Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Марк Виктор Хансен 9 стр.

 Пане, чи не могли б ви проїхати біля мого дому?

Пол злегка всміхнувся. Він думав, що зрозумів бажання хлопчика. Мабуть, малий хоче, щоб сусіди побачили, як він приїде додому на великому автомобілі. Але наш друг знову помилився.

 Зупиніться, будь ласка, біля цих двох приступок,  попросив він.

Хлопчик побіг сходами до будинку. За кілька хвилин Пол почув, що той повертається до нього, але дуже повільно. Малий ніс на руках свого паралізованого молодшого братика. Він присів з ним на нижню приступку, притис до себе й показав на автівку.

 Ось вона, Бадді, як я тобі й розповідав. Цьому чоловікові брат подарував її на Різдво, тож вона не коштувала йому ні цента. Одного дня я подарую тобі таку саму і ти зможеш побачити всі чудесні святкові вітрини, які я намагався тобі описати.

Пол підвівся й посадив паралізованого хлопчика на переднє сидіння. Його старший брат, не тямлячи себе від щастя, сів позаду, і вони втрьох вирушили в незабутню святкову подорож.

Того Різдва Пол зрозумів, щó мав на увазі Ісус, коли казав: «Блаженніше давати, ніж брати».

Про відвагу

 То ти гадаєш, що я відважна?  запитала вона.

 Авжеж, звісно.

 Може, й так. Але це завдяки вчителям, які мене завжди надихали. Розповім тобі про один випадок. Багато років тому я була добровольцем у Стенфордському госпіталі, де познайомилася з дівчинкою на імя Лайза, що страждала на рідкісну й тяжку хворобу. Єдиною надією на одужання було переливання крові її пятирічного братика, що якимось дивом пережив ту саму хворобу. Його організм виробив антитіла, потрібні дівчинці, щоб подолати недугу. Лікар пояснив ситуацію її братикові й запитав, чи готовий той дати свою кров сестрі. Хлопчик завагався лише на мить, а тоді, глибоко вдихнувши, сказав: «Звісно, я все зроблю, щоб урятувати Лайзу». Під час переливання він лежав у ліжку поруч із сестрою і всміхався, спостерігаючи, як на її щоках зявлявся румянець. Але раптом його обличчя потьмяніло, а усмішка згасла. Він поглянув на лікаря й тремтливим голосом спитав: «Я помру просто зараз, так?» Хлопчик був маленьким і неправильно зрозумів лікаря. Він подумав, що доведеться віддати сестрі всю свою кров. Отак я й навчилася відваги,  додала вона,  бо мала вчителів, які дійсно надихають.

Великий Ед

Коли я приїхав до міста провести семінар з практичного менеджменту, невелика компанія запросила мене на обід, щоб коротко розповісти про людей, перед якими я виступатиму наступного дня.

Явним лідером цієї групи був Великий Ед огрядний чоловяга з низьким, розкотистим голосом. Під час вечері він повідомив, що працює менеджером із залагодження конфліктних ситуацій у міжнародній організації. Його робота полягає в тому, щоб несподівано приходити в різні підрозділи та дочірні компанії і звільняти виконавців, які неналежно працюють.

 Джо,  сказав він,  я з нетерпінням чекаю на завтрашній семінар, бо нашим хлопцям треба вислухати такого твердого хлопця, як ти. Хочу, щоб вони зрозуміли, що мій стиль керівництва цілком правильний.

Він вишкірився й підморгнув мені. Я всміхнувся у відповідь, знаючи, що наступний день виявиться зовсім не таким, як він сподівається.

Назавтра він незворушно висидів весь семінар і наприкінці пішов, не сказавши мені й слова.

За три роки я повернувся в те місто з новим семінаром із менеджменту, що його мав провести приблизно для тієї ж аудиторії. Великий Ед також був там. Близько десятої години він зненацька підвівся й голосно промовив:

 Джо, можна мені дещо сказати цим людям?

 Звісно,  усміхнувшись, відповів я,  такому велетневі, як ти, Еде, ніхто не завадить щось сказати.

 Усі ви мене знаєте,  повів Великий Ед,  і дехто з вас у курсі того, що трапилося зі мною. Утім, я хочу поділитися цією історією з усіма. Джо, гадаю, ти зможеш належно її оцінити. Коли ти заявив, ніби ми справді станемо практичними менеджерами, як навчимося говорити найближчим людям, що любимо їх, я подумав: це звичайнісінькі сентиментальні нісенітниці. Я не міг зрозуміти, до чого тут практичність? Ти казав, що практичність наче шкіра, а твердість граніт, і що практичному мисленню властиві відвертість, стійкість, дисципліна та витривалість. Але я не збагнув, до чого тут узагалі любов. Увечері я сидів у вітальні навпроти дружини, а твої слова ніяк не покидали моїх думок. Хіба потрібна відвага, щоб сказати дружині: «Я люблю тебе»? Хіба не кожен на це здатний? А ще ти наголосив на тому, що говорити треба вдень не в спальні. Відкашлявшись, я спробував був почати, але різко замовк. Дружина підвела очі й запитала, чи я хочу щось сказати. Однак я відрік: «Нічого, забудь». А тоді зненацька встав, наблизився до неї, нервово відхилив її газету і промовив: «Еліс, я тебе кохаю». Вона приголомшено глянула на мене. На її очах виступили сльози, і вона мяко відповіла: «Еде, я також тебе кохаю, однак ти сказав мені це вперше за двадцять пять років». Ми говорили про те, як любов, коли її досить, може подолати всяку напругу, і раптом під впливом цього моменту я вирішив зателефонувати своєму старшому синові до Нью-Йорка. Ми з ним ніколи особливо не ладнали. Коли він узяв слухавку, я випалив: «Сину, ти, мабуть, подумаєш, що я напідпитку, та це не так. Мені просто захотілося подзвонити й сказати, що я тебе люблю. На тому кінці запала тиша, а тоді я почув тихий голос: «Тату, гадаю, я знав про це, але мені приємно чути такі слова. Ти маєш знати, що я теж тебе люблю». Ми душевно побалакали, після чого я зателефонував своєму молодшому синові до Сан-Франциско. У нас були трохи кращі стосунки. Я сказав йому те саме, і ми дуже гарно потеревенили як ніколи раніше. Уже лежачи в ліжку, я собі тихо міркував, і все, що ти говорив того дня про основи справжнього менеджменту, набуло нового змісту. Я усвідомив, що зможу опанувати їх, коли дійсно осягну практичний бік любові й використовуватиму його. Тож я взявся читати на цю тему книжки. Виявилося, що про це говорило багато великих людей, і я зрозумів, яка вагома роль любові у моєму житті і вдома, і на роботі. Як відомо декому з присутніх, я кардинально змінив свій підхід до роботи з людьми. Я почав більше слухати і справді чути те, що мені говорять. Почав шукати в людях сильні сторони й перестав зосереджуватися на їхніх слабостях. Навчився відчувати насолоду, допомагаючи іншим повірити в себе. І, мабуть, найголовніше: я усвідомив, що чудовий спосіб виявити перед людьми свою любов та повагу це сподіватися, що вони використають свої сильні сторони, щоб досягти тих цілей, над якими ми працюємо разом. Джо, так я намагаюся щиро подякувати тобі. До речі, про практичне! Я став віце-президентом компанії, якого всі називають природженим лідером. Гаразд, друзі, а тепер уважно вислухайте цього хлопця!

Любов і таксист

Нещодавно я був у Нью-Йорку і разом з приятелем їхав у таксі. Коли ми виходили з автівки, мій товариш сказав водієві:

 Дякую за поїздку. Ви чудово кермуєте.

Таксист ошелешено поглянув на нього, а тоді промовив:

 Ти глузуєш з мене, чи що?

 Ні, любий друже, я не хотів тебе образити. Просто захоплююся твоєю здатністю не зважати на інтенсивний рух на дорозі.

 Отакої, пробурмотів водій, відїжджаючи.

 Що це було?  спитав я.

 Я намагаюся повернути до Нью-Йорка любов,  відказав мій приятель.  Гадаю, лише так можна врятувати це місто.

 Як одна людина може врятувати Нью-Йорк?

 Не одна. Щойно я підніс цьому таксистові настрій на цілий день. Уявімо, що за сьогодні він підбере двадцять пасажирів і буде любязний з ними, бо я зробив йому комплімент. Ті пасажири й собі краще поводитимуться зі своїми підлеглими, продавцями, офіціантами чи навіть родичами. Зрештою, ця доброзичливість торкнеться принаймні тисячі людей. Непогано, правда ж?

 Ну, все залежить від того, чи таксист вирішить передати твою любязність іншим.

 Не залежить,  відповів приятель.  Я розумію, моя система не ідеальна, та мені доведеться спілкуватися сьогодні щонайменше з десятьма людьми. І коли мені вдасться ощасливити бодай трьох з десяти, то я вплину на настрій ще трьох тисяч.

 На словах звучить чудово,  визнав я,  але не певен, що на практиці все працює саме так.

 Навіть якщо все інакше, я нічого не втрачаю. Щоб сказати цьому чоловікові, що він добре виконав свою роботу, не треба багато часу. Я не дав йому ні більше, ні менше чайових. Може, він пустить мої слова повз вуха, то й що? Завтра буде новий таксист, якого я спробую потішити.

 Ти трохи безумець.

 Це лише показує, яким цинічним ти став. Я сприймаю все як дослідження. Знаєш, чого найбільше бракує нашим працівникам пошти крім, безперечно, грошей? Ніхто ніколи не говорить їм, що вони добре виконують свою роботу.

 Але ж вони виконують її погано.

 Вони не докладають зусиль, бо розуміють: усім байдуже до того, як вони її виконають. Чому б не сказати їм кілька теплих слів?

Ми проминали споруду, де йшли будівельні роботи, і побачили пятьох робітників за обідом. Приятель зупинився.

 Яка чудова будівля, друзі! Мабуть, у вас така важка й небезпечна праця.

Робітники підозріливо дивилися на нього.

 Коли ви все закінчите?

 У червні, буркнув один із чоловіків.

 Ого, це вражає! Мабуть, ви дуже пишаєтеся собою.

І ми рушили далі.

 Востаннє я бачив когось схожого на тебе у пєсі «Чоловік з Ламанчі».

 Коли вони вдумаються в мої слова, то почуватимуться краще. А їхня радість піде на користь місту.

 Але самостійно ти нічого не досягнеш!  заперечив я.  Ти лише один.

 Найважливіше не втрачати ентузіазму. Змусити містян знову стати добрими непросте завдання, проте якщо я залучу до своєї справи інших

 Ти щойно підморгнув не надто вродливій жінці.

 Знаю,  відповів приятель.  І якщо вона вчителька, то в її учнів сьогодні буде просто фантастичний день.

Простий вчинок

Якось Марк повертався додому зі школи, коли помітив попереду хлопця, що спіткнувся й упустив на землю всі свої книжки, два светри, бейсбольний биток, рукавицю та невеличкий магнітофон. Марк підійшов і допоміг йому зібрати розкидані речі. А що їм було по дорозі, то він допоміг хлопцеві донести додому частину його пожитків. Марк дізнався, що супутника звуть Білл, що той любить відеоігри, бейсбол та історію, що йому не надто добре даються інші шкільні предмети і що він недавно порвав зі своєю дівчиною.

Коли вони наблизилися до будинку Білла, той запросив Марка випити кока-коли й подивитися телевізор. Вони приємно провели день, сміючись і теревенячи, перш ніж Марк пішов додому. Хлопці й далі бачились у дворі, раз чи двічі обідали вдвох і разом закінчили середню школу. Вони опинилися в одній старшій школі й зрідка спілкувалися. Урешті настав довгожданий випускний рік, і за три тижні до закінчення навчання Білл запитав Марка, чи не могли б вони поговорити.