Узагалі-то Соломія працювала за плечима головного редактора Василя Степановича Пилипчука. Але функції виконувала і за нього, і за себе. У того була житейська криза покинула дружина. «З горя» він трохи «присів на пляшку». Тепер кажуть: добре, що не «на голку». Шеф належав до тих чоловіків, які зроду не переймаються родинними проблемами. Можуть відсиджувати на роботі від зорі до зорі й грати на компютері в карти, удаючи із себе ділову, прагматичну, заклопотану і завжди зайняту людину. Основне, щоби повсякдень при краватці та машині. Не кожній жінці підходить такий тип, навіть якщо це тип боса! Буває, «закладе» собі й починає філософствувати про життя, хоча у ньому не второпає ані бельмеса! Та про це нікому!
Андрій тішився Соломіїними успіхами. Вона взяла і його до себе на роботу художником-оформлювачем. А що за друкування відповідав художній редактор, на шиї якого вся робота, то в Андрія вільного часу хоч відбавляй. Для творчості не завадить. Соломія загрузала на роботі надовго. Андрій ішов додому зазвичай раніше, готував вечерю, ввіряючи Соломії їхню «девятку» (перша сімейна покупка, про яку Андрій давно мріяв), тому з добираннями проблем не було навіть тоді, коли переходило за північ. У дворі перед редакцією Соломії виділили місце для паркування (шеф вибив). Не всім фортунить при такому запрудженні центру. Друзі часто закидали Соломії, що замурувалася в кабінеті. «У мене класна робота!» Що їм зоставалося, окрім як капітулювати.
У Соломіїному домі за час відсутності господині поралася після роботи Наталя Ковінька, колишня сусідка, однокласниця та подруга дитинства. Вона тимчасово поселилася в Соломії і припильновувала кухню і квіти під вікнами.
Після довгої перерви вони побачилися торік на зустрічі випускників. Наталя повернулася з Португалії. Пережила розлучення з Домінґо своїм чоловіком-португальцем. Той протринькав геть усі її кошти, залишивши після себе «вакуум» у гаманці та родинній гармонії. Процедура розлучення, переїзди, документи на дітей і всіляка патороч зморили Наталю не менше, ніж досі сіре життя в Україні. «Мордуватися до скону з португальським чуперадлом, то краще додому!» так прокоментувала Наталя свій теперішній стан. Їй видніше. Таке нечасто трапляється: українські дружини іноземців здебільшого залишаються за кордоном і після розірвання шлюбу. Проте колишній Наталин чоловік так утомлював її всілякими вибриками, що єдиний порятунок, який вона бачила втеча. А що свій старенький батьківський будинок вона продала після одруження з Домінґо, то житлова проблема в Україні була найважчою.
Соломія вирішила все простіше, ніж гадалося:
Поживеш у мене, поки знайдеш щось інше. Чим зможу, тим допоможу.
У Наталчине життя поволі поверталося сонце. Зявився дах над головою. Син від першого шлюбу пішов до школи, дівчинка у дитсадок.
Роботу шукали вдвох із Соломією. Знайти було годі.
Не бентежся. Поки що я візьму тебе до себе. Кореспондентка з рубрики «Класично про сучасне» йде в декретну відпустку. Ти за фахом філолог. Спробуєш?
Наталі мало вірилося. Якби вона була картограєм, сказала б, що «пішла карта». Усе, наче на замовлення. В одному місці віднялося, в іншому одразу додалося.
З роботою Ковінька поралася так добре, наче досі тільки цим і займалася. Соломія навіть заздрила їй. «У неї краще виходить», била вона у дзвони перед Оксаною Мельничкою. «Ніколи не кажи, що ти гірша! І менше панькайся з цією капіталісткою, бо ще, чого доброго, тобі на голову вилізе!» Соломіїні подруги не сприймали Наталю. Оксану нервувало, коли та цілий вечір теревенила про емансиповану португальську жінку. Іноді не варто думати, чи цікавий співбесідник у твоєму купе, якщо мусиш їхати до кінцевої станції. Оксана це знала. Але не вміла себе пересилювати. Тепер вони збиралися тільки в кавярнях. Без Наталки. «Чого ви так з нею? Вона бідолашна жінка», захищала її Соломія.
Для Соломії Наталка була свіжим вітром. Роки не завжди беруть із собою дитячу дружбу в доросле життя. Та доросле життя відкриває нові грані, не збагнені в дитинстві.
Удома вони часто-густо сиділи до опівночі й теревенили, починаючи від крему для нігтів, новинок моди й завершуючи пісками Аризони. Соломія світилася по-своєму: дім пройнявся дитячим сміхом. Їй іноді навіть не хотілося, щоб Наталя переїжджала. От тільки в неділю бракувало затишку та рівноваги.
Вряди-годи Наталя вибиралася «на каву» з шефом. Василь Степанович «розпогоджувався», хоча на роботі зявлявся не частіше, ніж досі. Наталчиних дітей іноді глядів Андрій. «Важливо вчасно поділити обовязки», всміхалася Наталя. Андрій приятелював із дітьми. Він навіть розповідав їм усілякі історії, читав казки, трохи навчав малювати.
Для Соломії Наталка була свіжим вітром. Роки не завжди беруть із собою дитячу дружбу в доросле життя. Та доросле життя відкриває нові грані, не збагнені в дитинстві.
Удома вони часто-густо сиділи до опівночі й теревенили, починаючи від крему для нігтів, новинок моди й завершуючи пісками Аризони. Соломія світилася по-своєму: дім пройнявся дитячим сміхом. Їй іноді навіть не хотілося, щоб Наталя переїжджала. От тільки в неділю бракувало затишку та рівноваги.
Вряди-годи Наталя вибиралася «на каву» з шефом. Василь Степанович «розпогоджувався», хоча на роботі зявлявся не частіше, ніж досі. Наталчиних дітей іноді глядів Андрій. «Важливо вчасно поділити обовязки», всміхалася Наталя. Андрій приятелював із дітьми. Він навіть розповідав їм усілякі історії, читав казки, трохи навчав малювати.
Тільки одне слово «відпустка» піднімало настрій. Але цього року все виглядало по-іншому: Соломія мала їхати з Оксаною на лікування. (Та теж не може завагітніти.)
Ідея посвяткувати завжди геніальна!
То чому ж ми останнім часом так рідко святкуємо? глянув на Оксану Сашко Берег, ревнитель усіляких оказій.
Те ж самісіньке можу запитати в тебе!.. примхливо глянула на нього Оксана. Туга за тими часами. Важливо знайти причинця або причину! «Еліс! Кто такая Еліс і ґдє ана жівьот», затягнула високим голосом.
***У їхній компанії не любили панькатися з помпезними столами. Головне, щоб було багато солодкого і добре вино. Раніше дівчата пили лікери: кавовий, «Cherry» чи «Амаретто», а чоловіки бренді «Наполеон», яке можна було придбати в кожній добрій пивничці чи гастрономі. Для святкувань у «безалкогольні» андроповські та горбачовські часи не відмовлялися від міцненького пшеничного чи бурячкового самогону, який Сашко завжди привозив у трилітрових слоїках із села. (У таких справах його дідусь був чималий віртуоз.) Куплену на талони «Московську»3 доводилося тримати як «тверду валюту», припасаючи для вирішення «невирішувальних» справ.
Та той час уже давно минув. При теперішньому асортименті лиш би гроші! Оксана найбільше любила «Токайське», Соломія з Надією щось на кшталт «Шепоту монаха» чи «Кадарки», іноді будь-яке молдовське, лиш би червоне. Сашко пив сухі білі вина, а про Наталчин смак не дуже турбувалися: «Вона у нас заморська дама. На наше не звикла», глузувала Оксана, та тільки перед Сашком. Для Наталки взяли на варята «Сонце в бокалі». «Назва підходяща!» заливалася сміхом Оксана, ще не ковтнувши й краплі. Андрій питиме «Десну». Крім того, у Соломії було достатньо всякої всячини у барі. Вони не належали до тих, хто особливо полюбляє спиртне. Та іноді могли «відірватися».
Оксана прийшла без Славка: у своєму заміжжі вона вже встигла гарбуза зїсти. (Заміж ще на четвертому курсі вискочила. Усе, що не встиг її Славко за молодих літ, вирішив надолужити тепер.) Чоловік Надії залишився вдома із сином. Отже, їхній «квартет» мало чим відрізнявся від того, що й десять літ тому. Тільки одна з них Надійка (тепер уже Олексин, а не Вербівська) видавалася щасливою: чоловік самодостатній, є син, робота. Дівчата тішилися, що бодай в однієї з них усе гаразд.
Найщасливішим був сьогодні Андрій призвідець празникування. Він любив свій день народження, який святкував кілька разів: удома, на роботі та з друзями. Учора він прибрав, витрусив усі килимки, сходив по покупки.
Соломія не тупцювала на кухні з «шубами» й «олівє», не крутила голубців та не панькалася з холодцем, не робила товчеників і не завивала кручеників. Це ж не для сусідів чи співробітників. Усе це в минулому. Вона спекла грибну піцу і торт «Пяна вишня». Морозиво й цукерки тепер уже можна всюди купити. «Найважливіше це спілкування», стверджував Сашко і веселив усіх анекдотами.
Андрій світився на всі тридцять два. Стільки уваги й подарунків. Ленінградські фарби, яких ніколи не буває забагато, аксесуари для гоління, навіть парфуми від «Boss».
Тепер мусиш відробляти, жартувала Оксана, старанно виголюєш бороду, виливаєш на себе пахощі, вмочаєш пензель у фарби й берешся за мій портрет!
Жінки тільки й чекають, щоб чоловік утратив глузд, захищався Андрій.
Вони лише спрямовують чоловічу пристрасть у правильне русло, заганяла голки Оксана.
На чоловіка треба вважати, як на повітряну кульку: не встигнеш уколоти, а він уже луснув! усміхнулася Надія.
Не встигнеш відпустити, а він уже втік, приточила Соломія.