Атож, думаю, що Куремса вирішив заодно розвідати наші укріплення.
І що?
Я повів їх обхідним шляхом, повідомив Милій. Ні у Белз, ні в Луцьк ми не заїжджали.
Це добре, похвалив намісника Данило. Гаразд. Що вони збираються робити далі?
Звідси поїдуть до волохів. Мене великодушно відпускають. Про це мені говорив тлумач.
Він русич?
Так. Володар. Десь із Чернігівського князівства, чи що там від нього залишилося. Він проявив себе здібним під час оборони Чернігова, отож Батий, вражений його звитягою, звелів пощадити.
І він із вдячності став служити ханові? грізно промовив князь. Тисяцького Дмитра після взяття Києва також Батий відпустив, але це не змусило його зрадити свою віру. Добре, з перевертнями розберемося потім. Скажи краще, як сприйняв Куремса побачене?
Він був задоволений, відказав Милій.
Ще б пак! протягнув Данило. Їм миліше бачити міста без стін. Ну нічого, все до пори до часу. Дякую, Милію, за вірну службу. Переночуй ніч у Холмі, а завтра зранку відправляйся назад. Бакота ворота до всього князівства, і вони мають бути на замку. Завжди.
Я зрозумів тебе, князю! вклонився Милій. Зроблю так, як волієш.
Князь Данило залишився сам. Ось уже пятнадцять років, відтоді як під Дорогочином він наголову розбив тевтонців і в бою отримав підступний удар булавою у тімя, зір його поволі тьмянішав. Бували миті (коли він був особливо стомлений чи напружений), і тоді очі розрізняли лише світло і тінь. Правда, потім зір відновлювався, але князь боявся, що настане мить, коли все бачене остаточно поглине темрява. І все ж Данило сподівався, що не доживе до цього.
Поява посланців хана Батия нагадала Данилові його поїздку в Сарай два роки тому. Авжеж, тоді, зайнятий безупинними війнами зі своїми суперниками, він не встиг укріпити міста і вони залишилися беззахисними проти підступного ворога. Як би у нього тоді було більше часу, то зумів би підготуватися до зустрічі непроханих гостей, і хто знає, може, і не пропустив на свої землі монгольську навалу.
Двері покою тихо відчинилися, і князь побачив на порозі Костянтина.
Запроси сюди брата, синів і сам приходь! сказав Данило.
Невдовзі Василько, Лев, Роман, Шварно і Костянтин сиділи півколом перед троном князя. Данило обвів усіх поглядом, зупинився на наймолодшому, Шварнові.
Я не хотів говорити при всіх, почав він. Особливо не хотів, щоб нашу розмову чув його святість. А поговорити нам є про що. Гадав відкласти її на пізніше, хоча б на завтра, але непрохані гості переконали мене, що відкладати далі вже нікуди. Хоч і раніше ця розмова також не могла відбутися. Я вам не відкрию нічого нового, коли опишу наше становище. Князь угорський Бела, який довго тривожив наші кордони, зрозумів усю марність боротьби, породичався з нами і перестав бути нам небезпечним. Після смерті короля краківського Лєстка Польща теж перестала бути для нас загрозою. Тевтонці ще не забули Дорогочин і сюди більше не поткнуться. За литовців поручиться Шварно, тим більше, що Міндовг сам віддав нам Чорну Русь. Таким чином, за ці кордони я спокійний.
Присутні уважно слухали князя; Костянтин час від часу на знак згоди кивав головою.
Але є сусід, з яким неможливо домовитись, продовжував Данило. Батию не потрібна сильна Русь, і будь-які перемовини з цього приводу розпочинати безглуздо. Але і нам далі терпіти зверхність хана більше несила. Я не починав цю розмову, поки у нас на кордоні стояли ворожі нам володарі. Зараз же, гадаю, настав час діяти. Я готовий вислухати кожного з вас, порадьте, що нам зробити, щоб позбутися нестерпної опіки. Воєводо, що ти скажеш?
Костянтин здивовано підвівся.
Чому я, князю?
Хочу, щоб ти сказав свою думку першим, щоб на тебе не вплинули наші слова.
Що ж, як скажеш, князю. Тут і думати нічого. Монголи сильні, у них багато війська, залізна дисципліна, і вони вірять своїм зверхникам. Але це не головна причина, чому вони сильні. Адже ми були розєднані. Якби чернігівський князь прийшов на допомогу рязанському, а не став чекати, гадаючи, піде на нього Батий чи поверне на північ, якби Переяслав відправив дружину на рать не на своїй землі, а раніше, монголи не перетнули б Дон. Отак сталося те, що маємо тепер.
Я знаю, до чого ти хилиш, воєводо, вставив Данило.
Так, князю, ти мене правильно зрозумів: одні ми з монголами не впораємося, підтвердив Костянтин.
Що ти пропонуєш? запитав Василько.
Ти, князю, перерахував королів, які перестали бути нашими ворогами і породичалися з тобою. Кинь клич, і Бела, Міндовг, Болеслав пришлють війська на допомогу.
А чи пришлють? засумнівався Василько. Батий не обклав їх даниною.
І нас ні.
Так, але вони не мають спільних земель з Ордою, підтримав брата Данило. До того ж Бела останнім часом змінив свої плани щодо Романа. Він відмовив йому у підтримці на володіння Австрією. Навіть якщо Міндовг захоче нам допомогти, він таким чином оголить свої північні землі перед Тевтонським орденом.
Та вони ж його королем зробили! вигукнув воєвода.
Ти їм віриш? Ось бачиш, і Міндовг також не вірить. І правильно робить.
Що ти пропонуєш, батьку? подав голос Лев. Бачу, у тебе вже визріло рішення.
Визріло, і давно, відповів Данило.
І яке воно?
Все те, що тільки-но сказав воєвода.
Але ж ти сам згодився, що це нереально, вставив Роман.
Нічого нереального немає, поважно відказав Данило. Можливо все, тільки треба знайти підхід.
Тобто ти хочеш підняти проти Батия суміжні з нами князівства і водночас втримати тих, хто не приєднається до нас, від спокуси захопити незахищені землі? не вгавав Лев.
Саме так.
Але це нереально! повторив Роман. Пробач, батьку, але навіть з тевтонцями у нас не мир, лише перемиря. Як ти зможеш втримати німців від спокуси?
Я їх не втримаю, але до нападу на Литву чи Польщу справа не дійде, продовжив Данило Романович. І знаєте чому? Не через раптову милість тевтонців. Для них не існує такого слова, як жалість. Мені розповідали, що у хрестовому поході тевтонці усіх вразили своєю жорстокістю щодо ворога, полонених, жінок і дітей. Хоч інших рицарів також важко було запідозрити у жалощах. Але мова не про це. Тевтонці не нападуть ні на Міндовга, ні на Болеслава з дуже простої причини: вони просто не залишать свої землі без війська.
Тоді навіщо ця розмова? запитав Шварно, який досі мовчав. Ти ж не можеш заставити Белу полюбити Болеслава, а їх обох гросмейстера!
Я ні, але є людина, якій це під силу, відповів князь.
Він не сказав, про кого йдеться, але Костянтин одразу відгадав думку князя. Безумовно, Данило мав на увазі Папу Римського.
Інокентій? Запитання Лева підтвердило, що не один лише воєвода здогадався, кого мав на увазі Данило.
Саме він.
Але ж, батьку, Папа вже відправляв до тебе своїх послів. А ти їх вигнав.
Це було шість років тому, нагадав князь. Тоді Папа хотів лише одного приєднати руські землі до Риму.
А хіба нині він цього не хоче? запитав Роман.
Хоче. Не думаю, що Папа відмовиться від свого.
Ти підеш на це?
Данило подивився на Василька, який це запитав.
Піду! Заради того, щоб вигнати з Руської землі монголів, піду. Бог дав і їхню віру, і нашу. І до недавнього часу ми були одно!
Не думаю, що бояри та навіть і холопи приймуть віру тевтонців, особливо після того, що вони чинили у Лівонії чи Пруссії.
А що наші ж таки робили зі своїми? підвищив голос Данило. Той-таки Ростислав чи Судич? Але ж нічого, забулося.
Добре, згодився Василько. Бачимо ми, що ти все продумав. Скажи, що у тебе на думці? Що ти тримаєш такого, про що ми ще не знаємо?
Данило Романович усміхнувся, розгадавши хитрий намір брата вивідати, що він тримає наостанок.
Гаразд, слухайте, згодився князь. Князь угорський повідомив мене, що Папа Інокентій видав буллу до всіх християн Богемії, Моравії і Померанії, в якій закликав їх до хрестового походу проти монголів.
Цього мало, засумнівався Василько. Що вони можуть нам дати? Лише декілька тисяч воїнів.
Це ще не все, заспокоїв Данило. Це лише початок. Бела дав мені знати, що проти татар підніметься увесь християнський світ, якщо я пристану на умови Папи.
І що це за умови?
Я визнаю верховенство Риму як у релігійному, так і у владному відношенні. Мало того, Папа передасть мені владу над усім християнським воїнством, але для цього я маю коронуватися. Інакше інші королі просто не стануть мене слухатись.
А ти?
От саме для цього я і зібрав вас тут, щоб разом вирішити, що нам робити.
У кімнаті запала мовчанка. Рішення, яке мали ухвалити присутні, було непросте. Кожен розумів ту небезпеку, на яку, можливо, наражав рідну землю у разі приходу сюди хрестоносців. У людей ще не загоїлися спогади про безчинства угорців, поляків і тевтонців; з іншого боку, монгольська навала була незрівнянно кривавішою. У той же час монголи не чіпали руської віри, до неї у них не було ніяких претензій; заступництво ж Папи Римського означало зміну деяких елементів грецької віри, невелику, але все ж зміну. І невідомо, як до цього поставиться Константинополь.