Бідна, та горда!
Богдана важко зітхнула.
Незважаючи на деякі розбіжності через гроші та ставлення до вітчима, вони з Ірою все ж любили одна одну. І як Богдана раділа, коли в житті Іринки зявився цей Вадим Палій, вона бачила, що вже від нього допомогу Іра отримати не відмовиться, бо перейде на утримання законного чоловіка. До того ж сестра закохалася, ожилася після зради Владислава. Щоправда, останній дзвінок сестри вчора Богдані не надто сподобався. Вона розмовляла коротко та якось напружено, зронивши тільки декілька слів, що ображається на Вадима, котрий затримався в Києві з заступницею
Богдана покосувалася на чіткий профіль Фурсенко.
Неприємна здогадка вразила раптово Тільки зараз дійшло, що ця Жанна Іванівна, ця витончена та випещена, здається, по самі вуха закохана в свого начальника, тому й торочить увесь час про нього, піклується, мов та квочка.
Поморщившись, Богдана знову обернулася до вікна.
Особисто знайомою з Палієм вона не була. Іра якось приїздила з ним до Києва, познайомила з мамою та вітчимом, сама ж Богдана у той час була в Лондоні. Бачила його лиш на світлинах вродливого та темноволосого чоловіка. Й усе. Не надто ним цікавилася, бо це ж був по-перше, коханий чоловік сестри, а по-друге, вона була надто зайнята Грантом, аби звертати увагу на інших чоловіків, якими б вони там вродливими та мужніми не видавалися на світлинах чи то в житті.
Богдана знову поморщилася.
Цього разу від болю, щемливого сердечного болю.
Грант Він ще продовжував володіти її думками, її серцем Ледь не застогнавши вголос та не викликавши черговий засудливий погляд пані Фурсенко, Богдана прикрила очі. Вона не має більш думати про Гранта. Грант Грант уже був її минулим, належним минулому та іншій жінці, її власним божевіллям та болем. А минуле має зостатися в минулому так вона для себе вирішила, обриваючи стосунки, котрі від самого початку не мали майбутнього, а несли лиш біль.
Роман з жонатим чоловіком.
Богдана зустріла його на одному зі своїх виступів у Лозанні два роки тому. Приїхала геть заклопотаною складним виступом й у коридорі готелю, де розмістили лікарів, ледь не збила з ніг високого світловолосого чоловіка. Звела очі й пропала
Закохалася одразу ж й до божевілля сильно, тільки зазирнула в ті очі, що мали дивний колір морської хвилі. Він теж не полишився байдужим Власник приватної клініки для психічно хворих у Швейцарії, лікар Грант Штеберг. Виступ, такий складний та важливий, зробився геть неважливим, вона відчитала лекцію, мов у тумані, всі думки були лиш про ті очі, що мали такий рідкісний колір морської хвилі.
А ввечері він запросив її на вечерю.
Й довго цілував біля дверей номера.
За два дні вони стали коханцями. Мама казала, що від чого найбільш відхрещуєшся, тим найшвидше й согрішиш. Скільки Богдана себе памятала, то весь час запевняла себе, що не допустить у житті такого неподобства, як стосунки з одруженим чоловіком.
Допустила.
Падала в його обійми, уже не замислюючись над тим, що десь у Женеві на Гранта чекала дружина та двійко дітей Потонула в очах його й, мов у прірву загибельну, кинулася у ті його розкриті обійми, забувши весь світ.
І ледь була не померла, коли настав час розставання.
Поверталася до Києва напівживою, везла з собою його обіцянку телефонувати та номер телефону. А в Києві на неї віддано чекав Денис, небіж вітчима, який кохав її з того часу ще, як мама тільки побралася з вітчимом.
Грант обіцяв зателефонувати на другий день.
А не дзвонив більше тижня.
Богдана гадала, що геть збожеволіє за той безкінечний тиждень.
У нього хворіла донька, дружина потребувала його підтримки, їй було так важко Богдана слухала його тоді й розуміла, що бажає зараз до болю, до сердечного трему почути від нього про те, що він усе добре обміркував і зрозумів, що жити без неї не може й вирішив полишити дружину.
Наївна!
Грант Штеберг навіть у думках такого не мав. Так, він бажав її, бажав продовження зустрічей, але й слова не сказав про кохання, а вона якось запізніло зрозуміла потім, що коханок же не кохають кохають лиш дружин. А коханка вона лише є втамуванням пекучої пристрасті, вона лиш та, хто дарує насолоду тілу, майже не зачіпаючи серця, котрим уже володіє дружина. Грант іще щось розповідав і сповістив, що приїде на її лекцію до Лондона. Богдана застигла на якусь мить, а тоді вичавила, вимучила з себе лиш одне слово, котре вбивало її, розриваючи серце.
Наївна!
Грант Штеберг навіть у думках такого не мав. Так, він бажав її, бажав продовження зустрічей, але й слова не сказав про кохання, а вона якось запізніло зрозуміла потім, що коханок же не кохають кохають лиш дружин. А коханка вона лише є втамуванням пекучої пристрасті, вона лиш та, хто дарує насолоду тілу, майже не зачіпаючи серця, котрим уже володіє дружина. Грант іще щось розповідав і сповістив, що приїде на її лекцію до Лондона. Богдана застигла на якусь мить, а тоді вичавила, вимучила з себе лиш одне слово, котре вбивало її, розриваючи серце.
Ні!
Грант, видко, розгубився.
Але ж
Вибачте, але наші стосунки були помилкою.
Знав би тільки хто, яких сил вартувало їй тоді не відповідати на його подальші дзвінки. Майже добу не могла зупинити сліз, вимкнувши й телефон, й дверний дзвоник, а потім полетіла до Лондона, схожа на тяжкохвору. Мала ж працювати, змушувала себе до цього й ледь не закричала на всю залу, в одному з рядів побачивши його очі.
Й усе почалося знову.
Вбивчий, виснажливий роман довжиною в півтора року.
Грант досить мляво обіцявся колись у майбутньому покинути дружину свою Терезу, а Богдана в Києві давала собі обітницю покинути його назавше й одразу ж порушувала її, варто їй було лиш зачути його голос.
Божевілля!
Вона була одержимою ним, горіла в тім пекельнім вогні пристрасного кохання до нього, мов люта грішниця у пеклі. Й не витримала. Не витримала оцього життя, оцього виснажливого чекання його розлучення й таких рідких зустрічей, чогось невідомого. Й то трапилося якось несподівано. Просто прокинулася якось уранці і відчула, що досить уже. Досить оцього безнадійного кохання, досить оцього витинаючого душу чекання його дзвінків, зустрічей потайки в європейських готелях, куди на крилах летіла, кидаючи все, варто йому було лиш зателефонувати. Короткі години щастя поряд нього, а потім Потім були безкінечно довгі дні самотності, потаємні сльози, котрих не хотіла, котрих стидалася й котрі стримувала до болю різкого в очах, та все одно не стримувалась і ридала довго на самоті. Вона навіть і не знала, чи відчував до неї щось Грант, чи хоч трішки кохав. Не питалася про те, просто не могла, та й кажуть, що про таке потрібно не говорити це потрібно відчувати. А що відчувала вона? І сама не знала, знаючи напевно лиш одне кохала вона, кохала за двох, гадаючи, що цього вистачить для щастя.
Не вистачило.
Вона втомилася, просто втомилася чекати.
Прокинулася з думками про нього, та щось то був за ранок такий, що її різко похитнуло в інший бік, обернуло геть. Ясно та чітко зрозуміла, що не бажає більш такого життя не хоче оцього божевілля, коли хвилини рахуєш до зустрічей, а зустрічі ті короткі та якісь безрадісні, такі, що траплялися так рідко. Ні, їй же, як кожній жінці, потрібен був чоловік коханий поряд, потрібна родина, а не це виснажливе існування потаємної коханки. Й вирішила різати по-живому, нехай воно болить і болем обпікає Мине час і все вилікує, а якщо й не вилікує ну то що ж, якось уже переживе. Дивно, але після прийняття того рішення вона відчула полегшення, спокій та полегшення, хоча було й боляче, дуже боляче.
Тиждень прочекала на його дзвінок, а коли він нарешті зателефонував, сповістивши, що забронював для них номер в готелі у Венеції на найближчі декілька днів, спокійно промовила:
Я не приїду!
Грант запитався якось напружено:
Справи? Але ж ти могла б їх, як завше, відкласти
Ні, у мене зараз вільний час.
Тоді
Я просто не хочу тебе більш бачити, Гранте, відказала все тим же спокійним голосом, очікуючи, що зараз біль просто-таки розшматує нещасне, змучене серце, але того не трапилося.
Грант помовчав мить.
Люба, щось я тебе не зрозумів.
Богдана віднайшла у собі сили навіть посміхнутися.
А що тут розуміти? Між нами все скінчено, Гранте.
Скінчено? Та яка муха тебе гризонула?
Ніяка. Я просто зрозуміла, що страшенно втомилася від такого життя, воно, певно, не для мене. Я не стану принижуватися перед тобою, Гранте, й просити покинути дружину, розумію ж, що це для тебе неможливо. А для мене більше неможливими наші стосунки. Я втомилася бути коханкою, Гранте. Розумієш, втомилася від такого життя.
У голосі Гранта зявилося роздратування.
Нічого я не розумію, відгукнувся він, і Богдана зраділа чомусь злостивості в його голосі. Зізнаюсь, я якось не чекав, що все так обернеться. Тебе ж весь час усе влаштовувало, у нас усе було так добре