1932 1937 рр. друга пятирічка;
1937 1838 рр. період «єжовщини».
Спинімось на кожному з цих періодів окремо.
Перший період. І9221927 рр. соловецька каторга не сягала далі Попового острова і включала в себе острови Анзер, Муксольму, Великі й Малі Зайчики, Кондострів і Вороній острів. Управа Соловків містилась на Великому Соловецькому острові. Табір організовано за зразком концтаборів для військовополонених часів громадянської війни: з поділом на роти тощо. Ця організаційна структура соловецького табору затрималася до 1933 року. З самого початку надала вона каторзі казарменого характеру в найгіршому розумінні цього слова. Усю увагу зосереджувались на дисциплінарній справі. На виробництво не звертали увагу, тому то виробниче значення соловецького табору за цієї доби було мізерним. Нормування праці було лише в зародку. Протягом перших трьох років існування соловецької каторги вязні працювали, по суті, на обслуговування самих себе. Можна навіть твердити, що за цієї доби терор мав порівняно мякі (проти, скажемо, режиму другої доби) форми. Коли старі соловчани говорять за «произвол» (сваволю), то мають на увазі звичайно 19281931 роки, тобто роки масового терору в Совєтському Союзі. Цілком правильно зауважує один утікач з Соловків, український селянин, що «в 19261927 роках на каторзі було дуже мало наших людей, а гіркі та пекельні муки почалися з 1928 року, коли почалася перша Пятирічка» («Соловецька каторга», Варшава, 1931). Це саме твердить і інший соловчанин, кажучи, що «в ці роки (тобто 19261927) на Соловецькому острові ще були тільки самі «вершки», як кажуть комуністи».
Справді, коли приглянемося до соціяльного складу соловецьких вязнів тієї доби, то побачимо, що на Соловках були тоді: 1) високі урядовці царських часів та тимчасового уряду; 2) деякі дворяни, буржуа, священики і вчені, переважно монархісти; 3) керівники та рядові учасники збройних протибольшевицьких повстань та політичних організацій доби громадянської війни і, нарешті, 4) кримінальні злочинці.
Основа маса людности, зокрема селянство, робітництво й інтелігенція, що не виступала проти совєтського ладу, не потрапляла ще тоді на Соловки. У той час політика безпосереднього й брутального терору ГПУ була скерована переважно проти одверто ворожих большевикам груп, що виступали проти совєтського ладу зі зброєю в руках, чи то ідейно готували ці виступи або ж провадили підпільну, спрямовану проти большевиків, політичну діяльність.
Хто з українських інтелігентів був на Соловках за цієї доби?.. Насамперед отамани петлюрівських повстанських загонів, українські священики та незначна група української інтелігенції, що не склала зброї з часів громадянської війни. Це були ті українські інтелігенти, які вже тоді розуміли протиукраїнську суть большевицької політики. Серед соловецьких вязнів не було ще тоді ні українських академіків, ні поетів. У той час на Соловках були невідомі солдати української революції, що не покинули батьківщини, а продовжували одверту боротьбу. Ці люди й на каторзі не приховували своєї люті супроти ворогів і знищені були при першій нагоді. Убивство Войкова і стало одним з таких приводів: тоді на Соловках полягли передусім наші отамани. Решта ж українців вязнів цієї доби загинула за другої доби в історії половецької каторги.
Другий період в історії соловецької каторги (19271932 рр.) це доба дикої сваволі. Страшна це доба. Люди, що потрапити тоді на Соловецькі острови, справді зазнали «гірких і пекельних» мук. Зміни в соціяльному складі соловецьких вязнів і режимі на цьому острові «жаху і смерти» викликані були змінами у політиці совєтського уряду.
Несподівано для абсолютної більшости підсовєтської людности, що почала була за НЕПу плекати надії на переродження большевизму, прийшли «вісті недобрії» про «пятирічку», «індустріалізацію», «ліквідацію куркуля як кляси», «колективізацію» тощо. Сталін, якого підсовєтські люди до того знали мало, раптом виростає на центральну постать і висуває плян першої пятирічки, а з нею й плян ліквідації «куркуля», ліквідації всіх «капіталістичних елементів», що збереглися ще за доби НЕПу. «Елементи» ці затиснуто податковим і іншими пресами. Щодня ліквідуються тисячі торговельних, ремісничих приватних закладів. Сталін задумав за найкоротший час «догнать и перегнать в технико-економическом отношении капиталистические страны». Запланував цілковиту реконструкцію господарства Совєтського Союзу. У плянах своїх керувався він не інтересами окремих націй, що входили до складу Совєтського Союзу, а інтересами світової комуністичної революції.
Найскладнішою проблемою у плянуванні «соціялістичної» реконструкції господарства СССР була проблема багатомільйонного селянства Совєтського Союзу, що й слухати не хотіло про комуни. Сталін і його зграя прекрасно розуміли це: вони мали досвід 191920 років, коли на спробу большевиків запровадити так званий «воєнний комунізм» селянство реагувало так, що не лишалося нічого іншого, як відступити трохи назад і проголосити «нову економічну політику».
Найбільших турбот завдавало Сталіну селянство України й Кавказу країн, що ніколи не знали притаманної Московщині «общины» і були завжди господарями, з різко окресленою індивідуалістичною психологією.
Сталін вирішив скрутити вязи українському селянству, запровадивши терор у незнаних доти формах. Він негайно збільшує апарат ГПУ, створює і збільшує до колосальних розмірів армію спеціального призначення війська ГПУ. Проводить за допомогою цих військ і різних покидьків суспільства перший тур «ліквідації куркуля як класи»; конфіскує майно заможних селян, відбирає землю і розстрілює чи засилає найактивнішу частину сільської людности до концентраційних таборів, передусім на Соловки.
Український селянин не хоче здобуте віддати без бою. Він озброюється, чим може, і під керівництвом старих та нових отаманів, знімає повстання. Але у кремлівського диктатора є цілі корпуси війська ГПУ, що нищило не тільки повстанців, а й усе живе та мертве на території повстань. «Око за око, зуб за зуб» і український селянин стріляє у вікно, стріляє з-за рогу. ГПУ ж розстрілює серед білого дня, розстрілює вночі, при відчинених і зачинених дверях. Україна знову запалала в огні громадянської війни.
Серед заграв пожеж і потоків крови, що її лило знову українське селянство, народжувалась нова українська провідна верства. Багато нових лицарів без страху й сумніву ставало до боротьби навіть тоді, коли не було надій на перемогу в перших боях. Сільські священики, вчителі, агрономи, лікарі, кооператори стають на чолі руху селянської маси. Саме ця частина української інтелігенції разом з кращою частиною нашої селянської маси зазнала найважчих репресій і гине в сутичках з большевицькими посіпаками або в казематах ГПУ.
Але перший тур «ліквідації капіталістичних елементів» і «колективізації» не задовольняє Сталіна. Він поширює цю операцію й поглиблює її під гаслом «сплошной» колективізації. «Сплошная» колективізація була найбільшим лихом для кожного селянина, бо перетворювала його на звичайного кріпака, раба совєтчини. Поруч з колгоспами виростають плантації «совхозів», організуються машино-тракторні станції. Сталін у найкоротший час зосереджує в своїх руках ключі від комор, де зібрано геть усе українське збіжжя, цукор, масло, мясо, вугілля. У його кривавих лапах тріпонеться й серце сірої підсовєтської збірноти.
Найлютіші тирани не видавали таких драконівських законів, спрямованих на «втихомирення» своїх підданців, як їх видав Сталін.
Рівночасно почався новий, генеральний наступ на українську культуру. Почалися гіркі, пекельні муки української нації. Зрозуміло, що за такого терору, застосовуваного головно проти України, на Соловках не тільки зростає число вязнів, а й міняється соціяльний та національний склад людности цього острова, сама згадка про який викликає ненависть і жах у кожного чесного українця.
«Перед самою моєю втечею (25.IX.1929) (на каторзі) було вже дуже мало злочинного світу, а все селяни з України (як контрреволюціонери), а також багато українських священиків і вчителів», пише один з утікачів. Те саме стверджує і другий: «За останні часи прибуло сюди з Києва й Катеринослава багато студентів. Вони розповідали, що за Єфремовську організацію (СВУ) дуже багато розстріляно; стріляли не сотнями, а тисячами, і самих освічених студентів, а ті, що прибули на Соловки, то кожен дістав по 10 років каторги».
Прибувши до концтабору, я зустрів багато вязнів членів бойових, підпільних організацій. Коли процес СВУ був трагікомедією, влаштованою ГПУ, з метою розгромити український національний рух усередині країни та дискредитувати його за кордоном (бо зізнання підсудних на процесі були «зізнаннями», продиктованими ГПУ), то десятки, коли не сотні тисяч розстріляних і засланих тоді селян та інтелігентів свідчать про колосальний національний протибольшевицький рух українського народу. Ніхто не може заперечити того, що саме в цей час було заарештовано третину робітників Кременчуцької махоркової фабрики, що належали до «Союзу Визволення України». А це не поодинокий приклад.