Коли Санджай вийшов з метро на станції «Четверта вулиця», він уже спізнювався на зустріч. Крокуючи вздовж огорожі парку Вашингтон-сквер, він почув мелодію. Замість обігнути парк, він пірнув у нього, зачарований, як дитина Гамельнським щуроловом[3].
Посеред алеї грав трубач. Його ноти зринали до гілля американських лип, норвезьких кленів, китайських вязів і північних катальп. Близько двадцяти відпочивальників стояли навколо музиканта. Заворожений Санджай підійшов і вмостився на лавці.
Це буде наша мелодія, не можна її забувати, прошепотіла молода жінка, що сиділа поруч.
Здивований, він озирнувся.
У всіх є мелодія, що лунає в мить зустрічі, грайливо продовжила вона.
Вона променилася радістю.
Та я жартую. Ви мали такий захоплений вигляд, що це було навіть зворушливо.
Мій батько божественно грав цю композицію на кларнеті. «Маленька квітка»[4] його улюблена мелодія, що супроводжувала мене все дитинство.
Скучили за своєю країною?
Гадаю, ще рано, я не так давно приїхав.
Ви здалеку?
З Іспанського Гарлема, це за півгодини звідси.
Туше. Ми квити, весело відповіла вона.
Я з Мумбаї, а ви?
Мешкаю на розі цієї вулиці.
Ви часто приходите в цей парк?
Майже щоранку.
Отже, можливо, мені пощастить знову вас побачити. А тепер мушу бігти.
У вас є імя? запитала вона.
Так.
Дуже приємно, містере «Так». Я Хлоя.
Санджай усміхнувся, помахав їй і рушив далі.
* * *Будинок, де працював Сем, стояв на розі вулиць 4-ї Західної й Мак-Дуґала, що огинала парк із півдня. Санджай представився на ресепшні, де його попросили зачекати.
А ти зовсім не змінився! вигукнув Санджай, побачивши друга.
Ти також. Усе так само пунктуальний. Хіба в «Плазі» не будять на прохання?
Я оселився в іншому готелі, безтурботно відказав Санджай. До справи?
Сем і Санджай познайомилися в Оксфорді пятнадцять років тому. Санджай вивчав інформатику, а Сем економіку. Сема Англія дивувала куди більше, ніж Санджая.
Повернувшись до Індії, Санджай заснував успішне підприємство. А Сем обіймав у Нью-Йорку посаду менеджера з роботи з клієнтами у брокерській компанії.
Дружба, що зародилася між двома іноземцями, не згасла завдяки електронній пошті. Вони регулярно обмінювалися новинами, тож коли Санджай надумав зібрати гроші в Сполучених Штатах, щоб дати новий імпульс своїм проектам, він одразу ж зателефонував Семові. Санджай ненавидів говорити про гроші, що трохи заважало карєрі керівника підприємства. Цілий ранок давні друзі розробляли досьє, щоб подати його інвесторам. Прогнозовані показники були спокусливими, але Сем вважав презентацію Санджая хаотичною, тому довелося все починати спочатку.
Ти надто розпливчастий і відхиляєшся від теми. Наші інвестори мають бачити в тобі довгострокового партнера, а не лише розробника додатка, яким би геніальним він не був. Вони мріють про Індію.
Ти хочеш, аби я носив тюрбан і вимовляв «р» на індійський лад, щоб звучати екзотичніше?
Це було б краще, ніж джинси й зімята сорочка. Америці не бракує розробників програм. Вкладників ваблять сотні тисяч користувачів твоєї соцмережі в самому лише Мумбаї.
Може, краще взагалі ти виступиш? Здається, ти ліпше за мене знаєш, що варто говорити, а що ні.
Сем пильно поглянув на друга. Санджай походив із заможної індійської родини. А батьки Сема прості комерсанти з Вісконсину, які ще десять років виплачували кредит за його навчання.
Якщо йому вдасться владнати цю справу, то він зможе довести керівникові, що гідний великомасштабних проектів. Можливо, йому навіть запропонують посаду старшого партнера, а це нагода змінити життя.
Прагматичний Сем нітрохи не заздрив Санджаю. Навпаки, він ним захоплювався. Але американець мав намір скористатися репутацією родини Санджая, щоб привабити клієнтів, навіть якщо сам програміст із цілком гідних причин прагнув цього уникнути за всяку ціну.
Зрештою, чом би й ні? відказав Сем. В універі виступи вдавалися мені краще, ніж тобі.
Якби заняття проводили на гінді, усе було б зовсім інакше.
Ще не факт. Піди прогуляйся. Коли повернешся, я презентую тобі твій проект, і ти скажеш, чи переконую я краще за тебе!
І коли мені повернутися, щоб насолодитися твоєю презентацією?
За годину, більше мені не треба! відповів Сем.
За годину, більше мені не треба! відповів Сем.
Вийшовши з будівлі, Санджай опинився перед огорожею парку, але трубач уже зник, а разом з ним і мелодія «Маленької квітки». Чоловік зателефонував тітці й запросив її на обід.
* * *За півгодини Лалі прибула до фонтана в парку Вашингтон-сквер.
Мене вабить висока кухня, тож обирай найкращий ресторан району. Звісно ж, я пригощаю, сказав Санджай, зустрівши тітку.
Нащо витрачати гроші? Я принесла нам кошик із купою смакоти.
Доки жінка розстеляла паперову скатертину на газоні, ставила картонні тарілки й пластикові столові прибори, Санджай намагався збагнути, за що доля так на нього напосілася.
Кумедно, що ми зустрілися саме в цьому парку, зауважила Лалі.
Чому? Поруч розташований офіс мого партнера.
Мій партнер також працює поруч.
Яким був мій батько в дитинстві?
Стриманим. Він завжди спостерігав за іншими. Трохи схожий на тебе. Не намагайся заперечувати, вчора ти не спускав Діпака з очей. Але навряд чи ти багато побачив, бо за насупленим обличчям ховається чоловік, повний сюрпризів. Він досі не перестає мене дивувати.
Чим він займається?
Ти влаштував мені допит, а сам нічого не розповідаєш! Він керує.
Таксі?
Ліфтом, засміялася Лалі. Він провів усе життя в кабіні, старшій за нього самого.
А як ви познайомилися?
У парку Шиваджі. Я обожнювала дивитися крикетні матчі. І ходила туди щонеділі. То була мить свободи для мене. Якби батько дізнався, що я ходжу дивитися на хлопців на спортмайданчику, мені б дали добрячої прочуханки. Діпак надзвичайно відбивав. Зрештою він помітив самотню дівчину, яка зовсім сама сиділа на трибунах. В молодості я була гарненька. Одного дня, коли рахунок був надзвичайно щільним, Діпак поглянув на мене і пропустив удар. Діпак чудово відбивав мячі суперників, тож це здивувало всіх. Усіх, крім мене. Коли матч завершився, він сів на два ряди нижче за мене і мови не було, аби нас хтось помітив. Він сказав, що через мене пережив серйозне приниження і, щоб спокутувати провину, я маю прийти до нього на побачення. Я так і зробила наступної неділі, але цього разу ми залишили парк і рушили гуляти вздовж затоки Махім. Ми влаштувалися у підніжжі храму й почали розмову, яка так ніколи й не закінчилася. Ми вже сорок років живемо разом, і коли він іде на роботу зранку, я досі сумую; настільки, що часом приходжу на прогулянку в цей парк. Він працює на початку Пятої авеню, в будинку 12, уточнила вона, вказуючи на арку посеред парку Вашингтон-сквер. Але він ненавидить, коли я йому заважаю. Той клятий будинок його королівство.
Лалі замовкла і пильно поглянула на небожа.
Насправді ти схожий на мене, а не на мого брата. Я це бачу в твоєму погляді.
Що ти бачиш? іронічно запитав Санджай.
Гордість і мрії.
Мені час іти працювати.
Повертаєшся у свій хай-тек? поцікавилася вона.
Це не місце, радше моє королівство. Не чекайте мене сьогодні на вечерю, я дуже заклопотаний. Повернуся безшумно.
Я все одно тебе почую. Розважайся, а завтра чи іншого дня ми підемо подивитися на кілька моїх улюблених місць.
Санджай провів тітку до станції метро. Повертаючись до офісу Сема, він вихопив поглядом піддашок будинку 12 на Пятій авеню.
* * *Вестибюлі розповідають історії будинків, їхніх мешканців, чудернацького сусідства людей, практично не знайомих між собою. Сходовими майданчиками пролітають важливі миті їхніх життів народження, весілля, розлучення, смерті, але товсті стіни буржуазних помешкань нічого не пропускають у свій затишок.
Вестибюль, куди щойно потрапив Санджай, було оздоблено дубовими панелями. Величезна люстра з кришталевими вставками осявала розкішний інтерєр, відбиваючись на мармуровій підлозі блискучою зіркою, промені якої розходилися навсібіч. Не було жодної випадковості, яка порушила б старовинну атмосферу. На бюрку спав бакелітовий телефон, позичений з іншої доби; колись ним послуговувалися, щоб викликати консьєржа, але пристрій уже давно мовчав. Чорний зошит, сторінки якого ледаче заповнювалися іменами відвідувачів, лежав розгорнутий. За бюрком дрімав Діпак. Клацання розкішних дверей нічого не змінило.
Санджай стиха кашлянув і Діпак здригнувся.
Чим можу вам допомогти? ввічливо запитав він, поправляючи окуляри.
Побачивши, хто саме до нього завітав, ліфтер насупився.