Опустіла мовчазна скеля.
Сонце, наостанок вицяцькувавши її кривавим лиском, сілося нарешті за обрій червоного кольору на вітер наступного дня.
1
У двері пронизливо подзвонили.
Богдана, тільки почавши розпаковувати валізу, підняла голову й трішки невдоволено зиркнула в бік дверей. Вона тільки двадцять хвилин, як з Борисполя, й ні на кого не чекала, й ще страшно втомилася і воліла побути на самоті. Та у двері продовжували наполегливо видзвонювати, й треба було все ж таки йти відчиняти. Очікувала побачити на порозі сосідку або Дениса, але з подивом взріла за дверима незнайому молоду жінку з прохолодно-ввічливим виразом дещо смаглявого вилицюватого лиця.
Незнайомка поглянула уважно.
Богдана Янівна Тодорович?
Богдана дещо здивовано кивнула.
Так, а
Я до вас на прохання Вадима Андрійовича Палія
У Богдани чомусь неприємно стислося серце.
Щось трапилося?
Незнайомка спохмурніла.
Трапилося на жаль.
Богдана відступилася, пропускаючи незнайомку до квартири.
Проходьте.
Посланниця майбутнього зятя обдарувала її швидкою усмішкою, в котрій мало чого було можливо розібрати, й увійшла до квартири Богдани впевненою та безперечно граційною ходою. Чомусь гостя Богдані не сподобалася з першого ж погляду, а чому саме, вона й сама розібрати не могла. Одягнена в діловий костюм з міцного набивного шовку зеленого кольору, що складався з жакетика та вузької спідниці до колін довжиною, жінка мала на вигляд років тридцять, була доглянутою та пахла дорогим парфумом, та й вродою була наділеною. Смагляве лице мало гарні риси, й глибокі темні очі надавали лицю тому певної загадковості, й всю її красу вміло було підкреслено декоративною косметикою в спокійних тонах, що не кидалися надто в очі. Темне волосся лискуче та гладке було зачесане назад та зібране в пучок, що надавало її образу довершеного вигляду. Та незважаючи на цей вигляд повної довершеності, жінка Богдані вперто не подобалася, однак вона намагалася не виказувати своїх почуттів. Ввічлива та привітна, провела гостю до вітальні, усадовила в одне з крісел карамельного кольору, сама примостилася на краєчку диванчика й очікувально поглянула на гостю.
Та скинула оком на її валізу.
Давно приїхали?
Півгодини тому.
Вадим Андрійович боявся помилитися з часом. Йому зараз хоч і дуже важко, але він нічого не полишає поза увагою
Богдані довелося зупинити гостю.
Вибачте, але я б хотіла почути, що ж, власне, трапилося? У мене багато накопичилося справ, а ще потрібно придбати весільний подарунок
У темних очах гості майнув дивний вираз.
Боюся, що весілля як би то сказати не буде.
Богдана нерозуміюче нахмурилася.
Я вас не розумію Іра і Палій посварилися?
Ні.
Богдана стримала невдоволення. Ця жінка не тільки не подобалася, а ще й дратувала оцими своїми незрозумілими відповідями. Невже ж не розуміє, що сама Богдана нічого втямити не може
Я не знаю, як вам це сказати, поспішливо почала гостя, мов прочитавши думки роздратованої Богдани. Вадим Андрійович просив повідомити вас якомога мякіше, та я й не знаю, як тут можна сказати щось мякіше чи ні, така вже жахлива історія
Богдана напружилася й врешті не витримала:
Так ви мені скажете, у чому саме справа, чи так і будете до вечора тягнути, виспівуючи свого Вадима Андрійовича?
Жінка на мить зіщулилася, в очах її темних майнув не надто добрий вогник, і Богдана з відстороненою байдужістю помітила, що сама вона теж не особливо сподобалася своїй гості. Й це було взаємним. Та гостя швидко опанувала себе, навіть спробувала якось непевно всміхнутися, та раптом стерла з вуст ту посмішку й видала несподіване для Богдани:
Маю для вас не надто втішну звістку Зникла ваша сестра.
Богдана похолонула.
Як зникла?
Жінка важко зітхнула.
Подробиці вам розповість уже сам Вадим Андрійович. Вона кинула на Богдану швидкий погляд. Мене попрохали відвезти вас у готель, де зупинився Палій, а там він сам усе пояснить.
Богдана рвучко підхопилася на ноги.
Добре, тоді поїхали.
Гостя велично піднялася з крісла, вишуканим порухом тонкої руки розгладила спідницю й кинула на Богдану погляд, у котрім промайнула ледь помітна, та все ж осудливість. У старих, з домашніх, джинсах та білому бавовняному топику, вона виглядала супроти гості досить скромно та бідно, та перевдягатися не бажала. Зрештою, не до якогось прийому ж зібралася, й так згодиться, головне зараз Іра. Тому лиш вхопила сумочку й швидко вийшла з квартири слідком за величною гостею.
Маю для вас не надто втішну звістку Зникла ваша сестра.
Богдана похолонула.
Як зникла?
Жінка важко зітхнула.
Подробиці вам розповість уже сам Вадим Андрійович. Вона кинула на Богдану швидкий погляд. Мене попрохали відвезти вас у готель, де зупинився Палій, а там він сам усе пояснить.
Богдана рвучко підхопилася на ноги.
Добре, тоді поїхали.
Гостя велично піднялася з крісла, вишуканим порухом тонкої руки розгладила спідницю й кинула на Богдану погляд, у котрім промайнула ледь помітна, та все ж осудливість. У старих, з домашніх, джинсах та білому бавовняному топику, вона виглядала супроти гості досить скромно та бідно, та перевдягатися не бажала. Зрештою, не до якогось прийому ж зібралася, й так згодиться, головне зараз Іра. Тому лиш вхопила сумочку й швидко вийшла з квартири слідком за величною гостею.
Біля підїзду на них уже чекав чорний лискучий позашляховик. Богдана першою сіла до салону автівки, мовчки сковзнувши у дверцята, відчинені запобігливим водієм. Їхали вулицями Києва вони мовчки, й жінка тільки раз озвалася до Богдани, сповістивши:
Я заступниця Вадима Андрійовича Фурсенко Жанна Іванівна, й у мене до вас буде прохання
Богдана кинула на неї байдужий погляд.
Яке?
Ви спробуйте не надто напружувати Вадима Андрійовича Розумієте, йому зараз так важко
Богдана красномовно гмикнула.
А ви гадаєте, що мені легко?
Так, але
Не хвилюйтеся, навіть не дихну в присутності вашого дорогоцінного Вадима Андрійовича, уже роздратованим голосом обірвала її Богдана, й у салоні запала тривала й не надто приємна мовчанка. Богдана обернула лице до затонованого, темного скла, за котрим мелькотіли вулиці Києва. Вона любила, дуже любила сестру, незважаючи на розлучення батьків, котре трапилося за їхньої з сестрою юності, коли сама Богдана стала на бік матері, а Іринка полишилася з татом, відмовляючись відїздити з Кременчука. Тому й життя в них склалися настільки по-різному. Мама майже одразу після розлучення з татом побралася з чоловіком, котрий і поклав край їхньому спільному життю.
Аркадій Макарович закохався в маму в досить банальному місці на курорті в Криму. Й чекав декілька років, доки мама таки піде на такий крок, як розлучення. Вона дуже не хотіла травмувати ще малих дочок, чекала, поки підростуть, особливо через Іру, котра так сильно любила тата. Вона й до цих пір, навіть після смерті тата, не прийняла вітчима й досить часто через це сварилася з мамою. Аркадій Макарович був людиною досить заможною, власне дуже заможною, й Іра через то не любила його чи не найбільш. Татко в житті своїм ніколи не вмів заробити грошей так, щоби його кохані жінки мали гідне життя. Звичайний інженер на автозаводі, він геть не пнувся до службового зростання, був тихим та спокійним і безмежно кохав маму. Вона теж його любила. Спочатку. Й Ірину з Богданою вони народили у любові, але Зустріч з Аркадієм Макаровичем щось змінила у маминому серці, один чоловік витиснув з нього іншого. Богдана маму розуміла й малою, Ірина ж цього зробити не могла. Й навіть копійки, такого-сякого подарунка від мами не взяла, дорікаючи на брудні гроші вітчима. Богдана ж від його допомоги не відмовлялася. На його гроші вона вивчилася, він допоміг їй придбати квартиру в новобудові Києва, й робила вона це не через свою жадібність, а через повагу до вітчима й добре знаючи, що якщо ще й вона вчинить так, як Іра, то мама не скоро оговтається від такого вдару. Й вона любила вітчима, жила з ним поряд не один рік і бачила і його порядність, і безмежну любов до мами. Він зміг зробити її щасливою, по-справжньому щасливою жінкою, й за це лиш одне Богдана була йому безмежно вдячною. А що вже з татком так усе у них склалося
Тато помер через рік після розлучення. Серце не витримало. Мама й докоряла себе за його смерть, і з серцевим нападом злягла після того, як вбита горем Іра кинула їй у вічі:
Це ти вбила татка!
Та час лікує. Час є найліпшим лікарем у світі, спроможним загоювати такі рани, котрі видаються нам смертними й до божевілля болісними. Важко переживши втрату тата, Іра з часом все ж заспокоїлася, навіть замирилася з мамою, вітчима, щоправда, продовжуючи відверто недолюблювати.
Вони з сестрою обоє стали лікарками. Іра за допомогою бабусі вивчилася на терапевта в Харкові. А Богдану Аркадій Макарович влаштував на навчання до Мюнхена, й вона отримала диплом європейського рівня, була шанованою в колах лікарів-психіатрів та мала життя, геть відмінне від життя сестри. Часто наїздила до Європи, де читала лекції, мала розкішну квартиру й дорогу автівку, пристойний рахунок у банку, котрий уже не був подарований вітчимом, а разом з автівкою чесно зароблений власною працею. Сестра ж мала лиш посаду сімейного лікаря та вічну проблему з грішми, особливо після народження Сергійка. Хоча за кордоном лікарі її рівня отримували нереальну для України платню. Богдана весь час намагалася їй допомагати, та Іра відбрикувалася від тої допомоги з впертістю та погордістю справжньої Тодорович.