Хельґ махнув рукою, вказуючи на зручне для стоянки плесо. Та в його наступних словах пролунало неприховане знущання:
Хоча там, на березі, ба навіть біля самого берега нас можуть підслухати, а потім розповісти про почуте іншим. А тому краще залишимося тут, на річковій бистрині.
Так, так, твоя правда, загомоніли веслярі.
Радий вашому розумінню, кивнув ярл, а тому продовжимо. Отже, спочатку всі роззброяться, не залишивши при собі нічого, окрім довгих ножів. Решту зброї потрібно сховати, але таким чином, щоб до неї легко було дістатися у потрібну мить. Далі, хто з вас має якісь прикраси, той нехай віддасть їх мені. Як-от я зараз
Хельґ зняв із середнього пальця правої руки золотий перстень, поклав собі на ліву долоню і додав:
Нехай те саме зробить кожен з вас. З одягом вчинимо так само: у кого є нове, красиве віддасте мені, натомість одягнете щось інше. До речі, зброю також можна переглянути, а не просто сховати: що є найкращого, віддасте мені. Зрозуміло?
Ярл оглянув принишклих вікінгів. Схоже, вони почули ватажка лише наполовину: зрозуміли, що від них вимагають усі найкращі речі, які тільки можна відшукати на обох лодіях але навіщо це?! Ніхто не зрозумів навіть Алберт Валссунґ. Хоча бодай він один мав би допетрати!..
Вирішивши, що тримати надалі сво'іх вояків у невідомості не варто (бо горлянки ворогам різати це одне, а вигадувати хитромудрий план підкорення великого укріпленого міста малими силами геть інше), ярл коротко зітхнув і пояснив:
Ми вдамо із себе купців, що прямують із новгородської землі до ромеїв. Купці повинні мати при собі товари на продаж от для цього мені й потрібні найкращі та найновіші речі, які у кого з вас тільки є! Скажемо склавинам, що веземо у далекі південні землі одяг, коштовності та зброю. Але не переймайтеся цим: коли захопимо Київ-місто, кожен отримає назад не тільки позичене, але й щедру нагороду. Це кажу вам я ярл Хельґ Орвард!..
Обличчя вікінгів прояснилися. Вони закивали головами і врізнобій загомоніли, що так, тепер вимога зрозуміла, й вони плани ватажка підтримують. Тільки командир другої лодії несміливо заговорив:
Ти все добре придумав, ярле, нема чого заперечити. Звісно ж, ці дурні-склавини мали би злякатися самих лише звісток про появу під стінами Києва-міста нашого загону і стати в глуху оборону, натомість заморських купців вони не лякатимуться. Більш того, нас навіть можуть зустріти з розкритими обіймами, сподіваючись почути найсвіжіші відомості про конунга Рюрика. Адже якщо поміж склавинів осіло багато втікачів із наших земель, вони завжди боятимуться, що з півночі з'являться
Що іще тобі незрозуміло? перервав Хельґ його слововиливи. Адже в іншому разі ти б не заводив такої розмови.
Я справді не розумію, ярле Ну, нехай вдамо ми купців але яким чином уведення дурнів-склавинів в оману допоможе підкорити Київ-місто?! Так, згоден, купців боятимуться менше, ніж вояків, але чому ти вирішив, що сотня чоловіків лише з жалюгідними довгими ножами в руках краще впорається із захопленням
Стривай-но!
Алберт одразу замовк, і Хельґ пояснив:
Справді, юрба купців із довгими ножами не впорається із захопленням влади краще за сотню вояків, озброєних як треба. Але не забувай, що я наказав лише сховати зайву зброю, а не тримати її на видноті: просто у потрібний момент ми вихопимо мечі, ото й усе! До того ж
Тут ярл зробив багатозначну паузу, перш ніж завершити думку задоволеним шепотом:
До того ж, я дуже сподіваюся, що виконати останню волю конунга Рюрика нам допоможе дехто з мешканців Києва-міста.
Хоча Хельґ стишив голос, нібито його міг підслухати хтось сторонній навіть на середині Данапра, сказане ним добре почули всі вояки-горлорізи.
Хто ж візьметься допомагати нам? так само тихо спитав украй здивований Алберт. На що Хельґ відповів:
Якщо ти досі не здогадався, то й не треба воно тобі! Поясню, коли досягнемо мети нашого походу.
І додав, озирнувшись на темну річкову воду:
Судячи зі швидкості течії, якщо навіть ми й надалі підемо на веслах, до Києва-міста лишилося дні три, не більше. Отже, чекати вже недовго.
3Троє людей увійшли до Волосового[21] капища мовчки, уважно і водночас обережно озираючись на всі боки, немовби очікували якогось невідомого підступу. Така поведінка недвозначно виказувала іноземців утім, як і непоказний, зношений у тривалих мандрах одяг явно нетутешнього покрою. Дрожко мовчки очікував, доки прибульці заговорять, щоб визначитися з мовою подальшого спілкування.
Цікаво, чи так це є?
Носій плаща нарешті пригладив пишну бороду і, звертаючись до Дрожка, заговорив незнайомою мовою, що здавалася уривчастою й якоюсь холодною.
Я не розумію твоєї говірки, варяже, відповів волхв впевнено, бо вже не сумнівався, хто саме завітав до святилища Волоса у передвечірній час. Тоді заговорив інший гість можливо, теж купець, а може, і слуга носія плаща:
Ми мирні торгові люди, ми тільки-но сьогодні припливли сюди з далекої землі Новгородської від тамтешнього конунга Рюрика і ярла Хельґа.
Цей був не тільки явно молодшим на вигляд, але тримався трохи позаду ватажка і визирав з-за його плеча. Його вимова була хоча і не зовсім ідеальною, проте цілком зрозумілою. Оце вже інша річ!..
Слухаю тебе, варяже, звернувся Дрожко тепер вже до молодого купця.
Звідки ти знаєш, що ми є варяги варязькі гості? почув у відповідь.
Боги підказали, волхв не втримався від самовдоволеної посмішки. Слухаю тебе, мирний торговий чоловіче. Чого ти хочеш? Чого хочете ви усі?
Хочемо принести гідні пожертви богам, щоб вони змилостивилися, послали нам попутний вітер, тиху воду і легку вдачу. І щоб похід наш у землі ромейські завершився вдало. Але припливши сюди по Данапруріці, ми не знайшли, де можна помолитися нашим богам. Більш того
Варязький гість замовк, нерішуче перезирнувся з товаришами, потім втупився собі під ноги й почав роздивлятися глинобитну підлогу капища, немовби підшукуючи гідні слова. Дрожко дуже добре зрозумів причину такої поведінки, бо і його самого невпинно, рік за роком гризли ті самі думки, що, мабуть, роїлися зараз у головах купців.
Ми бачимо, що у вашому місті що у Києві-місті велика честь робиться тільки одному ромейському божкові, тоді як решті богів необхідної належної честі немає. Не мають Ми не розуміємо, чому так є.
Це сказав третій гість, і заперечити на такі слова Дрожкові не було чого. Проте навіщо обговорювати настільки болісні речі з іноземцями, яких він бачить уперше в житті?! Намагаючись здолати роздратування, волхв із надією подивився у великі зелені очі Волоса (а вони мали яскраво-зелений колір, бо в очниці ідола були вставлені два величезні смарагди), подумки благаючи про допомогу, і мовив якомога стриманіше:
Нехай це тебе не обходить, варяже. Якщо встановлені у Києві-місті порядки тобі не подобаються, це ще не означає
Ми хотіть приносить жертва боги, помітно перекручуючи слова, повільно мовив носій плаща. Давай приносить жертва, дравід,[23] давай! Ми хотіть, ти допомогать.
Але ми досі не впевнилися, чи вірно обрали святилище, поквапився уточнити з-за його плеча другий гість.
Ну що ж, варяги, ви не помилилися, тепер вже цілком миролюбно, навіть по-діловому заговорив Дрожко, я служу богові Волосу, який є заступником усіх скотарів, а отже, і тих, хто худобою торгує.
Він кивнув на середніх розмірів вівтар у формі рівностороннього кам'яного хреста, посеред якого горів невгасимий священний вогонь, а біля віддаленого кінця височів ідол Волоса великий, суворий, зі смарагдовими очима, з білявою бородою, вусами і кошлатими бровами зі справжнього кінського волосу та з довжелезним пастушачим посохом у правій руці.
Ми не худобу веземо до ромеїв продавати, ми торгуємо одягом, коштовностями і зовсім трохи зброєю, заперечив третій гість.
Не має значення, чим саме ви торгуєте, знизав плечима волхв, тим паче, що кушніри шиють теплий зимовий одяг саме зі шкури худоби Втім, якщо хочете, можете піти до святилища Дажбога.
А Дажбог ваш?
Дажбог це сонце і статок. І заступник усієї нашої землі.
Усієї вашої землі?
Варяги обмінялися напруженими поглядами, тоді їхній ватажок (хоч як важко було йому розмовляти чужою мовою) заперечив:
Ні Дажбог, не хотіть Дажбог, давай твой Волос.
Дрожко кивнув, знов не втримавшись від самовдоволеної посмішки.
Тільки хоча твій Волос і є заступником усіх скотарів і торговців, тим не менш, це не наш бог, цілком справедливо зауважив третій гість. Отже, ми лише заплатимо за жертву, але не станемо її приносити.
Ти приносить жертва, носій плаща доволі безцеремонно тицьнув пальцем у груди волхву. Ти сам, без ми. Ні?
Як забажаєте, так і вчиню, кивнув Дрожко. Можу й сам принести жертву Волосові, одразу як ви полишите капище.
Третій гість кивнув і передав божому служникові невеличкий шкіряний мішечок. Там лежало щось тверде мабуть, кілька монет і, здається, два чи три персні.