Тільки хоча твій Волос і є заступником усіх скотарів і торговців, тим не менш, це не наш бог, цілком справедливо зауважив третій гість. Отже, ми лише заплатимо за жертву, але не станемо її приносити.
Ти приносить жертва, носій плаща доволі безцеремонно тицьнув пальцем у груди волхву. Ти сам, без ми. Ні?
Як забажаєте, так і вчиню, кивнув Дрожко. Можу й сам принести жертву Волосові, одразу як ви полишите капище.
Третій гість кивнув і передав божому служникові невеличкий шкіряний мішечок. Там лежало щось тверде мабуть, кілька монет і, здається, два чи три персні.
Нехай Волос благословить ваш шлях, зробить його легким, а справи ваші вигідними.
Волхв хотів відійти у віддалену затемнену частину святилища, щоб сховати пожертви варязьких гостей, проте носій плаща зупинив його:
Ні-ні, дравід, ти не йти. Ми ще хотіть говоріть ти. Важливо говоріть.
Дрожко здивовано озирнувся:
Чого ще вам треба, варяги? Пожертву ви оплатили Може, якісь амулети або?
Йдеться про інше, мовив другий гість. Коли саме у вас почали віддавати найбільшу шану ромейському богові? І як при цьому почуваєтесь ви дравіди, які служать іншим богам?
Навіщо тобі це знати? проскреготав Дрожко таким голосом, щоб безцеремонний варяг одразу зрозумів усю недоречність свого запитання.
Не ображайся, дравіде! Ми купці, ми багато різних земель об'їздили і скрізь спостерігали одне й те саме: варто було в якомусь місті завестися цій пошесті ромейському божкові, прибитому за руки й ноги до схрещених дощок, як решта богів зазнавала принижень і навіть гонінь, нечуваних для вільного світу.
Тому й запитуємо тебе, коли це ромейське лихо спіткало Київ-місто. Бо нам цікаво вислуховувати людські розповіді, додав третій гість.
Цікаво, цікаво, енергійно закивав носій плаща. Говори, говори, дравід!
Та вже третє десятиліття пішло відтоді, як князь наш Осколд перейняв кляту віру грецьку.[24]
Сказавши це, волхв кинув короткий погляд на гостей з-під мимоволі наморщених брів, щоб перевірити, чи не глузують прибульці. Втім, здавалося, вони цілком щирі у своїй допитливості
А як таке сталося, дравіде?
Пішов наш князь війною на греків, обложив добірним військом Царгород їхнє найбільше місто. Не знаю, що там сталося
Чому не знаєш?
Бо я тут лишався. Моє діло волхвувати, а не у походи з княжою дружиною ходити.
Гаразд, дравіде, ми зрозуміли. А що ж далі сталося?
Коли добірне Осколдове військо оточило Царгород, грецького володаря вдома не було. Він примчав до обложеного міста лише згодом і почав умовляти князя нашого Осколда, щоб той відвів військо додому. Заприсягнувся, що жоден грек ніколи більше не зачепить жодного нашого гостя Я забув сказати, що наш князь привів під стіни Царгорода триста шістдесят лодій з вошами саме тому, що греки дозволяли собі час від часу утискати, ба навіть грабувати гостей з руських земель. Осколд не схотів терпіти такої неповаги і
Я понять, кивнув носій плаща.
Ми здогадалися, що без вагомої причини склавини на Константинополь не нападали б, підтвердив другий варяг. Але як щодо ромейського божка?
Медоточивими речами володар імперії приспав пильність князя Осколда, відкупився великими грішми і безліччю товарів, якими наші воїни навантажили лодії. А на додачу до всього запропонував прийняти віру грецьку віру в того самого божка, якого прибито до схрещених дощок.
Чому ж ваш князь на таке погодився?!
Не знаю, знизав плечима Дрожко, мене під Царго-родом не було.
А що про це казали ті, хто був там?
Подейкували, буцімто грецький володар стверджував, що це саме нікчема-божок, прибитий до схрещених дощок, напоумив його повернути військо до обложеного Царгорода.
Як це?!
А отак! Буцімто божок спрямував уві сні до грецького володаря посланця у сяючих шатах таких греки називають «янголами». Отой посланець і повідомив володаря, що Царгород обложено хоробрими русами. І напоумив терміново повернутися.
Неймовірно третій гість замислено почухав потилицю.
Не знаю, варяги, не знаю. Що мені розповіли, те саме я вам переказую Отже, князь наш Осколд побачив, що то раніше його восьмитисячне військо оточувало Царгород, тепер же руські воїни опинилися нібито затиснутими між обложеним містом і вояками, яких привів додому грецький імператор. Якби наші воїни спробували підняти на списи місто, їм у спину вдарили б греки зі своїм володарем на чолі. І навпаки.
Треба битися, завжди треба битися!..
Носій плаща не втримав скрикування, але одразу ж зніяковіло замовк, нібито бовкнув щось не просто зайве, але небезпечне.
Я не воїн, а волхв, Волосів слуга, тож не знаю, чи вірно вчинив князь, зітхнув Дрожко. Подейкують, що багато хто з бувалих вояків наполягав на негайному розгромі Царгорода: мовляв, це мало справити гнітюче враження на грецьке військо, якщо його очолював навіть сам імператор
Але ваш князь не наважився на таке?
Князь Осколд вважав за краще повернутися додому, прийнявши від греків розкішні дари, а заразом і дивакувату, незбагненну віру в одного-єдиного божка, прибитого до схрещених дощок. Мовляв, цей божок завжди попереджає своїх підопічних володарів про можливу небезпеку відтепер попереджатиме і його, Осколда.
Цікаво говорите, дравіде, носій плаща загадково посміхнувся, цмокнув крізь зуби і повторив: Цікаво.
Що ти маєш на увазі? не зрозумів Дрожко. Гості обмінялися короткими поглядами, потім ватажок пробелькотав щось своєю уривчастою холодною мовою, а другий варяг пояснив:
Алберт, який є головним серед нас, бажав би дізнатися, чи справді ставалося так, щоб ромейський божок, прибитий до схрещених дощок, попереджав вашого князя Хьоскульда про небезпеку?
Нашого князя не Хьоскульдом звуть, а Осколдом, з достоїнством уточнив волхв.
У наших північних землях, якими правлять конунг Рюрик і ярл Хельґ, князя Києва-міста називають саме Хьоскульдом, не інакше
Не має значення, як називають його у вас. Називайте, як заведено у нас якщо вже припливли в руські землі.
Ти ж не любиш свого князя, дуже не любиш третій гість хитро примружився.
Це також не має значення! заперечив Дрожко значно рішучіше, після чого мимовільно зробив крок у бік варягів і навіть кулаки стиснув. Князь наш Осколд є нащадком великого славетного Кия, першого з князів руських земель, благословенних і захищених Перуном, Хорсом, Дажбогом, Стрибогом, Волосом, Сварогом, Сімарглом, Мокошею, Ладого
Відцурався твій Хьоскульд від усіх богів ваших! А вони, між іншим, є богами його пращура найпершого тутешнього князя Кия. Хіба ні?
Волхв не мав що заперечити на те, тому вважав за краще промовчати. Йому навіть здалося, що тепер смарагдові очі ідола Волоса дивляться йому в спину з німим докором.
От бачиш!.. жалісливо зітхнув третій гість. А другий мовив:
Хьоскульд відцурався від усіх склавинських богів, а ти його захищаєш. Наскільки ми зрозуміли, він наказав винести всі капища за міські мури, у самому ж Києві-місті залишив тільки святилище ромейського божка, прибитого до схрещених дощок. Хіба це справедливо?
Дрожко знову промовчав.
То чому ж ти захищаєш його, дравіде?
Бо хоча князь Осколд і знехтував вірою нашою, хоча й наказав винести за міські мури капища Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Волоса й інших богів своїх пращурів, проте він продовжує боронити руську землю від ворогів.
Зрада богам то є тяжкий злочин, дравіде
Але ще тяжчий злочин це зрада рідній землі! Князь Осколд землю свою і народ руський не зраджував
Носій плаща коротко махнув рукою, знов пробурмотів щось незрозуміле по-варязьки, і другий гість мовив доволі миролюбно:
Ми відволіклися, дравіде. Адже ти так і не розповів, чи справді ромейський божок попереджав вашого князя про небезпеку!
Якщо хтось про щось і попереджав князя Осколда, то це підступний негідник Михаїл.[25]
А хто він такий?
Найголовніший волхв грецького божка.
Ага!.. І про що ж саме він попереджав вашого князя?
Але Дрожко знов не відповів.
Чому мовчиш, дравіде?
Так-так, говорить! енергійно кивнув носій плаща.
Ну, гаразд, зітхнув Дрожко. Не хотів я говорити про те попередження, але
Але?
Але саме головний волхв Михаїл відмовляв князя нашого Осколда від останнього походу на греків.
Коли це сталося, дравіде?
Вже вісім років тому.
А чому князь Хьоскульд?
Осколд.
Ну, гаразд, дравіде, гаразд, нехай буде по-твоєму! Отже, чому ваш князь знову повів склавинських воїнів під мури Константинополя?
Бо греки знову почали порушувати обопільну угоду, і руські гості знову почувалися у небезпеці, перебуваючи у грецьких землях.
Князь Хьоскульд вірить бог ромеї, та ромеї грабувать склавини, так? немовби відмовляючись вірити власним вухам, поквапився уточнити носій плаща.