А. Сміт був першим системником, якщо так можна висловитися, серед класиків економічної науки нового часу. Першим, однак не єдиним. Надзвичайно велику роль у формуванні фундаментальних засад майбутньої системи економічних наук відіграли Давид Рікардо (1772 1823) та Карл Маркс (1818 1883).
Зокрема, Д. Рікардо у своїй праці «Початки політичної економії та оподаткування» (1817) значно поглибив та розвинув учення А. Сміта щодо сутності, ролі, функцій вартості, принципів ціноутворення, формування заробітної плати та прибутку, ренти тощо. Він обґрунтував характер причиннонаслідкових звязків, які визначає в економічному житті суспільства закон вартості, довів існування прямої залежності між вартістю (отже, й ціною товару) та кількістю праці, витраченої на виробництво товару9, чітко окреслив зворотно-пропорційний звязок між продуктивністю праці та величиною вартості товару, розкрив надзвичайно важливий чинник формування вартості, отже, й ціни, ввівши в обіг поняття уречевлена праця, під якою розумів витрати на створення ресурсів, необхідних для виробництва якогось певного виду продукту10. Д. Рікардо фактично першим визначив істинну природу земельної ренти, увязавши її виникнення із різною родючістю різних земельних ділянок та відносинами власності, які створюють умови для її одержання. Водночас головною проблемою політичної економії вчений вважав пошук законів, які регулюють принципи розподілу результатів праці як в аграрному секторі економіки, так, власне, й у промисловості. Проблема ця, слід зазначити, не розвязана й досі, особливо ж у постсоціалістичних країнах.
Завершує формування цілісної картини функціонування економічної системи ринкового типу в умовах становлення та розвитку капіталістичного суспільства, капіталістичних економічних відносин Карл Маркс. Безперечно, його з повним правом можна віднести до класиків економічної теорії ХІХ ст. Заслуги К. Маркса у розвитку економічної науки полягають не лише у завершенні формування теорії трудової вартості, яку почали створювати А. Сміт і Д. Рікардо, не лише у формулюванні обєктивних законів функціонування економічної системи ринкового типу (теорія прибутку, ренти, функціонування промислового та позичкового капіталу, відтворення суспільного капіталу та суспільного виробництва тощо), але й законів становлення, функціонування та розвитку капіталістичного суспільства, визначенні природи його внутрішніх економічних і соціальних суперечностей та трансформацій. В умовах поляризації інтересів власників капіталу та найманих працівників, поляризації їх мотивації до праці та неможливості віднайти на етапі індустріалізації капіталістичної економіки ефективних принципів, інституційних форм і механізмів узгодження цих інтересів Карл Маркс створює теорію додаткової вартості, у якій намагається пояснити природу та механізми несправедливого розподілу результатів спільної (суспільної) праці між основними класами капіталістичного суспільства, окреслює вірогідні наслідки поглиблення такої несправедливості.
Принциповою відмінністю економічної теорії К. Маркса, викладеної у чотирьох книгах «Капіталу», є звернення до проблем соціального характеру, розуміння історичного характеру економічної системи та суспільства капіталізму. Саме після появи економічного вчення К. Маркса завершується в основному формування наукової уяви про сутність, внутрішні закони функціонування та розвитку ринкової економічної системи та починається період диференціації економічних наук, повязаний із пошуком ефективних інструментів функціонування ринку в інтересах основних його субєктів.
1.4. Умови та чинники формування системи економічних наук
Потреба у предметному теоретичному пошуку та обґрунтуванні принципів і форм управління бізнесом в умовах стрімкого розвитку ринкової економіки визначалася насамперед реальними системними змінами, що відбувалися у структурі та принципах функціонування продуктивних сил під впливом технічного та наукового прогресу, у характері економічних відносин, які у ХІХ ст. усе виразніше перетворювалися на цілісну систему незалежно від національних особливостей розвитку тієї чи іншої країни чи регіону світу. Такі зміни, у свою чергу, визначалися всеосяжним переходом світової спільноти у якусь нову системну якість як в економіці, так і в політичному, соціальному, навіть духовному житті.
Для того щоб зрозуміти характер змін в економічному житті суспільства у другій половині ХІХ на початку ХХ ст. та їх вплив на формування потреби не лише у розвитку власне економічної теорії (політичної економії), але й у появі спеціалізованих (галузевих) економічних наук, здатних визначити закономірності, принципи та механізми функціонування окремих галузей і сфер економіки, окремих бізнесів, звернемося, хоча б коротко, до процесів, що відбувалися у цей період в економіці та суспільстві.
Насамперед слід зазначити, що, згідно з інституційнотехнологічним підходом до аналізу причин і суті трансформації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (Х тисячоліття до н. е. середина XVІІІ ст. н. е.), індустріальний (остання третина XVІІІ остання чверть ХХ ст.), та постіндустріальний (почався в останній чверті ХХ ст.).
Даніел Белл, один із засновників теорії постіндустріального суспільства, характеризуючи у своїй праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством, визначав перше з них (доіндустріальне) як соціальний порядок, заснований на примітивних виробничих формах, що знаходять свій розвиток у галузях, повязаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів найбільш придатних для задоволення потреб першої необхідності. Праця у доіндустріальному суспільстві є, на думку Д. Белла, переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей субєктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже, люди залишаються нерозривно повязаними із минулим. Індустріальний лад, вважає вчений, фактично означає радикальний розрив із доіндустріальною епохою, він стає найважливішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси: заміна видобутку природних ресурсів виробництвом свідомо запланованих продуктів; масове зростання кваліфікації працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні технологічні та господарські прогнози. Постіндустріальне суспільство протиставляється Д. Беллом індустріальному як таке, де виробництво масових стандартних продуктів замінюється системним впливом на оточуюче середовище, внаслідок чого всі сфери людської життєдіяльності стають безпосередньо залежними одна від одної. За цих умов на перший план висувається потреба у висококваліфікованих працівниках, сировинні ресурси поступаються місцем ресурсам інформаційним, у практичну площину переходить потреба перспективного прогнозування господарських і соціальних процесів. Отже, доіндустріальний сектор економіки є насамперед видобувним, він базується на сільському господарстві та безперервно зростаючому видобутку корисних копалин. Індустріальний сектор має насамперед характер виробничий, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний визначається як обробний та інформаційний.
Водночас Д. Белл висловлює цікаву думку методологічного характеру. Він вважає, що у процесі переходу від одного технологічного типу господарювання до іншого не відбувається остаточного тотального руйнування попереднього, вони співіснують історично довгий час, впливаючи не лише на якість і можливості виробничого процесу, рівень задоволення економічних потреб, але й на розвиток соціальної структури суспільства: «Постіндустріальне суспільство не заміщає індустріальне, так само, як індустріальне суспільство не ліквідує аграрний сектор економіки», «Постіндустріальні тенденції не заміщують попередні суспільні форми як стадії суспільної еволюції. Вони часто співіснують, поглиблюючи комплексність суспільства та природу соціальної структури». Така думка є надзвичайно важливою для розуміння потреби у постійному розвитку економічної теорії, економічної науки в цілому, оскільки підкреслює надзвичайну складність, глибину, взаємозалежність і взаємообумовленість процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві. За цих умов призупинення хоча б на короткий час розвитку економічної науки, економічних досліджень закономірностей, принципів і механізмів функціонування економічних систем, їх окремих структурних елементів, формування та удосконалення теоретичних моделей управління економічними та соціальними процесами на різних рівнях економічного життя загрожує швидким зростанням невизначеності, небезпеки і навіть хаосу в економічних відносинах субєктів господарювання, отже, й всього суспільства.