«Ось і смерть прийшла» подумав молодий князь. Раптово гримнули постріли з рушниць та пістолів. Вершник, що тримав Вишневецького на аркані, звалився з коня з простреленою головою. Дмитро почув глухий шум і кінський тупіт.
Кремезний татарин не встиг завдати смертельного удару ординцю розсік чоло незнайомий воїн із густими чорними вусами.
Друже, годі спати, уставай до бою, у нас ще купа ворогів, промовив незнайомець і посміхнувся білозубо.
Вишневецький миттю підвівся і, розірвавши аркан, підняв із землі свою шаблю.
На полі бою зявився чималий загін нових воїнів, що люто били бусурманів. Опинившись між двох вогнів, татари заметушилися, як мухи в павутинні, і почали тікати. Проте частина ворогів ще продовжувала битися. На Дмитра налетів худий, як чапля, татарин із кривою шаблею. Князь схрестив з ним зброю і боковим зором побачив, як на біловусого чубатого вояка накинулося одразу троє татар. «Йому треба підмогти», подумав Вишневецький. Відбивши хитрий напад, Дмитро сікнув ворога по руці, ординець підняв зброю вище і проґавив шабельний випад, який розкраяв йому груди. Князь повернувся до сивого чоловіка і побачив, як немолодий вояк із неймовірною швидкістю відбивав і завдавав удари шаблею. Збоку здавалося, наче в руках вояка не одна шабля, а цілих десять. Один за одним бусурмани лягали під ноги сивовусого.
«Добрячий рубака», подумав Дмитро. Вловивши коня без вершника, він сів у сідло і погнався за ватажком чамбулу. Той так дременув, що за ним аж курява летіла.
Бранців уже звільнили, чоловіки, похапавши те, що під рукою, кинулися добивати рештки татарського чамбулу.
Татарський кінь був молодий та прудкий. Вишневецький швидко наздоганяв бусурманського ватажка. Незабаром князь наблизився до татарина на відстань шабельного удару, але завдати його не встиг. Гуркнув постріл, і кінь ворога повалився набік, придавивши при цьому ногу ординця. Вишневецький зіскочив з коня і заніс вістря зброї вгору для удару.
Стривай, воїне! Не вбивай його! пролунало густим басом.
Дмитро опустив шаблю і оглядівся. До нього верхи наближалися двоє шляхтичів. Один немолодий, із широким чолом та невеличкими чорними вусами, їхав попереду, тримаючи в руці закривавленого списа. Широкочолий чоловік був одягнений в чудернацький темно-червоний жупан, розцяцькований срібляними смужками, через його грудину на лівий бік звисали три срібні ланцюги. На голові воїна була велика чорна шапка, що височіла, як церковна баня. Другий, червонощокий, в руках тримав довгу аркебузу, над якою курився пороховий дим. Одягнений він був у дорогий чорний одяг.
Хто ви такі, панове? спитав Вишневецький. Чому ви звеліли не вбивати цього татарина?
Ми тебе також хочемо про дещо розпитати, загув басовито перший. Ти, я бачу, не простий чоловік, мабуть, це ви зі своєю ватагою атакували татарський чамбул. Це була велика дурість: татар було вдесятеро більше, ви б усі загинули, якби ми не нагодилися. Тож як тебе звати?
Так, я вже збагнув, що зробив велику помилку, відказав князь. Але ви, добродії, так і не відповіли на мої питання.
Чоловік у чудернацькому вбранні легко зіскочив з коня.
Слушні слова. Мої вітання, лицарю! Я Бернард Претвич староста Бара, а це мій ротмістр Петро Брага.
Бернард, мабуть, трохи злиться на тебе, синку, що ти випередив його, озвався ротмістр. Ми за річкою з козаками підготували засідку татарам. Аж тут ти на них налетів, як орел на куріпок! А цього татарина не слід вбивати, його спершу треба допитати, а тоді отримати за нього добрий викуп.
Вишневецький на ці слова посміхнувся і промовив:
Помагай Боже! Я саме їхав до вас, старосто Претвичу. Я Дмитро старший син князя Вишневецького. Мене направив до вас мій батько.
О-хо-хо! засміявся Бернард. Ото я й дивлюся: кого це ти мені нагадуєш? Десять років тому я пліч-о-пліч бився з твоїм батьком під Хотином. Ми тоді добре показали туркам, де раки зимують. Ти такий же сміливий, як і твій батько, але знай: перед тим як кидатися в бій, треба завжди думати головою. Ціна помилки в бою смерть. При цих словах Претвич поправив шапку. А нащо князь направив тебе до мене?
Я хочу разом із вами бити татар! Я чув ви збираєтесь у великий похід на Крим, відповів Вишневецький. Отож батько й порадив мені приєднатися до вас.
От і гаразд. Для мене буде честю бити бусурман із таким добрим лицарем, як ти, Дмитре. Проте мій похід буде не на Крим, і на жаль, великим його не назвеш. Я заледве зможу зібрати пять сотень кінних воїнів.
От і гаразд. Для мене буде честю бити бусурман із таким добрим лицарем, як ти, Дмитре. Проте мій похід буде не на Крим, і на жаль, великим його не назвеш. Я заледве зможу зібрати пять сотень кінних воїнів.
А куди ж буде похід? здивовано мовив княжич.
Це поки що секрет, Претвич хитро підморгнув. Я скажу все тоді, коли ми вирушимо. Можу сказати лише одне: він буде проти бусурман.
А нащо тоді казати, що похід буде на Крим?
Ти ще слабко тямиш у військовій справі, княже. Це така військова хитрість, щоб заскочити ворога зненацька. Ти ж бачив на власні очі, як розгубилися татари, коли ти на них налетів. Якби в тебе було втроє більше вояків, то татари зовсім би драпонули, а так вони побачили, що вас мало, і контратакували.
Розмову перервав татарський ватажок, що прийшов до тями, і заволав, намагаючись вивільнити ногу з-під коня.
Шайтан! О, Аллах! Не ріжте мене, гяури! ламаною українською заблагав ординець. За мене пришлють багато кіп золотих
Мені не треба твого золота, засунь його собі в пельку! озвався Вишневецький, і очі його блиснули люттю.
Княже! Слава Богу, ти живий! вигукнув Матяш, підїхавши верхи разом із трьома незнайомими вояками. Його ліва рука була перевязана білим полотном, просякнутим кровю.
Я живий-здоровий, Матяше, озвався Дмитро. Це Бернард Претвич, він дуже вдало нагодився до нас.
Вітаю великого воїна, нахилив голову Матяш, звертаючись до старости Бара. Еге ж, князю, я вже було прощався із життям, коли татари напосіли на нас з усіх боків. У нас вбито пятеро людей, ще девятеро поранені.
Максиме, а які втрати у нас? спитав Бернард у свого вояка.
Пане старосто, у нас лише троє вбитих і шість поранених.
Вічна слава героям! Хай Господь пробачить воїнам їхні гріхи, Претвич повільно перехрестився, всі наслідували його приклад.
Мо, відмітимо славну перемогу? докинув Петро Брага. А то я вже так зголоднів, що аж жаби у череві квакають.
Пропозиція ротмістра всім припала до смаку. Татарина звільнили з-під коня і звязали. Всього в живих, окрім ватажка чамбулу, залишилося лише троє татар. Було вбито близько двохсот ординців, решта втекла в поле. Дмитра Вишневецького та Бернарда Претвича воїни та звільнені бранці зустріли, як героїв, вигуками: «Слава!» Худобу, що розбіглася по полю, вершники вже збили докупи. Частина чоловіків взялися забивати худобу на мясо, щоб приготувати великий обід на всіх.
Оскільки до цього треба було чекати ще цілу годину, вирішили допитати полонених татар. Ротмістр Брага був за тлумача, біля татар зібралася чимала купа старших воїнів. Вишневецький помітив між ними білозубого чоловіка, що врятував його. Побачив княжич і сивовусого, що віртуозно бився на шаблі.
Хто ти такий? спитав Петро татарського ватажка.
Я бек Саадет родич великого хана Девлет Герая. Моя рідна сестра ханська дружина, гордовито відповів ординець.
Воїни переглянулись, Олекса здивовано докинув:
Тю! А я думав, у кримського хана в гаремі лише наші дівчата
Закрий рота Матяш штурхнув кулаком молодика у бік.
Саадете, це твої люди спалили на Волині Загороддя? спитав Вишневецький, стиснувши кулаки так, що аж затріщали суглоби.
Про Загороддя я нічого не знаю, мовив татарин. Коли я виходив із Перекопу, за день до нас на лови вийшов чамбул Мергена. Можливо, він побував на Волині
Претвич при згадці цього імені насупив брови. Люди загомоніли. Мерген мав лиху славу кровожерливого людолова, що вбив не один десяток українців. Саадет побачив, що люди навкруги перешіптуються, і подумав, що вони обговорюють, у який спосіб його найкраще вбити.
Не вбивайте мене! Я дуже багатий, за мене заплатять великий викуп! наголосив родовитий ординець.
Якщо ти такий багатий якого біса поперся на Вкраїну? обурився Дмитро.
Та мені нудно стало, вирішив трохи розважитись, крутнув плечима бек.
Це для тебе розвага? Падлюка!! від гніву в княжича перехопило подих. Для тебе розвага палити наші села? Розвага вбивати наших дітей та жінок? Зараз ти, падло, порозважаєшся! розлючено докинув Вишневецький і вихопив з піхов шаблю. Михайле, дай-но мені свою шаблю і розвяжи руки татарину.
Люди загомоніли. Матяш збагнув, що задумав Дмитро.
Княже, не треба цього робити стурбовано сказав воїн.
Вишневецький пропустив слова Матяша повз вуха. Його очі палали гнівом, він пильно втупився в Саадета. Той встав із землі, розминаючи звільнені руки. Обличчя бека було, мов деревяна маска жодне почуття не читалося на ньому