Бо греки знову почали порушувати обопільну угоду, і руські гості знову почувалися у небезпеці, перебуваючи у грецьких землях.
Князь Хьоскульд вірить бог ромеї, та ромеї грабувать склавини, так? немовби відмовляючись вірити власним вухам, поквапився уточнити носій плаща.
Вірно кажеш, варяже.
А дравід Михаїл казать князь Хьоскульд не ходить на володар ромей?
Так. Михаїл буцімто мав віщий сон від свого божка, в якому янгол наказав попередити князя Осколда, щоб не ходив на греків війною бо скінчиться все лихом великим.
А чи не думаєш ти, що дравід Михаїл просто попередив ромейського володаря про майбутній похід? мугикнув в кулак третій гість. Послав гінця, але ніякого не янгола, а живого чоловіка. Тому володар і зміг підготуватися до приходу Хьоскульдової дружини.
І як ви до такого не додумалися! посміхнувся і собі другий гість.
Ніхто греків ні про що не попереджав, впевнено заперечив Дрожко. Ніхто з людей не зміг би такого вчинити: кількасот лодій з руськими вошами пливли морем, все було спокійно, як раптом здійнявся шалений буревій і здибилися височезні хвилі! Багато лодій там же, посеред моря, потонуло, решту повикидало на берег і перетрощило так, що жодними словами не описати. Після такого лиха з усієї княжої дружини не вціліло і двадцятої частки. А з тих, хто вцілів, більше половини були поранені або оглушені, тож греки легко полонили їх. Позбирали, немов мисливці дичину з пасток і тенетів.
А князь ваш?
Осколдові пощастило: його лодія дивом лишилася не ушкодженою, як і півдюжини інших лодій. Князь познаходив на грецькому березі тих дружинників, яких вдалося відшукати, решту ж згодом викупив з полону за великі гроші. Але після того, що сталося, найменші помисли про війну з греками довелося відкинути. Хто вцілів і уникнув грецької неволі, той повернувся до Києва-міста, і тут здійнявся великий плач за загиблими
Боги мститься князь Хьоскульд.
Носій плаща вимовив це хоча й ламаною мовою, але настільки урочисто й суворо, що всі мимоволі подивились на нього. Тоді варязький ватажок повторив свій вирок:
Князь Хьоскульд кривдить боги свій пращур князь Кий. Тепер боги склавин мститься князь Хьоскульд великий кривда.
Справді, такий поголос пішов по руській землі, коли останній Осколдів похід на Царгород обернувся величезним нещастям, не надто охоче підтвердив Дрожко. Говорили, що то Перун[26] розгнівався й потопив лодії з вошами, які виступили проти ворогів без його благословення. Всі, хто лишився вірним богам наших пращурів, благали князя повернутися до прадавніх звичаїв і насамперед волхви
А князь як зробив?
Осколд же дослухався тільки до порад головного грецького волхва Михаїла. Той дорікав князеві, немовби маленькому неслуху. Мовляв, Осколд не послухався вісника грецького божка янгола і, незважаючи на попередження, все ж таки повів дружину під стіни Царгорода. До того ж, на думку Михаїла, Осколд мав не просто наказати повиносити усі капища давніх богів за міські мури, але знищити їх разом зі священними ідолами так, щоб і сліду не лишилося.
Невже таким було повеління ромейського божка?! одноголосно перепитали другий і третій гості.
Принаймні це стверджував головний волхв Михаїл.
І ти ще вірний склавинський князь Хьоскульд? спитав украй здивований носій плаща.
Тобі цього не зрозуміти, варяже, відповів Дрожко, міряючи його зверхнім поглядом. Так, хоча князя Осколда підмовляли знищити наші капища і навіть повбивати нас, служителів давніх богів
Вбивать вас, дравіде?!
І навіть повбивати нас, варяже!
Ти
Я та інші волхви, тим не менш, зберегли вірність Осколдові.
Він зрікся вас і богів ваших! резонно зауважив другий гість.
Повторюю, варяже: Осколд не зрікся рідної землі. Та й наші священні капища залишив у спокої за міськими мурами, як не біснувався підступний грецький волхв Михаїл.
А як же ваші купці? Мабуть, ромеї продовжують зачіпати їх
Так, справді, відколи вісім років тому нещастя спіткало останній княжий похід на Царгород, руські гості ніколи не почуваються у цілковитій безпеці. Тому дедалі меншає охочих подорожувати у грецькі володіння.
Почувши це, варяги довго перешіптувалися один з одним своєю уривчастою холодною мовою. Коли ж завершили, другий гість запитав вкрадливо:
Послухай-но, дравіде, а чи хотів би ти, щоб усе стало, як колись?
Себто? насторожився Дрожко.
Хотів би ти, щоб капище ненависного ромейського божка, прибитого до схрещених дощок, зникло з Києва-міста назавжди? Хотів би, щоб володар вашої землі знов дослухався до волі прадавніх склавинських богів? Хотів би, щоб від кроків ваших воїнів-склавинів знову здригалася ромейська земля і щоб ці підступні ошуканці ніколи більше не кривдили склавинських купців?
Навіщо ці пустопорожні марення зітхнув Дрожко, та варязький гість повторив з несподіваною твердістю:
То хотів би чи ні?! Відповідай, дравіде.
Звісно, хотів би.
Ну, то невдовзі так і станеться.
Як?!
Станеться саме так, якщо ми домовимося.
Ти помогать ми, ми помогать ти. Допомогать всі дравід всі дравіди, всі склавини.
І носій плаща загадково посміхнувся.
Що може жменька варязьких гостів почав було волхв, але тут ватажок рішуче заперечив:
Ми не купець.
А хто ж тоді?! здивувався Дрожко.
Зараз дізнаєшся, дравіде, запевнив другий варяг. Тільки скажи нам от що: як на твою думку, чи прагнуть інші тутешні дравіди того ж самого, чого прагнеш ти?
Мимоволі волхв озирнувся на Волосового ідола й побачив, що його дерев'яна фігура вже потонула у мороці (бо за розмовою імлистий вечір вже встиг змінитися темною ніччю), проте смарагдові очі сяяли особливо яскраво.
Як здалося Дрожкові з прихованою надією
4В оселі Перунового служителя Лютня зібралися шестеро гостів: Чудин Хорсів волхв, Дажбогів служитель Вишата, Стрибогів Торчин, Сварогів Корята, Сімарглів Нажир. І звісно ж, Волосів Дрожко, який просто посеред глухої ночі сповістив решту божих охоронців, що має до них дуже-дуже важливу невідкладну розмову.
Ну, то про що ти хотів говорити з нами? суворо спитав господар оселі. На подібний тон він мав повне й беззаперечне право, як служитель найголовнішого руського божества.
Учора вдень із північних новгородських земель від тамтешнього князя Рюрика до нас припливли дві лодії з варязькими гостями почав Дрожко, та Лютень різко обірвав його:
Це відомо вже не тільки на Княжому дворі, а й на всьому Подолі. Невже ти думаєш, що невідомо нам?
Ні, не думаю.
Навіщо тоді було збирати нас просто посеред ночі?!
Щоб поговорити з варязькими гостями. Якщо дозволите, я їх покличу.
Нічого не второпаю! щосили трусонув головою Вишата, який, здається, ще не зовсім прокинувся від сну.
Зараз усе зрозумієте, тільки дозвольте покликати цих людей
Що ж, веди їх сюди, поблажливо зітхнув Лютень. Коли Волосів служитель вийшов назовні, Нажир запитав обережно:
Хтось із вас бодай щось? Чи я один
Сподіваюсь, Дрожко все зараз же, негайно роз'яснить, бо інакше навіщо було філософічно мовив Корята, ледь стримуючи позіхання.
Тихіше, вони йдуть!
Волхви негайно замовкли і повернулися до входу. Майже одразу по тому в дверях з'явилися троє варязьких гостей, з-за їхніх спин виринув Дрожко і мовив голосом, в якому пробивалися незрозумілі радісні нотки:
Ну що ж, знайомтеся: це Алберт Валссунґ, він у варягів головний. Себто, майже головний, є ще найголовніший, але не тут
При цьому кивнув на бородатого гостя, одяг якого, на відміну від інших, доповнював доволі потріпаний у мандрах плащ. Варяги незворушно завмерли неподалік входу, волхви уважно приглядалися до прибульців. Щоб якось розрядити ненавмисну паузу, Дрожко продовжив пояснення:
Алберт Валссунґ дуже погано розмовляє по-нашому. Але інші гості допоможуть нам порозумітися.
Порозумітися на чому? одразу спробував уточнити Лютень.
Бачите, тут така справа
Але сказавши це, Волосів служитель негайно замовкнув, вочевидь не знаючи, як донести до решти щось дуже-дуже важливе ту саму звістку, заради якої він скликав усіх на таємну нараду посеред літньої ночі.
Ну?!
Лютень суворо наморщив чоло. Але тут на допомогу явно розгубленому волхву прийшли самі варяги. Купецький ватажок, якого Дрожко назвав Албертом Валссунґом, віддав короткий наказ незрозумілою мовою, після чого всі троє повільно витягнули з-за поясів довгі ножі, поклали їх на підлогу і відступили на крок.
Нова уривчаста команда ватажка, що здалася у нічній тиші колючо-морозною і двоє молодших купців немовби пірнули додолу, щоб наступної ж миті здійнятися на напівзігнуті ноги тримаючи при цьому свої довгі ножі! Сам же Алберт Валссунґ на підлогу не падав просто зробив крок уперед та носком легкого шкіряного чобітка майже без халяви підчепив свій ніж. І от диво: волхвам здалося, що зброя, немов зачарована сама скочила у праву долоню гостя!!!