Наталко, привіт.
Я недбало кивнула. У них в чотириста пятій один Женєчка нічого, а так і помацати нема що. І взагалі я не по общаговським; ну, Вовчик з третього курсу не рахується. Зустрічатися треба з місцевими пацанами, а ці Конспекти даю, по-сусідському, тим більше, що не свої, але нема чого клеїтися. Хоча халатик мій, тигреня-міні, справляє враження на всіх, це я знаю.
Линичук витріщався на мої ноги, а яєчня в нього на сковорідці вже диміла чорним димом. Ще волосся просмердиться, ну його.
Пригоряє, повідомила я. Яйця твої горять, Генделю.
Прикол вийшов супер, але цей здихляк навіть не посміхнувся. Добре, хоч сковорідку з плити зняв і тримав у руці. Я підійшла ближче й поставила на вогонь каструлю; подумала, перекинула на підвіконня чужого чайника, що шипів з останніх сил. Я теж добра інколи.
Гендальф, раптом вимовив Линичук. Ген-дальф. Слухай, Наталко, давно хотів тебе запитати: а як ти поступила в «Міссурі»? Математика твір як?!
Виглядав він повним ідіотом: круглі баньки й сковорідка у зігнутій руці. Питання, очевидно, йшло з самих глибин душі. І я ніжним голосом відповіла:
Мовчки.
Могла б відповісти: не твоє собаче діло. Але, думаю, й так зрозумів. Він у нас теж розумний Ген-дальф. Нічого собі імячко.
Раптом у блоці почулося страшне тупотіння, а за дві секунди в кухню влетіла Алька з чотириста восьмої. Я стала в бойову позицію і вже відкрила рота чергування! але вона проскочила повз мене, кинулася до плити й спромоглася крикнути першою:
Де мій чайник?!
На підвіконні, озвався Линичук. Наталка зняла.
А-а. Дякую, вона схопила чайник і намилилася назад. Ніби так і треба.
Він в тебе увесь википів! зарепетувала я услід. Ви прибирати на кухні думаєте?! Дивися, який с!!!
Алька пригальмувала на виході, обернулася. Мала на собі сірий брючний костюмчик пацан пацаном і стоптані общаговські капці. Одне око намалювала, інше ще не встигла. І зачіска її пацанська помру зараз. Хоча б спереду залакувала, чи що.
Википів? труснула чайником: там і не булькнуло. От чорт. Ага, Гендальфе, ти сьогодні на парах будеш? Запиши, що Веніамінович дасть на семінар, якщо я не встигну.
А куди ти? спитав Линичук.
Тепер він витріщався на цю сіру мишу видивляв очі. На чергування в блоці йому, звичайно ж, було начхати. А я в мене просто слів не лишилося, самі матюки, й ті заклинило. Нє, ну треба ж бути такою стервою! Та я її
О пів на дванадцяту співбесіда на одній фірмі, Алька глянула на годинник. Чорт!!!
Коли вона випарувалася, мене нарешті прорвало. Линичук нібито із співчуттям слухав мої мати, інколи погойдував головою в такт і задумливо дивився на свою сковорідку з горілими і вже холодними яйцями. До речі, хто продимив усю кухню?!.. і взагалі, коли чергує чотириста пята, то крім Женєчки ніхто й не чухається!.. Коротше, я матюкала вже його особисто: більше користі буде. Та коза, мабуть, давно втекла на свою довбану співбесіду і, скоріш за все, не спізнилася.
Він дочекався, поки я захекалася. І видав абсолютно не в тему:
Значить, доведеться йти до інституту.
* * *На лекції Веніаміновича з управлінських стратегій я, як завжди, пристроїлася поруч з Русланчиком. Шкода, звичайно, що він завжди сідає у першому ряду. Та ще й конспектує кожне слово.
Русланчик сонечко. Зріст під метр девяносто, фігура як у Мікі Рурка, а на обличчя як Том Круз, тільки ще симпатичніше. Очі блакитні; хоч в окулярах, але оправа стильна, супер! І костюмчик, і плащик, і взагалі вся упаковка До речі, між нами: кажуть, Русланчик мало не рідний племінник ректора «Міссурі». Чи щось таке.
Я діставала з сумки пенал і впустила ручку. Не те, щоб навмисне просто, коли Русланчик поруч, то все з рук падає. Він вихований, обовязково нахилиться й подасть. А в мене спідниця-суперміні. І не якісь там колготки, а панчохи з візерунком, чорні, на поясі. Хоча й холодно вже.
Будь ласка, сказав він і подав мені ручку. Чемний!
Дякую, теж чемно відповіла я. Слухай, ти на тому тижні був на стратегіях? дурне питання: Русланчик з початку року, здається, жодної пари не прогуляв. Можна в тебе конспект позичити?
Посміхнувся. Сонечко!
Не можу, Наталко, вибач. У четвер семінар, буду готуватися.
Я посміхнулася ще сліпучіше, ніби кінозірка. Поклала руку згори на його пальці:
Ну я ду-уже прошу! До четверга поверну десять разів. Ну Русла-а-ан..
Візьми краще у Юлі Сухої, вона того разу точно була. Ви ж у гуртожитку разом живете?
Притримав окуляри на переніссі й сів. Я трохи надулася й також впала на місце. Жлоб, як і всі мужики. Але звідкіля він місцевий, не общаговський! знає, що Хуліта живе зі мною? Значить, цікавиться. Або Хулітою чого не може бути, тому ще не може бути ніколи, або мною. Я повеселішала, розкрила конспект й намалювала згори нової сторінки троянду та сердечко.
Раптом в аудиторію увійшов викладач; причому буквально за секунду перед тим в інші двері кулею влетіла Алька. От стерва, таки встигла.
Всі встали. Підводячись, я потерлася ногою об ногу Русланчика: ніби випадково. Він, звичайно, зробив вигляд, ніби не помітив.
Помітив Веніамінович:
Ланова, відсуньтеся од Циби на два місця, рядами прокотилося гиготіння; ідіоти, чого іржете! Можете сідати. Тема: «Парадигма авторитету як універсального базового елементу управлінської системи». Записали? Хто скаже, яку дефініцію авторитету давав Гленн Райт у статті
От тепер аудиторією прошурхотів найсправжнісінький мандраж. Я посміхнулася: будете знати, як гигикати з людей!.. хоча сама, звичайно, теж впритул не бачила тієї статті зі списка. До речі, Хуліта казала, що в бібліотеці її не
Лише Русланчик, сонечко, підняв руку, а другою гортав конспект. Той самий, який не захотів мені давати.
* * *На перерві ми з дівками пішли в Кулю, Хуліті, бачте, захотілося поїсти. Лєнка причепилася за компанію, хоча вона в нас намагається схуднути. Я зовсім недавно в общазі налопалася од пуза, але приєдналася: Русланчик, мабуть, теж голодний. На парі довелося не звертати на нього уваги: хай не думає, що я така. А після пари впустила лінійку і навіть спасибі не сказала, коли він підняв. Ось!
В Кулі прикольно. Стіни прозорі, й видно все на вулиці, не те що в аудиторіях, де віконця маленькі, та й ті попід самою стелею. Але видно не по-нормальному (стіни ж круглі!), а викривлено-перекошено, як у кімнаті сміху. Супер!..
Хуліта замовила собі комплексний обід, а ми з Лєнкою взяли сік я з булочкою, вона без. Влаштувалися за крайнім столиком, ліворуч од виходу, щоб дивитися на всіх, хто заходить. Хоча я особисто сіла носом до стіни: хай не думає, що я виглядаю його навмисне. Русланчик, тобто; а дівки мені все одно скажуть, коли він зявиться. Почався дощик, і Куля з зовнішнього боку вкрилася краплинками: машини, що підїжджали, стали схожими на жабок в бородавках.
Глянь, чобітки обалдіти, прогула над вухом Лєнка.
Фірма, ствердила Хуліта.
Довелося вивернутися літерою зю, щоб не відстати од колективу. Да-а, таких чобітків моя матінка з Туреччини не возить. Підбір тонісінькою шпилькою, панчішки до колін, і справжня замша, я на цьому розуміюся. Дівку, що стирчала з чобітків, роздивитися як слід не встигла: вона вже підійшла до стойки, а зі спини було видно лише чорне волосся довжиною по оце саме.
Це Багалієва подружка, повідомила Лєнка. Памятаєш, на тій гулянці?.. Третій курс.
Андрійчик сонечко, зітхнула я.
Сонечко, але зайняте. Я й не рипаюся: таке моє правило. Нє, я б запросто, але щоб потім якась коза вчепилася мені в патли? Зайвий клопіт. Та ще й коли навколо стільки незайнятих, і навіть крутіших той же Русланчик, для прикладу. До речі, де він там?.. невже пропустила?!
Тим часом дівки на тому краю стола про щось шепотілися. Коли я всілася по-людському, Лєнка реготала й одночасно кашляла, бо похлинулася соком, а Хуліта знизала плечима й видала:
Ну й дурна.
Ви про що? погрозливо запитала я.
Розслабся, Наталко, кинула Хуліта. Не про тебе.
Алі-на з на шого блоку, Лєнка вже вся почервоніла й не могла вимовити жодного слова, лише махнула рукою мені за спину. Оно!
Я знову розвернулася чорт!.. Але цікаво ж. І справді побачила Альку, яка щойно увійшла до Кулі ні, я вмираю! мало не попід ручку з Багалієм! Вони про щось жваво розмовляли й виглядали, мов справжня пара. До тих пір, поки Андрій не побачив у черзі до стойки свою дівку в суперових чобітках. І рвонув до неї; Альці дісталося тільки «бувай» через плече. Я думаю!..
Дурепа, повторила Хуліта.
А може, це кохання? серйозно сказала Лєнка й запила соком.
І ми майже хвилину реготали втрьох. За мокрою стіною Кулі прогуркотів будівельний кран справжня Годзилла. А тоді Лєнка сіпнула мене за рукав: зявився Русланчик.
Я теж сіпнула за рукав Хуліту: