Сатирикон. Поезії - Іван Федорович Драч 4 стр.

Де той тяжкий метал?
Де колисливий колос,
Що був у пеклі дня
Подією з подій?
Де голос із душі,
Де фальші ні на волос?!
Іржавий голос мій.
Бляшаний голос мій.

Противні ці слова
В противні пнуться строфи,
Бо вчаділа душа
Й не творить вже дива
Та над проваллям днів
У пеклі катастрофи
Остання все ж надія
На слова

Жорстокі до свого народу
До чужих ще жорстокіші
Меншиков у Петра
Чи Жуков у Сталіна
Уславлені полководці
Російської домінанти
Диктують мораль по сьогодні
Газуйте панство газуйте
Убийте десятки чеченців
І сотні своїх беззахисних
Своїх вистачить алкоголіки
А чеченці плодючі мов кролики
Газуйте вперед господа
Аби велика Росія
Лишилась великою

Вся в шершнях груша шелестюча,
Аж кожна грушка вся дзижчить,
Бо ж груша вся медяна туча
Пахучим золотом пахтить.

Летить у небо, чаду повна.
Там дятли й сойки смоктуни,
І перепілка, й пташка жовна
Мчать в небо грушею вони.

І я так заздрісно за ними
Десь на вершечку на краю
За грушевими медяними
В бенкеті літа літо пю

Вона портретом стоїть на вікні
Біля неї вірменський коньяк і віскі
Китайський женьшень і цуйка
румунська
Може здригнуться її Леонардові ніздрі
І проявиться суть її чоловіча?!

Памяті О. Гончара

Так тяжко зводиться земля,
Немов каліка після глуму.
В снігах бинтовані поля
Снують свою калічу думу.

Вставай же, веснонько, вставай,
Зневіру кляту кинь під ноги.
Вже квітень, мамо, не змерзай,
Збери свій дух і скарб убогий.

Вставай, рідненька, треба йти,
А то добють закляті друзі
Ще сонце в мареві сльоти
На верболозах спить у лузі.

А він він з нами. Як завжди
Неволю двигає старезну!
Олесь нас на труди вродив,
Олесь нас розверта на весну!

А жайвір скоро вже струну
Туди до нього нам покаже.
Тож, браття, серцем на весну
Хай в кризі мерзне серце враже

Ярославу Яцківу

Хто хоче бути елітою,
Приходь в елітарну світлицю.
Хто хоче приходь з півлітрою,
Хто може приводь молодицю.

Зустрінеш у Яцківа Ситника,
Комісаренка й Костюка,
Трьох бомжів, а трьох не видко,
Трьох кагебістів родом з Чека.

Й мені помагає освіта ця,
Куди мене часом заносить
Світлиця од розуму світиться.
Шукаєм консенсус знаходимо нонсенс

А з нонсенсу знову в атаку на істину
Завершує все це келих вина.
Знайшли ми нарешті істину істинну:
In vino veritas, мабуть, вона

Ця бабера
Мегера
Гера
В одній сфері колись була
мастаком.
І чіплялась
по молодості
за кожного хера,
Ноги закліщуючи
замком
Тепер стала
Святенницею
Неосвоєна сфера
Темперамент вогненний
аж рве вудила!
Тепер тяжко батожить
кожного Люцифера,
Кому здуру по молодості
сласно дала

Скука це дуже підлотна сука.
Нудьга це тяжко підступна Яга.
Це вам не стрільба із лука
Атомна це базука.
Коли Вам на душу скука
Проклята нудьга наляга

Знов скажені свої гармати
Розвертає на мене судьба,
Прагне душу мою заламати
Чи дощенту добити хіба.

Але знову душа не здається
І дає тій судьбі одкоша,
І душа над судьбою сміється,
Бо вона головніша душа.

Від перемоги
До перемоги
Вперед
Аж доки простягнемо ноги
Вперед
А перед ногами вперед
Крепований наш портрет
Попереду нашої перемоги
Виставлять наші стяги
Виставлять усі звитяги
У крематорії
Наперед
У цій звитяжній історії
Від Вячеслава
Наша слава
Від Віктора
Усі Вікторії

Чи вас можна допитати
До вас можна в депутати?!
А то морди лізуть в лорди,
Розставляючи бігборди,
А то писки лізуть в списки
Без тавра і без прописки
Коли час підібє риску,
Скільки буде того писку,
Коли випадуть зі списку?!
А то хери пнуться в мери,
в сери,
в пери
Бються за есесесери
Коли час усіх похерить
Всі попадуть у старпери
Збуржуазненої ери
Ось піаркомпанія
Царства Оратанія
Лихої години
В центрі Буковини.

І його вже нема
Як так нема Є
Ось високий ставний стрункий
Молодий Дуже вже чорнобривий
Стоїть у снігах 1966 року у Вінніпезі
Зустрічає мене з Павличком
Дорога з Нью-Йорка на Київ через Манітобу
Ось він скидає свого кожуха ґудзики деревяні
І накидає мені на плечі носи не переноси
На початку сімдесятих у морозному Києві
Співали три прославлених хори
Хор Климківа тобто Кошиця хор з Вінніпега
Хор Авдієвського тобто Верьовки з Києва хор
І невидимий хор кагебістів вони кишіли всюди
Всюди вони чигали коли Влодко приїхав
І співали роти розкривали старались
Єднали усіх українців співом як обручем
Згодом він вибрав мені окуляри
Ходив по усіх аптеках протирав мені лінзи
Дивлюсь його окулярами
На противний цей світ
Де Влодка уже немає

За сімома замками як раритет раритетів у рукописному відділі Інституту літератури зберігається Шевченків оригінал: голий солдат на березі Аральського моря йде супроти долі з гордо піднятим членом. За цим маловідомим автопортретом з Тарасової спадщини досі безрезультатно полює американський україніст Жорж Грабович

У гарвардському азарті
Він вийшов на полювання
Усі ми нічого не варті
А в нього це спроба остання.

Не в Самаркандах чи Хівах
Під ЦРУшним затятим секретом
Він нишпорить в нас по архівах
За аркушем тим за раритетом.

І як би воно там не звалось
Це вам не ерос невинний
Коли він вполює той фалос
То зміниться доля Вкраїни.

Бо в нас під замком потаємне
Приховане libido й ego
Навіки задраєне темне
I co tam komu do tego.

ГРУшна пагуба промосковська
Лишила на фалосі садна
Асистує йому Бердиховська
Од невживання уся брунатна.

Асистує Рябчук Микола
Рябенький од всякого вжитку
Асистентів там тьма довкола
Од порад немає просвітку.

З Лесбосу всі лесбіянки
Гоміки всі з Амстердама
Од парфумів діорно і пянко
Консультують Жоржа як даму.

Усе стало диспутом кльовим
Уже й на той світ дістали
І Гончара з Шевельовим
Доточили спірітуали.

А що нам дурним і зеленим
Ми дбаєм про власну жиропу
А Жорж тим Тарасовим членом
Пробє нам вікно у Європу.

З лихою захланною силою
Європу покриє він бичо
Як вирветься гуном Гатилою
І заірже таємничо

Цивілізацію двигне
Розкує нас закутих навіки
Бо ми без тієї вигоди
Тупі сексуальні каліки

Обіцяно кажуть «лимона»
З потаємного ЦРУшного фонду
Та Гальченко з знаком закону
Побє ту лиху Анаконду.

Збереже нам це вічне дання
Як останню надію в ширінці
Затяжне це протистояння
Хай розвяже Конгрес українців.