Насилу Андрія виписали. Соломія впорядкувала його дрібні речі й усе те, що придбала для лікарні. Виписку з історії хвороби видали тільки після обіду. Точніше, в кінці робочого дня. Когось чомусь не було чи щось таке. Однак тепер це не мало значення. Тільки не для Андрія. Він лічив секунди!
Соломія викликала таксі. Андрій, ще досить блідий і кволий, через силу клигав до виходу. Йому ще зроду не дошкуляло це почуття нестерпної спраги за вільністю: якомога швидше набрати б у легені свіжого повітря й довго-довго не випускати його! Не випускав.
Трохи недолугий таксист увесь час лаявся на стрічних водіїв (і не тільки), які начебто ніколи не вчилися в школі, не носять окулярів, не знають, що таке машина, і взагалі, кретини, козли і ще деякі екзотичні істоти чи то із зоопарку, чи з власного оточення. Соломію це дратувало, незважаючи на те, що мала унікальну можливість нашвидкуруч поповнити свій небагатий у цій галузі лексикон. Чому вона не філолог-фольклорист! Таксі зупинилося біля Андрієвого будинку. Соломія поїхала додому. Куди ж іще?
***Галина вже чекала. Маленький Сашко відразу стрибнув татові на руки.
Ти справді одужав, і ми зможемо з тобою побавитися в коника, тягнув він тата за шию, намагаючись іще з порога осідлати його.
Зачекай, татові треба сісти, сухо перепинила малого Галина, стягуючи дитину з чоловікової шиї.
Татові справді варто було сісти. Особливо після того, коли відразу біля дверей помітив свою чорну полотняну сумку, із якої через незащеплений замок виглядали акуратно складені його речі (так дбайливо вміє порядкувати тільки Галина!). Поруч стара праска і ще два якісь незрозумілі пакети, через які проглядалися його біле горнятко, ложка з пластмасовою ручкою, чомусь терка та стара мясорубка, подарована колись Галині на день народження, і ще якісь хаотично накидані речі домашнього вжитку.
Здається, ти вже одужав і можеш перебиратися до своєї, як її там глибоке дихання. Документи на розлучення готуватимеш сам. З мене досить!
Чому так?.. хотів щось допитатися Андрій.
Маєш на увазі «поспішно», прийшла йому на допомогу Галина. Щоб я тут з тобою та й під одним дахом Її голос затремтів. Викликай таксі.
Спантеличений Андрій ще досі не міг нічого збагнути.
Куди тато їде? малий зі сльозами на очах кинувся до Андрія.
На роботу! трохи опанувала себе Галина. Це єдине, що могло збрести їй у голову. Вона спробувала взяти Сашка на руки.
Не хочу до тебе. Хочу до тата! малий навіть не думав відпускатися татових штанів.
Тато мусить їхати. Я сама викличу таксі. Це прозвучало твердо й переконливо.
Здається, Андрієві почало розвиднюватися.
Я сам, це було єдине, на що він спромігся.
Нахилився до малого і шепнув йому (тільки йому!) на вушко:
Залишаєшся за чоловіка. Турбуйся про маму і будь чемним. Обіцяєш?
Сашко спантеличено глянув на тата і, збагнувши, що йдеться про щось доросле, кивнув.
Андрій механічно запустив руку в кишеню, де лежало десять доларів, які йому про всяк випадок залишила Соломія, й хотів Та передумав.
Поки Галина брала на руки Сашка, Андрій ухопив «весь свій маєток», втиснений у чорну сумку, і зачинив за собою двері.
Дзвінок у двері мав би наструнчити. Тільки не Соломію.
Привіт, Соломійко! Врешті-решт, я зробив цей крок. Побачивши великі Соломіїні очі, Андрій почав ще дужче затинатися. От покинув дружину і м м-мігрую до тебе, запнувся він укотре.
Соломія стояла на порозі, мов укопана.
Ти не рада? Я от надумався змінити своє життя. Ти стільки зробила для мене. Колись це мусило трапитися Навіщо зволікати? Ми про отаке вже давно мріяли.
Якби Соломія не знала Андрія, подумала б, що він заїка.
Андрій спершу зібрався покласти свої речі в коридорі, та вмить передумав і поніс їх до кімнати.
Швидше платіть! Скільки мені ще тут стирчати? обурився таксист.
Соломія винесла гроші:
Дякую!
Ось бачиш, тепер плигнув уже тобі на хвіст! Оксана ледь не проковтнула зі злості слухавку. Гадаєш, сам докумекав?! Галька вигнала, не збиралася прикусити язика.
А куди я мала його випровадити? Казав, що
що не може жити без тебе, кривлялася далі подруга, мало не задихаючись зі злості! І ти віриш? впрівала Оксана. Лишився під відкритим небом та й до тебе приплентався. У тебе свій будинок, умови Гадаєш, він у тімя битий? Казала тобі, що любов страшніша від різачки!1
Соломія кинула слухавку.
4. Посада на замовлення
Походжаючи ринком, принаджуєшся екзотикою садовини. Ти знаєш смак білого наливу й антонівки, бер і персиків. Чи винне око, що ненароком ковзає в бік ананасу й фізалісу, лічі2 й авокадо, зраджуючи власному саду. Часто апетит приходить не під час їжі, а перед нею. А що відтак? Відтак повертаєшся у свій вивірений сад і дякуєш Богові, що він у тебе ще є. А якщо знову випаде нагода пройтися ринком, то це вже буде геть-чисто інша історія, схожа на звичку ходити по покупки. Чи важить їй чиєсь сторожке око? Хіба впильнуєш!
***Бізнес і сауна консолідують чоловіків. Проблеми з чоловіками гуртують жінок. Першим дорікають в егоїзмі, другим в емансипації. Здається, закінчилася ера затінку: кожному хочеться на сонце. Чоловік починає миритися з потребами жінки: вона прагне жити на своїй планеті, з окремим шаром атмосфери, власними переконаннями та приватною спальнею, хоча під одними небом і дахом. Якщо так, то чому вона (жінка) жадає порядкувати у спальні чоловіка? Адже він (чоловік) не заміряється на її безвідмовний мовний апарат і вміння бачити будь-який чоловічий крок у «зручному їй ракурсі». А з чим мириться жінка?
Якщо вам скажуть, що чоловіки мріють про свободу й спонтанність, а жінки про солодку помсту, не вірте! У цьому все одно ніхто не зізнається!
Важливо (проте не епохально!) це на дещицю більше турботи чоловікові й на дрібку більше уваги жінці. Тоді не буде кому препарувати закваску для тіста. А чи вміє втікати тісто без закваски?!
Щойно виходиш заміж, треба відвідувати кухню так часто, як перукарню. «Свого найсолодшого в світі» залучати до самостійного шукання під ліжком шкарпеток, а в холодильнику сосисок, тоді він менше матиме часу на фіолетові думки, шліфувала Оксана свіжоспечену дружину.
Тоді він одразу втече, сміялася Соломія.
Не хвилюйся! Чоловік як горобець, любить мати власну стріху й дріт, на який він сідає, щоб усі бачили.
Ти можеш створити клуб майбутніх дружин.
Чом би й ні! Правда, туди не допускалися б ті, кому за пятдесят, і ті, кому до двадцяти.
Чому?
Перших не переконаєш, що дружина це професія, а других, що чоловік це сира глина.
Перших легше збагнути тоді, коли стаєш «безробітним», а других коли глина засохла.
Андрій щодня перечитував усі газети й сідав за малювання. Соломія час від часу дивилася, як він народжує малюнок, хоча не завжди розуміла його задуми. Мудрість чоловіка як добротне полотнище: що більше накладаєш фарби, то дорожча картина. Так думає той, хто далекий від мистецтва.
Кожен чоловік прагне мати поруч турботливу дружину. Кожна жінка прагне мати мудрого чоловіка. Сімя це човник для двох: лише тоді має шанс перейти пороги, коли веслують двоє. Нарешті і в Соломії було це друге весло, сильне плече, порада й підтримка. Уперше в житті. Цілком природне бажання. Її осудити міг би лиш той, хто ніколи не знав, що таке самотність. А любов? Любов як блискавка: іноді спалює дерево, яке любило грозу.
Малювання не давало особливих доходів. Людина приходить на цей світ не тільки для того, щоб приклеїтися до маховика життя й крутитися до кінця своїх днів, чекаючи на грошову винагороду. Якщо комусь покладено в колиску талант, йому (талантові) слід віддаватися і творити! Покликання як тінь: його не проганяють, йому подають руку. Соломія (тепер уже не Сливоцька, а Поліщук) не цілком погоджувалася з такою Андрієвою філософією. Хіба всі голови мусять бути однаковими!
«Якщо не маєш на що опертися, купи собі костур: дешево і надійно, сміялася Оксана. Здається, вона має рацію. Я вирішила всі свої сили вкласти в роботу. За це бодай гроші платять».
Журналістику Соломія сприймала радше як захоплення, ніж як професію. А тепер ще й добру годувальницю. Цю роботу запропонувала їй давня бабусина приятелька. «Колись треба починати займатися чимось важливим», стверджувала та. Соломія хотіла бачити себе творчою й активною. А тут ще відразу й портфель! Цікаві контакти, непередбачувані зустрічі з «поважними» людьми, синтез людських доль, втиснених між рядки шпальт. Жодна справа досі так не сповнювала Соломію, як ця. І не лякала. Щоправда, їй не вистачало навичок. Бачила, що інші вміють це краще за неї. Та вона не здавалася: «Не кожен усе вмів одразу, розраджувала сама себе. А якщо не подужаю?» «Ти тільки ніколи так не кажи, підбадьорював Соломію її друг Сашко Берег (у минулому відомий плавець, колишній Соломіїн однокашник й один із небагатьох приятелів, які не загортають правду в папірці). Якщо вже пофортунило з посадою, то тримайся». Захоплюватися це одне, а результати то вже з іншої парафії. Доводилося пріти день і ніч. До тріумфів було ще ген-ген, та перші успіхи потроху зявлялися. Осічки теж.