А сеймики відмовили у війську!
Я слуга короля, відповів гетьман. Запросить піду на Москву, хоч це і суперечить моїм принципам. Тому мені й потрібне військо.
Ви наберете місцевих? поцікавився Павло Щасливий.
Це вас хвилює?
Ви заберете чоловіків, які будують костел.
Всіх не заберу. Хтось та й залишиться. Хоча не думаю, що це затягнеться надовго. Максимум два роки.
Реґіна Жолкевська підвелася:
Я хочу поговорити із нашим зятем про Зофю, сказала вона.
Іван Данилович підвівся також.
(Дочка подружжя Жолкевських була замужем за Іваном Даниловичем, переїхала з ним в Олеський замок, але сьогодні до батьків не прибула: за словами зятя, почувалася недобре.)
Пробачте, панове, сімейні справи, усміхнувся Станіслав Жолкевський.
Обидва архітектори розуміюче закивали головами. Ці слова стали неначе сигналом для хлопців. Вони одночасно підвелися і попросили дозволу оглянути звіринець, розташований у парку з південної сторони замку. Отримавши згоду гетьмана, вони також покинули залу.
З вашого дозволу, пане гетьман, ми також відкланяємося, озвався Павло Щасливий. Сеньйор Амвросій запропонував одну цікаву ідею у плануванні міста, і ми ще не встигли її обговорити.
Не забудьте розповісти мені, нагадав Жолкевський.
Авжеж!
З цими словами обидва архітектори залишили Жолкевського з Хмельницьким одних. Їх звязувала якщо не давня дружба, то приязнь. Михайло Хмельницький ще з 1594 року перебував на службі спочатку польного гетьмана, потім львівського каштеляна Станіслава Жолкевського, а після того, як дочка гетьмана Зофя вийшла заміж за воєводу Івана Даниловича і переїхала до Олеська, за її проханням з нею відправилась і сімя Хмельницьких. Там Михайло був поставлений на посаду управителя усіх володінь Даниловичів. Ця обставина не зашкодила добрим відносинам між ним та гетьманом.
Пан воєвода відбуде з вами? поцікавився Михайло.
Це наша спільна справа, відповів Жолкевський. Хоч у Яна свої проблеми, він, безумовно, відгукнеться на заклик його величності. Хоч ви, мій друже, й не палаєте бажанням воювати проти одновірців, все ж знаєте, що наше життя віддане Вітчизні. Це честь віддавати нікому не гоже, а життя слід Вітчизні.
Так. А як ваш Ян?
Ян поїде зі мною. До наук він не надається. Напевне, у мене вдався. А коли дізнався, що на війні буде Владислав, сумніви відпали тільки війна!
Михайло Хмельницький кивнув головою: він уже давно помітив військовий хист сина гетьмана.
Тоді і Богдана візьму з собою, сказав він.
Хмельницький хвильку подумав, потім обережно запитав:
А ви впевнені, що його величність виступить проти Москви? Сеймики все ж не дали згоди на військо.
Але ще сейм нічого не сказав, відповів Жолкевський. Звичайно, було б добре (і не лише для мене), щоб все-таки король залишився у Варшаві поруч з сином-немовлям, але, боюся, партія війни переможе.
І що тоді?
Важко сказати. Мені дуже не хочеться сунутися у московські хащі, де можуть жити лише ведмеді і самі московити. Ви уявляєте, як піднесуть мою відмову воювати за короля ті ж Потоцькі! Та Стефан спить і бачить, як на мене опускається королівська опала. Ні, хоч і не люба мені ця війна, відмовитися я не можу.
Тим часом за вікнами раптово потемніло, і одразу линув дощ.
Ну от і знайома жовківська погода! усміхнувся Хмельницький. Наші хлопці змокнуть
Ну, це не найстрашніше для них! Краще рости будуть.
Одночасно з цими словами за дверима почувся шум це втекли від дощу сини.
4
На відміну від Яна з Богданом, Тарасові пощастило менше дощ застав його на околиці села. Зрозумівши, що додому він не встигне, Тарас побіг у напрямку до колишнього монастиря. Він уже минав розвалені ворота, як дощ його накрив повністю, і у хатину брата Амвросія Тарас забіг зовсім мокрий.
Монах звично сидів за столом і читав грубезну, ще писану від руки книгу. (Віднедавна у монастирях почали заміняти писані книги на нові, друковані. Хоч Амвросій розумів необхідність цього кроку, все ж внутрішньо був проти. У його віці змінювати звичний стан справ важко.)
Бідна земля озвався Амвросій, подивившись на геть змоклого до нитки Тараса.
До чого тут земля? невдоволено струснув головою хлопець, і краплі води розлетілися урізнобіч. Це я змок як хлющ!
Ти один раз змок і вже нарікаєш. А що робити земельці? Їй уже нікуди воду дівати! Та й річка більше не вбере
Тим часом за вікнами раптово потемніло, і одразу линув дощ.
Ну от і знайома жовківська погода! усміхнувся Хмельницький. Наші хлопці змокнуть
Ну, це не найстрашніше для них! Краще рости будуть.
Одночасно з цими словами за дверима почувся шум це втекли від дощу сини.
4
На відміну від Яна з Богданом, Тарасові пощастило менше дощ застав його на околиці села. Зрозумівши, що додому він не встигне, Тарас побіг у напрямку до колишнього монастиря. Він уже минав розвалені ворота, як дощ його накрив повністю, і у хатину брата Амвросія Тарас забіг зовсім мокрий.
Монах звично сидів за столом і читав грубезну, ще писану від руки книгу. (Віднедавна у монастирях почали заміняти писані книги на нові, друковані. Хоч Амвросій розумів необхідність цього кроку, все ж внутрішньо був проти. У його віці змінювати звичний стан справ важко.)
Бідна земля озвався Амвросій, подивившись на геть змоклого до нитки Тараса.
До чого тут земля? невдоволено струснув головою хлопець, і краплі води розлетілися урізнобіч. Це я змок як хлющ!
Ти один раз змок і вже нарікаєш. А що робити земельці? Їй уже нікуди воду дівати! Та й річка більше не вбере
Амвросій закрив книгу і підвівся.
Ну, добре, досить теревенити. Роздягайся, трішки просушишся, а то ще застудишся. Мокрий одяг туди не вішай якщо великий дощ, там капає вода.
Тарас зняв промоклу свитину, почепив на спинку єдиного стільця.
Як ярмарок? поцікавився Амвросій. Багато вторгували?
Тарас задоволено вийняв з кишені штанів монети.
Ось. Це за сьогодні, а ще й вчора також сказав він.
А сьогодні що?
Пані Жолкевська вчора у мами замовила нашої печеної риби. Цілих двадцять штук! Я щойно відніс до столу гетьмана. Він мене похвалив! гордо закінчив хлопець.
Ти бачив пана гетьмана? засумнівався брат Амвросій.
Не вірите? Їй-бо, я дійсно розмовляв із паном гетьманом! Там із ним були ще двоє поважних панів і двоє хлопців Ян та Богдан. Ян це син пана гетьмана, уточнив Тарас.
Гаразд, вірю, примирливо підняв руки Амвросій. Якщо ти так запросто розмовляв із польним гетьманом, то чому він не запросив тебе до столу?
У голосі монаха чулися глузливі нотки, але Тарас вирішив не зариватися.
Я лише приніс рибу, повторив він.
Бачу, що торг удався. Буде щось на чорний день.
А ви рибу вже зїли? поцікавився Тарас.
Так, зранку. На сьогодні мені вистачить.
Тоді я завтра принесу вам хліба. Мама спече його з борошна, що ми купили вчора. Я прийду завтра, бо вже в понеділок знову піду до міста. Мошко посилає мене до костелу.
Ти подумав над моєю пропозицією? раптом запитав Амвросій.
Щоб стати монахом?
Щоб прийняти постриг.
Пробачте, ще ні, винувато відказав Тарас. Та й не лежить моя душа до черенчого життя! А насильно, ви самі так кажете, ніщо не любе Богові! І до того ж
Що?
Я хочу з вами порадитися.
Я тебе уважно слухаю, заохотив брат Амвросій.
Пан гетьман скоро відправляється на війну і запросив мене вступити до його війська.
Почувши таке, монах уважно подивився на Тараса. Не по роках дужа мускуляста фігура могла будь-кого збити з пантелику щодо віку Тараса, не лише Жолкевського, котрий не знав його. Тому Амвросій повірив одразу.
А ти?
Я хотів запитати вас, перш ніж вирішити остаточно.
І що тобі пообіцяли?
Що ніхто більше не заставить мене працювати на Мошка; я одержуватиму платню за службу.
З ким їде воювати гетьман Жолкевський? поцікавився монах.
З Московією.
Ну, це не новина. Памятаю, років чотири тому король вже воював з Москвою, коли направив туди якогось Дмитра. Тепер знову?
Так.
Амвросій важко опустився на лаву. Останній рік його мучили болі у колінах і довго стояти він не міг. Напевне, давалися взнаки часи, коли він міг годинами стояти на колінах, молячись.
Що скажете? запитав Тарас.
А що сказати? А чи вона тобі потрібна?
Хто?
Не хто, а що. Ця війна? Я розумію короля. Він хоче відняти у тамтешнього царя свої землі. Польний гетьман Жолкевський стане коронним гетьманом Жолкевським. А тобі це навіщо?
А що мені тут робити? Самі знаєте: Мошко ні від мене, ні від матінки не відчепиться. А якщо я буду на службі в пана гетьмана, то він залишить матір у спокої.
Мати знає?
Ні. Ще ні. Я Що скажете?