Так, підтвердив Волх. Чув про таке. Пожертвували тою дівою мужі древлянські.
Воля богів сувора, князь уважно дивився на жерця, намагаючись зрозуміти, що означає глибока тризуба зморшка, що раптово з'явилася над тим місцем, де у Волха зрослися брови.
Жрець кинув погляд у бік келеха, де златоковаль зобразив птаха з людською головою. «Сірін», назвав він подумки ім'я птаха. Пророчим Сірінам вклонялися роди, що жили на півночі, на берегах великого озера. За молодих літ він мав звідти наложницю. Добру, лагідну, синьооку. Співала йому пісні своїх родичів тужливі, наче придавлені низьким північним небом. Померла озерна жінка при перших родах.
«Цікаво, подумав Волх, двічі народжені озерних племен такі ж лякливі, як і древлянські?»
Волю богів треба шанувати, мовив він уголос. Проте, мудрий княже, ані Пек Заступник, ані Хорс Вседержитель своєї волі нам поки що не явили.
А якщо в наших дівах також замешкав дух Богомола? Навіть потворні з родовичів народили красунь. Такого ніколи не бувало й від старих благих Сил ми подібного знамення не бачили, князь не відривав очей від обличчя жерця. Томирад, тим часом, знову наповнив келеха і батькову чашу медом.
Волх не встиг відповісти, як почувся різкий, наче вороняче каркання, Горанів голос:
Згадайте рік Скаженого Вепра.
Князь запитливо подивився на радника. У рік Скаженого Вепра, шістнадцять років тому, він молодий безтурботний багатир з роду Куни жив з воями на східному прикордонні старих племінних земель. Що відбувалося тоді у городищах, пам'ятав скупо.
Нагадай нам, премудрий Горане, про те, що даремно забули ми, дозволив Чоломир.
У рік Скаженого Вепра, коли зачаті були усі ті теперішні діви, що знаменням вроди відмічені, сталася перша сутичка зі скаженими відьмами, що йдуть шляхом Богомола, розмірено почав Горан, дивлячись повз владників, немов читаючи тільки одному йому видимі письмена на стіні покою. Тоді нерозумний Лович викрав одну зі служниць демона і беззаконно втішився з нею. І був тоді молодий прозорливець з туричів на ім'я Бранко, який передбачав майбутнє і сказав, що відьми за вчинок Ловича прокляли наші роди страшним і незламним потрійним прокляттям. Могитичі сміялися з нього, як із навіженого, а він був правий З того часу й почалися усі наші біди. Усе, що ми починали, оберталося проти нас злом і поразками. За два річні кола після Скаженого Вепра почалась пошесть морова, а потім відьми наслали на нас орду. Усі відмічені вродою діви несуть у собі тінь того прокляття. Врода є знаним знаменням гордості неправедної, Сили нічної, Сили похітливої, блудодійної. Знаємо також, звідкіля лине та Сила і хто саме несе її на відмічених знаками раменах. Уже неспокійно серед родичів. Уже двічі лилася кров тих мужів, які билися поміж собою за прихильність вродливих дів. А на півдні розвідники бачили свіжі згарища та сліди комонних. Се є знамення. Не бачить їх лише той, хто хоче не бачити. Якщо, княже, до снігу не віддамо проклятих Хорсові, служительки демона знову з'являться під стінами городищ. Куди тоді тікатимемо?
Що скажеш, Волхе? звернувся князь до жерця, коли Горан підніс руку до уст на знак того, що він закінчив.
Я, мудрий княже, пам'ятаю і кунича Ловича, і турича Бранко, нехай буде їх здобич у небесних полях тучною і смачною, тихо мовив Волх і відпив з келеха. І ту відьму що її Лович привіз як наложницю до городища, я також пам'ятаю. Чорнява була, міцна, але лицем не вдалась. Хіба що взяла Ловича чарами. Бачив на її плечі знак Богомола і чув, як закликає вона демона на голови наші. Волхом тоді був стрийко мій Біжич й ще не залишили серединний світ мої брати-могитичі, нехай небодержець Хорс їх милує у своїх чертогах. Всі двічі народжені зібралися тоді у жрецькому колі, молилися, жертвували й врешті-решт відбилися від її проклять. Лович приніс богам-оберегам велику жертву і зупинив чорну роботу відьми. Все почалося пізніше, коли від пошесті вигибли могутні з двічі народжених і Сила наша ослабла
Тоді все й почалося! каркнув Горан. У рік Вепра! Знаєш, баляснику, але мовчиш!
Я сказав, княже, Волх підвівся з лави. Вчинок старого радника давав жерцеві можливість гідно залишити неприємну нараду. Він здогадувався, що князь уже прийняв рішення, а від нього вимагається лише формальна згода з ним. Те, що князь Чоломир ніколи не змінює свого покону, знали всі племена від Карпат до Дніпрових порогів.
Ми ще не скінчили, зупинив жерця володар Білого Племені.
Скажи, княже, як вирішив, Волх поставив патерицю між собою і князем. Оголоси свою волю.
Хочу знати, ким жертвувати і як.
Затаєне зло у людях знаходять випробуваннями. Проведи всіх вродливих дів через ордалії.[3]
Випробування водою?
Ні. Знаємо, що Богомол ворогує з Вогнем-богом. Нехай дів випробують розпеченим залізом. Якщо знайдуть в комусь тінь демона, я на Ключ-острові поставлю жертовник Хорсові. Випалю злу порость і припечу коріння зла.
Не маємо звичаю випробовувати залізом дів, зауважив Горан.
Маємо, не погодився Волх. Коли в туричів отруїли були воєводу Спітігніва, то всіх його жінок і наложниць випробовували залізом. Убивцю знайшли швидко, бо через вогонь все видко. Було то в рік Нагідного Грому. Чи вже забув? Муж із такою видатною пам'яттю, як старійшина Горан, мав би про це відати. Тим більше, що звичай поклав не хто-небудь, а його рідні.
А ще двічі народжений подумав, що сам звичай приносити богам людські жертви був багато століть приспаним-позабутим. Але прийшла біда і згадали. Пробудили давній страшний закон, відбудували кам'яні майданки і запахло у Хорсових землях людською смажениною.
Нехай буде так, кивнув князь, даючи ображеному Баранові знак мовчати. Усіх вродливиць проведемо через залізо. Від завтра й почнемо.
Краще дочекатися сонцевороту, порадив Волх. У дні рівноваги боги уважніші.
Я сказав: від завтра.
Воля твоя, княже, ледь примружив очі жрець. У тризубої зморшки на його чолі виросли нові відгалуження. Тепер вона нагадувала перевернуту догори блискавку.
Твоя донька Людмила мусить пройти випробування разом з іншими.
Воля твоя, княже.
І твої онучки також, обернувся Чоломир до Горана.
Так буде, княже! підтвердив речник. На його обличчі проступили плями кольору стиглої редьки.
Волх віддав князеві скупий уклін і вийшов з покою. Важкі кроки двічі народженого наповнили терем скрипінням. Хоча підлоги і східці у теремах скрипіли завжди, цього разу Томирад почув у цих звуках наближення злих справ.
Чоломир подивився на недопитий жерцем келех, указав на нього синові:
Вилий за поріг.
2.2Коли темрява накрила землі Білого Племені, княжич Томирад опоясався оберегом-причепендою, непомітно висковзнув з дитинця й попрямував до того краю городища, де між двома велетенськими брилами куничі зробили сміттєву хвіртку. Через неї непотріб скидали крутосхилом до болотистої стариці. Хвіртку охороняла невеличка вежка, котра наче жмут волосся на голеній голові примостилася на брилі. Цієї ночі на вежці вартував ближній Томирада молодий дружинник Цапик. Цього свого джуру княжич вже не раз спробував у ділі й довіряв йому як собі. Ще по полудні Цапик передав Доброславі, Горановій онуці, що старший син Чоломира має до неї невідкладне та секретне слово. Місцем зустрічі призначили вежку на брилі.
Побачивши княжича біля хвіртки, Цапик пересвідчився, що ніхто не вештається поряд й спритно збіг униз.
Вона там, князенко, шепнув він Томирадові. Перелякана. Що сталося?
Потім, Чоломирів син заскочив на східці. Усе скажу потім. Спірка ще не повернулась?
Вже з батьком. А що?
Потім, Томирад уже відчиняв двері, що вели до нижньої кліті вежки.
Перші хвилини зустрічі, як годиться між закоханими, минули в обіймах і поцілунках. Насилу відірвавши обличчя від жадібних і вправних Доброславових губ, Томирад навіть не мовив, а видихнув:
Славко, тобі тікати треба.
Що сталося? В очах дівчини глибока синь ранньої ночі мішалась з хіттю і недобрими передчуттями.
Завтра всіх вродливих дівчат потягнуть до ордалій.
Навіщо? Хтось вчинив лихе?
Ні, то інше.
Яке інше?
Боже знамення.
?
Старійшини і могитичи кажуть, що ви такі вродливі волею Богомола. Що від того буде біда. Усім біда. Батько наказав лаштувати ордалії. Вас проведуть через залізо. Кого обпече пошлють до богів.
Розпечене залізо? Томирад відчув, як сіпнулося гаряче тіло дівчини.
Онуку Горана дрож пройняла. Княжич пригорнув її до себе, відчув на губах шовковисте волосся.
«Добре, що не плаче», гайнула в його голові зайва думка. Доброслава плакала рідко, натомість ходила з воями на полювання і у розвідки. Дівчина з роду Тура мала на тілі бойові шрами, залишені не лише кігтями хижаків. Відколи плем'я зустріло жінок-войовниць зі знаками Богомола, старійшини не забороняли сильним і спритним дівчатам навчатися військової справи. Така політика була тим більш доречною, що програні битви зменшили кількість боєздатних мужів.