За будь-якої згадки про бургундців, герцога Бургундського чи бодай когось із його роду обличчя Маргарити набувало сповненого ненависті виразу: вуста її сходились у вузьку смужку, погляд камянів, білий, ніжний, як пелюстка лілеї, лоб прорізала важка зморшка.
«Добре вихована арманьяцька дівчинка», задоволено зітхнувши, зауважила герцогиня. На її вустах зявилась хитрувата посмішка, наче вона підібрала ключ до складного замка на скриньці з коштовностями, а тепер насолоджувалася думкою, як примірятиме їх всі перед люстерком. Життя набагато складніше за чорне та біле, арманьяки та бургундці лише інструмент для маніпулювання людьми та досягнення власних цілей: влади та збагачення. Проте вибивати з ніжної голівки Маргарити ці глибоко вкорінені при дворі герцога Орлеанського істини не варто. Так буде легше керувати дівчиною. Герцогиня дитиною забагато часу провела при дворі батька та на власні очі спостерігала за боротьбою герцогів Орлеанського та Бургундського10 вже у свідомому віці. Її дядько, покійний герцог Орлеанський, часто програвав через власний запал та небажання розігрувати складні політичні схеми. А запал його брався лише з того, що світ він ділив на чорне та біле, і не бажав помічати напівтони. Дипломатія не терпить однозначності та поквапу. Навряд це чемне дитя створить їй бодай якийсь клопіт, думала герцогиня, проводжаючи поглядом Маргариту.
Рене де Рошфор, дама де Бретейль ледве стримувала сльози розпачу, коли придворні обовязки змушували її перебувати в присутності маленької графині, як називали майбутню мадам дЕтан. Поява суперниці роздмухала найгірші риси її вдачі: жорстокість, злість, мстивість. Щовечора вона отруювала собі життя, вигадуючи для Маргарити найгірші тортури та нелюдську смерть. Від самої думки про те, що колись маленька графиня зійде на шлюбне ложе із Рішаром, сповнювала Рене сказом. Від постійних думок про Маргариту та ревнощів, Рене втратила пильність на службі у герцогині. Здивована герцогиня Бретонська крижаним тоном зауважила на її помилки, а втратити місце в свиті Рене не могла собі дозволити. Це означало повернутися у владу родичів покійного чоловіка.
Ще тринадцятилітньою дівчинкою її віддали за сіра де Бретейля, якому було за сорок. Чи хто зважав на її вік, чи хтось носився із нею, як носяться із цією орлеанською принцесою? Через рік вона народила сина, але він помер одразу після хрестин, а сір де Бретейль відразу ж зажадав наступного. Бог змилувався і прибрав її чоловіка в одній із сутичок громадянської війни арманьяків та бургундців. А юна вдовиця потрапила під пильний нагляд братів свого покійного чоловіка та їхньої надто побожної сестри. Вдовине право Рене було великим, й брати де Бретейль не хотіли випускати зі своїх володінь такий ласий шматок, тому усіма силами намагались завадити шлюбу своєї невістки. Лише коли тітка Рене, мадам де Руа, знайшла їй місце при дворі молодої герцогині Бретонської, Бретейлям довелося відпустити її до герцогського двору, надавши їй тим самим волю, про яку вона мріяла із часів свого шлюбу.
Врода Рене швидко зробила її королевою турнірів й трубадурів. Скільки ж пісень славили її сірі у цяточках очі, схожі на розплавлене срібло, її білу лілейну шкіру, підкреслену темним вбранням удови, її чорне, як ніч, волосся! Сама Рене не вважала себе красивою, бо лице її нагадувало формою сердечко, ніс був злегка кирпатим, вуста рідко посміхались. Усі компліменти та співи Рене сприймала спокійно, із тихою задоволеною посмішкою на вустах та тремтливим очікуванням на серці. Вона потребувала захисника, могутнього й знатного, щоб звільнив її від дрібязкової опіки жадібної родини Бретейлів, а тому шукала чоловіка серед найперших дворян Бретані. Лавалі, Пантьєври, Монморансі, Роани Та коли за нею почав упадати брат герцога Бретонського, молодий Рішар дЕтан, Рене зрозуміла, що всі її хитромудрі задуми зруйновані слабкістю, яку дарує кохання. Хіба ж це вона, сповнена кокетства та холодного розрахунку, ставила вимоги Жану де Монморансі чи Тібо де Лавалю? Вона ж сама ніжність, сама покірність для Рішара. Бажання могутнього захисника чи знатного чоловіка згоріли десь усередині, поступившись примхам графа. Лиш дізнавшись про майбутній шлюб графа, Рене зрозуміла, що найпершим її бажанням було стати мадам дЕтан. А вже потім забути жадібних Бретейлів, які контролюють її досить скромні витрати, забути своїх пихатих родичів, які без зайвих роздумів віддали її за огидного старого. Забути гордовиті, зухвалі погляди дам, які приходять на учти й бали з чоловіками, та, захищені шлюбом, без роздумів обирають коханців і вбираються у коштовні сукні яскравих кольорів, які лиш підкреслюють їхні страхітливі жовті лиця. А вона ж мусить вбиратися у жалобу. Як вона їй остогидла! Герцогиня Жанна пильно стежить за своїми придворними дамами, за найменшою підозрою у романі з графом дЕтаном Рене могла втратити місце, тому вони ховаються по закутках герцогських замків, губляться на полюванні чи міських святах, вигадують сотні виправдань своєї відсутності, які вже почали набридати Рене. Хіба ж вона прагнула чогось неможливого? Хіба знатність її крові не гідна шлюбу із братом герцога?
Рене безсило впала на ліжко страшенно розболілась голова. Весь час болить голова від тих гидких, злостивих думок. Постукали у двері: тричі швидко, двічі довго. Умовний знак коханців. Але сьогодні на Рішара вона не чекала. Налякана Рене відчинила двері:
Ви?
Тихіше, серденько.
Граф дЕтан проковзнув до ліжниці й схопив Рене, вона чомусь мяко пручалася руками, наче відштовхувала його.
Ви ж маєте бути у Беноні
Рішар нетерпляче хитнув головою. Є важливіші речі.
Англійці висадилися в Нормандії. Король Англії Генрі обложив Арфлер.
То буде війна?
Дофін уже збирає сили.
А я думаю, чому це ваш брат Артюр де Рішмон збирається в Париж
Ви знаєте, що його скоріше цікавить мадам дофіна11.
Рішаре, ви теж поїдете?
Хотів би Та доведеться спитати дозволу мого брата, герцога.
Він може заборонити? ледве стримуючи хвилювання, спитала Рене, щиро сподіваючись, що герцог Бретонський залишить брата при дворі.
Рішар мугикнув нетерпляче і, здавалось, незадоволено. Півроку тому, після Великодня, його висвятили у лицарі, й тепер графові не терпілося прославити своє імя звитягами, яким, певна річ, нема де взятися у мирному спокої Бретані. Попри юнацький запал і мрії про лицарську славу, молодий граф був дуже спокійною людиною. На диво спокійною у запальній родині герцога Бретонського, із морем терпіння, аби вислухати кожну сторону. Тому герцог Жан не боявся відпускати свого брата на будь-які перемовини, та був певним, що той не схопиться за меча, як неврівноважений Артюр де Рішмон, чи не почне чіплятися із викликами до кожного, хто йому не до вподоби, як Жиль де Шантосе. Але герцог Бретонський не знав, що коли Рішара зачепити за живе, то гнів його буде утричі страшнішим за шаленість Жиля чи Артюра.
Герцог Жан сидів замислено й нерухомо, стиснувши голову долонями та витягнувши короткі мязисті ноги. Вогонь каміна мяко нагрівав підошви його червоних носатих пуленів12. Король Англійський, Генріх V, висадився на континенті тепер дотримання нейтралітету стане недосяжною мрією. Із кожного боку ставитимуть вимоги, відсилатимуть накази, лякатимуть погрозами. Король Франції божевільний, дофін незугарне, погано виховане хлопчисько, яке знає лиш розваги й любовні пригоди. Королева нацьковує арманьяків та бургундців одне на одного задля власної користі. Король Англії молодий та енергійний, у його посланнях вгадується нестримна воля і бажання діяти. Його молодші брати навіть не думають про поділ влади, бо віддані королю й Англії. А він герцог Бретонський, він хоче лише незалежності своїх володінь і миру. Король Англії тримає його матір, Жанну Наваррську, заручницею у монастирі, хоч вона доводиться йому мачухою Король Франції чи дофін, чи королева, чи герцог Бургундський (хто їх там розбере!) завжди можуть всадити ніж у спину, підтримавши цих стервятників Пантьєврів та їхні химерні права на Бретань. І хто тут згадає, що герцогиня Бретонська французька принцеса, рідна дочка короля? Надто все складно, а ще сильніше заплутано на крові, на шлюбних союзах, на кревній помсті. Як забути про обра5зи, коли вони, як сімя, проростають у дітях, зачатих на шлюбних ложах ненависті?
Годі, він збожеволіє від цих міркувань! У нього одна мета незалежність і мир у Бретані. Він не може залишити своїх дітей у божевіллі громадянської війни чи конфлікту з Англією, герцог досхочу напився цього всього ще дитиною. А ще він мусить порадитись із Жанною. Герцог Бретонський підвівся і вже хотів іти до герцогині, але у цей час паж оголосив, що граф де Рішмон та граф дЕтан просять герцога прийняти їх.
Кажіть швидше, я не в настрої, нетерпляче кинув нахмурений герцог Бретонський.
Я прошу дозволити мені приєднатись до королівської армії, почав де Рішмон.
Хто веде військо дофін чи конетабль? спитав герцог замислено.
Не знаю, брате. Але я мушу бути там.
Дозволь і мені, Жане, попросив Рішар, не зводячи очей зі старшого брата.
Тобі ні.
Бурштинові очі графа гнівно блиснули, проте висловити своє роздратування вголос він не насмілився.
Але чому?
Бо я не знаю, на чиєму ми тепер боці, брате. Коли один Артюр битиметься за Францію, це не викличе подиву, бо він служить у дофіна. Та якщо усі мої брати воюватимуть проти Англії, король Генрі може заподіяти шкоду нашій матері13, щоб навернути нас до союзу з ним.