А коли ж на Очаків? допитувався Дмитро.
Який же ти нетерплячий, князю, усміхнувся Бернард. Треба буде трохи зачекати в Барі. До нас підійдуть ще кілька козацьких загонів, тоді й виступимо.
Спасибі за гарну звістку. Піду знайомитися з новими воїнами
Приєднатися до корогви Вишневецького зголосилися більше двох десятків чоловік. Дмитро поговорив з кожним, майже всі прагнули помститися ординцям за смерть своїх близьких. Усі новобранці отримали зброю та коней. Матяшу, як найбільш досвідченому воїнові, Дмитро доручив навчити молодиків вправлятися зі зброєю.
Після вечері думки Вишневецького знову навернулися до загиблої Роксани. Молодому князю стало нестерпно боляче на душі Він захотів побути на самоті.
Вийшовши за межі табору, Дмитро попростував до невеликого байраку, над яким височіли кряжисті дуби. Дійшовши до першого дерева, князь почув ледь вловний свист, ото коли гостра шабля під час удару розтинає повітря Вишневецький насторожився, поклав долоню на руківя зброї і підійшов ближче. На дні яру була маленька галявина, у центрі якої стояв Яким Біловус, тримаючи в руках оголену шаблю. Козацький отаман робив шаблею повільні рухи, як риба плавниками у воді. А то зненацька шабля в його руках перетворювалася на блискавку, що зі свистом розтинає повітря. Вишневецький підійшов ще на крок, під його ногами хруснула суха гілка. Яким повернув голову і пильно придивився.
Це ти, князю? Сумуєш за милою?
Звідки ти дізнався? розгубився Вишневецький.
Це написано на твоєму обличчі, князю, щиро відповів Біловус.
Можеш називати мене Дмитром, Вишневецький спустився по схилу на галявину. Що ти робив, козаче?
Я згадував те, чого вчив мене Василь Заруба, від якого я перейняв мистецтво шабельного бою.
Я бачив, як ти вправно бився з татарвою, сказав Дмитро. Ти чудовий майстер
Та й ти не гірший за мене, Дмитре, посміхнувся Яким. Ти вбив Саадета коронним ударом Заруби. Ти знав його?
Ні, не знав здивувався Вишневецький. Я перейняв володіння шаблею від свого батька та від німецького майстра Альберта Баварського. А той удар сам вихопився в мене під час бою А чи живий цей Василь Заруба?
Нема вже славного козака Заруби, зітхнув Яким. Підлим обманом ординці взяли Василя в полон. У полоні йому запропонував вийти на герць мурза Арслан, обіцяючи за перемогу волю. Арслан найвправніший татарський воїн, нема рівного йому в бою на шаблях. Ото він і вбив Зарубу. Проте Василь був перший, кому вдалося поранити мурзу
То Заруба не перший козак, котрий виходив на бій проти Арслана?
Арслан серед бранців, що їх приганяють татари до Криму, шукає майстрів шабельного бою і пропонує стати з ним на прю. А тому, хто переможе його, обіцяє волю
І багатьох уже вбив цей Арслан?
Не знаю, скільки, та люди подейкують, що вже далеко за сотню мовив Біловус. До речі, той татарин, що ти його вбив, був учнем Арслана.
Я би охоче помірявся силою з цим мурзою! Дмитро відчув, як у душі закипає лють.
На все воля Божа зітхнув Біловус, ховаючи у піхви шаблю. Може, ще й зустрінеш. Ходімо, князю, до табору, поки нас ще не почали шукати.
Розділ ІV
Очаківський похід
Буйний вітер гуляв поміж степових трав, що сягали дорослій людині по груди. Сонце почало хилитися до обрію, осяваючи широку долину, яку зусібіч охоплювали глибокі байраки, густо порослі лісом. У центрі долини виднілося невеличке озерце, зеленаві хвильки котрого виблискували золотаво від сонячного проміння. У долину поволі заходив чималий загін кінних воїнів. На розлогий пагорб, що височів над озером, виїхали Вишневецький з Претвичем, щоби оглянути місцевість.
Гарне місце для ночівлі, зауважив Дмитро. Є вода і дрова.
Так, дуже непогано, погодився Бернард. Проте треба бути насторожі. Ми вже перетнули межу татарських володінь, і бусурмани можуть напасти на нас будь-якої миті.
Я чув, ви вже не раз ходили на Очаків, згадав князь. Розкажіть про цей похід
Так, це було три роки тому, погладив бороду староста. Ми тоді добре покозакували. У поході, крім мене, був черкаський староста Андрій Пронський та князь Федір Сангушко. Всього ми зібрали близько тисячі воїнів. Очаків захопили з боєм, звільнили християнських невільників. На жаль, взяти стару цитадель не вдалося. Цю фортецю збудували ще литвини за часів великого князя Вітовта. Згодом її відвоювали татари, а в ординців відібрали турки.
І що очаківська фортеця така неприступна? зацікавився Вишневецький.
Неприступних замків немає, відповів Бернард. Те, що збудовано людськими руками, люди можуть зруйнувати. Хоч турки добре укріпили стару цитадель, проте більше двадцяти років тому Очаків захопив Остафій Дашкевич і вщент зруйнував замок.
Отакої! Цей Очаків уже кілька разів брали, а турки, виходить, його знову відбудовують? Нащо їм такий клопіт?
У цьому місті є невільницький ринок, що приносить чималі прибутки туркам. Тому вони так і тримаються за нього. Претвич торкнув рукою нагрудний ланцюг. У часи Дашкевича Очаків брав Яким Біловус. Ото його треба розпитати
Барського старосту перебив стривожений вигук:
Татари!!
Військо захвилювалося, як море перед бурею. На пагорб вихопився Петро Брага.
Бернарде! Наші розвідники виявили татарський загін десь у шістсот шабель. Вони за півгодини їзди від нас. Як будемо діяти?
Претвич провів долонею по вусах і скосив очі на молодого князя.
Скажи, Дмитре, що ти думаєш? Як краще розбити бусурманів?
Вишневецький уже відкрив було рота, щоби сказати: слід ударити всіма силами, але, згадавши, як нерозсудливо він вступив у першу сутичку з татарами, вирішив спершу добре обмізкувати. Князь пильно окинув очима навколишню долину.
Треба, аби орда прийшла в цю долину. Тоді ми легко її розібємо, вдаривши з різних боків.
Добра думка, Дмитре, очі Бернарда заблищали. А як краще заманити їх сюди?
Гадаю, нехай менша частина війська зявиться перед татарами і після короткої сутички почне тікати в цю долину. Коли наші воїни добіжать до озера, на ординців налетять козаки, що до того будуть ховатися в байраках
Ти просто читаєш мої думки! з усмішкою промовив Претвич. Бачу, з тебе, князю, вийде справжній гетьман. Ще додам: нам необхідно, щоб ніхто з татар не вирвався з оточення, бо тоді очаківський гарнізон буде насторожі, і турки можуть запросити підкріплення.
Незабаром військо розділили на три частини. Сто козаків на чолі з Вишневецьким на баских конях мали заманити ординців у пастку. Решта вояків сховалися в лісистих ярах обабіч степової долини.
Дмитро ледь стримував гарячого коня, що рвався учвал. Удалині почала зявлятися курна хмара, що повзла степом, мов велетенський слимак. То був татарський чамбул. Від появи ворога кров закипіла в жилах княжича. Дмитро стис руківя шаблі так сильно, що побіліли пальці. В його голові була лише одна думка: треба знищити нелюдів прямо зараз!
Он повзе кримське стерво В нашу землю за новими рабами пролунав схвильований голос. Як же мені кортить відправити бусурманів у пекло!
Дмитро скосив погляд, підїхав Андрій Скалозуб, його очі палали люттю.
То що, князю? Задамо їм перцю?
Вишневецькому дуже кортіло відповісти схвально, однак він пересилив себе.
Андрію, дотримуємося плану. Як тільки вони підійдуть ближче дамо по них залп, щоб роздратувати, а тоді поїдемо в долину, де й вирубаємо їх упень
Чорна хмара наближалася. Вже стало добре видно татарських верхівців, що спокійно їхали, почуваючись безпечно на своїй території. Отож, як грім серед ясного неба, для них пролунали постріли. З десяток ординців упали з коней. З низьких пагорбів, люто волаючи, виїхали козаки.
Гей, татари! Хто хоче першим поцілувати козацьку сраку стрибайте за нами!
Розлючений чамбул навскач понісся за ними, вже святкуючи перемогу над нечисленним загоном. Козаки прямували долиною до озера. Ординці з гиканням не відставали від них. За першими стрілами залунали постріли самопалів. На чамбул накотилися нові козацькі загони.
Стій! Уперед на орду! громовим голосом закричав Вишневецький. Розвернувши коня, він пішов у атаку, його маневр повторила вся сотня. Бусурмани, одночасно атаковані з усіх боків, були зімяті й розбиті за лічені хвилини. Шабля князя лютувала серед ворогів, вражаючи їх, мов блискавка. Дмитро збився з ліку, рубаючи ординців. Поряд із ним сікли татар Скалозуб та Матяш.
Перемога була повна. Лише кільком десяткам ворогів удалося вислизнути крізь козацькі лави та втекти на південь. За ними була вислана погоня. Через годину вона повернулася до табору. Татар на прудконогих конях догнати не вдалося. Проте влучним пострілом був убитий ватажок чамбулу, а серед його речей був знайдений пергамент з печаткою Османської імперії.
Турецький сувій узяв до рук Претвич. Пробігши очима рядки, староста з гнівом зімяв його.