Фелеку, Фелеку! раптово долинуло здалеку.
До них прямував височезний парубійко, теж доброволець, але вже в шинелі справжній солдат.
Я чекав тебе тут. Наші вже на вокзалі, через годину посадка. Скоріше!
«Ще скоріше!» подумав король Мацюсь.
А це що за ляля з тобою? спитав здоровань, показуючи на Мацюся.
Та, бачиш, я потім тобі скажу. Це довга історія, треба було його взяти.
Щось я сумніваюсь. Якби не я, тебе самого б не взяли. А ти ще й з цуценям.
Не розпускай губи, сердито відказав Фелек. Завдяки йому в мене є ціла пляшка коньяку, додав він пошепки, щоб не почув Мацюсь.
Дай покуштувати.
Це я ще подумаю.
Довго йшли мовчки троє добровольців. Найстарший був сердитий, що Фелек його не послухав, Фелек заклопотаний, що вскочив у таку халепу, а Мацюсь ображений, такий смертельно ображений, що, коли б не змушений був мовчати, відповів би цьому негіднику так, як відповідають на образу королі.
Слухай, Фелеку, раптом зупинився провожатий, якщо ти не віддаси мені коньяк, то йди сам. Я тобі влаштував місце, і ти обіцяв слухатись. Що ж буде далі, коли ти вже зараз починаєш комизитись.
Виникла сварка, і, можливо, дійшло б до бійки, та раптом вибухнув ящик з ракетами, мабуть, хтось його підпалив. Понесли з переляку двоє артилерійських коней. Зчинилося сумяття, чийсь зойк різонув повітря, ще мить метушні і їхній провожатий з розбитою ногою лежить у калюжі крові.
Фелек і Мацюсь розгубилися. Що робити? Вони були, звісно, готові на смерть, на рани й кров, але в бою, у полі, і трохи згодом.
Чого це тут діти вештаються, що це за порядок? гримнув хтось, певно, лікар, відштовхуючи їх убік. Так я й знав: доброволець. Сидіти б тобі дома, соску ссати, шмаркач, бубонів він, розрізаючи холошу пораненого ножицями, вийнятими з рюкзака.
Томеку, тікаймо! крикнув нараз Фелек, помітивши здалеку двох польових поліцаїв, що крокували біля ношей, на які санітари мали покласти нещасного добровольця.
Ми кинемо його? спитав несміло Мацюсь.
А що ж? Заберуть у шпиталь. Вже йому не воювати.
Хлопці сховалися в тіні намету. За хвилину те місце, де лежав їхній приятель, знелюдніло, лишилися тільки чобіт, шинеля, яку скинули санітари, кладучи пораненого на ноші, та ще кров, змішана з багном.
Шинеля згодиться, сказав Фелек. Віддам, коли одужає, додав він на своє виправдання. Ходім на вокзал, і так уже згаяли десять хвилин.
У загоні саме робили переклик, коли Фелек і Мацюсь насилу протовпились на перон.
Не розходитись! наказав молодий поручик. Зараз я повернусь.
Фелек розказав солдатам про нещастя з добровольцем і не без тривоги представив їм Мацюся.
А що поручик скаже? стурбувався Мацюсь.
Поручик викине тебе з вагона на першій же станції. Про цього хлопця сказали, і то він кривився.
Гей, вояко, скільки тобі років?
Десять.
Нічого не вийде. Хоче хай лізе у вагон, але однак поручик його викине. Ще й нам перепаде на горіхи.
Якщо мене поручик викине з вагона, я пішки піду, крикнув обурений Мацюсь.
Його давили сльози. Він, король, якому слід виїжджати з своєї столиці на білому коні на чолі війська, під вигуки жителів, що засипають його квітами з вікон, тепер тікає крадькома, наче злодій, бо хоче виконати свій священний обовязок і захистити державу та підвладних, а його ще й ображають
Коньяк і лосось швидко прояснили обличчя солдатів.
Королівський коньяк, королівський лосось, хвалили вони.
Не без радості дивився Мацюсь, як солдати допивали коньяк його вихователя.
Ну, братику, перехили й ти чарчину; подивимось, чи вмієш воювати.
Нарешті Мацюсь пє те, що завжди пили королі.
Геть рибячий жир! вигукнув він.
Хе-хе, та ти революціонер, озвався молодий капрал. Не задоволений режимом? Чи не режимом короля Мацюся? Будь обережний, синку. За одне таке «геть» можна дістати кулю в лоб.
Режим короля Мацюся не суворий, живо заперечив Мацюсь.
Малий ще, невідомо, що з нього виросте.
Мацюсь хотів ще щось сказати, але Фелек спритно перевів розмову на іншу тему.
Так от я й кажу. Йдемо ми втрьох, а тут як бабахне, я думав бомба з літака. А це тільки ящик з ракетами. Потім аж зірки посипалися з неба!
А на біса їм ракети на війні?
Щоб освітлювати дорогу, коли нема рефлекторів.
А там поруч стояла важка артилерія. Коні перелякалися і на нас. Ми обоє вбік, а той не встиг.
Мацюсь хотів ще щось сказати, але Фелек спритно перевів розмову на іншу тему.
Так от я й кажу. Йдемо ми втрьох, а тут як бабахне, я думав бомба з літака. А це тільки ящик з ракетами. Потім аж зірки посипалися з неба!
А на біса їм ракети на війні?
Щоб освітлювати дорогу, коли нема рефлекторів.
А там поруч стояла важка артилерія. Коні перелякалися і на нас. Ми обоє вбік, а той не встиг.
І що, дуже його поранило?
Крові було багато. Його тут же забрали.
От вона, війна, зітхнув хтось. Є там у вас іще коньяк? Що ж це паровоза не видно?
Саме тієї миті подали ещелон. Колотнеча, біганина, метушня.
Нікому не сідати! крикнув, підбігаючи, поручик.
Але голос його потонув у загальному галасі.
Мацюся й Фелека солдати кинули у вагон, мов два пакунки. Десь поблизу іржали коні, не бажаючи заходити у вагон, хтось мав причепити чи відчепити якісь вагони, ещелон подався вперед щось стукнуло знову покотився назад. Хтось увійшов у вагон з ліхтариком, почав називати прізвища. Потому солдати побігли з казанками по суп.
Мацюсь нібито бачив і чув усе, але очі йому склеплювалися. Коли поїзд справді-таки рушив Мацюсь не знав. Він прокинувся під розмірений стукіт коліс об рейки й зрозумів, що поїзд уже мчить.
«Їду», подумав король Мацюсь і знову заснув.
Розділ сьомий
Ещелон складався з тридцяти товарних вагонів для солдатів, кількох відкритих платформ з візками й кулеметами та одного пасажирського вагона, в якому їхали офіцери.
Прокинувся Мацюсь геть змучений і хворий. Боліли здерта рука, спина й очі. Долоні були брудні й липкі, все тіло страшенно свербіло.
Вставайте, раки, бо суп захолоне.
Не звиклий до солдатської їжі, Мацюсь ледве проковтнув кілька ложок.
Їж, брате, бо нічого іншого не дадуть, умовляв його Фелек, але даремно.
В мене болить голова.
Слухай, Томеку, тільки не здумай хворіти, прошепотів стурбований товариш. На війні дозволяється бути пораненим, але не хворим.
І Фелек раптом почав чухатися.
Правду казав старий, зауважив він. Уже паразити насіли. А тебе не кусають?
Хто? запитав Мацюсь.
Хто? Блохи. А може, й щось гірше. Старий мені казав, наче на війні менш дошкуляють кулі, ніж оця звірина.
Мацюсь згадав історію нещасного королівського лакея й подумав: «Цікаво, який вигляд у паразита, що так розгнівив тоді короля?» Але довго роздумувати не було часу, бо капрал зненацька гукнув:
Ховайтеся, поручик іде!
Фелека й Мацюся штовхнули в куток вагона й накрили шинелями.
Згодом перевірили їхній одяг, і зясувалося, що й тому й тому чогось бракує. Але у вагоні був один солдат-кравець, закоханий у своє ремесло, який знічевя заходився перешивати для добровольців солдатську форму. Гірше було з чобітьми.
Слухайте, хлопці, ви справді думаєте воювати?
Для того ж і їдемо.
Воно то так, але походи дуже важкі. Чоботи для солдата це перша річ після карабіна. Доки ноги здорові, ти воїн, а як натер їх каліка. Пропав. Ні за цапову душу.
Так собі перемовляючись, солдати їхали далі. Зупинки були тривалі. То їх затримували на станціях по годині або й більше, то заганяли на запасну колію, щоб пропустити важливіші ещелони, то знову повертали на попередні станції, то затримували за кілька верст від вокзалу, бо шлях був забитий.
Солдати співали, в сусідньому вагоні хтось грав на гармошці. На привалах навіть танцювали. Проте для Мацюся й Фелека час тягнувся особливо довго адже їх не випускали з вагона.
Не виходьте, поручик побачить.
Мацюсь відчував таку втому, наче пережив не один, а пять великих боїв. Хотів заснути і не міг: свербіло тіло; хотів вийти не можна; а в вагоні було страх як душно.
А знаєте, чого ми так довго стоїмо? прийшов з новиною один солдат, веселий, жвавий, який весь час десь крутився й щоразу зявлявся із свіжими звістками.
Ну, чого? Мабуть, ворог висадив міст у повітря або колію ушкоджено?
Ні, наші добре стережуть мости.
Тоді вугілля бракує, бо на залізниці не передбачали запасів для стількох поїздів.
Може, який шпигун зіпсував паровоз?
Ні, не тому. Весь транспорт затримано через те, що буде проїжджати королівський поїзд.
А хто ж, хай йому чорт, буде в ньому їхати? Чи не король Мацюсь?
Його ще там бракувало!
Бракувало чи не бракувало, а він король і край.
Королі тепер на війну не їздять.