Сатирикон. Поезії - Іван Федорович Драч 5 стр.

У часи лихі і злії
Всім несе відро олії
Укрголоволійник
Наш Борис Олійник.
В Укрголоволії
Забракло олії
Вибрав всю олію,
З ним ти не борись,
Укрголоволійник
Наш Борис!..
Коло відра
Не ставить варту
Приходь
Тобі дасть
Цілу кварту.
Як казали в нас на кутку
Бог дав олії в черепку!

Голі дупці заєдупці
Зібралися в Єгупці
Стали думати-гадати
Якби все позаїдати
Як вже сіли то вже сіли
Все поїли що зуміли
Що ж на них тепер чека
Чи запір а чи швидка
Як завершать все запором
То кректати будуть хором
Як закінчиться швидкою
То є ребе під рукою
Підітре він голі дупки
Й знов докупки всі докупки
В славнім городі Єгупці
Заєдинці заєдупці

Вже вітри синьоокі
Вже часник пробив грядку
Лисий сталінський сокіл
Люто робить зарядку

Знов весна конфліктує
Зі старим поколінням
А з молодшим фліртує
Аж до посиніння

Україна в час песій
Незалежна і гола
Без зарплат і без пенсій
І без Чорновола

Сирота сиротою
Із комуни в буржуї
Весняною сльотою
Суверенно бомжує

Одне золоте крило (позолочене, деревяне!)
Викрав мені Параджанов
З реквізиту на кіностудії,
Бо знав з моїх віршів
Лише «Крила» та «Соняшник»
Безкрилого янгола деревяного
Роботи Пінзеля з Бучача
Алла Горська та Панас Заливаха
Трохи згодом доправили
На день янгола, безперечно
До сих пір неспроможний
Доточити крила до янгола:
Крила у мене не ангельські,
А янгол у мене безкрилий

Бабуся дідуся розхвалює
Де тільки може,
Де треба і де не треба:
Дідусь наш, дідусь!
Пятилітній Іванчик
Золотий наш компютер
Зауважує іронічно:
 А я думав, бабусю,
Що він кончений ідіот!
Бабуся руками розводить
Дідусь ствердно киває:
 Кончений, бо із Кончі.
А що ідіот, трохи є від поета,
А трохи від депутата,
Може, і вийде кончений

Серед поля серед городу
Стоїмо раком
Вічна поза мого народу
Солярним знаком

Баби на буряках
Наставили гармати
В дитячих роках
Серед них моя мати

Тепер молодиці
Штурмують Європу
Гуртом поодинці
Шляхом сексостопу

Політики стали
У виграшну позу
Такі принципали
Стоять без наркозу

Під цим зодіаком
Не звестись ніяк
І я стою раком
Рак-неборак

Народ був таки народ,
А не чортові в рот
Були на Дніпрі пороги,
Були у народу роги.
Кого злякає порогом,
До неба підкине рогом.
Пороги ті геть залили
І роги народу втопили.
Народ став безрогий, шутий.
Хто хоче, може узути.
Немає відпорності, лютості.
Звалашили яйця в людності.
Бугай ремиґає волом.
А вайло і буде вайлом

Коли мої батьки одружувались, померла Ліля Брік. Вона, мабуть, одягла свою найліпшу сукню (якусь паризьку)

Юна Оленочко!
Коли помирала Ліля Брік,
у неї був роман з Параджановим
вона вирвала його з буцегарні
через Ельзу і Арагона
Він на смерть її одягнув
в полотняну і часом вибілену,
у довгу гуцульську сорочку
(Памятаєш, я зберіг її
з «Тіней забутих предків»).
Він обклав її всю трояндами
купив тисячу чи пятсот,
не трояндами пупянками троянд.
До мармуру смерті
колаж відповідний, бо юний.
(Всі ви, письменники, сволочі
на похорон лиш приїхали
Шкловський і Симонов!)

Дні мої зненавидні.
І куди я забрів?!
Злидарюю у злиднів
Чи здурів?
 Купуєш голоси?
А не встидно?
Встидно
Воно й видно.
А я сорок три роки в медицині роблю.
На хліб собі не зароблю.
Бач, от старцюю продаю цигарки.
Продала б своє тіло не ті роки.
А дочка у Стамбулі юні літа продає,
А ти пройда чи совість у пройди є?!
Чого ти плачеш зі мною.
Обійди стороною

Дні мої зненавидні.
І куди я забрів?!
Злидарюю у злиднів
Чи здурів?
 Купуєш голоси?
А не встидно?
Встидно
Воно й видно.
А я сорок три роки в медицині роблю.
На хліб собі не зароблю.
Бач, от старцюю продаю цигарки.
Продала б своє тіло не ті роки.
А дочка у Стамбулі юні літа продає,
А ти пройда чи совість у пройди є?!
Чого ти плачеш зі мною.
Обійди стороною

А я вже старійший за Первомайського,
А який же він був для мене старий!..
Не скуштував і я смаку яблука райського,
Смак яблука теж мені був терпкий.

На лиці його зморшки були павутинням,
Не тисяча тисяч, а тьменні тьми.
Труждався він тяжко. Дружив з нетерпінням.
Навергав він чорно грубезні томи.

Найбільш не любив він мене за Малишка,
За те, що з Малишком я краплю дружив.
То з Гейне перекладів кинув мені з надлишка,
А потім забрав я тим не дорожив!

Старим він був мудрим. Комсомольську зажерливість
Забув. Одцурався того ремесла.
Любив я його за талант, за пекельну жилавість,
За неприборканість, що в ньому гула.

Мені до смаку були його точні новели.
«Катерина і її дім» він традиції рвав.
Не вміють молоти тепер мукомели,
Мелють з половою, а він питлював.

Він прозирав глибинні мої аннали.
Іронізував з автокефального Спаса, йдучи.
Він знав мене теж вони зачинали,
Петлюрівці з куркульками на печі

Стоїть в павутинні і все мене манить
В проломі розчахнутих навпіл дверей.
Облогом стоять за ним вірші й романи,
Української літератури великий єврей

Вічна вкраїнська робота
Нумо, не збийтесь з ноги!
Стали за ротою рота:
Шибздики косять сніги.

Стали полки за полками,
Сніг той скиртують в стоги.
Скирти зростають з віками.
Нумо, не збийтесь з ноги!

Армії шибздиків косять.
Фронтом стоїть вереда.
Як зародило в покосах
Зрада, облуда, біда!

Хто там стоїть охоронцем?
Де ж та весна молода?
Але вже сонце, вже сонце
З юним мечем вигляда.

Трудяться в празник і в будень
Вічні вкраїнські труда!
Що з того буде, що буде?
Буде велика вода

То йде пресвітлий він,
мов день,
Черняк Паскальович
Монтень,
То суне чорний,
як москаль,
Черняк Монтеньович
Паскаль.
Та афоризмів мчить ріка
В Монтеньовича Черняка,
Не схибить в ціль
його рука
Паскальовича Черняка.
До слави тінь
його звика
В Кириловича Черняка

Остання пелюстка
і літо сказало: прощай!
Прощай, моє літечко,
все ти мені у соломі.
Вдивляюся в риси
такі золоті і зникомі.
Так що ж мені лишиш
хіба лише липи на чай.
Остання пелюстка вже
впала, немов не була.
Вже хустка жовтава
сповила манірницю липу
Й стару сокорину,
що повна шеберхоту й скрипу.
Пора вже летюча усе є
подоба крила.
Куди ж летимо на своєму
останнім крилі,
Святі й дурнуваті, ошатні,
пихаті і голі?!
Вже ми набулися на цій
божевільній землі.
Хай інші збуваються
долі їм, а не юдолі!..

У великих живих поетів
Дуже важко шукати живу поезію
Особливо в останніх
живих публікаціях
У мертвих великих поетів
Живу поезію шукати легше

Соловей кує у лузі
А зозуля на умі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Світ зривається в напрузі
Ми ж зриваємось в ярмі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Що ж катюзі по заслузі
Та ж весна іде к зимі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Без ідилій без ілюзій
Чи ж дотямимо самі
То ж не Кучма у кольчузі
У кольчузі ми самі

Грандіозна пустеля
Київ наш облягає
Чи розпродав Засуха,
Чи запродав Дагаєв
Плавні ці подніпровські,
Ці заплави з качками
Двометрова Сахара
Крижаними пісками
Засипає бобрів,
І куниць, і рибину,
І тебе ось засипле
Дурнувату людину.
Навезуть тут чорнозем,
Десь здеруть, наче шкіру,
На догоду тобі,
І мені, бузувіру.
А Дніпро, наш каліка,
Ще подиха два дні,
І ми здохнем з тобою
На сухім його дні
Сучий сину, отямся!
Президенте, спини
Цю нахабну руїну
Із твоєї вини,
Бо ж Засуха засушить,
Бо ж Дагаєв догне
І Дніпро, і Вкраїну,
І тебе, і мене