Сиди тут! сказала. А як побачу, що втечеш, то закину в темну яму!
Петі було три роки. Якось гралися вони з Миросею коло дерева, як тут почули крик! Від дороги до них бігла чужа жінка, розмахувала руками.
Сыночек! Сыночек родненький! кричала молодиця. А тоді впала під грушею на коліна, розвязала мотузка, схопила Петю на руки, стала навіжено цілувати й тиснути його до себе.
Моїй Миросі потемніло в очах: я від колиски усіх своїх дітей лякала циганами, от вона й боялася. Тоді, мабуть, подумала, що ця жінка краде Петю! Й собі страшно закричала, кинулася бігти через садок, по дорозі, вбігла у ворота і впала без свідомості під порогом.
А це що таке? знайшла дитину Ганя. Що тобі, Миросю?
Там!.. Там Там у Кесарів украли Петю! трусилася дитина. Я боюся! Я втекла.
Хто вкрав?
Тітка чужа, схопила Петю на руки і побігла!
А ввечері село гуло: кацапка Анфіса повернулась! Знайшла аж в Умані роботу. Вийшла там заміж, то тепер приїхала і забрала із собою сина.
Бач, вийшла заміж за великого начальника! розказував мені Петро, сидів у хаті. Бо хто б їй віддав онука? Та ніхто! А так Бач, у них права великі!
Вона ж таки Петі мати, я була на боці Анфіси, хоч вона мені й чужа людина. Як же вона свою рідну дитину кине?
А чого тоді не забрала, як тікала із села?! Вигодували, виляпали, а тепер бери, готовий!
Воно-то й так мусила я згодитися, бо не хотіла сваритися з кумом.
Оце таке нам та кацапка наробила, Петро сидів-журився. Тепер як подивлюся на твою Миросю, та й згадаю про нашого Петруся. Так уже дуже звик до онука, як не кажи, а своє було.
Одружиться колись ще й ваш Григорій, народять із новою жінкою онуків. Та й он у вас ще є дочка, Мирося, вона теж колись заміж вийде.
Вона так вийде заміж, як твоя Ганя! Та хоч має вроду, а наша із хати ні ногою, я вже й сварюся, кажу: йди між люди, хай хоч хтось побачить!
Прийде час, когось зустріне.
Де, Маринко? У себе в хаті? Гарних хлопців розхапають співухи-щебетухи, а ця так і останеться сидіти нам на шиї.
Сільські дівчата увечері співають. Хоч і потомлені з роботи, а молодість вона одна! Як тільки сонце скотиться за обрій жодна не висидить у хаті.
Тільки моя Ганя не має коли співати. Хіба було десь раз у поїзді, у гурті, зі страху: вона вже їздила на заробітки у Західну Україну, привезла звідти два мішки пшениці, врятувала усіх від повоєнного голоду.
Тепер Ганя робить на городі, та й біля хліва вправляється, наводить лад у хаті аби тільки встигала! Ганя й дрова рубає, носить воду За роботою не має часу вишити собі ані сорочки, ні рушника.
Не вміє, та й для чого? Я не хотіла її пускати заміж одного хлопця відговорила, іншого від двору віднадила, а той сам пішов
Бо ж у Гані немає батька, кому така дівка була потрібна? Хіба якомусь волоцюзі чи пяниці, бо путній геть не гляне. І мені без старшої доньки було б у ту пору, як без рук: вона ж помагала бавити дітей.
Було, як сяду й здумаю, до чого я дожилась: уся молодість моя пройшла у приймах і в колгоспі. І тепер сама, без чоловіка А починалося ж усе з великої любові! Із чужої хати за Ільком тікала, одно по одному родила йому дітей, надіялась на краще. Але краще б я сиділа під спідницею у мами. От і Гані я раз по раз про те казала, що не треба їй той заміж, бо то одне тільки нещастя
Та краще б я була замість нього лягла в могилу! казала я при дітях про їхнього батька, дуже гірко.
Не треба, мамо просила Ганя.
Он як у кого чоловік у хаті, то ж хоч якесь є право. А тут кожне тебе вскубне. Ще й як ти, Ганю, колись-таки підеш далеко заміж, мене покинеш? Що я тоді буду сама робити із усім цим безголовям?
Так сяду і ридаю. І здавалося б, уже й була покірна долі, зробилася байдужа до всього на світі, заціплюся, і роблю собі та й роблю. Аж часом щось таки находило мені на серце, і починала рвати коси.
Сиділа, розпатлана і сива, голосила, а діти ж чують!
Мамо, я буду із вами, тихенько обійме мене і просить Ганя. Я вас ніколи не покину, вірте.
Правда, доню?
От як не вірите, то й перехрещуся!
Хрестись до образа
І Ганя хреститься. Я тоді на трохи вільна.
Старший Олександрин син вже два роки як був жонатий. Жив Дмитро по той бік села, у своєї тещі. Його ровесник мій Макар, згорів живцем в Германії, ніколи не приведе синок мені невістки. Не могла я добратися й до його могилки, а хотіла б.
Я тільки до Христушки ходила, до тої ангельської дитинки, що померла в голодовку на другий ранок після свого народження. На Зелені Святки й Провідну неділю ходжу я на гробки, веду за собою усіх дітей.
А так
Зате ж в Олександри знов весілля! На цей раз вже Ганіна ровесниця Галина віддавалась. Це ж було в сусідах треба й у себе навести лад.
Берусь мастити хату із причілка білою глиною, від поля рудою, червоною підводжу призьбу.
Ганя мені допомагає.
Грішка з Іваном молодші хлопці, носили воду.
Маруся миє в хаті вікна, підмітає стежки.
Мирося глядить гуси.
А що вже казати про Олександру із Арсеном! Це ж у їхній двір повинно звідусіль наїхати багато родичів. А ще ж зійдеться все село дивитись. Роботи тої, роботи!
Сусіди ріжуть кури, варять холодці, печуть короваї і хліб, баба-кухарка орудує біля печі. А тим часом дружки вбирають хату весілля ж гуляли у великій світлиці! Вже посеред столу стоїть гільце, на ньому червоні й сині квітки, пучки паперу. У саму вищу квітку батьки встромляють гроші це на достаток молодим, привязують ще й житні колоски на щастя. Щаслива Галина розправляє по ліжку бежевий костюм піджак і спідницю, як тоді по моді, білий вінок із вельоном лежить на вишитих подушках.
Приміряй, Галю, до себе! Ну приміряй!.. дуже просить старшу сестру маленька ще Антося.
Вона ще не молода, не можна! каже моя Маруся. От завтра буде свадьба, от тоді й надіне!
А як же гарно буде! радіють Гріша із Степаном і собі крутяться коло дівчат.
І от уже й весілля! Загупали музики бубон й дудка, молоді пішли на розпис.
Усі пішли, тільки одна моя Мирося мусить лишатися у себе вдома: вона глядить гусей із гускою пасе шкодливу птицю у березі в кінці городу.
Як раптом
Прийшли! Уже прийшли! Ідуть до столу! кричить Іван від хати й женеться горою стрімголов.
А я?!!
Мирося швидко підгонить гуску, жене все стадо до обори. Вона кричить і ще й бє щосили різкою по траві. А коли нарешті вбігає в хату до хрещеної, бачить, що молода уже сидить за столом, і гості кругом неї. На голові в Галини вельон, і вінок із воску, а на руках сидить Антося! Найкраща Миросина подружка
Мирося в крик:
Чого це Антося на руках у молодухи?! А я?!! вона перекрикує весілля, реве й голосить. Аж мусять крайні люди вставати з місця, і хтось добрячий бере Миросю попід пахви і прямо через стіл подає її до молодих.
Мирося відкриває очі і ось вона вже сидить у пелені в Галини! А Антося в молодого!
У Миросі вмить висихають сльози, тремтячими руками вона бере Галину за фату-вельон, притискає до себе, нюхає й сміється.
Я теж хочу бути молодухою! кричить Мирося й тиснеться замурзаним личком Галині в груди. Там на бежевому піджаку зостається пляма від щасливих сліз, наполовину із порохом від трави із берега, там, де паслась гуска с гусенятами, овечка з бараном, людські корови і коні їздили
Гірко! раптом гукають люди.
Галина встає, садить Миросю на ослінчик. Поряд жених посадив Антосю. Молоді цілуються, а дівчата дивляться на них спіднизу.
Де ж той дядько Йосип, що горілку носить?! починають співати жінки, і на стіл ставлять чарку.
Чарка була одна на всіх темно-синя, грубенька, гранчаста.
Першим наливають молодим.
По повній, по повній пийте! кричать жінки. Щоб були щасливі, пийте до дна! і молоді випивають.
Далі чарка йде по кругу, передається з рук у руки, пється і повертається до молодих.
І так три рази.
І я хочу горілки! проситься Мирося; вона бачить, як після горілки весело сміються, перегукуються гості. Хтось співає, там дядько цілує тітку. Я теж хочу покушати весільної горілки!
То налий їй, моргає Дмитрик, молодий.
І Галина наливає. Вона, певно, думала так пожартувати: моя Мирося ще мала, трохи надіпє горілки, покушає, що вона пекуча, та й виплюне, відставить геть.
Але Мирося ще не знає, що таке горілка, вона тільки бачить, як гарно її пють дорослі, і думає, що то щось таке смачне, як цукор.
Галина дає Миросі чарку до рук, та швиденько, щоб ніхто не видер, перекидає її нахильці до рота і двома великими ковтками випиває. І тільки тут дитина відчула смак! У роті пече вогнем, не дає дихати, із очей ллються сльози.
Галя! Вона ж випила всю горілку налякано шепче молодий.
То що ж я зроблю? Вже як є, так і буде злодійкувато роззирається молода.