо ми й далі називатимемо тебе Ульфом.
Коли вже зайшла мова про імена і плани, сказав я, чи вийшла б ти за мене?
Вона різко зиркнула на мене.
Ти робиш мені пропозицію зараз? Коли мій чоловік, просто перед нами, згорає на попіл?
Це практичне питання...
Практичне, пирхнула вона.
Практичне, склав я руки на грудях і подивився на небо, тоді на годинник. На додачу до того, що я кохаю тебе більше, ніж я кохав будь-яку іншу жінку в своєму житті, а я чув, що у лестадіанців не вільно навіть поцілувати жінку до шлюбу.
Покрівля і стіни хижі впали, сипонувши навколо зливою іскор. Лея міцніше притиснулася до мене. Наші губи зустрілися. І цього разу жодного сумніву не могло бути. Вона цілувала мене.
Коли ми поспіхом рушили назад, до селища, на місці мисливської хижі позаду нас курилося чорне згарище. Ми домовилися, що я ховатимусь у церкві, поки Лея спакує речі та забере Кнута, а тоді приїде по мене «фольксвагеном».
Багато речей не напаковуй, сказав, поплескуючи пояс-гаманець. Ми зможемо купити все, що нам знадобиться.
Вона кивнула.
Не виходь, нікому не показуйся. Я прийду по тебе.
Ми попрощалися на посипаній гравієм дорозі, акурат там, де я зустрів Маттіса того вечора, як прибув до Косунда. Зараз у мене було відчуття, ніби відтоді минули роки. І точнісінько як тоді, я відчинив зараз важкі церковні двері і підійшов до вівтаря. Там я зупинився і подивився на розпяття.
Чи був мій дід цілковито щирим, коли казав, буцім не може відмовитися від того, що дають безкоштовно, і чи було це єдиною підставою для його навернення у християнські забобони? І чи цього разу мої молитви справді було почуто і мене врятував той хлопчина з хреста? Чи я винен йому що-небудь?
Я глибоко зітхнув.
Кому? Йому? Він лише зображення чоловіка, вирізане з дровиняки. Там, на березі, скелі, до яких молилися місцеві, і це мало допомагати їм аж ніяк не гірше.
Однак...
Прокляття!
Я всівся на передній лаві. Замислився. Сподіваюсь, я не видаватимусь аж надміру претензійним, якщо скажу, що розмірковував про життя і смерть.
Хвилин за двадцять грюкнули двері. Я обернувся всім торсом. Було занадто темно, щоб розгледіти, хто ішов проходом між рядами. Але не Лея кроки були занадто важкими, як на неї. Йонні? Уве?
Серце моє калатало, як скажене, а я намагався згадати, навіщо я, йолоп, викинув пістолет у море.
То що, неспішно протягнув знайомий глибокий голос, ти розмовляєш із Господом? Я припускаю, ти питаєш Його, чи правильно ти вчиняєш?
З якоїсь причини я побачив Леїні риси в її батькові ясніше саме зараз, коли він тільки-но встав із ліжка. Його рідкувате волосся не було зачесане так акуратно, як зазвичай, а сорочка була застебнула не на ті ґудзики. Вже саме тільки це робило його вигляд не таким загрозливим. Проте щось іще в тоні його голосу і виразі обличчя підказувало мені, що він прийшов із мирними намірами.
Я ще не зовсім вірянин, зізнався я, одначе не стану більше заперечувати, що у мене виникли сумніви.
Всі мають сумніви, Йоне. Віряни більше, ніж будь-хто.
Справді? Ти теж?
Звісно, я маю свої сумніви.
Якуб Сара, крекчучи, опустився поруч із мною на лаву. Він не справляв враження дебелого чоловяги, одначе лава під ним хитнулася.
Ось чому віра називається вірою, а не знанням.
Навіть для проповідника?
Особливо для проповідника, зітхнув Якуб. Він має підтверджувати власні переконання щоразу, коли проповідує Слово Боже. Він має відчувати свою переконаність, знаючи, що голос його виразно виказуватиме як віру, так сумнів. Чи вірю я сьогодні? Чи достатньо сильна моя віра сьогодні?
Гм... То як щодо випадків, коли твоя віра не досить сильна?
Він потер підборіддя.
Тоді ти маєш вірити, що жити по-християнськи це добре в будь-якому разі. Зречення мирських спокус, відмова від гріха на користь людині вже у земному житті. Я читав, що спортсмени вважають вартісними біль і зусилля тренувань, навіть якщо вони не приносять їм перемоги і нагород. Якщо раю насправді немає, ми принаймні маємо гарне, безпечне життя як християни, працюючи, живучи щасливо, піклуючись одне про одного і приймаючи ті можливості, що дають нам Бог і природа. Знаєш ти, що казав про лестадіанство мій батько, який теж був проповідником? Що якби тільки перелічити людей і сімї, що їх наша релігія врятувала від алкоголізму і руїни, робота наша виправдана, навіть якщо ми проповідуємо брехню.