Як бачимо, економічна наука передбачає існування певного алгоритму використання її досягнень:
дослідження та характеристика сутності економічних законів;
визначення основних принципів побудови та розробка теоретичної концепції економічного розвитку;
теоретичної моделі функціонування господарської системи, яка враховувала би вимоги обєктивних економічних законів;
визначення основних принципів економічної політики, її стратегічних і тактичних цілей, системи економічних, правових, політичних, соціальних та інших інструментів, які стали би реальною основою системи мотивів до праці, економічної діяльності, забезпечили реалізацію потреб та інтересів абсолютної більшості членів суспільства.
Лише на такій основі можна успішно використовувати вимоги обєктивних законів у практиці господарського життя забезпечуючи цілісність і розвиток економічної та соціальної системи суспільства. Аргументована, сформована із застосуванням методів та інструментів наукового прогнозування абстрактна концепція і модель соціально-економічного розвитку суспільства здатна стати конкретною основою визначення стратегічних цілей економічної політики держави та основних її політичних сил, дозволяє провести цілеспрямований пошук ефективного інструментарію для реалізації цих цілей на основі активізації інтересів основної маси субєктів економічної діяльності.
До речі, термін концепція (від лат. conceptio розуміння, система) має декілька варіантів тлумачень, серед яких насамперед можна виділити наступні:
1. Це система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів.
2. Єдиний, визначальний задум, провідна думка якогось твору, наукової праці, тощо22.
Отже, суть концептуального мислення, концептуального підходу до розуміння тих чи інших процесів, тенденцій, закономірностей соціально-економічного розвитку полягає насамперед у формуванні сутнісної уяви про характер і зміст певних економічних явищ і процесів; у системному сприйманні процесів, що відбуваються у суспільстві, в економіці; у формуванні на цій основі системного бачення віддалених стратегічних перспектив і результатів розвитку цих процесів, необхідних напрямків їх трансформації. Тому формування концепції розвитку повинно базуватися на врахуванні основних передумов, про які, власне, вже йшлося вище. Це:
1. Системне уявлення про реальний стан справ у суспільстві.
2. Визначення глобальних стратегічних цілей розвитку суспільства та господарської системи, як його невідємного елемента.
3. Урахування особливостей характеру та механізму взаємозвязку між економічними законами, основними елементами метасистеми.
4. Визначення основних рис і структурних елементів моделі трансформації суспільства, окремих його підсистем з позицій забезпечення динамізму та перспектив його розвитку в цілому.
5. Наукове, аргументоване прогнозування можливих варіантів розвитку подій, зокрема за умов відсутності або неадекватного функціонування та використання якогось із елементів, фактора, що впливає на реалізацію визначального задуму.
Взагалі, наукове прогнозування є однією з ефективних форм створення будь-якої якісної Концепції та Програми соціально-економічних перетворень, моделей поступального економічного розвитку, оскільки прогноз (з давньогрец. передбачення, віщування) являє собою ефективний інструмент наукового передбачення, варіантного аналізу, одержання додаткової інформації при відпрацюванні тих чи інших рішень, дозволяє створити обґрунтовану гіпотезу можливого майбутнього стану економічної системи та економічних обєктів, метасистеми в цілому.
Значення прогнозування перспектив і можливих варіантів економічного та соціального розвитку важко переоцінити, оскільки, по-перше, прогнозування повязане із науковим збором інформації та аналізом широкого кола показників і чинників, які визначають існуючий стан обєкта дослідження. По-друге, у процесі такого аналізу відбувається вивчення потенційних можливостей подальшого розвитку економіки з позицій наявності та потреби в усіх видах ресурсів, передбачення альтернативних можливостей для задоволення ними потреб економіки в майбутньому. По-третє, визначається орієнтовна система та рівень потреб, необхідних для функціонування та розвитку в майбутньому як суспільства в цілому, так і окремих його громадян, різних соціальних груп, отже, формується уявлення про оптимальний стан інституціональної структурної будови народного господарства, системи інструментів, за допомогою яких такого стану можна досягти.
Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства завершується формуванням певної моделі, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних звязків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.
У перекладі модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є:
1. Зразок конструкції чогось.
2. Відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет).
3. Схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві.
4. Формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозвязків економічних явищ.
В економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи звязків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних субєктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого обєкта. Можливості такого використання моделей економічного розвитку значно зросли з появою математичних, числових методів виразу економічних взаємозвязків, що дозволяє визначати та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення, функціонування та розвитку окремих змінних елементів моделі.
Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад:
моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей);
моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні;
моделі квартальні, річні, середньо- та довгострокові;
багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну;
регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем [3, с. 218, 230].
Звичайно, на відміну від вищезгаданих, моделі, структура яких містить не лише односутнісні економічні елементи, а й такі, що окреслюють структури інших систем, у їх взаємозвязку із системою економічною, сформувати навіть у найбільш абстрактному теоретичному вигляді набагато важче. Такі моделі є менш стійкими, зазнають більш значного та складного впливу з боку змінних внутрішніх і зовнішніх чинників, характер визначеності та можливості визначення яких менш прогнозовані, отже, не піддаються безпосередньому впливу та корегуванню. Водночас розуміння суті обєктивних ринкових та соціальних законів, дотримання яких забезпечує цілісність та поступальний характер розвитку метасистем, дозволяє й у даному випадку визначити найбільш характерні риси оптимізуючої структури моделі, на основі якої стає можливим формування системної економічної політики, реалізація цілей якої у процесі господарської та інших видів діяльності забезпечує реальні позитивні (кількісні та якісні) зміни у суспільстві, у становищі більшості його окремих субєктів.
РезюмеЖодний елемент (зокрема й людина) соціальної (економічної) системи не може знаходитися поза звязком із величезною кількістю інших елементів, складових. Види, форми, типи звязків можуть мати найрізноманітнішу спрямованість, по-різному проявляти себе у часі, просторі, по-різному впливати на організацію суспільного виробництва, хід та результати суспільного відтворення. За цих умов головними завданнями дослідників економічних і господарських систем є насамперед визначення ключових, стійких і довготривалих звязків між певними економічними явищами та процесами, між субєктами економічної діяльності, аналіз змісту і характеру впливу таких звязків на можливості залучення до створення певної сукупності товарів і послуг основних субєктів економічного життя, наявних ресурсів та формування на цій основі конкретних завдань економічної політики, інструментів її реалізації.