Оце відїздять посли держав, що оголосили нам війну.
А куди вони їдуть?
Додому.
Мацюсеві здалося дивним, що посли можуть так вільно виїхати, одначе краще так, ніж коли б тих послів посадили на палю чи піддали тортурам.
А навіщо вони прийшли?
Попрощатися з вашою королівською величністю.
Я повинен вдати ображеного? спитав він тихо, щоб не почули лакеї, бо інакше вони втратили б до нього повагу.
Ні, ваша королівська величність попрощаєтеся з ними любязно. Зрештою, вони це зроблять самі.
Посли не були звязані, ні на ногах, ні на руках у них не було кайданів.
Ми прийшли попрощатися з вашою королівською величністю. Нам дуже прикро, що починається війна. Ми зробили все, щоб не допустити її. На жаль, нам це не вдалося. Ми змушені повернути вашій королівській величності одержані ордени, бо нам не випадає носити ордени держави, з якою наші уряди ведуть війну.
Церемоніймейстер прийняв од них ордени.
Дякуємо вашій королівській величності за гостинність у вашій чудовій столиці, звідки ми виносимо найприємніші спогади. Ми не маємо сумніву, що це маленьке непорозуміння незабаром закінчиться і давня щира дружба знову обєднає наші уряди.
Мацюсь підвівся і спокійним голосом відказав:
Скажіть вашим урядам, що я радий, що спалахнула війна. Ми постараємося якнайшвидше вас перемогти а умови миру запропонуємо мякі. Так чинили мої предки.
Один з послів ледь посміхнувся, низько вклонився, церемоніймейстер тричі стукнув об підлогу срібною палицею і виголосив:
Аудієнцію закінчено.
Промова короля Мацюся, надрукована в усіх газетах, викликала захват. Перед королівським палацом зібрався величезний натовп. Вітальним вигукам не було кінця. Так минуло три дні. А король Мацюсь даремно ждав, коли, нарешті, його покличуть. Не для того ж існує війна, щоб королі вчили граматику, писали диктанти й розвязували арифметичні задачки.
Страшенно зажурений ходив Мацюсь по саду, коли почув знайоме кування зозулі. Хвилина і в його руці дорогоцінний лист від Фелека.
«Їду на фронт. Батько напився, як і обіцяв, але замість лягти спати, почав лаштуватися в дорогу. Він не знайшов баклажки, складаного ножа й патронташа. Подумав, що це мої витівки, й здорово мене відлупцював. Сьогодні або завтра вночі втечу з дому. Був на залізниці. Солдати обіцяли взяти мене з собою. Може, ваша королівська величність захоче дати мені якесь доручення, то я чекатиму о сьомій годині. Не завадила б мені в дорозі ковбаса, краще копчена, пляшка горілки й трохи тютюну».
Прикро, коли король змушений нишком, мов злодій, скрадатися з палацу. А ще гірше, коли такій подорожі передує екскурсія до їдальні, де одночасно зникає пляшка коньяку, ковбаса й великий шматок лосося.
«Війна, думав Мацюсь. Адже на війні можна навіть убивати».
Мацюсь був дуже сумний, а Фелек сяяв.
Коньяк ще краще за горілку. Нічого, що нема тютюну, Фелек насушив собі листя, а далі одержуватиме звичайну солдатську порцію. Не пропадемо. Шкода тільки, що головнокомандуючий тюхтій.
Як це тюхтій?.. Хто такий?
Мацюсеві кров ударила в голову. Знову його обдурили міністри. Виявляється, війська вже тиждень як у дорозі, вже відбулися дві не дуже вдалі битви, а військо очолив старий генерал, про якого навіть батько Фелека, щоправда, трохи пяний, сказав: йолоп. Мацюсь, можливо, поїде лише один раз на фронт, та й то в таке місце, де йому ніщо не загрожуватиме. Мацюсь буде вчитися, а народ його захищатиме. Коли привезуть поранених у столицю, Мацюсь відвідає їх у шпиталі, а коли вбють генерала, Мацюсь буде на похороні.
Як же це? Виходить, не я захищатиму народ, а народ захищатиме мене?
А як же королівська честь? А що про нього подумає Іренка? Отже він, король Мацюсь, тільки на те й король, щоб учити граматику й дарувати дівчаткам ляльки, великі, аж до стелі. Ну, якщо так думають міністри, то вони погано знають Мацюся.
Фелек доїдав пяту пригорщу малини, коли Мацюсь шарпнув його за плече й сказав:
Фелеку!
Слухаю, ваша величносте.
Хочеш бути моїм другом?
Слухаю, ваша величносте.
Фелеку, те, що я тобі зараз скажу, таємниця. Памятай про це і не зрадь мене.
Слухаю, ваша величносте.
Сьогодні вночі я втечу з тобою на фронт.
Слухаю, ваша величносте.
Поцілуйся зі мною.
Слухаю, ваша величносте.
І кажи мені «ти».
Слухаю, ваша величносте.
Поцілуйся зі мною.
Слухаю, ваша величносте.
І кажи мені «ти».
Слухаю, ваша величносте.
Я вже не король. Я, стривай, як би це мені назватись? Я Томек Палюх. Ти для мене Фелек, я для тебе Томек.
Слухаю, сказав Фелек, квапливо ковтаючи шматок лосося.
Вирішено: сьогодні о другій годині ночі Мацюсь буде біля огорожі.
Слухай, Томеку, коли нас буде двоє, то провізії треба мати більше.
Гаразд, відповів Мацюсь неохоче, бо йому здавалося, що в таку важливу хвилину не випадає думати про шлунок.
Іноземний вихователь скривився, коли побачив на щоці Мацюся сліди малини знак від Фелекового поцілунку. Та оскільки вже й до палацу докотилася воєнна метушня, нічого не сказав.
Адже нечувана річ: хтось украв учора з королівського буфета розпочату пляшку коньяку, найкращу ковбасу й половину лосося. Ці делікатеси іноземний вихователь виканючив для себе тоді, коли приймав посаду вихователя престолонаступника, ще за життя старого короля. І от сьогодні вперше він лишився без ласощів. Хоч кухар дуже хотів повернути йому втрачене, проте треба було написати нове замовлення, на якім управління палацу мало поставити штамп, а придворний економ повинен його підписати і лише тоді, за наказом начальника складу, можна одержати нову пляшку. Коли ж хто-небудь закомизиться і схоче притримати дозвіл до закінчення цієї тяганини прощай, любий коньяче, на місяць, а може, й на довше.
Розгніваний вихователь налив королю чарку рибячого жиру й на пять секунд раніше, ніж передбачав регламент, дав Мацюсеві знак вкладатися спати.
Розділ шостий
Томеку, ти тут?
Тут. Це ти, Фелеку?
Я. Хай йому чорт, темно, ще десь наскочимо на варту.
Мацюсеві насилу вдалося вилізти на дерево, з дерева на огорожу, а з огорожі сплигнути на землю.
Король, а незграбний, як та баба, пробурмотів Фелек, коли Мацюсь з невеличкої висоти гепнувся на землю й здалеку пролунав крик вартового: «Хто там?»
Не озивайся, шепнув Фелек.
Падаючи на землю, Мацюсь подряпав собі шкіру на руці: дістав першу рану на цій війні.
Друзі, крадучись, майнули через дорогу до рову, а там, повзучи на животі, під самісіньким носом у варти, дісталися тополиної алеї, яка вела до казарм; обминули з правого боку казарми, орієнтуючись на світло великої електричної лампи казарменої вязниці, далі перебігли місток і вже прямою дорогою рушили до центрального військового вокзалу.
Те, що побачив там Мацюсь, нагадало йому оповіді про давні часи. Так, це був табір. Усюди, куди оком не кинь, палали багаття, а біля них солдати варили чай, розмовляли або спали.
Мацюся не дивувало, з яким знанням справи Фелек вів його найкоротшою дорогою до свого загону. Мацюсь гадав, що всі хлопчики-некоролі такі ж, як Фелек. Одначе Фелек був винятком навіть серед дуже відважних. У колотнечі, коли щогодини новий ещелон привозив солдатів, коли загони весь час міняли місце, то наближаючись до колії, то вибираючи зручнішу місцину для постою, заблудитися було зовсім не важко. І навіть Фелек кілька разів нерішуче спинявся. Він був тут удень, але відтоді багато що змінилося. Кілька годин тому стояли тут гармати, зараз їх уже забрали. А тим часом прибув польовий шпиталь. Сапери перейшли аж до насипу, а їхнє місце зайняли телеграфісти. Частину табору освітлювали великі рефлектори, а частина танула в нічній темряві. Як на. лихо, почався дощ, і, оскільки траву було зовсім витолочено, ноги грузли в липкому багні.
Мацюсь не наважувався ані на хвильку затриматись, щоб звести подих, бо боявся загубити Фелека. А той не йшов, а біг, розштовхуючи солдатів, що в свою чергу штовхали його.
Мені здається, наче це десь тут, озвався раптом Фелек, озираючись навколо примруженими очима. Нараз погляд його спинився на Мацюсеві.
Ти не взяв пальта? спитав він.
Ні, моє пальто висить у королівському гардеробі.
І рюкзака не взяв? Ну, знаєш, так вирядитись на війну може тільки розтелепа, вихопилось у Фелека.
Або герой, відказав ображений Мацюсь.
Фелек прикусив язика: адже Мацюсь, що не кажи, король. Однак його сердило, що саме зараз дощить, що кудись запропали знайомі солдати, які обіцяли сховати хлопця в своєму вагоні, що, зрештою, взяв він із собою Мацюся, не попередивши його, які речі треба брати в дорогу. Хай батько відлупцював Фелека, зате в нього є баклажка, складаний ніж і ремінь, без якого жодна тямуща людина не піде на війну. А Мацюсь о жах! в лакованих черевичках і в зеленій краватці. До того ж ця краватка, будь-як повязана в хапанині й тепер забруднена, надавала Мацюсевому обличчю такого жалюгідного вигляду, що Фелек засміявся б, коли б не тривожні думки, які, можливо, запізно обсіли йому голову.