У голосі Гранта зявилося роздратування.
Нічого я не розумію, відгукнувся він, і Богдана зраділа чомусь злостивості в його голосі. Зізнаюсь, я якось не чекав, що все так обернеться. Тебе ж весь час усе влаштовувало, у нас усе було так добре
Богдана покривилася.
Кому добре, Гранте? Лиш тобі?
А тобі?
Мені ні. Ти не знаєш, що відчувала я весь цей час, та тобі того знати й не потрібно. Все, наші стосунки завершено.
Вона тоді просто відєдналася. Наказала собі не думати про нього, хоч він і вперто пхався до думок, приходив і біль, та вона переконувала себе, що є сильною жінкою, а сильні жінки спроможні на все. Й поступово вона звиклася з думкою, що в житті вже не буде Гранта, що він є минулим та вчорашнім днем, і як неможливо було повернути день, що минув, так неможливо повернути у її життя й Гранта. Може, якби він хоча б куценьким словом згадав про кохання та ймовірність розлучення з Терезою, сказав, що вона для нього головне у житті, то вона могла б повернутися до нього, та він мовчав, і вона вирішила твердо все скінчено.
А потім ця поїздка до Мюнхена.
Здогадувалася й відчувала, що він теж там буде.
Не помилилася.
Звичайно, хвилювалася, бо ж не до кінця ще вистигли у ній почуття, але слабкості тої, що відчувала перед ним раніш, не було вже. Мов новими очима поглянула, й хоч зосталося хвилювання, та щось головне вже зникло, пішло.
Він упіймав її біля готелю, вхопив за руку.
Дано, нам потрібно поговорити.
Вона тепер майже ненавиділа, коли він називав її Даною, а раніш так любила. Й з роздратуванням висмикнула руку.
Нам уже немає про що говорити!
Люба, мені погано без тебе
То знайди собі іншу, кинула йому зверхньо й пішла геть. Гордовита, холодна й недоступна. І йому геть не потрібно було знати об тім, що, повернувшись до себе в номер, вона раптом розридалася, біль знову повернувся, шматуючи серце, а воно слабке та нерозумне зайшлося тим болем, наполегливо вимагало кинутися назад до нього, в обійми ті жадані
Не кинулася! Витримала!
Й зараз об цім не жалкувала! Ну, можливо, трішки
Автівка зупинилася.
Фурсенко прокашлялася, відриваючи Богдану від думок:
Приїхали.
Богдана стримано дочекалася, поки водій прочинить дверцята. Не потрібно їй було згадувати про Гранта, про що вона взагалі думала, в неї ж сестра зникла, невідомо й чому, ця ж Фурсенко до пуття нічого не пояснювала, тільки туману напустила. Задумлива, не помітила навіть, до якого готелю її привезли, йшла лиш за Фурсенко, котра, поцокуючи впевнено високими підборами, рушила коридором, потім зупинилася перед дверима, чемно постукалася.
Вадиме Андрійовичу
З глибини номеру долунав чоловічий голос.
Заходь, Жанно.
Фурсенко обернулася до Богдани.
Проходьте.
Богдана ухопила черговий несхвальний погляд, котрий Фурсенко кинула на її домашній одяг, й, задерши голову, увійшла до номера.
Простора кімната номера, безперечно, що люкс-класу, дорого мебльованого, потопалася в тіні, широкі вікна було затінено жалюзі, й Богдана не одразу взріла чоловіка, що сидів у одному з крісел. Але ось він підняв голову, й вона змогла впізнати Вадима Палія, чоловіка зі світлин, котрі показувала Іра. Прокашлялася й привіталася чемно:
Добрий день.
Чоловік повільно, мов тяжкохворий, витиснув із себе повітря, на подив Богдани, швидко втер лице сильними засмаглими долонями, мов змахуючи з нього сльози, й так само повільно, вдумливо якось, піднявся на ноги. Богдана, звикла до спілкування з великою кількістю людей, за звичкою скинула нареченого сестри уважним поглядом. Високого зросту, дужої статури, широкий у плечах, Вадим Палій, був, без сумнівів, привабливим чоловіком. Темне волосся коротко підстрижене, засмагле округле лице, безперечно вродливе й не полишене мужності та навіть деякої суворості, губи тонкі, але не занадто, гарної форми ніс та уважні, темні, майже чорні очі. Гарний чоловік, дуже гарний. Тепер зрозуміло було, чому Фурсенко так про нього соловейком заливається й чому навіть Іра змогла закохатися. Одягнений він був у білу шовкову сорочку та чорні штани, і все то напевне з дорогого бутіка Взагалі, у нього був такий діловий вигляд та одяг, що Богдана зрозуміла, чому Фурсенко весь час так косувалася на її домашнє вбрання, й сама відчула себе якось незручно за свій вигляд поряд з такою людиною, не одразу помітивши, що мовчанка між ними дещо затягнулася, її саму роздивляються та вивчають досить уважно.
Нарешті Палій хрипко прокашлявся.
Ви Богдана? Він не питався, а впевнявся.
Богдана ступила крок уперед.
Так. А
Ви схожі на Іру.
Богдану це змусило чомусь зніяковіти.
Так, можливо. За її спиною продовжувала стовбичити Фурсенко, й вона відчувала її присутність, навіть не озираючись. Погляд, далекий від доброзичливості, впікав спину. Я б хотіла знати, що з Ірою, промовила наполегливо, намагаючись не звертати уваги на помічницю.
Палій на подив поморщився, болісно якось, потім поглянув на мовчазну Фурсенко й попросив:
Жанно, полиш нас.
За спиною Богдани почувся нарешті порух.
Так, Вадиме Андрійовичу. Коли треба, я в сусідньому номері.
Так, дякую.
Пролунали кроки, потім двері мяко причинилися, й Богдана одразу ж відчула себе вільніше, мов сама присутність тої жінки діяла на неї не надто добре, викликаючи й напруженість, і ще щось дивне та незрозуміле.
Запитливо поглянула на Палія.
Ви скажете мені зрештою, де Іра?
Він поморщився й вказав на одне з крісел.
Вам краще сісти, промовив.
Богдана воліла би постояти перебуваючи в напруженні та невизначенності, сидіти не могла, але зараз усе ж сіла. Палій теж присів, й між ними опинився лиш один скляний журнальний столик, і тільки зараз Богдана, придивившись уважніше, помітила почервонілі очі свого майбутнього зятя й біль у його темних очах.
У неї недобре стислося серце.
Іра вона почала було досить невпевнено, вражаючись тому, наскільки ж глибоким враз зробився біль у його очах.
Палій важко зітхнув.
Її немає, видихнув ледь чутно.
Богдана помертвіла.
Як як то немає? Що
Ви знаєте, я б власного життя не пожалкував, аби тільки не казати вам цих слів, але До вашого приходу мені довелося пережити справжнє пекло, і я Вчора Іру її вбито було.
Богдана відчула, як світ погойдується.
Що? Як добре, що він запропонував їй присісти, бо інакше б тіло, що враз обмякло від потрясіння, не витримавши власної ваги, досить негарно, важким кулем гепнулося б до начищених до лиску черевиків Вадима Палія. Та Фурсенко ж говорила інше, й тому поглянула на нього зневірливо. Ваша заступниця казала, що вона зникла.
Палій поморщився.
Так, зникла. Але моя служниця бачила, як Іру скидала у Дніпро зі скелі якась жінка
Скелі якої скелі?
Біля мого будинку, на березі Дніпра. Іра ж уміє плавати, вона б мала випливти, але Зараз ведуться пошуки, що водолазами на Дніпрі, що поліцією в найближчій місцевості.
Богдана тільки глипала.
І як же це трапилося?
Палій знизав плечима.
Поки що нічого невідомо
Богдана обірвала його, наполегливо поглянувши у вічі:
Але ж надія, що Іра жива вона є?
Палій сумно всміхнувся самими вустами.
Надія є завше.
Богдана рішуче зірвалася на ноги.
Я я маю туди поїхати.
Так, звісно. Я виїжджаю до Кременчука за годину, і якщо ви не маєте заперечень, візьму вас з собою.
Богдана чомусь завагалася.
Та я можу й автобусом чи
Ображаєте? Поглянув гостро і якось так, що Богдана знову відчула мимовільне зніяковіння. Ви поїдете зі мною, в автівці місця вистачить. Зрештою, ми ж з вами майже родичі.
Богдана зітхнула, погоджуючись.
Добре, але мені потрібно повернутися додому, взяти речі, промовила повільно. Палій теж звівся на ноги, поглянув на неї розуміючи, й Богдана раптом відчула якесь дивне хвилювання, коли погляд його темних очей сковзнув униз, охоплюючи її всю, таку, якою вона була зараз, у домашньому недбалому одязі та з довгим рудавим волоссям, зібраним у високий хвіст. Погляд той затримався на ній лиш на якусь коротку хвилину, та його вистачило, аби Богдана відчула щось таке таке, чого не відчувала вона з часу знайомства з Грантом. Й одразу ж вилаяла себе за цю незрозумілість. У неї ж зникла сестра, невідомо, чи жива, а вона Про що думає вона, недоречно хвилюючись через погляд людини, котру кохає Іра.
Відвернулася майже сердито.
Палій повільно рушив до неї.
Моя автівка у вашому розпорядженні.
Чомусь його наближення воно налякало Богдану, й вона, намагаючись більше не дивитися на нього, рушила до дверей, пробурмотівши:
Дякую.
Він усе ж таки рушив за нею слідкома проводжати, і вона так гостро відчувала його близькість у себе за спиною і здригнулася, мов від удару електричного струму, коли її руку, що потягнулася до дверей, накрила його широка й засмагла долоня. Богдана затримала подих і звела на нього збентежений, запитливий погляд він дивився уважно та співчутливо.